ТРИ ДЕВ’ЯТКИ ПІСЛЯ КОМИ ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТ ПЕРЕСТАЄ БУТИ СЕКРЕТОМ

«Дно Спокою тут. Орел приземлився».

Така шифровка 20 липня 1969 року о 20 годині 18 хвилин за Гринвічем полетіла по радіохвилях на Землю. Якби шифрограму спіймав який-небудь радіоаматор, з тих, хто постійно нишпорить в ефірі, він анічогісінько б не второпав. Ті ж, для чиїх вух вона призначалася, миттєво оцінили все. Здійснилося!

У неймовірно далеких глибинах космосу, здолавши з космодрому імені Кеннеді у Флориді 384 000 кілометрів міжзоряної пустелі, місячний модуль «Орел» експедиції «Аполлон-11» здійснив м’яку посадку на Місяць у районі Моря Спокою.

Шифровку надіслав по радіо американський астронавт Ніл Армстронг, який першим із землян ступив на Місяць. За 20 хвилин до першопрохідника приєднається другий астронавт — Едвін Олдрін. А третій з екіпажу, Майкл Коллінз, залишався за сто кілометрів — на навколомісячній орбіті. Напружено чекав у командному кораблі-модулі їхнього повернення з надзвичайно ризикованої експедиції в невідоме.

Велика неправда великої політики

Світ із захопленням вглядався на кінескопах телевізорів у фантастичну ще вчора картинку — рубчасті людські сліди на місячному пилу. Світова сенсація миттєво облетіла земну кулю. На всі заставки газети заповзялися повторювати слова Ніла Армстронга, так само історичні, як гагарінське «Поїхали»:

— Один крок чоловіка — і гігантський стрибок для людства!

Це було сказано в момент, коли з нижньої, дев’ятої сходинки трапика Армстронг ступив на місячну поверхню, щоб провести там 21 годину 36 хвилин.

Національних героїв, екіпаж «Аполлона-11», в Америці зустрічатимуть, як колись у Москві папанінців або челюскінців, — тисячними юрмами на вулицях, снігом листівок із хмарочосів. Ще б пак, 24 мільярди доларів платників податків угачено немарно! Досягнуто проголошеної ще Джоном Кеннеді грандіозної мети: «Америка поверне собі лідерство в космосі, першою висадившись на Місяць».

А в Радянському Союзі пілюлю змушені були проковтнути. Адже змагання в космосі давно стало предметом великої політики. У Москві звикли хизуватися, що слово «супутник» у світовому лексиконі — наше, і Гагарін — наш, і перша жінка-космонавт, і перший вихід у відкритий космос — усе наше. І раптом — американці обставляють як не глянь.

До всього іншого, доктор Джордж Лоу після першого польоту на Місяць (а там за чотири роки побувають 12 американських астронавтів) зізнається в журналі «Лайф»: ідею польоту, а заодно і «равликову трасу» НАСА запозичило з непримітної книжечки Юрія Кондратюка, виявленої в бібліотеці Конгресу США. Чим заощаджено ще купу мільярдів доларів. Це було вже занадто: Кондратюк — наш земляк, геніальний полтавець, першим у світовій науці запропонував так званий метод зустрічі на орбіті. Через що у програми «Аполлон» буде й інша, майже поетична назва: «Лунер орбіт рандеву».

Це переповнить чашу терпіння. СРСР крізь зуби зізнається: не дуже вже й хотілося на отой самий Місяць. Вам, мовляв, робити своє, а ми будемо продовжувати вивчати споконвічну супутницю Землі автоматичними апаратами — зондами, місяцеходами.

То була гарна міна при поганій грі. А ще точніше — відверта олжа на державному рівні. Бо вже п’ять років, з 1964-го, у Радянському Союзі у глибокій таємниці від суперника здійснювалася своя програма підкорення людиною Місяця.

Сім літер абетки прикривають таємницю

Тепер про цей страшний державний секрет можна вже розповісти.

