Віктор Веретенников: «Для створення успішної держави нам бракує злагоди»

27 серпня, 2010, 13:49 Роздрукувати Bипуск № 31, 27 серпня-3 вересня 2010р.
Відправити
Відправити

Він завжди працював на злагоду, одного разу розшукавши в словниках і реанімувавши це забуте, проте таке важливе, ключове для розвитку нації поняття...

/img/st_img/2010/811/811-11f1.jpg
/img/st_img/2010/811/811-11f1.jpg
Rasmus Hjortshøj
Він завжди працював на злагоду, одного разу розшукавши в словниках і реанімувавши це забуте, проте таке важливе, ключове для розвитку нації поняття. У бізнесі, в політиці, у своїй багатогранній творчості й навіть у своєму способі життя щодня доводячи: саме від злагоди великою мірою залежить успіх будь-якої справи, а також її розвиток і подальша стабільність.

— Вікторе Олександровичу, звідки взагалі з’явилася назва «Злагода»?

— «Злагода» — духовна згода людей. Це дуже давнє слово, воно відновлене з глибин, у радянських словниках проходило як невживане. А причиною для його реанімації стала така ситуація.

Я був депутатом Верховної Ради першого скликання. Тоді відбувався активний процес створення депутатських фракцій (груп) із назвами на кшталт «Вперед, Україно», «Незалежна Україна», «Сильна Україна» тощо. Ми також створили свою фракцію, але все не могли її назвати. Я займався літературою, писав свою першу книжку — «Втрачений рай», щодня з четвертої по сьому ранку над нею сидів, природно, працював зі словниками. У них і знайшов: «згода» — російською «согласие», а «злагода» — російською «согласие духовное». Коли ж прочитав, що слово не вживається, замислився. І зрозумів: духовної згоди — ось чого бракує нам у всіх сферах життя. Саме до цього треба прагнути. З моїми аргументами погодилися й назву підтримали. Так з’явилася депутатська фракція «Злагода», яку я тоді очолив. Ця назва своїм об’єднавчим смислом ніби протистояла чварам, які відбувалися у Верховній Раді.

— Наскільки склад фракції відповідав її назві?

— Моїми заступниками на той час були Леонід Кучма та Анатолій Кінах. Також із нині відомих — Анатолій Толстоухов. У принципі, всі ці люди — творчі, неконфліктні, націлені на мирне вирішення питань.

— Так, усі вони — відомі особистості, які повністю присвятили себе політичній кар’єрі. Чому ви пішли іншим шляхом?

— У мене були всі можливості піти по державній лінії, але я не хотів залишати виробництво. Адже в 1990 році на базі комбінату «Придніпровський», де був директором, я створив першу в Україні акціонерну компанію, яку теж назвав «Злагода». Тоді закон дозволяв поєднувати посаду директора заводу й депутатську роботу.

До речі, коли через два роки, у 1992-му, ми розробляли закон про акціонерні товариства, я приніс статут нашої «Злагоди», першої акціонерної компанії в Україні, і його взяли за основу. Він, до речі, діє досі.

— Тобто зі своїм експериментом ви все прорахували наперед?

— Керівник повинен уміти на три кроки вперед прораховувати майбутнє. Завжди намагаюся так робити, хоча свого часу ледве за це не поплатився.

Ще за Союзу, в 1987 році, написав статтю в газету «Правда», орган ЦК Компартії, в якій спрогнозував швидкий розвал Радянського Союзу. За це мене мало не виключили з КПРС. Був такий цікавий епізод: поставили питання про моє виключення з партії, хотіли вже руки піднімати, а тим часом хтось запитав: «А в якій газеті Веретенников надрукував свою статтю?». Сказали — у «Правді». І всі відразу по-піонерському руки опустили...

А я був тоді директором заводу. І якби мене виключили з КПРС, природно, відразу зняли б
із посади, оскільки тоді цю посаду могли обіймати тільки члени партії.

