Свіча, яка перетнула кордони

Колись на початку 90-х минулого століття на Майдані Незалежності мимоволі зайшов у дискусію з молодиком комсомольського віку, що стояв, тримаючи якесь комуністичне гасло, в гурті кількох своїх однодумців із прапорами кольору крові. На запитання, чи знає він про Голодомор 1933-го, молодий червоногвардієць не вагаючись відрізав: «Це брехня, що вимерло шість мільйонів селян. Померло тільки три». - «То що, тобі трьох мільйонів людей, які загинули в муках, замало?!» - вигукнув я спересердя. Ледве втримався, аби не врізати тому юному сталіністові.

Що особливо засмутило під час проведення жалобної акції в Іванкові - обмаль людей, котрі прийшли на неї. Про свідків тих жахливих подій годі й казати - 75 років минуло. Люди середнього віку чи то не знали про акцію, чи то залишилися до неї байдужими. А ось дітвора, яку привезли в автобусах, жалобним настроєм не дуже переймалась - відчувалося, що школярі майже нічого про Голодомор не знають. Приємно вразило - молебень, який російською мовою правив місцевий священик УПЦ Московського патріархату. Досі ця конфесія таких заходів уникала і принципово не брала участі у спільних богослужіннях разом із багатьма іншими церквами та релігіями.

Далі акція «Незгасима свічка» помандрує Україною. По всіх 25 областях проїде спеціально виготовлена Братством бджолярів України 200-кілограмова воскова свіча у вигляді снопа пшениці, оперезаного колючим дротом, до якого тягнуться численні виснажені руки.