Десантувати радянську людину, будівника комунізму, на Місяць Кремль повелів, як водилося, до свята.

Що ж, планова система є планова система. І в тодішньому жарті фізиків про ухвалу парткому «Відкриємо нову елементарну частинку ще в поточному кварталі», — неабияка дещиця правди. Ось і в нашому випадку те, чого людство не досягало ще ніколи за безліч століть свого розвитку, наказано було здійснити в першій половині ювілейного 1967 року. Й ані годиною пізніше.

А, Б, В, Г, Д, Є, І — у такому шифруванні відчувалася рука Корольова. Сергій Павлович полюбляв у секретних справах напускати туману не цифрами чи якимось іншим робом, а літерами абетки.

С.Корольова з часів першого супутника і до некролога широка публіка знала лише за повідомленнями ТАРС як Головного Конструктора, безіменного і загадкового. Кремль секретною постановою від 3 серпня 1964 р. і доручив йому очолити місячний проект. А сімома літерами в ньому позначили ракетні блоки.

А, Б та В — це ракетоносій важкого класу Н-1. Мета далекої експедиції визначала небувалі параметри космічного гіганта: довжина 70 метрів, здатність пожбурити на орбіту 90 тонн корисного вантажу. Але це ще не все. Як в абетці, так і тут за В йшла літера Г і так далі. Це до 70 метрів ракети пристиковувався 30-метровий місячний комплекс. Послідовно з’єднані чотири блоки і повинні були забезпечити політ до Місяця, посадку там і повернення космонавтів на Землю.

У кожного з блоків була і своя функція. Ракета Н-1 (три ступені) мала винести весь місячний комплекс на опорну навколоземну орбіту заввишки приблизно дві сотні кілометрів, на ту саму гагарінську, де один оберт навколо Землі відбувається за 90 хвилин. Далі могутній двигун «блоку Г» має надати конструкції так звану швидкість відриву. Це ніби одноразовий шприц для могутньої підбадьорливої ін’єкції: одноразовим запуском двигун забезпечить 40 тисяч кілометрів на годину і більше непотрібний. За такого розгону неймовірна сила зірве з орбіти наступні три блоки, і вони, лягаючи на траєкторію польоту до Місяця, помчать у глибини космосу.

А ось на «блоці Д» двигун, навпаки, — багаторазового вмикання. Тому що покликаний забезпечити маневри в польоті, корекцію траєкторії, націленої на Місяць, а потім при підльоті загальмувати місячний комплекс і перевести космічних мандрівників на орбіту навколо Місяця.

Літерою Є Корольов позначив найвідповідальнішу й найважчу (в заправленому паливом вигляді) частину місячного комплексу. Це був корабель з одним космонавтом на борту. «Блоку Є» і належало «примісячитися», а виконавши завдання, стартувати назад, на навколомісячну орбіту. Там місячного першопрохідника в «блоці І», себто в орбітальному кораблі, якщо обійтися без секретних еківоків, очікуватиме другий учасник експедиції. Щоб разом вирушити в далекий шлях назад, на рідну землю.

Таким у найзагальніших рисах був проект століття, де недавно народжена космонавтика замахувалася на небувале.

Впадає в око, що й у радянському проекті використовувалася схема досягнення Місяця, вигадана Юрієм Кондратюком. Тільки американці цього не приховували, а тут Кондратюк не згадувався. А втім, через цілковиту таємність проекту і зізнаватися не було перед ким. Хоча пріоритет Кондратюка—Шаргея якимось чином зафіксувати не завадило б.

Термін Кремль відводив дуже стислий — три роки. І незабаром Корольов дійде невтішного висновку: хоч би який він був невситимий у праці, самому такі терміни йому не подужати. А на пролонгацію термінів розраховувати марно. Оскільки висадкою радянського громадянина на Місяць Кремль зажадав відзначити 50-річчя радвлади.

Два ведмеді в одному барлозі

Хоч би як цього хотілося самолюбному, з непомірною гординею Корольову, він змушений буде, згнітивши серце, вирушити на уклін до Михайла Кузьмича Янгеля. На цей час той став законодавцем ракетних мод у військовій галузі і створив у Дніпропетровську своє потужне й динамічне ОКБ.

То лише здавалося, коли нам рапортували й рапортували про дзвінкі перемоги, що всі ці засекречені творці ракет дружно, в єднанні крокують на штурм космосу. Насправді ж між головними конструкторами, чиї прізвища не називалися в газетах за життя, аж ніяк не все було, м’яко кажучи, безхмарно. Корольов не полюбляв Янгеля, Янгель — Корольова, Челомей — і того, й того. А перших двох, непримиренних один щодо одного опонентів, двічі золотозіркових, з однаковими званнями академіків, поєднувало хіба що одне — неприйняття Челомея, якого вони вважали вискочнем й інтриганом, що правдами і неправдами також домігся звань академіка і двічі Героя. Той узагалі намагався підім’яти під себе все радянське ракетобудування, щосили використовуючи той щасливий момент, що в його фірму потрапив після інституту син самого Хрущова Сергій. Попри інженерну молодість, Челомей швиденько зробить його своїм замом. Загалом, суперництво, боротьба, конкуренція, жорстка, безкомпромісна.

Так сталося, що шляхи Корольова, вже визнаного лідера радянського ракетобудування, та Янгеля перетнулися з першого ж дня приходу Михайла Кузьмича в нову для нього, вкрай перспективну й захоплюючу ракетну справу. Як конструктор Янгель, який закінчив МАІ, сформувався в авіації — у КБ знаменитих Полікарпова, М’ясищева та Мікояна. А після здобуття другої освіти, в Академії авіаційної промисловості, зненацька одержав призначення в закритий НДІ-88 Міністерства озброєнь. Так шифрувався головний інститут у підмосковних Подлипках, де таємно займалися новою галуззю — ракетами.

Янгеля призначили начальником відділу приладів систем управління в ОКБ-1 Корольова, що входило до структури інституту. Сталося це 1950 року, а точніше — 12 квітня. (За бажання можна уздріти в даті певну символічність, адже 12 квітня — майбутній День космонавтики).

Доти відділом керував досвідчений фахівець Борис Овсійович Черток, у майбутньому один з багаторічних замів Корольова. У нього було не все гаразд, як тоді казали, з п’ятим пунктом. А розпалювалася боротьба з так званим космополітизмом, і, щоб зберегти від гонінь потрібного фахівця не тієї національності, Чертока сховали за спину Янгеля.

Взагалі, з перших кроків у ракетній справі Янгель опинився під вольовим керівництвом Корольова. А за рік з невеликим гаком за наказом міністра оборонної промисловості Устинова Янгеля і взагалі зроблять заступником Сергія Павловича.

І раптом ще менш ніж через рік вони міняються ролями. Янгеля призначать директором НДІ-88. А це означає, що відтепер головний конструктор ОКБ-1 у його, директора Янгеля, підпорядкуванні...

Цього владний Корольов, який завжди і скрізь прагнув бути першим, пережити не міг.

Про стосунки Янгеля і Корольова тієї пори ветеран ракетно-космічної техніки Б.Черток (йому за 90), який живе у Москві, свідчить так:

— На жаль, вони не витримали іспиту на мирну, дружню ідеологічну і практичну взаємодію. Обоє заохочували ділові контакти своїх заступників і співробітників, але один з одним зустрічалися тільки на нарадах у міністерстві за викликом чи в інших високих інстанціях. Наша ракетно-космічна техніка могла б, певно, набути ще більшого розвитку, якби ці два керівники об’єднали зусилля, а не протиборствували.

Загострення дійшло до того, згадує Черток, що вони намагалися не зустрічатися і не розмовляти один з одним.

— Корольов використовував мене, Мішина й інших своїх заступників як посередників у зв’язках з новим директором. Ну а Янгеля дратували властолюбство, честолюбство і нелегкий характер Корольова.

На директорській посаді Янгель почне діяти енергійно, із властивим йому розмахом і хваткою, що відразу ж стане позначатися на роботі провідного інституту ракетної галузі, а пізніше, у Дніпропетровську, розів’ється в цілу науку керівництва, яку назвуть шанобливо «школою Янгеля». Але тут, у Подлипках, у директорському кріслі він надовго не затримається — лише півтора року, та й то без двох тижнів. У міністерському наказі про призначення Янгеля головним інженером того ж таки НДІ-88, що з’явився внаслідок підкилимової боротьби, зроблено незграбну спробу підсолодити пілюлю: «З метою зміцнення технічного керівництва». Адже фактично цим «зміцненням» прикривалося нічим не заслужене пониження. Мудрагелі десь нагорі, у цеківських та міністерських кабінетах, ухвалили: настав час припиняти кориду. Інакше кажучи, підшукати іншого директора, що не діяв би на Головного Конструктора, як червона ганчірка на бика. Але й корольовські виверти, певно, нагорі набридли. Час заодно кінчати і з його монополією. Так і був задуманий у промисловому місті на Дніпрі другий у країні ракетно-космічний центр.

Улітку 1954 року Янгель з родиною проводив відпустку в улюблених місцях — на озері Селігер. Раптом на порозі — нарочний з Москви. Привіз терміновий виклик у Білокам’яну.

Повернувся Михайло Кузьмич тільки через два дні.

— ЦК посилає мене в Дніпропетровськ, — повідомив він дружині.

— Навіщо?

— Вважай — відрядження.

— Надовго?

— Років на два, на три.

Знав би він, що відрядження протриває всю решту життя...

У Дніпропетровськ Янгеля посилали очолити нове ОКБ. Двом, так би мовити, ведмедям в одному барлозі НДІ затісно.

Ну а щодо протиріч, які Б.Черток назвав ідеологічними, це було аж ніяк не різне трактування якихось постулатів марксистсько-ленінської ідеології. Я давно помітив, що чимало ракетників, з якими мені доводилося зустрічатися в різних містах, полюбляють вислів «ідеологія ракети».

Отож, у цій ідеології обидва видатні конструктори незабаром виявлять свою прихильність до зовсім різних, щоб не сказати — протилежних, напрямів у розвитку ракетної техніки.

Усі свої ракети, починаючи з першої, Р-1, що була ні чим іншим, як точною копією німецької ФАУ-2, Корольов конструював на рідкому кисні та гасі. Для ракет бойового призначення то було не найліпше паливо: кисень постійно давав витікання, ракета потребувала безперервних підживлень, і з цією метою біля стартового майданчика доводилося будувати цілий кисневий завод. До того ж керували ракетою в польоті по радіо. А всі ці наземні антени були не те що не розраховані на умови атомної війни, їх і під час звичайного бою можна було просто розстріляти з кулемета.

Янгель же сповідав іншу віру: молоде дніпропетровське ОКБ почало робити ракети на висококиплячих компонентах палива, чим відразу ж змогло вдвічі збільшити дальність, порівняно з ракетами Корольова. А також з автономною, бортовою системою управління, що різко підвищувала точність стрільби.

Про перемогу напряму в бойовому ракетобудуванні, що його прозорливо обрав для себе Янгель, промовисто свідчить такий найважливіший показник, як терміни боєздатності. Корольовські ракети на рідкому кисні обходилися без підживлення лише 20 хвилин. Підживлення подовжувало боєздатність до п’яти годин.

Ну а в Янгеля? Уже в першому поколінні його ракети (а це Р-12, Р-14 і Р-16) стали здатні на три місяці бойового чергування. Пізніше, задовольняючи за конструкторськими кульманами дедалі жорсткіші вимоги до ракетно-ядерного щита, Дніпропетровськ поведе рахунок уже на роки. П’ять років... десять... А рекорд рекордів — це Р-36 2М. Відчергувавши в шахті цілих 22 роки, вона зберегла всі бійцівські якості, неначе тільки вчора зійшла з конвеєра «Південмашу».