— Тема злагоди, духовності й духовного відродження проходить через усю вашу творчість. Чи можлива, на вашу думку, злагода в Україні?

— Під словом «злагода» слід розуміти об’єднання. Якщо люди будуть об’єднані духовно, у нас є шанс стати повноцінною країною. Потрібно, щоб саме це поняття стало стрижнем у формуванні національної ідеї України, яка не створена досі. Саме тому, що різні політичні сили по-різному цю національну ідею розуміють. Одні — як суто націоналістичну, інші — як русофобську. А національна ідея має вироблятися з урахуванням того, що Україна — країна різнопланова й багатогранна. Проте національна ідея так швидко не формується. Це розбагатіти можна за один рік. А прийти до злагоди між собою й зі світом, природою, між собою й людьми за один рік неможливо. Для цього потрібні час і постійна праця над собою.

— На ваш комбінат було здійснено безліч рейдерських атак. Завдяки чому ви змогли вистояти? Теж завдяки злагоді?

— Справді, ми вистояли завдяки тому, що прийшли до злагоди» у себе в колективі. Люди сприймають комбінат як свій дім і так само його захищають. За 20 років відбили три надзвичайно великі рейдерські атаки. Люди охороняли завод цілодобово, жили в наметах і відбивалися. Причому рейдери були найвищого рівня: і державні, і бандитські структури.

— У вас бували затримки зарплат?

— Ніколи. Ми навіть під час криз не зупинялися і продовжували розвиватися. Насамперед за рахунок того, що прораховуємо ситуацію й оперативно реагуємо на зміни ринку.

— Залучаєте експертів чи створили на підприємстві мозковий центр?

— Швидше, він поступово сформувався сам.

На комбінаті працюють співробітники всіх трьох поколінь. Саме із синтезу їхніх думок народжуються найбільш якісні прогнози та слушні пропозиції, які потім утілюються в життя.

Що ж до поточних питань, то кожен керівник на щотижневих нарадах розповідає, якими він бачить ситуацію, завтрашній день, які проблеми перед нами стоять і як їх можна вирішити. А моє завдання — все це зібрати й узагальнити.

— Вікторе Олександровичу, поділіться секретом, як у вас на все вистачає часу?

— Завдяки внутрішній самодисципліні. Я виробив чіткі правила, яких намагаюся дотримуватися. Ніколи нікуди не запізнююся. Пишу план роботи на день і намагаюся від нього не відхилятися. Живу за сонячним годинником. Лягаю о десятій годині вечора, встаю о четвертій-п’ятій ранку. Потім ранкова пробіжка — і за творчу працю. Кілька годин на день працюю з літературою, над романами, над сценаріями. Потім — основна робота.

— Не складно по кілька разів на день переключатися з вирішення бізнес-питань на творчість і навпаки?

— Ні, для мене зміна діяльності — це свого роду відпочинок. Виробничі завдання потребують швидких, конкретних рішень, тому що зволікати не можна. А для творчої праці, навпаки, потрібен час. І ось така зміна діяльності — адміністративної, літературної — стимулює й розслаблює одночасно. Плюс до цього — регулярні заняття спортом: я граю у великий теніс. Одне слово, все вкупі дозволяє постійно бути в тонусі.

— У книжці «Запороги» ви проводите цікаві історичні паралелі між реаліями сьогодення і тими процесами, які переживала країна в період Руїни. Причому за головного персонажа ви взяли Івана Сірка, єдиного козацького отамана, який ніколи не програвав і переяславської угоди не підписав... Чому саме його?

— Напевно, тому, що підсвідомо намагався намацати відправну точку формування національної ідеї. Тільки сильна особистість при владі може прискорити процес її формування. Крім того, виховувати нове покоління треба на прикладах сильних історичних персонажів. Тоді воно виросте самодостатнім і впевненим у собі.

