В Амстердамі бузина...

Ви довго плануєте пробути в Амстердамі?
Гарне місто, авжеж?

«Падіння». Альбер Камю

Мабуть, кожен, мандруючи чужими краями, свідомо чи підсвідомо шукає в побаченому щось, що поєднувало б його з рідними місцями. Мені, наприклад, постійно впадала в очі бузина, яка, не переймаючись проблемою міждержавних кордонів, росте собі де їй заманеться. Розкрила вона свої білі суцвіття, нахилившись до води амстердамського каналу. При березі хлюпочуться звичайнісінькі дикі качки з каченятами. Я кришу і кидаю їм печиво львівської фабрики «Світоч», яке нідерландські пернаті вмить ковтають. Що ж, тепер зі щирою душею можна сказати: «Україна годує всю Європу!».

Мабуть, у жодній країні світу не простежується так чітко зв’язок між працею громадян і загальним добробутом держави, як у Королівстві Нідерланди. Клаптик землі, який спочатку займав територію, не набагато більшу, ніж наша Волинська область, і був майже суцільним болотом, праця багатьох поколінь перетворила у зразково-показовий експонат на виставці досягнень людства. Коли проїжджаєш по цій рівній, мов футбольне поле, державі,
де на смарагдових польдерах (ділянках землі, обгороджених дамбами і осушених
із допомогою відкачування води та скидання її в море), розділених сітками дренажних каналів, пасуться щасливі корови, — важко повірити, що ця земля багато століть була полем битви між людиною
і природою. Давнє прислів’я каже «Deus mare, Batavus litora feсit» — «Бог створив море, а голландці — береги». Ще у ХІІІ столітті в законодавчому акті Фрисландії (історичної території, що нині входить до складу королівства) було записано «Ми, фризи, захистимо свою землю потрійною зброєю: лопатою, заступом і тачкою». І ця боротьба, яка розпочалася ще
в сиву давнину, триває по сей день. Катастрофічні повені
з тисячами і навіть із десятками тисяч жертв траплялися в 1170, 1287, 1290, 1377, 1421 роках, та й у досить близьких до наших часів 1916 та 1953 ро-ках. Якби-то тільки стихія моря вторгалась у життя голландців! Одного разу я невдало спробував втішити грузина, свого колегу по роботі, коли той переймався якимись черговими заворушеннями на своїй батьківщині. На моє зауваження,
що Грузії просто не пощастило із сусідами, він махнув рукою й сказав: «А кому пощастило? Голландцям? Нічого на сусідів валити!». Справді, історія Нідерландів теж не менш від нашої насичена довгим списком «визволителів». Французи, іспанці, англійці, німці неодноразово намагалися силою зброї переконати цю маленьку націю, що вона живе не так, як хотілось би сусідам. Правда, в історії борців із морем можна знайти й печально-парадоксальні пункти, наприклад, голландсько-нідерландські війни. Під час нинішньої подорожі мені вдалося лише з вікна автобуса поглянути на віддалений силует Роттердама, цього велетня порту, батьківщини мудрого Еразма, який вважав війну одним із головних проявів людської глупоти. 1940 року гітлерівська авіація вщент зруйнувала це місто, не пощадивши жодного будинку, жодного корабля. Я сумую за втраченим пластом культури, що його бачив лише на старих фотографіях. А які страждання випали на долю роттердамців, які пережили руїну свого процвітаючого міста...