Корольов дуже ревниво стежив за новим ОКБ. На 22 червня 1957 року на полігоні в Капустиному Яру (мовою ракетників просто КапЯр) готувався пуск першої ракети ОКБ Янгеля Р-12, сконструйованої на отих інших принципах. Корольов не витримав: що ж там такого наконструювали суперники? І під приводом запуску своєї геофізичної ракети з КапЯру прилетів з Тюратама. Там, на майбутньому космодромі Байконур, у нього дві підряд невдачі з пусками нової міжконтинентальної Р-7. До речі, у секретних документах ця точка іменувалася тоді як військова частина 11284 або полігон № 5 Міноборони. Назва «космодром Байконур» виникла, коли ТАРС готувався вустами Левітана повідомити світові, звідкіля був запущений у космос Юрій Гагарін. А справжній Байконур дійсно існує, але за 400 кілометрів звідси на схід. Плутати ворожі розвідки, то вже плутати...

— То що за олівець? — вигукнув Корольов, угледівши здалеку на стартовому столі загострену і незвичайно малого діаметра ракету. — Вона ж зламається, не встигнувши злетіти!

Не зламалася. Успіх до Янгеля прийшов з першої ж спроби.

— Перший пуск — ще не пуск... — процідив крізь зуби Корольов.

Легендарний ракетний гігант у Дніпропетровську «Південмаш», де, як хизувався Хрущов з трибун, «ракети роблять, немов сосиски», свого часу створювався на розпорядження уряду як серійний завод під ракети Р-1 і Р-2. Тепер же ці ракети Корольова тут знімуть з виробництва і натомість поставлять ракету Янгеля. А на базі дніпропетровської Р-12, тієї самої, що просто зобов’язана була зламатися, як вигострений олівець, у Збройних силах СРСР створять новий рід військ — Ракетні війська стратегічного призначення.

Отож і тут, як у Подлипках, в Корольова особливих причин для любові до Янгеля, погодьтеся, виявилося з комарів носок.

До Янгеля на уклін

Для перших трьох блоків А, Б та В, тобто самої ракети Н-1, Корольов обере звичний для нього киснево-гасовий варіант.

У своїй книзі про Корольова Я. Голованов описує його різке неприйняття ракетного палива, що вибрав для своїх ракет М.Янгель. Під час місячної епопеї Н-1 це призведе до сутички з академіком Глушком, головним конструктором ракетних двигунів:

«...Коли В.Глушко в ультимативному тоні заявив, що новій ракеті потрібні двигуни тільки на висококиплячих компонентах, вибухнув великий скандал.

— Але це не ракета, а порохова бочка! — кричав Корольов.

— Усяка ракета — порохова бочка! — парирував Глушко.

— Ні. Не всяка! Ця гидота самозаймається!

— Працюй грамотно, і вона не буде самозайматися!

— Так причому тут грамота? І азотний тетроксид, і гептил — це отрути! Якщо ракета з повними баками цієї погані звалиться на землю, на багато кілометрів навколо не залишиться нічого живого, ти це розумієш?

— Я розумію, що ідеальним був би двигун на водяній парі! Ми б зрошували Кизилкуми! Ти хочеш літати в космос і залишитися чистеньким?!

— Так! Поки я живий, людина не сяде на отруйну ракету! Ти стаєш на моєму життєвому шляху! Ти це розумієш?!

— Існують ще інтереси держави, які не дозволяють мені...

— Не хочеш — не роби! Обійдуся без тебе!»

Різко, нічого не скажеш. Корольов узагалі був людиною крутих рішень. На початку роботи над місячним проектом виникла суперечка: яка ж поверхня в Місяця — м’яка, тверда?

— Під яку накажете проектувати?

— Тверда! — переконано вигукнув Корольов.

— Але наука цього, Сергію Павловичу, ще до пуття не знає. Може, взагалі ще якась?

Головний конструктор рвучко схопив креслення і великими буквами написав на ньому:

«Тверда! Корольов».

А ось у блоків Є та І, посадкового й орбітального, була своя особливість. Вони мали функціонувати в космічному просторі досить довго. І тому, зціпивши зуби, Корольов змушений буде погодитися тут на пальне, на яке щойно нападав з притаманними йому різкістю й темпераментом. Отут уже не до жиру, аби живу. Розвідка доносила: американці над своїм місячним проектом працюють щосили. Взагалі, знову хто кого. А якщо «кого» раніше встигнуть вони, Штати, то з радянського проекту автоматично виходить пшик...

Коротше кажучи, у проекти Є та І було височайше дозволено закласти ненависні висококиплячі компоненти — азотний тетроксид як окислювач і несиметричний диметилгідразин як пальне. А в кого, запитуємо, найбільший досвід проектування на такому паливі? Отож бо. Хочеш не хочеш, а потрібно їхати на уклін до Янгеля.

А справа це не така проста, як здається, навіть якщо впокорити гординю. Як сприйме цю ідею дорогий Михайло Кузьмич? Адже йому пропонується стати в першій місячній експедиції не центровою фігурою (вона уже визначена постановою Радміну), а підпряжним.

Зондаж Корольов вирішив обережно здійснити по урядовому зв’язку через директора «Південмашу». З Олександром Максимовичем Макаровим він був близько знайомий ще відтоді, коли завод серійно клепав його, Корольова, ракети. А тепер той тісно співробітничає з Янгелем. Макаров узявся за делікатну місію. І тепер Корольов, згоряючи від нетерплячки, ледь дочекався від нього сигналу: можна летіти до Дніпропетровська.

Через день на нараді в Янгеля Корольов запросить, як він висловився, полетіти на Місяць разом. І з крейдою в руках доповість суть задуму.

— Корольов намалював крейдою великий трикутник. Так він позначав ракету.

Це розповів мені Володимир Сергійович Соколов, у минулому він начальник космічного виробництва № 7 та головний інженер «Південмашу», який за рангом був присутній на тій історичній зустрічі.

— На трикутнику Корольов відкреслив крейдою верхівку: «Оце вам».

А у фіналі він зненацька запропонує Михайлові Кузьмичу взяти собі всі чотири блоки, що йдуть за літерою «В». Інакше кажучи — за собою він залишить тільки ракету Н-1.

Поки тривало обговорення запропонованого, де його найближчі соратники висловлювали свої думки, Янгель болісно роздумував. Звичайно ж, Корольов у всій реальності уявив собі край прірви, що його очікує, якщо він не впорається із замовленням Кремля. А інакше ні за що на світі не примчав би до колишнього і не вельми любимого підлеглого. Та й хіба був би настільки щедрий, щоб поділитися неабияким шматком ласої роботи? А може, свою роль грає і хитрий дипломатичний розрахунок? У разі, мовляв, чого... Це якщо янкі випередять. А що? Буде з ким розділити відповідальність.

Так, але й тут, у його, Янгеля, ОКБ, теж виношується важкий носій — ракета його мрії Р-56. Габарити її бачаться настільки значними, що транспортування на полігон залізницею виключалося і для доставки намічалися водяні маршрути з будівництвом спеціальних причалів. Ескізний проект успішно пройшов попередній захист у військового замовника, а в космічному варіанті також здатний вирішувати завдання доставки експедиції на Місяць. Для цього досить було б, вважав Янгель, двох таких носіїв, аби місячний корабель скласти на орбіті. Та, на жаль, у ті часи складання на орбіті багатьом здавалося чистим Жуль Верном. І, недооцінивши високих характеристик за енергетикою та економічністю, проект цієї багатостраждальної ракети пізніше нагорі закриють.

Загалом і в цілому все вказувало на те, що від пропозиції Корольова Янгелю, швидше за все, слід відмовитися.

Але він — погодився. Хоча й без захоплення.

Як завжди в Янгеля, гору над емоціями й особистими амбіціями взяли державні інтереси, престиж країни. Такою вже він був людиною.

— За родом своєї діяльності в КБ я бував у багатьох високих кабінетах. У союзних міністрів, у секретарів ЦК, — сказав у розмові зі мною колишній співробітник Янгеля професор Н.Ур’єв. — Але як державна людина Янгель вищий від них на десять голів.

Експертиза під замком

Однак для прийняття остаточного рішення Янгель не захотів покладатися на чужі думки. Так і заявив Корольову:

— Свій висновок про ваш проект повинні винести мої люди.

Того це зачепило, але він стримався.

Через тиждень Корольов надіслав з офіцером-секретником аванпроект. Для вивчення таємних документів двох молодих фахівців замкнули на ключ в окремій кімнаті.

— З-під замка, — розповів мені на початку серпня один із в’язнів мимоволі Михайло Антонович Онищенко, нині начальник проектного сектора КБ «Південне», — випускав нас до вітру особисто керівник першого відділу. Він же, не довіряючи цього підлеглим, і замикав.

Надсекретність місячної акції не припускала витікання інформації. Їжу і куриво підсували мало не під двері.

Прооравши в ув’язненні аванпроект, в’язні мимохіть, порадившись із балістиками, винесли вердикт: задум Подлипок технічно можна здійснити.

Одначе з усіх складових місячного проекту для свого ОКБ Янгель вибере тільки «блок Є». Ту саму посадкову кабіну, що мала побувати на Місяці. Свого часу про саме існування цієї штукенції категорично заборонялося навіть говорити вголос. А вона, здійснена в металі, за чутками, зберігається десь у засіках КБ «Південне» і донині.

Конструктори не особливо опікувалися обтічністю форм, оскільки цій таємничій незнайомці належало розпочати і закінчити свій вік в умовах вакууму, де обтічність ні до чого. Інша річ стрункість «фігури» — на всіх стадіях розробки завзято боротимуться з вагою. Але головним для здоров’я примхливої дами буде надійність серця. Тобто двигуна, найвідповідальнішої частини «блоку Є». Моторошно уявити й на секундочку: космонавт увімкне двигун, щоб стартувати назад з Місяця, а тут — бах! — відмова. І порятунку нізвідки чекати.

— За «блок Є» я відповідав персонально. Від заводу,— згадує В.Соколов. — А від КБ — Губанов. Ота надійність двигуна і стала найбільшим нашим головним болем.

Спроектував же двигун у КБ чоловік, чиє ім’я, по батькові і прізвище ніби спеціально вигадані кадебістами для прикриття таємності: Іван Іванович Іванов. Ну, хіба сховаєшся надійніше?

А натуральний І.І. Іванов для секретної місії досягнення нічного світила учинив таке. Двигунів для «блоку Є» він задумав аж три штуки. Маршовий — для спуску на Місяць і підйому. А два резервних — для повної гарантії того, що космонавт не буде кинутий напризволяще на безжиттєвому супутникові Землі.

Відмовить, припустимо, маршовий — умикається резервний. А в крайньому разі є ще один.

Тим часом зовнішня розвідка донесла: американці збираються висадити на Місяць дуплетом двох астронавтів. То був серйозний удар по престижності задуманої в Подлипках акції. У Дніпропетровську кинулися було робити штампом у «блоці Є» заглиблення для шолома другого космонавта. Але відразу заплуталися в купі проблем з енергетики корабля, з життєзабезпечення тощо. Зрештою, витівку довелося облишити.

Віршована відхідна Н-1

У Дніпропетровську ми згадуємо про ті давні події з Віктором Пилиповичем Назаренком. Він провідний спеціаліст з конструкцій і відпрацювання рідинних реактивних двигунів. Та ще й у минулому «кавеенщик», творець сценаріїв і виконавець реприз у тому зоряному складі, де капітаном був син генерального, дотепний і талановитий Сашко Янгель, який рано помер. Команда КБ у Клубі веселих і винахідливих добралася тоді до півфіналу Союзу, але її зупинили одесити. Існує, щоправда, й інша, досить оригінальна версія: мовляв, далі пропускати було не можна, щоб остаточно не розсекретити.