До Сірка можна ставитися по-різному. У моїх творах немає героїв ідеальних. Але всі вони — дуже сильні особистості, здатні на рішучі нестандартні вчинки. Того-таки Сірка цар заслав у Сибір. Але він не зламався. І цар на прохання українського козацтва мусив його повернути. З усіх полковників, котрі були присутні на Переяславській раді, тільки він та Іван Богун не підписали угоду. Тобто людина мала позицію й не боялася її відстоювати.

— Що вам підказує ваш досвід: у ситуації, яка склалася сьогодні, реально сформувати сильну державу?

— Для цього потрібна сильна влада. Чому в нас злагода на комбінаті? Я — перша особа і впродовж 35 років завжди мав можливість сказати вирішальне слово. Результатом чого стало вибудовування чіткої системи роботи та стосунків у колективі.

Створити самокеровану систему — найголовніше для держави. Але запустити її може тільки сильна особистість.

Ось наразі я знімаю фільм «Заграва» і витрачаю на це чимало часу. Але підприємство працює як годинник, тому що працює система. Так потрібно і в державі.

— Якщо не прийде така сильна особистість, чи включиться механізм виживання держави?

— У нас у країні є дуже сильні люди.

— Ви внутрішньо переконані, що вони діятимуть в інтересах держави? Який відсоток, на вашу думку, в нас у політиці людей із таким мисленням?

— Невеликий. Але він поступово збільшується. Завдяки відчуттю наближення катастрофи. Люди починають розуміти, що жити так, як ми прожили ці 20 років, в обстановці дерибану і всеосяжної безвідповідальності, далі просто небезпечно...

— Чи встигне це усвідомлення стати домінуючим, перш ніж усе розвалиться?

— Для цього є передумови. Сьогодні трикутник влади — президент, Кабінет міністрів і Верховна Рада — має більшість. Це дуже актуально. Крім того, активізуються громадські організації, які підштовхують владу до прийняття певних рішень.

Дуже багато важить і контроль. Мене, наприклад, коли я був депутатом, підштовхував постійний контакт із виборцями. Я регулярно приймав людей, звітував у прямому ефірі на всіх місцевих каналах. Розповідав, які переді мною стояли завдання і як я їх виконав.

І ще дуже важливо, щоб ключові посади у країні обіймали професіонали. Чому в нас такий хаос? Бо в уряд призначають за партійною квотою. І людина найчастіше нічого не знає про свою посаду, вона не працює з людьми, у неї немає організаторських здібностей.

А гарно говорити на мітингу й організувати виробництво — зовсім різні речі. При цьому, щоб сформувати керівника, треба його виростити.

— Є в цьому плані якийсь рецепт від Веретенникова?

— Хороших організаторів, як колись — царів, необхідно готувати з дитинства: дати добру освіту, паралельно — практику, а відразу після вузу — відповідальну посаду. Якщо випливе — експеримент удався. Невеличка, але керівна посада в молодому віці прищеплює людині такі риси, як самостійність, відповідальність під час прийняття рішень і досить швидке входження в курс справи, оскільки над нею не тяжіють стереотипи. При цьому на практиці людина вчиться керувати підлеглими. Це хороший життєвий тест. Якщо молода людина його пройде — неодмінно стане відмінним керівником. На власному досвіді переконався.

А сина я ще з 9-го класу почав привчати до роботи. Під час літніх канікул він підробляв на «Злагоді» вантажником. Виходив на роботу о четвертій ранку і вантажив машини. Студентом проходив практику в різних відділах нашого комбінату. А коли закінчив інститут і прийшов до нас на роботу, був уже своєю людиною, мав повне уявлення про виробничий процес, я поставив його на посаду начальника невеличкого будівельного цеху нашого підприємства. А директором він став у неповних тридцять років.

— Чому ви припинили виробництво горілки «Злагода»?

— Не витримували конкуренції. Горілка потребує великих рекламних вкладень, на просування самого бренду витрачається невиправдано багато зусиль. Крім того, коли на цей ринок прийшли великі закордонні інвестиційні компанії, ми зрозуміли, що нам просто немає рації розмінюватися, треба було втриматися на ринку молочної продукції.

