«Ускладнений» любовний трикутник

Дотепер ми ніколи не практикували відповіді на запитання наших читачів. Але ми одержали лист із настільки типовими запитаннями, що вважали за можливе відповісти на нього у форматі газетної статті. Тим більше що, за спостереженнями психологів, багато людей якщо самі й не потрапляють у схожі обставини, то в усякому разі «програють» їх у своїй уяві...

Та спочатку сам лист.

«Шановні автори!

Наштовхнулася в Інтернеті на ваші статті й подумала, що ви змогли б мені допомогти. Хоч як гірко про це писати, але, на жаль, у нашій сім’ї склався банальний любовний трикутник. Я розумію, що багато людей проходять через такі ситуації, але все одно дуже боляче — начебто серце виривають ізсередини. Ніколи б не подумала, що це може статися саме з нами — ми були такою «зразково-показовою» парою, прожили майже 20 років у стабільному й щасливому шлюбі. У нас син і дочка, 13 і 14 років. Пару років тому чоловік змінив роботу і став значно більше заробляти, пізно приходити додому, працювати у вихідні, мовляв, зайнятий на службі. Як я тепер розумію, спочатку все так і було, та потім у нього з’явилася коханка, про яку я довго не підозрювала, хоча інтуїтивно відчувала, що коїться щось недобре. Були всілякі дрібні моменти, які насторожували, але я настільки довіряла своєму чоловікові, що намагалася пояснити все його важкою роботою, перевтомою, засмиканістю.

Місяць тому коханка мого чоловіка знайшла мене сама. Вона прийшла до мене на роботу й оголосила, що вони з моїм чоловіком зустрічаються вже більше року, а тепер вона вагітна. Вона гордо сказала, що з появою дитини буде зі мною на рівних, і чоловік має намір мене з дітьми покинути. Я не розумію, як мені вдалося все це пережити і не показати, наскільки я приголомшена й розчавлена. З’ясовування з чоловіком було ще важчим. Він сказав, що хоче зберегти нашу сім’ю, але має намір визнати дитину, стати для неї гарним батьком, брати участь у її вихованні й матеріальному утриманні.

Я ще не знаю, чи зможу знайти в собі сили, щоб пробачити чоловіка і підтримати його в прагненні все налагодити. Найбільше мене турбує, що коли чоловік спілкуватиметься з дитиною, то неминуче і з нею. Але чи вправі я вимагати, щоб чоловік не бачився зі своєю дитиною? Чи казати правду нашим дітям? Адже вони вступають у перехідний вік, коли таким важливим є авторитет батька. І найболючіше для мене — чи зможу я навчитися довіряти своєму чоловікові? Адже якщо він міг стільки часу брехати, то як йому тепер можна вірити? Уже більше трьох тижнів сиджу в Інтернеті й посилено студіюю психологічні книги та статті. Але відповіді на запитання, як мені вчинити, я знайти так і не змогла. Допоможіть! З повагою...»

Ну що тут можна сказати? За всієї зовнішньої банальності ця ситуація неймовірно болюча і драматична. Та все ж багато залежить від того, як сприймати те, що відбувається — як крах сім’ї чи ж тільки як випробування її на міцність. Міцна сім’я — це зовсім не та, яку чудесним чином обминають конфлікти, потрясіння, помилки одних членів сім’ї, помилки інших... Вирушаючи в плавання життєвим океаном, наївно розраховувати на вічний штиль. Неминучими є і бурі, і шторми, і навіть напади піратів. Але міцний корабель і дружній екіпаж здатні подолати всі знегоди.

Перша порада — це, звісно, звернутися до «живого» психолога й налаштуватися на тривалу неспішну роботу над собою без надії на миттєвий результат. Ми неодноразово писали про те, що до будь-яких порад слід ставитися обережно і навіть із побоюванням. Ніхто зі сторони ні при заочному, ні при особистому спілкуванні не вправі вирішувати, що для вас краще. Ніхто не знає, що вам під силу, а що ні. Ніхто не визначить міру вашої любові, терпимості й уміння прощати. Тому ми можемо дати лише загальний напрям пошуку правильного шляху. Причому «правильного» винятково в сенсі прийнятного для конкретної людини в її особливих і неповторних обставинах. Тож не шукайте відповіді на запитання, як варто вчинити в цій непростій ситуації, а от про що варто було б порозмірковувати, порекомендувати можемо.

За всього удаваного розмаїття, у ситуації любовного трикутника, «ускладненого» появою дитини, варіантів вирішення проблеми не так вже й багато. Наведемо три найтиповіші.

1. «Знати тебе не бажаю»

Це найрадикальніша модель поведінки, яка передбачає повний розрив із чоловіком без гри із самою собою в гру «А раптом він повернеться?», а з чоловіком — «Заслужиш — прощу». Передбачає надалі мінімальну кількість контактів.

Плюси. Відчуття переваги над чоловіком. Збереження чи навіть набуття почуття власної гідності. Роль скривдженої, самотньої, але гордої. Співчуття подруг. Чіткість подальших життєвих перспектив. Можливість улаштувати своє особисте життя.

Мінуси. Постійні сумніви «от якби я спересердя не вигнала його, то, можливо, все ще налагодилося б». Імовірна самотність до кінця життя. Нерозуміння дітей: «Це ти його вигнала»; «Якби не ти....» Можна виявитися об’єктом маніпуляцій із боку чоловіка: щоб зняти із себе відповідальність, він може сам підштовхувати до рішення про розлучення. Є ризик не витримати й позадкувати, що в результаті призведе до зайвих поступок.

2. «Або я, або вона»

Цей варіант передбачає постановку питання руба з цілою низкою конкретних вимог, основні з яких: повністю припинити хоч би які контакти з іншою жінкою; матеріальну допомогу дитині відсилати лише поштою або передавати через третіх осіб; не бачитися з дитиною доти, доки вона не підросте настільки, щоб підтримувати стосунки напряму.

Плюси. Чесна позиція з боку чоловіка стосовно вас, підтвердження бажання зберегти першу сім’ю. Чесна позиція стосовно коханки, яка, не перебуваючи в омані, має більше можливостей улаштувати своє особисте життя. У дитини відповідно більше шансів отримати «нормального», а не прихожого тата. Можливість згодом налагодити здорові стосунки з дитиною без утручання його матері. Можливість «перевернути сторінку» і жити далі. Чітка життєва перспектива як для вас, так і для іншої жінки. Як результат — можливі дві повноцінні сім’ї.

Мінуси. Роль дружини не дуже гарна — така собі жорстока «розлучниця» батька з його дитиною. Чоловік може прийняти цей варіант і навіть бути ним задоволений, але не прогавить випадку закинути: «Це ти мене розлучила з моєю дитиною». Інформація про «другу сім’ю» може доходити манівцями і дестабілізувати сімейне життя. Чоловік може пригнічувати в собі неприйняття цього варіанта й почати знімати внутрішню напругу в не найкращий спосіб (алкоголь, загули, робота у вихідні, «відхід» у телевізор тощо.) Стосунки з дитиною в майбутньому можуть так і не налагодитися, чоловік у результаті втратить дитину, а ваші діти — брата або сестру. Чоловік може вибрати коханку.

3. «І я, і вона»

Ця модель поведінки передбачає згоду на варіант, за якого чоловік живе на дві сім’ї. На цей варіант рідко йдуть свідомо, він виходить ніби сам собою. Декларація чоловіка про те, що він лише допомагатиме позашлюбній дитині, може бути цілком щирою, але не витримати випробування часом. Багато залежить від того, наскільки агресивною є позиція його коханки, — вона може продовжувати війну за батька своєї дитини і штучно створювати ситуації, за яких буде необхідна його присутність — хвороби дитини, життєві негаразди, фінансові проблеми тощо.

Плюси. Приємне відчуття своєї шляхетності стосовно малюка.

Мінуси. Відчуття себе жертвою. Муки ревнощів. Постійне виснажуюче нервове напруження. Повна туманність перспектив і неможливість для обох жінок почати нове життя — можливо, з іншим чоловіком. Чоловіку цілком може сподобатися такий стан справ, коли перед ним вислужуються і за нього борються дві жінки. Як результат — найімовірніше дві неповноцінні родини.

Безумовно, можливі й гнучкіші варіанти — можна, приміром, піти шляхом «або я, або вона», не виключаючи спілкування батька з дитиною. Але при цьому варто дати чоловікові випробувальний термін не менш як півроку. При цьому важливо не вислужуватися перед ним, щоб утримати в сім’ї, а надати йому можливість продемонструвати, чи зуміє він організувати своє життя і довести свою здатність розмежувати допомогу дитині і стосунки з колишньою коханкою.

Запропонована нами дуже спрощена схема не більш ніж цвяшок, на який вам тепер доведеться повісити свою власну неповторну різнобарвну картинку з урахуванням індивідуальних рис усіх учасників драми, їхніх світоглядних принципів і всякого роду особливих обставин. Найкраще зробити табличку, узявши наші й додавши свої варіанти з плюсами та мінусами, дописавши свої аргументи. Враховувати слід усе — приміром, темперамент і вік усіх втягнутих у ситуацію людей, можливу позицію дітей, квартирне питання, матеріальну залежність від чоловіка, якісь інтимні моменти тощо. При цьому не слід нехтувати навіть найменшим аргументиком, адже саме він може стати вирішальним.

Припустимо, ви все це успішно зробили. І що, тепер в урочистій обстановці потрібно вирішити, що приймається варіант номер п’ять із приміткою номер вісім? Та ні, звісно. Зрозуміло, що життя значно складніше, ніж будь-які схеми, які ми вибудовуємо в голові чи малюємо на папері. Та й рідко хто навіть доленосні рішення приймає «за розумом». Однак такий попередній аналіз украй необхідний для того, щоб будь-яке рішення було прийнято з відкритими очима, щоб це був свідомий вибір. Готовність до труднощів — це півдороги до їхнього подолання.

У будь-якому разі не варто квапити події. Ми сподіваємося, що ваше життя повне і багатовимірне, ви не зациклені лише на сімейних проблемах, умієте радіти життю. Попереду вас цілком може очікувати чудовий, світлий (нехай і не безхмарний) період подружнього життя.

Що стосується втраченої довіри, то вона не повертається «раптом», а по краплі відновлюється протягом тривалого часу. Варто постаратися прийняти своє почуття недовіри до чоловіка, усвідомити його як нормальне в сформованій ситуації, але водночас тимчасове. Дуже небезпечно, якщо це почуття генералізується й посяде у вашому житті забагато місця, а то й зовсім стане переважати. Це може призвести або до тотального контролю з вашого боку, або до постійного самосканування: Вірю? Не вірю? Постарайтеся знайти у своїй душі інші почуття — кохання, вдячності, подяки, ніжності, турботи, шляхетності, потреби в теплі й підтримці.

А от що стосується того, казати чи не казати вашим дітям про все, що сталося, то це важке рішення, котре все’дно доведеться приймати. Адже не забувайте, що діти не могли не відчути лихого. На інтуїтивному рівні вони гостро відчувають фальш, напруження, нещирість. І не розуміючи, що відбувається, можуть переживати усе навіть хворобливіше, ніж якби знали правду. А може, вони давно вже все знають? Та й чи маєте право позбавляти своїх дітей братика чи сестрички? Окрім того, рано чи пізно вони все одно про все дізнаються, і тоді переживатимуть таку ж кризу довіри до вас, як зараз ви переживаєте стосовно свого чоловіка. Є про що подумати... Але в будь-якому разі не варто забувати, що правду можна сказати по-різному. Наприклад, можна сказати так: «Ми пережили важку кризу, але вистояли і впоралися. Тепер усе позаду, і ми зробимо все, щоб наша родина була міцною й дружньою. А у вас тепер є братик (або сестричка...)»