ВІДОМЕ І НОВЕ СЛОВО ПРО ТАНЮ МАРКУС

Безстрашним бійцем антифашистського підпілля була Тетяна Маркус — член бойової диверсійної групи Володимира Кудряшова. Вона особисто «знищила десятки німецьких солдатів і офіцерів, зрадників… виконувала найвідповідальніші доручення по підготовці диверсій…»

Народилася Тетяна Йосипівна Маркус у 1921 році в м.Ромни Полтавської області. В родині було шестеро дітей. В 20-ті роки Маркуси переїздять до Києва, де Таня закінчує 9 класів середньої школи №44. З 1938 року працює секретарем відділу кадрів пасажирської служби на Південно-західній залізниці.

В липні 1940 року її відряджають до Кишинева. Там вона працює у трамвайно-тролейбусному парку, яким керував Григорій Левицький. Після захоплення в липні 1941 року Молдови румунами Таня повертається до Києва і з перших днів окупації міста бере активну участь у підпільній боротьбі. У Києві залишився і батько Тані, Йосип Маркус. Решта сім’ї евакуювалася до Харкова.

Таня була зв’язковою Київського підпільного міськкому партії та учасницею диверсійно-винищувальної групи, яку очолював член підпільного міськкому Володимир Кудряшов.

Спочатку їй доручили займатися агітаційно-пропагандистською діяльністю. Таня з’являлася там, де збиралося багато людей. Розповідала про новини з фронту, закликала до опору окупантам, до саботажу всіх їхніх заходів. Хоч би де була дівчина, за нею завжди стежили уважні стурбовані очі. Георгій Левицький завжди був поруч, щоб підтримати, прийти на допомогу в скрутну хвилину.

В місті тривали облави. Шукали євреїв. Таню прописала у власному домі Наталя Григорівна Добровольська. Підпільники вигадали для Тані легенду, за якою вона — грузинка, княжна Маркусидзе, дочка князя, розстріляного більшовиками, і бажає працювати на вермахт. Друзі говорили про неї: «Бог зібрав всю красу і віддав її Тані Маркус».

За завданням підпілля Тетяні вдається влаштуватися до офіцерської їдальні. На «княжну Маркусидзе» задивлявся не один німецький офіцер. «Вона обслуговує чини, дозволяє офіцерам, особливо гестапівським та есесівським, до неї залицятися. Не відмовляється, коли її запрошують до опери… з самим бригаденфюрером, що прибув з Берліна розслідувати справу київських підпільників, «Аїду» слухала. Молодий офіцер СД Пауль навіть пообіцяв забрати Таню до Німеччини, як їхатиме. А що потім отруїлася четвірка її клієнтів, хіба вона в тому винна? На Таню підозра не впала». (С.Черняк. Вічний слід.)

Таня була привітна із своїми залицяльниками, запрошувала їх в ті місця, де на них уже чекали підпільники. Запрошених вбивали, забирали зброю, форму — всі ці речі були дуже потрібні в підпільній роботі. Гауптштурмфюрера Еріха, який вирішив перетворити Таню на свою коханку, знищили разом із його помічником товариші Тані у його квартирі.

Таня Маркус, виконуючи завдання В.Кудряшова, зв’язала міськком із членом Залізничного підпільного райкому Броніславою Петрушко. Це було в травні 1942 року. Петрушко зв’язала Кудряшова та Левицького з Олександром Горобцем, який увійшов до складу диверсійно-винищувальної групи Кудряшова і був її активним учасником. Саша Горобець познайомив Таню з Олександром Фальком, який очолив диверсійну групу після арешту Кудряшова.

З чергового завдання не повернувся батько Тані, Йосип Маркус. Він за дорученням Кудряшова ходив по селах і тримав зв’язок із підпільними групами. Через зраду члена підпільного міськкому Кучеренка починаються арешти підпільників. Профашистська газета «Нове українське слово» у своєму номері від 17 липня 1942 року писала про розстріл «комуністичних бандитів» — Кудряшова, Ревуцького, Пащенко, Левицького. Серце дівчини стискається від болю за долю друзів, бойових товаришів. Але вона продовжує боротися з окупантами.

Таня налагодила зв’язок Петрушко з директором банно-прального комбінату В.Сенкевичем, через якого підпільники діставали зброю і форму.

Ще Володимир Кудряшов мав намір знищити директора пивзаводу в Києві Мироновича, крупного агента гестапо, який мешкав по вулиці Левашовській, в спеціальному будинку гестапо. Завдання знищити Мироновича міськком партії дав у серпні 1942 року. Директор пивзаводу приходив робити манікюр до манікюрниці Жені. Женя ближче з ним познайомилась, встановила план його квартири та хто живе поряд. Далі вона знайомить його з Танею.

