Вінчальна сукня, не захована в скриню

Поділитися
Для цих місць і справді дуже доречне порівняння з не захованою в скриню вінчальною сукнею. Край рі...

Для цих місць і справді дуже доречне порівняння з не захованою в скриню вінчальною сукнею. Край рівнин і пагорбів, який обрамовує русло Луари з її притоками Ендром, В’єнном і Шером, не просто географічний центр, а справжнє серце Франції.

Долині ріки, що розкинулася на землях древніх провінцій Орлеана, Турені, Анжу та північної частини Бері, судилося стати колискою французької культури. Тут народилися безсмертні поезії Війона і сатира Рабле, починалася наукова кар’єра Декарта. У різні роки з цим дивовижним куточком було пов’язане життя і творчість Вольтера, Мольєра, Бомарше, Руссо, Беранже, Пруста, Баль­зака, Гюго, Флобера, Метерлін­ка, Франса...

Концентрації настільки блискучих людей, вочевидь, сприяла аура краю, що її сто­літтями формували його жителі. Вищою цінністю для них була незалежність. Особливо наочно це проявилося під час Столітньої війни. Тоді долина Луари стала надійним притулком для французької сторони після захоплення англійцями і бургундцями столиці королівства Парижа. З цих земель Людовік XI почав відновлювати централізовану королівську владу. І хтозна, чи вдалося б це монархові, якби не було в долині Луари замків.

Поезія і філософія знаменитих садів замка Вілландрі
Долі луарських замків багато в чому схожі. Вони знали злети і падіння, палацову метушню зі змовами й інтригами, періоди творення і руйнації, зміну власників. Їм довелося пережити вандалізм юрби часів революції і бомбування Другої світової війни. Але, всупереч усьому, замки не втратили колишньої пишноти, зберігши унікальність вигляду та історії.

Королівський замок в Амбуазі вважається першим архітектурним втіленням стилю Відродження у Франції. Карл VIII перетворив стару фортецю на розкішний палац. Він, за словами Гюстава Флобера, височіє над містом шляхетним та імпозантним силуетом, ніби кинувши собі під ноги купу дрібних камінчиків біля підніжжя скелі. Тут любив бувати Франціск I, який запросив із Італії Леонардо да Вінчі. Останні три роки свого життя майстер провів у сусідньому замку Кло-Люсе. За свідченнями, які дійшли до наших днів, монарх і митець часто ходили один до одного в гості підземною галереєю, що з’єднувала замки, і чимало часу проводили за філософськими розмовами. Можливо, у ході однієї з них у юного короля й виникла ідея збудувати замок, що об’єднав би французький та італійський архітектурні стилі.

Місцем для будівництва нового замку Фран­ц?ск вибрав оточене лісами сільце Шамбор. Леонар­до був автором одного з перших проектів. І хоча йому не судилося здійснитися, чимало ідей да Вінчі лягли в основу остаточного проекту. Зокрема оригінальні подвійні гвинтові сходи. Вони зроблені так, що той, хто піднімається сходинками, не бачить того, хто спускається, і навпаки.

Капела Святого Губерта у дворі Амбуазького замку, де почиває прах Леонардо да Вінчі
Кам’яне мереживо замка Шамбор захопило Європу. Здійсненням сну назвав його Альфред де Віньї: «Все це здається бистрою думкою, блискучою мрією, що раптом набрала твердого тіла». Тепер тут державний музей, а лісовий парк навколо замка має статус національного мисливського заповідника, де двічі-тричі на рік приймають гостей президента країни.

Блискучим зразком зодчества постає замок Шенонсо, створений на ріці Шер. Мабуть, головний секрет його елегантності в тому, що протягом усієї його історії замок споруджували, облаштовувався, й керували ним сім жінок, дві з яких були королевами. Завдяки їхньому сильному характеру, діловому чуттю, смаку та знанням архітектури з’явилася на світ перлина Шенонсо. Може, і доля Амандіни Аврори Люсі Дюпен склалася б інакше, якби вона в дитинстві не провела в цих місцях дитячі роки. А світ так і не дізнався б про Жорж Санд.

Збройовий зал замку Шеверні
Відвідання луарських замків скидається на подорож у часі, де кожен камінь зберігає пам’ять про минуле, яке, як відомо, у кожного своє. Для Катерини Медичі, наприклад, замок Блуа неодноразово ставав укриттям під час паризьких заколотів, а для Марії Медичі — місцем дворічного ув’язнення під домашнім арештом. У Оноре де Бальзака замок Азей-ле-Рідо пов’язаний зі спогадом про мадам де Берні, музу його «Лілії в долині», де палац на острові порівнюється з гранованим діамантом, вставленим в оправу річки Ендр. Відчуття домашнього затишку огортає відвідувачів замку Шеверні настільки, що вони мимоволі відчувають себе на прийомі сімейства маркіза Юро де Вібре. І, до речі, це не так уже й ілюзорно, оскільки маєтком досі володіють нащадки стародавнього дворянського роду. Стараннями цієї родини в замку під час Другої світової війни збереглися предмети національного надбання Франції, у тому числі і знаменита Джоконда...

Ще до середини минулого століття Луару борознили каравани суден. Тепер же про колишнє судноплавство нагадують лише занедбані причали та доки. Змінився і традиційний сільський пейзаж долини. На щастя, замків це не стосується. Їхні стіни лише світлішають із часом. Кажуть, така особливість місцевого каменю, з якого їх побудовано.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі