Українське товариство сліпих: учора й сьогодні

Майже кожен українець, незалежно від того, чи має він проблеми із зором, якщо не стикався, то принаймні чув про УТОС (Українське товариство сліпих) - одну з найстаріших громадських організацій нашої держави, якій 4 червня виповнюється 84 роки. Спробуємо зрозуміти, навіщо і в яких умовах його було створено.

Основна сюжетна лінія знятого вітчизняним режисером Олесем Саніним художнього фільму "Поводир" (одним із консультантів якого я, до речі, мав честь бути) базується на реальних подіях, що відбулися у 30-х роках минулого століття. Під приводом проведення з'їзду до Харкова звезли сліпих кобзарів, заарештували і згодом розстріляли десь за містом. Врятуватися змогли одиниці. Протягом багатьох десятиліть ця "героїчна операція" НКВС проходила під грифом "цілком таємно".

Кінофільм чи не вперше правдиво оприлюднив реальний історичний факт - знищення радянською владою незрячих бандуристів за пісенну творчість і просвітницько-патріотичну діяльність. На жаль, зі зрозумілих причин українські історики й досі не володіють усіма деталями, котрі дозволили б відтворити достовірну картину цинічного вбивства радянською владою беззахисних і беззбройних сліпих людей.

Радянське суспільство було чітко структуроване й поділене на класи, групи, верстви за політичними поглядами, професіями та соціальним станом його громадян. Для максимально ефективної експлуатації, а головне - для продуктивного контролю за моральним станом усіх класів, верств і груп суспільства знадобилися чіткі й дієві механізми. Найбільш дієвим із них стало об'єднання у групи за зрозумілими типовими ознаками.

Тож, паралельно з колгоспами - для селян, заводами і фабриками - для робітників, радянська влада створила спілки вчених, письменників, архітекторів, кінематографістів тощо для інтелігенції, наукові майданчики - для вчених, установи і клуби - для спортсменів. Спілки, товариства, інші спільноти в СРСР поступово охопили все суспільство за віковими групами (піонери, комсомольці), захопленнями (ТСОВІАХІМ, спортивні клуби), сферами діяльності (профспілки) тощо.

Не уникнули об'єднання і незрячі та глухі громадяни. З середини 30-х років минулого століття вони припинили неконтрольовано займатися артільною, а отже - не витриманою ідеологічно діяльністю, цивілізовано, як усе суспільство, влилися в загальнодержавний економічний процес і перестали загрожувати офіційній ідеології держави та суспільства.

УТОС і УТОГ (Українське товариство глухих) були створені постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УРСР від 4 червня 1933 р. "Про українське товариство сліпих і українське товариство глухонімих в СРСР та УРСР", завершивши процес об'єднання інвалідів, яких, внаслідок Першої світової, громадянської війни та процесу насадження радянського ладу, налічувалося більш ніж достатньо.

Наведений побіжний історичний екскурс зовсім не випадковий. Звернімо увагу на одну деталь. Усі перелічені організації, зокрема й спортивні клуби, не були державними структурами, однак утримувалися (хтось - більшою, а хтось - меншою мірою) за кошти держави. Тобто, хоча за формою це були громадські організації, функції, ними виконувані, не належали до функцій суспільних об'єднань громадян. По суті, ці новоутворення насамперед виконували функції провідника партійної ідеології в маси - через конкретних людей, з допомогою начебто ними створених і чітко керованих громадських утворень. І, хоча радянської влади вже немає, народжена нею справа досі живе й мутує, набуваючи зовсім потворних форм.

Створення в 1933 р. системи УТОС потребувало механізмів, із допомогою яких можна було б вирішувати весь комплекс його соціальних, економічних та політичних завдань. Найефективнішим аргументом могли бути (і стали) нові робочі місця, а отже - забезпечення власних потреб за рахунок створення мережі таких осередків (підприємств товариств сліпих та глухих) по всій території держави. Своєю чергою, згадані підприємства створили економічні засади для життєдіяльності незрячих, компенсувавши витрати на їх (тобто підприємств) утримання тотальним контролем і спрямуванням волі громадян в ідеологічно й політично вивірене русло.

Для забезпечення цих підприємств усім необхідним, насамперед - для їхньої економічної діяльності, радянська влада створила всі умови. Підґрунтям для економічного розвитку УТОС, який був сталим і в часи радянської влади постійно зростав, виступали держзамовлення за бюджетні кошти, що гарантували інвалідам роботу і прибуток (а отже - можливості для розвитку) їхнім підприємствам. Пільгове оподаткування виробничої діяльності, крім забезпечення соціального захисту та культурно-реабілітаційних потреб незрячих і глухих, зміцнювало економічно-фінансову міць УТОС і УТОГ. Це, з одного боку, робило систему вірною радянській владі, а з іншого - поступово створило, фактично, незалежну, в економічному сенсі, державу в державі.

За схожими сценаріями, з урахуванням певних особливостей, але, так чи інакше, з допомогою державних коштів та преференцій формувалися відносини і з іншими недержавними установами громадських об'єднань.

Найефективнішим було вирішення проблем соціального захисту сліпих. Крім будівництва нових підприємств і цехів, у яких створювалася соціальна інфраструктура (їдальні, культурно-мистецькі та спортивні клуби, бібліотеки), будувався житловий фонд. Незрячі безкоштовно отримували власні квартири, читали озвучені та друковані шрифтом Брайля книжки, грали, співали, майстрували у клубах, займалися різними видами спорту, навіть отримували заочну освіту. Ось тільки все це відбувалося, так би мовити, "у власному соку", тобто подалі від фізично здорового суспільства. В Радянському союзі не було інвалідів, принаймні їх ніхто не бачив.

