ТУТ ЛОВЛЯТЬ ОСЕЛЕДЦІ І ВІРУ БЕРЕЖУТЬ...

Коли пів-Європи було залито водою і люди поспішали залишити зони лиха, жителі Вилкового (іноді його називають українською Венецією) почувалися як риба у воді: «Та яка нам різниця, ми й так вулицями у човнах плаваємо». Згадують, як під час сильного розливу Дунаю вода, піднявшись, затопила будинок, у якому саме гуляли весілля. Ніхто й не подумав переривати веселощі — молодята й гості взули гумові чоботи і продовжували танцювати. Благо, новака (місцеве вино) і саламуру (шедевр вилківської кухні — гострий соус до вареної риби, бажано благородних сортів, звісно) не бракувало...

Добра половина населення Вилкового — старовіри, тут їх називають липованами. Чи то писали вони свої ікони на липових дошках, чи то в лісах, що оточували дунайські плавні, переважали липи. У Вилковому дві липованські церкви й одна православна. Традиції старообрядців усе ще сильні, проте молоді вже не подобається жити затворниками.

Останніми роками вилови знаменитого дунайського оселедця значно зменшилися, але риболовля залишається основним промислом вилківців. У травні, коли йде дунайка, вони виїжджають на острови в дельті ріки, де містяться рибацькі артілі, що успадкували від рибколгоспів нерухомість, човни й сіті.

Бути в околицях Вилкового і не здійснити екскурсію в дунайські плавні - такого собі не вибачиш. Тут гніздяться баклани, пелікани, лебеді, сім (!) видів чапель, маса іншої пернатої живності, чимало з яких занесені в Червону книгу. Проте вчені б’ють на сполох — прийнято рішення про будівництво судноплавного каналу Дунай — Чорне море по руслу ріки Бистра, яка ділить Дунайський біосферний заповідник навпіл. Економічна доцільність загрожує порушенням екологічної рівноваги. Чи переможе здоровий глузд?

А липовани намагаються не показувати стороннім своїх ходів-каналів у плавнях...