Зовсім неподалік моїх підшефних амстердамських качок я бачу силует вітрильника. Беру фотоапарат, підходжу по дерев’яному настилу причалу якомога ближче. На кормі бачу напис «Amsterdam».
О, невже це одне зі знаменитих суден, на яких нідерландська Ост-Індська компанія відкривала незнані європейцям землі. Скільки голландських мореплавців прославили свою батьківщину, скільки географі-чних назв нагадують про майже неймовірну морську славу Нідерландів. Нова Зеландія, Тасманія, Нова Голландія (перехрещена англійцями в Австралію), Новий Амстердам (нині відомий як Нью-Йорк). У XVII столітті Нідерланди мали флот, який був більшим за флоти решти країн світу, разом узяті. З 1600 по 1660 рік в користуванні цієї країни було понад
15 тисяч якісних суден. Порівняйте: у Франції — лише 500. Англійці, які згодом перехопили прапор великої морської держави, світову експансію розпочали на вітрильниках, побудованих голландськими майстрами в Роттердамі та Амстердамі. Дії Петра І, який розпочав, за голландським зразком, будувати ще один Новий Амстердам на Неві, були цілком логічними — адже він орієнтувався на потугу, що була в той час наймогутнішою. Жаль тільки — російський цар «заступ, лопату і тачку» поєднав із батогами, дибою та лобним місцем. Досі нам гикається цей гібрид «зразкової капіталістичної країни XVII ст.» (так величав Нідерланди сам Карл Маркс) та зразкової східної деспотії... Наступного разу обов’язково викрою час, щоб відвідати амстердамський Музей історії мореплавства. Я вже чую, як звучить у його залах зойк, яким зустрічали легендарний вітрильник капітана Ван Страатена «Flying dutchman!» — «Летючий голландець!». Звісно, дух цього безсмертного мертвяка повинен витати саме там...

Дивно поєднується в Амстердамі запах буремного моря і спокійного землеробства. Кожен звертає увагу на канали з «припаркованими» в них суденцями-житлами, а поруч цілком органічно існують сухопутні велосипеди та базарчики із живими квітами і, зрозуміло, з цибулинками знаменитих тюльпанів. Дивно, але голландська тюльпаноманія сягнула апогею саме у XVII столітті. Можливо, морякам після місяців, проведених на позбавлених квітів вітрильниках, страшенно приємно було побачити своїх дружин в оточенні райської краси різнобарвних тюльпанів. До речі, я вичитав в одній ботанічній книжці, що голландці ощасливили світ
і оранжевим кольором добре відомої всьому світу моркви, до XVII століття вона була жовтою, мов лимон, але чого не зробиш заради улюблених національних кольорів!

Дивна річ, але саме завдяки тому, що церква в Нідерландах свого часу, м’яко кажучи, втратила міру в нагромадженні багатств та творів мистецтва, світське мистецтво, позбавлене релігійного догматизму, в цій країні сягнуло небувалих вершин. Схема, можливо, трохи спрощена, але було це приблизно так: народ руйнує в XVI столітті п’ять із половиною тисяч церков та монастирів, прогресуючий протестантизм не заохочує до створення кумирів, але художники і хороша школа підготовки існують. Головними споживачами й героями мистецтва стають громадяни — живопис стає окрасою житла та, як би тепер сказали, — офісів компаній.

У часи Рембрандта, Хальса, Вермера жили сотні менш відомих, але не менш працьовитих художників. Старовинні полотна, навколо яких ми б танцювали й заламували руки, захоплюючись майстерністю пензля, в Амстердамі висять прямо у провулках на стінах (звичайно, захищені від негоди). Хай мені вибачить читач, але я не можу сказати про Голландію нічого поганого, я дивуюсь, як есесерівським кореспондентам, котрі працювали в Західній Європі, вдавалося виливати стільки помиїв на ці охайні країни з працелюбними громадянами. Звичайно, й тут є зламані долі і зовсім пропащі істоти. Але в житті Ван Гога найважливіше не те, що він відрізав собі вухо, а те, що він подарував прийдешнім поколінням своє мистецтво. Клятий бар’єр, який століттями розділяв Європу і зараз капканом хапає за ноги, бісова загальна бідність не дає більшості громадян нашої держави навіть надії на те, що вдасться вирватися з цього колеса щоденних клопотів та пошуків хліба насущного. Колись ізольовані від світу японці описували голландців як «істот, у яких немає п’ят, очі в них, як у звірів, і зросту вони велетенського.
І малу нужду справляють вони, як собаки, піднявши одну ногу». Зараз японці, які справді за півсвіту від нідерландців, натовпами прогулюються старовинними вулицями Амстердама.
А ми майже сусіди з голландцями! Невже на подорож не заробимо? Колись Вольтер, ображений чимось на країну тюльпанів, сказав, прощаючись із нею: «Adiue, canauх, canards et canaіlles». «Прощайте, канали, гуси і каналії» Але хіба цей жовчний філософ міг бути чимось задоволений на цьому світі! Тому я завершу словами Альбера Камю: «Голландія — це сон, добродію, золотий імлистий сон»…