Громадянинові, не обізнаному з тонкощами фінансової діяльності УТОС, важко уявити колишній рівень статків цієї організації. Найяскравішою ілюстрацією згаданого рівня стали перші роки "перебудови" (1985-1990) в СРСР. Економічний стан країни був таким скрутним, що вона не мала чим виплачувати пенсії. Тоді держава звернулася по допомогу до УТОС і за рахунок коштів, позичених товариством, змогла вчасно виплатити пенсії. Це була, так би мовити, остання, "лебедина" пісня могутньої системи, яка трохи похитнулася, але змогла встояти під фінансовим тягарем.

Можна лише уявити, який рівень освіти, кваліфікації, реабілітації, ступінь соціалізації, самореалізації (адже інвалідів зору, взагалі, не так багато, у відсотковому співвідношенні до всього суспільства) могли б мати інваліди цієї нозології, якби фінансовий ресурс, зароблений їхньою працею, був інвестований у них же. Насправді серед незрячих є вчені-науковці з кандидатськими і докторськими ступенями, юристи і лікарі, видатні діячі культури та мистецтв, але їх мало, бо всі вони досягали своїх вершин самотужки, не лише без підтримки, а й всупереч перешкодам як з боку товариства сліпих, так і з боку суспільства загалом.

Саме те, що система не зважала на людей, завдяки яким була створена й розбудована, врешті-решт і стало однією з причин її руйнації. Безперечно, розвал Радянського Союзу зруйнував монополію УТОС на певних виробничих ділянках, залишивши, правда, пільгове оподаткування. Поступово зникли держзамовлення. І найголовніше - з УТОСу масово пішла молодь, а люди похилого віку природним шляхом проріджують його ряди. Ігнорування інтересів власного майбутнього таки стало фатальним. І тепер, коли від соціальних гарантій, колись наданих інвалідам, залишилися жалюгідні рештки, про них нагадують лише продуктові набори до свят.

Незважаючи на податкові пільги, з 79 підприємств УТОС реально працює не більше десяти. Зарплату, вищу за мінімальну, отримують на кількох із них. Але ці проблеми стосуються рядових членів товариства. Керівництво Центрального правління УТОС і директори навчально-виробничих підприємств зовсім не бідують. Чому? Виявляється, земля та майно, набуте поколіннями сліпих, приносять непоганий прибуток як очільникам товариства, так і керівникам підприємств УТОС.

Постійні скандали і суди зі спробами, намірами чи реальним продажем майна підприємств, баз відпочинку, "ліві" договори оренди, доведення до розвалу підприємств, виникнення численних "непорозумінь" під час спроб знайти спільну мову з бюджетними коштами викликають обурення незрячих і, далеко не завжди, - радість контролюючих служб. Однак це зовсім не заважає одним і тим самим посадовцям в УТОСі продовжувати керувати й рости на посадах.

Незнання, небажання, а головне - неспроможність покірних, нездатних захищати власні права, навчених роками повністю підкорятися волі згори незрячих, що не пручаючись за норму й належне сприймають і розвал підприємств, і відсутність зарплати, врешті-решт ведуть до розвалу системи УТОС.

Як не дивно, але Центральне правління та керівники УТОС діють у цілком правовому руслі. І узурпують владу над землею, майном, фінансовим ресурсом, надбаним за десятки років рядовими членами товариства, які нині позбавлені реального впливу на стан справ, цілком законним шляхом, ну хіба що з дрібними помарками, які й порушеннями вважати не можна, бо ніхто нічого проти не має.

Отже, рішення приймає з'їзд, між з'їздами - пленум із президією. На з'їзд за квотою обираються делегати з первинних організацій. У територіальних "первинках" обирають лідерів Центрального правління і міських керівників товариства, в первинних організаціях підприємств - директорів. Не обрати директора підприємства - нонсенс, бо від нього залежить зарплата рядових співробітників, тож більшість буде завжди. Якщо ж територіальні ланки десь помиляться, то міські конференції відкоригують, там місцевий актив "правильний". А те, що директори як роботодавці, за законом, не мають права бути в керівних виборних органах, давно вже нікого не обходить.

Хоча й на з'їзді переважна більшість - це спрацьована команда. Керівні органи товариства, що одночасно є директорами підприємств і посадовими особами УТОС, та незмінна команда апарату Центрального правління, що роками контролює їхню правильну поведінку, стережуть землю, майно і кошти від посягань незрячих, які, своєю чергою, воліли б знати, хто і як ними розпоряджається.

Дивно, якби узурпатор цієї влади і статків не захищав довірене йому покірною більшістю добро. Але ж і держава, певно, для чогось існує. Ніхто не скасовував виконання обов'язків, які вона на себе взяла, у тому числі щодо рівності й недискримінації як фізичних, так і юридичних осіб, відповідно до ратифікованої Україною Конвенції про права інвалідів та інших міжнародних норм і стандартів. Саме відповідно до означених норм і стандартів Україна зобов'язана надати рівні можливості всім фізичним і юридичним особам, забезпечивши недискримінаційні умови об'єднанням громадян, які опікуються проблемами осіб з інвалідністю. Такий підхід дасть можливість продемонструвати досягнення одних громадських об'єднань інвалідів у вирішенні проблем осіб з інвалідністю та повну відсутність таких зусиль і результатів - у інших, якщо, звичайно, не вважати результатом освоєння бюджетних коштів. Саме так може бути визначений і реальний коефіцієнт корисної дії роботи УТОС. Побудова громадянського суспільства за принципом відмови від радянського та пострадянського спадку кидає об'єднанням громадян нові виклики. Сподіваємося, що кожен зробить висновки з викладеного вище, і ці висновки підштовхнуть усіх нас до побудови цивілізованого громадянського суспільства за демократичними стандартами світового співтовариства.