УДОМА В ЛІДЕРИ НЕ ВИВЕСТИ?

— Трековики в цілому виправдали надії. Мова про срібну четвірку в командних перегонах переслідування, хоча, чого там приховувати, очікували від них перемоги. Ну а «бронза» Ірини Янович стала приємним одкровенням. Так, луганчанка — гонщиця високого класу, але ж виграла медаль не у своєму коронному гіті, а в спринті. Такий підсумок визнано задовільним.

А що стосується шосейників... Вони виступили нижче від своїх можливостей. Травма, отримана напередодні Олімпіади, зашкодила рівненчанину Сергію Гончару проявити себе блискуче. А він же стабільно протягом ряду сезонів входив в еліту. Та й незабаром після Ігор переміг на світовому чемпіонаті.

Щоб не помилитися, правильно оцінюючи роботу, важливо врахувати й інше. Так, риску під чотириріччям підвів Сідней. Однак відчутне й те, що за цей період українці виграли 25 медалей на чемпіонатах світу й Європи. Й увінчали їх олімпійськими нагородами. Не будемо забувати, що після Сеула-88 українці на п’єдестали Ігор не піднімалися. Тож у цілому зуміли помітно підвищити рівень розвитку виду.

— Ці спогади — вже справа минулого. Біг коліс невблаганний, почалася довга дорога до Афін. З чим вирушили в путь українські гонщики?

— Не скажу, що більшість олімпійців сіднейського призову досягли критичного, виходячи зі специфіки велоспорту, віку. Та все ж основну увагу приділимо молоді. Втішно, що є хлопці, котрі заявили про себе. Назву хоча б Ярослава Поповича з Дрогобича. Минулого сезону хлопець став срібним призером чемпіонату світу серед
23-річних. І в нинішньому встиг відзначитися, вигравши два етапи Кубка світу серед ровесників.

І повернуся до питання про вік. Так, відомі трековики Василь Яковлєв чи Олександр Феденко — далеко не юніори. Але в спину їм дихає, підростаючи, обдарована молодь. І ось такий цікавий факт. Тому ж Гончару до наступної олімпіади буде 34 роки, а саме в цьому віці росіянин В’ячеслав Єкимов переміг у Сіднеї. Так що переконаний: буде кому достойно представити Україну на треку і шосейних трасах Афін.

— У кожному виді спорту в Україні надзвичайно гострі проблеми фінансування. Як вирішуєте ці питання?

— Розвиток велоспорту пов’язано з використанням техніки. Але ні Держкомітет, ні НОК не в змозі придбати 50—70 велосипедів вартістю 2,5—3 тисячі доларів для провідних майстрів. Який же вихід? Віддаємо лідерів для підготовки в закордонні аматорські й професійні клуби. Там вони одержують напрокат велосипеди, у хлопців є насичений змагальний календар і сильні суперники. Вони виступають разом із кращими, а це зовсім інші швидкості. Багато чому вчимося й в організаційному плані.

Наші тренери працюють за договором з італійськими колегами. Відправили до них на три місяці групу юніорів-шосейників. І це гарний стимул для інших, найбільше перспективних — потрапити в лідери і пройти чудову школу підготовки на тих же Апеннінах.

Така модель роботи з провідними вже усталена. Розумію, що використовуємо її не від гарного життя. Але в Україні в нас немає, на жаль, потужного спонсора, щоб можна було тут створити і готувати команду. А гонщики і тренери є.

— Пам’ятається, недавно чудових гонщиків ростили відомі центри олімпійської підготовки — миколаївський і харківський, наприклад. Яка їхня доля нині?

— Тепер форми роботи інші. Розвиток велоспорту в основному залежить від місцевого бюджету. Це стосується і ДЮСШ, і центрів. Але, що дуже важливо, вони отримують підтримку і «згори». Тим же миколаївцям допомагає ЦС «Колос». Не забуває він і про білоцерківський центр, де також кооперують кошти з місцевого бюджету, спортовариств і облспортуправління.

Федерація уклала договір про співробітництво з ЦС «Динамо». Товариство фінансує своїх гонщиків. Спільними зусиллями створили спецгрупу (гіт і спринт). Є і зримі результати. Харківський динамівець Андрій Винокуров став дворазовим призером світової юніорської першості. Розраховуємо на цього хлопця в Афінах.

— Вже йшла мова про техніку. Провідні виступають на імпортних велосипедах. А як забезпечені інші?

— Згадаю про восьмирічне співробітництві федерації з АНТК імені Олега Антонова. Там виготовляють рами для велосипедів, які відповідають світовому рівню. Саме на такій техніці наші хлопці їхали в Сіднеї. Для інших гонщиків усе ж доводиться в міру можливості одержувати імпортні велосипеди. Вони вищої якості.

— У 60—70-ті роки минулого століття на весь світ гриміли імена українських гонщиць Раїси Ободовської, Ірини Кириченко, Алли Багіянц. Нині традиції підтримує лише Ірина Янович. Чи не занадто скромно?

— За останні роки усе ж вдалося підвищити в країні рівень жіночого велоспорту. Тут заслуга і старшого тренера збірної Володимира Федорова. Дівчата помітно піднялися в рейтингу УСІ, на 10—15-ту позиції. Дворазовою чемпіонкою Європи стала 24-річна Тетяна Стяжкіна. Якби не два проколи, була б на олімпійських перегонах у шістці. Та все ж конкуренція слабенька, якщо говорити про трек. І та ж Янович, удосконалюючи швидкісні якості, змушена змагатися з чоловіками... Хоча поступово, нехай і не так швидко, за нею тягнуться і юніорки.

— У коло турбот федерації входить і маунтінбайк, гірський велосипед...

— Луганчанин Сергій Рисенко виступав на Сіднейській олімпіаді. Серед півсотні учасників українець, відповідно до рейтингу, стартував у «хвості». Ліквідувати відставання від лідерів у 2—3 хвилини було складно. Але фінішував 27-м, що не так вже й погано.

Маунтінбайк в Україні розвивається й міцніє. Однак лідерам треба частіше виступати на етапах Кубка світу, набираючи очки для підвищення в рейтингу.

Всі статті Анатолій Гущин

Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.

Будь ласка, виберіть один або більше пунктів

Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК

Залишайтесь в курсі останніх подій!

Підписуйтесь на наш канал у Telegram

Стежити у Телеграмі