Знайомство розвивалося. Таня навіть приходила до агента з підпільником М.Байдаком, якого представила як брата. Нарешті Миронович призначив їй побачення, вона погодилася. Підпільник Микола Слюсарев, колишній завідувач водної станції на Дніпрі, на човні перевозить підпільників, зокрема Таню, Сашу Фалька і Байдака. Таню гарно вдягнули та дали їй маленький браунінг. Була домовленість — коли справу буде завершено, Таня повинна підійти до вікна і два рази черкнути сірником, щоб підпільники її забрали.

Таня прийшла до Мироновича на квартиру раніше призначеного часу. На столі вже було багато вина та їжі. Миронович став нарізати хліб, попросив йому допомогти. Вона підійшла до нього, і коли він нахилився, вистрілила йому в потилицю. Потім Таня подала умовний сигнал у вікно. Прийшли підпільники, забрали її та документи.

Одного разу, виконуючи чергове завдання підпілля, Таня застрелила нацистського офіцера. До кителя вбитого поклала записку з такими словами: «Усіх вас, фашистів, чекає така ж доля. Таня Маркусидзе». Цим вчинком вона себе викрила. За іншими даними, останньою жертвою відважної підпільниці був оберштурмбанфюрер Карл Штуккарт, вбитий у своїй квартирі. На столі була записка: «Смерть німецьким окупантам! Маркусидзе».

Таня вимушена переховуватися. Деякий час вона залишалася у квартирі на Львівській площі. Олександр Фалько збирався вивезти Таню з міста до партизанського загону «За Батьківщину». При виході з міста Фалько написав записку про те, що виїхав на човні в напрямку Остра і буде там. Зв’язкова повинна була віднести цю записку Петру Сорокіну, який був в трійці підпільного міськкому партії. Вона пішла до нього на квартиру, але її там схопили і дізналися, куди вирушили підпільники. Можливо, тому Петро Сорокін і називає Фалька зрадником. Гестапо організувало пікети по Дніпру і Десні.

Як розповідав М.Слюсарев: «Ми виїхали 22 серпня 1942 року. Я, Тетяна і Фалько. У мене був кортик, у Тані браунінг, були також продукти, хліб. У Фалька зброї не було. Не доїжджаючи до населеного пункту Літок, нас зупинив поліцай. Запитав наші прізвища. Таня відповіла — Петрова, я назвав своє, а Фалько назвався Андрієм Фальком. Поліцай подивився якийсь список, а потім говорить: «виходьте з човна». Я став просити його відпустити нас, пропонував гроші і годинник. Але він відповів, що відпустив би, та на горі стоять 50 гестапівців, які нас шукають».

Слюсарев та Фалько відштовхнулися на човні від берега та попрямували до середини Десни. По човну стріляли. Таня побігла до кущів. Вона забігла до якоїсь хати, селяни видали її гестапівцям.

Таню катували в гестапо по-звірячому. Били до втрати свідомості, відливали водою і знову били. Прикладали до обличчя і грудей розпечене залізо. Мучили її декілька місяців. Розстріляли 29 січня 1943 року. Їй був лише 21 рік. Вона витримала п’ять місяців катувань і нікого не видала.

Партизанська зв’язкова Катерина, що сиділа з Танею в одній камері і якій дивом пощастило вирватися із фашистських застінок, розповідала, як стійко трималася дівчина.

На завершення розповіді про Таню Маркус наведемо декілька документів.

«Берлін. До головної квартири фюрера. Київ, 16 жовтня 1942 року.

У процесі здійснення операції проти керівних членів терористичних груп у Києві була заарештована грузинка Тетяна Маркусидзе, народжена 21 вересня 1921 року в Тифлісі. Вона разом з іншими учасниками банди тікала з Києва водним шляхом…» (з донесення начальника німецької поліції і СД.)

У звіті Київського міськкому КП(б)У про роботу підпільних організацій говориться: «Смілива безстрашна комсомолка Таня Маркус (кличка Маркусидзе) — активна учасниця винищувально-підривної організації — особисто знищила десятки німецьких солдатів, офіцерів, зрадників. Виконувала найвідповідальніші доручення організації по підготовці диверсій…»

Таня Маркус нагороджена медалями «Партизану ВВВ», «За оборону Києва». При підтримці колишніх підпільників, науковців та ряду громадських організацій підготовлено звернення до Президента України Л.Кучми про присвоєння Тетяні Йосипівні Маркус звання «Герой України».