Тим більше що я очолював на той час (аж по 2000 рік) «Українську корпорацію дитячого харчування».

— Спеціалісти відзначають: сьогодні загалом ситуація з дитячим харчуванням патова. Чому так сталося?

— Тому що ніхто не хотів ним займатися. Чому вітчизняні підприємства «полягли»? Метою нових власників було видушити із заводу все що можна, аби отримати гроші сьогодні. Ніхто не думав про завтрашній день.

Ми на «Злагоді» не зруйнували, а вдосконалили систему. Дитяче молоко у скляних медичних пляшечках виробляється за ГОСТами, які збереглися з часів Радянського Союзу.

І сьогодні ми справді єдині, хто забезпечує Україну справжнім дитячим харчуванням — короткого терміну зберігання, без добавок і консервантів.

Наша «Злагода» входить до п’ятірки найсильніших молокопереробних підприємств України, вона єдина не має іноземних інвестицій.

— Виходить, ви стільки років на коні. До речі, і в переносному, і в буквальному значенні. Кінський табун «мчить» через усю вашу творчість. З чим це пов’язано?

— Певно, з моєю життєвою позицією. Мені весь час доводиться працювати з людьми, керувати колективами. І весь час вести їх уперед. Кінь — це, з одного боку, стадна тварина, а з іншого — неприборкана. Кінь, який позбавлений можливості бігти, застоюється — хиріє і втрачає інтерес до життя... Ось у мене, очевидно, такий характер.

— Володимир Яворівський на одному з письменницьких форумів назвав вас «чесним літописцем свого часу». Ви згодні з цією характеристикою?

— Я справді намагаюся писати максимально об’єктивно, працюю виключно з першоджерелами. Наприклад, коли писав про кошового отамана Сірка, багато працював із літописами в Дніпропетровському історичному музеї. Про козацтво писали чимало, кожен автор міг щось придумати, бо кожен має право на вимисел. А для роману «Втрачений рай» фрази Іоанна Хрестителя й Ісуса Христа брав тільки з Біблії та Євангелія. Я Святе Письмо десятки разів прочитав із олівцем у руках. Щоб не перекрутити жодного слова!

— Першоджерела, особливо духовні, часто мають певний вплив на письменника...

— Мені здається, я виріс у своєму ставленні до життя. Досяг злагоди із самим собою. Я ж до неї прийшов тільки в останні роки...

— Після чого?

— Напевно, ще депутатом Верховної Ради, ще першого скликання, коли відчув, що політика — брудна боротьба за владу, яка тільки відбирає час і сили. Мені ж потрібно було розвивати виробництво, тому, коли запропонували балотуватися на другий термін, не став витрачати на це сили й час. А ось у 2002-му
необхідно було виробництво захистити, — і я знову став депутатом. Але не «кнопкодавом», оскільки вніс масу законопроектів та пропозицій, чимало яких затребувані й нині.

— Ви ризикнули зняти перший в Україні продюсерський фільм «Втрачений рай», коли кіновиробництво в країні практично зупинилося. Тобто зйомка цього фільму — не просто акт творчості, а ще й громадянський вчинок?

— Я тим самим створив прецедент, на власному прикладі показав, що треба не чекати, коли держава дасть гроші на кіно, а створювати нову структуру. Створив один продюсерський фільм, потім другий... і поступово в Україні розпочався розвиток продюсерських фільмів.

— Нині ви працюєте над фільмом «Заграва» за вашою ж книжкою. Це теж літопис нашого часу?

— Останні п’ятнадцять років в Україні постійно змінювалася влада, відбувався грабунок власності, спостерігалися падіння моралі і втрата совісті. Я просто синтезував цей досвід і ввів через образи, через події свого роману «Заграва». Спочатку в роман, тепер — у кінофільм. Те, що я спостерігав усе це на власні очі, сам брав участь у цій боротьбі, дозволяє, мені здається, претендувати на об’єктивність.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК