Чи знає ваша дитина, що ви її любите?

Буває, звісно, що батько чи мати зовсім не люблять своєї дитини. Але це радше з розряду патології — особливо, коли дитина зовсім мала і стосунки з нею ще не зіпсовані моральними та світоглядними розбіжностями. Однак психологам постійно доводиться мати справу з негативними наслідками дефіциту батьківської любові. Як рослини без сонечка, чимало малюків марніють, хворіють, сумують... Або ж вередують, галасують, пустують, намагаючись привернути до себе увагу в такий нездоровий спосіб. А в цей час тата і мами й не підозрюють, що їхнім дітям бракує пестощів і тепла. Коли психолог повідомляє батькам, що їхній дитині бракує любові, ті бувають просто шоковані: «Це я не люблю своєї дитини??? Та я заради неї живу (гарую; не виходжу вдруге заміж; жертвую освітою; цілий день стою біля плити; в усьому собі відмовляю...)».

Зрозуміло, що наше життя стає дедалі складнішим і непередбачуванішим, але не можна, щоб боротьба за існування позначалася на дітях. Чимало батьків вважають, що й так, мовляв, зрозуміло, наскільки дорогий їм малюк. Але хоч як це парадоксально, дуже часто дитина взагалі не здогадується, що батьки її люблять. А ще більше малюків регулярно в цьому сумніваються.

Практичним психологам у процесі роботи із сімейними проблемами постійно доводиться актуалізувати батьківську любов, очищаючи її від усього наносного: переживань через здоров’я дитини, її навчання, майбутнє, погані звички, поганих друзів. «Віднайшовши» у своїй душі любов до дитини, батькам доводиться вчитися її виражати. Замисліться, чи знає ваш малюк, що ви його любите, а якщо знає, то звідки? У який спосіб ви виявляєте до нього свої почуття? Чи впевнені ви в тому, що він не має підстав засумніватися у вашій любові? Що найбільш точно характеризує стан справ: ваша (маленька або велика) дитина підозрює про вашу любов, здогадується про неї, сподівається її заслужити чи ж просто впевнена (!) в тому, що її люблять?

Вчіться виявляти свою любов до дитини:

Любіть свого малюка беззастережною батьківською любов’ю — незалежно від того, наскільки він хороший, успішний, слухняний. У жодному разі не можна, щоб у нього склалося враження, що ваші добрі до нього почуття потрібно «заслужити». Нормально й навіть дуже добре, якщо мама і тато любитимуть дитину по-різному. Материнська любов, яка здатна на всепрощення, і більш вимоглива батьківська взаємно доповнюють одна одну, виховують у дитині різні, але рівною мірою важливі якості, здібності та риси характеру. Дозволяйте малюкові робити свої дрібні помилки, заохочуйте його самостійність, поважайте в ньому особистість, яка має право на свою думку і свої уподобання; по можливості давайте свободу вибору. Любов, підкріплена повагою, у стократ сильніша.

Постійно розмовляйте з дитиною; поділяйте її захоплення; цікавтеся її справами. При цьому не підміняйте якісного інтересу кількісним контролем. Замість того щоб безліч разів за вечір автоматично запитати: «Уроки зробив?», краще один раз нормально поговорити про шкільні справи (і про уроки теж). Для цього регулярно знаходьте час (хоч трошки), аби провести його наодинці з дитиною в спокійній обстановці. Не забувайте, що під час загальносімейного спілкування буває складно придивитися до малюка, визначити, що він щось недоговорює, викликати на відвертість, щиросердно поговорити. Аби створити для цього умови, виробляйте невеличкі ритуали: вислухати за обідом (або вечерею); посекретничати перед сном; прогулятися у вихідні в парку чи лісі. Якнайчастіше беріть із собою доньку або сина в різних справах. Спільні маленькі подорожі — це не тільки зайва можливість поспілкуватися з дитиною, а й спосіб її розвитку та соціалізації. У міру дорослішання надавайте підліткові право на приватне життя. Змиріться з тим, що багато чого ви так ніколи й не дізнаєтеся. У жодному разі не докопуйтеся, а чекайте моменту, коли у самої дитини з’явиться потреба поділитися з вами.

Намагайтеся спілкуватися переважно віч-на-віч. Вчені довели, що 55% інформації під час спілкування сприймається співрозмовниками через міміку, пози та жести. Таким чином, якщо ви розмовляєте зі своєю дитиною «спиною» чи «боком», то позбавляєте себе і її більшої частини інформації.

Кілька разів на день знаходьте привід похвалити дитину, подякувати за допомогу чи просто сказати щось приємне. І повірте — якщо ви шукатимете, за що похвалити своїх дітей, то виявите в них безліч чеснот. Вимовляйте слова подяки, любові, схвалення, заохочення, примирення: «Я тебе люблю»; «Ти мені дуже дорогий»; «Спасибі за допомогу»; «Я без тебе не впоралася б»; «Пробач, я був неправий»... Але не можна, щоб ці слова знецінювалися, перетворюючись на звичну формальність. Їх категорично не можна вимовляти, якщо в цей момент ви не відчуваєте тих почуттів, про які кажете!

Не забувайте пригортати малюка, цілувати його, гладити по голові. Що молодша дитина, то більшою мірою вона потребує тілесних контактів. Підлітки можуть тимчасово ухилятися від таких пестощів, і це нормально. Однак не проґавте того моменту, коли період колючості мине, і вони знову почнуть вимагати в такій формі вираження вашої любові (можливо, у більш стриманій «дорослій» формі).

Виявляйте своєму малюкові різні знаки уваги: подаруйте невеличкий подарунок, приготуйте улюблену страву, сходіть із ним на прогулянку тощо. При цьому робіть не те, що простіше чи більше подобається вам (приміром, купити чергову ляльку або машинку), а те, що більше цінує малюк (разом скласти щось із конструктора, пошити нове вбрання для ляльки).

Ніколи не відмовляйте дитині в допомозі. Але при цьому не перебирайте на себе відповідальність за її справи і не кваптеся робити щось замість неї. Краще підбадьорте малюка, підкажіть, як зробити самому. Дуже часто дитина просить, власне, не допомогти, а просто оцінити її зусилля, уваги, моральної підтримки. Постарайтеся, щоб дитині теж подобалося вам допомагати. Для цього створюйте умови для спільних занять і заздалегідь примиріться з можливою «матеріальною шкодою» (розбита чашка, розсипане борошно, переплутані деталі тощо). Згодом утрати зменшуватимуться, реальна допомога збільшуватиметься, а порозуміння зростатиме.

Намагайтеся, щоб гроші і дорогі покупки не ставали у вашій сім’ї основним засобом вираження любові. Не дозволяйте, щоб дитина спекулювала на цю тему: «Не даєш грошей — отже, не любиш». Водночас будьте уважні до потреб дитини й, особливо, підлітка. Для тінейджерів гроші, виділені батьками, — це не лише матеріальна цінність, а й знак поваги до його «дорослих» потреб. Не обмежуйте сім’ю заради
примх дитини-підлітка, але водночас не створюйте штучних труднощів, аби «не розбалувати». Слід навчитися спокійно й глибоко обговорювати разом із дитиною її бажання, щоб вона сама навчилася відрізняти потреби від примх, а також звикла співвідносити рівень своїх вимог із реальними можливостями родини. Проте не розраховуйте, що підліток навчиться приборкувати свої бажання, якщо ви самі цього не вмієте.

Ніколи й за жодних умов не карайте сина чи доньку позбавленням вашої любові, не кажіть: «Ти поганий, я тебе не люблю». Краще сказати: «Ти погано вчинив». Навіть коли караєте, малюк повинен знати, що ви його все одно любите. Дитина також повинна вважати покарання справедливим — інакше ефект буде прямо протилежний бажаному. Часто буває так, що, здавалося б, справедливе покарання є геть неприпустимим за формою — на підвищених тонах із зневажливими формулюваннями на адресу свого нащадка. Зациклившись на образливих для себе словах, дитина може так і не замислитися про свою провину.

Виявляючи свою любов до дитини, ви тим самим формуєте модель поведінки, яка згодом допоможе їй будувати гармонійні стосунки у своїй майбутній сім’ї. Таким чином ви дбаєте не лише про щасливе дитинство, а й благополучне майбутнє ваших дітей. Крім того, ви обдаровуєте свою дитину вмінням висловлювати свою любов... і до вас теж. Звісно, поки дитина зовсім мала, у вас немає приводу засумніватися в тому, що ви їй потрібні. Але минуть роки, і вам будуть украй необхідні слова любові та підтримки ваших дітей, їхня допомога, увага, простий подаруночок або ніжний поцілунок...

І найголовніше — звикаючи виявляти любов до своїх дітей, ви вчитеся виявляти добрі почуття й до інших людей. Це вміння знадобиться для того, щоб дати зрозуміти: ви любите свого чоловіка або дружину, стареньких тата і маму, друга або подругу, колег по роботі. Даруйте свою любов тим, хто вас оточує, і тоді ваше життя буде сповнене світла і тепла.