— Секретність, — згадує мій співрозмовник, — спричиняла силу незручностей.

В епопеї з Н-1 Назаренко був одним із тих, хто відпрацьовував місячний двигун. Для вогневих випробувань потрібного стенда вдома не знайшлося, тому їх проводили під Москвою, у Загорську. Та ось лихо: із Загорська з КБ не було закритого зв’язку, а по міжміській режимники забороняли будь-які подробиці. Тому, скажімо, камеру згоряння по телефону спочатку називали пляшкою. Пізніше секретників не задовольнило і це:

— Занадто схоже за формою. Ніззя.

Усе йшло якнайліпше. Місячний двигун не тільки складав іспит за іспитом, а й міг працювати довше запланованих термінів.

Однак на цьому тлі в Корольова без кінця не клеїлося. Н-1 була надто складна, двигуни малопотужної тяги. Ось і довелося поставити їх понад три десятки, а це зробило вразливою надійність.

Перший екземпляр ракети наказав довго жити, коли на 70-й хвилині польоту раптом спалахнула пожежа в хвостовому відсіку. Під час другого пуску — вибух. Настільки сильний, що розніс на дрізки стартовий комплекс.

— Нескінченні затримки з Н-1, хоч як дивно, виявилися нам на руку, — так оцінює давню колотнечу «персонально відповідальний» В.Соколов. — «Блок Є» відпрацьовувався без поспіху, без перескоків через стадії, за всіма класичними канонами. Двигун ми встигли навіть випробувати на орбіті, на кораблі «Союз».

А тим часом, так і не дочекавшись успішного польоту ракети своєї мрії, помер Сергій Корольов.

Хоч як приндився Кремль, але 50-річчя радвлади хочеш не хочеш довелося відзначати не епохальним польотом на Місяць, а звичайним військовим парадом. Могутні тягачі, наповнюючи синім димом Красну площу, тягли бруківкою новітні ракети. Кінохронікери ловили об’єктивами своїх «конвасів» улюблений кадр: військові аташе закордонних посольств витягають шиї та притискають до очей біноклі. А транспортно-пускові контейнери везли ж повз них порожні...

Янгель же за цей час устигне стати лауреатом Держпремії та союзним академіком. А головне — здати на озброєння ракету Р-36 (пізніше на Заході її з переляку наречуть «Сатаною»): спершу з комплексом удаваних цілей для прикриття від протиракетної оборони справжньої боєголовки, а потім і з орбітальною головною частиною, здатною наносити з космосу удар у будь-якому напрямку.

Третій пуск Н-1 — і знову аварія. Щойно піднявшись над стартовим столом, ракета впала додолу. Держкомісія визначить: утрата керованості по каналу обертання.

Мішину, який замінив Корольова, колишньому його першому заму, дозволять ще й четверту спробу. Але наприкінці активної ділянки знову відмовить хвостовий відсік, і 107 секунд перерваного польоту визначать сумну долю радянського місячного проекту.

А в Загорську вирішили все-таки влаштувати в їдальні прощальний бенкет, адже всі зобов’язання щодо своєї частини місячного проекту Янгель виконав з честю.

— Попри все, ми домоглися в двигуні найвищого рівня надійності, — з гордістю каже Віктор Назаренко. — Три дев’ятки, так? Після коми.

За таких обставин бенкет, щоправда, більше скидався на поминки. На цей час — «Орел приземлився». І вбухані Кремлем мільйони втрачали сенс. Радянську місячну програму прикрили, а світові стали торочити байки щодо космічних пріоритетів. З цим Місяцем підемо, мовляв, іншим шляхом.

Під час застілля невигубний «кавеенівський» вигадник продекламував свій вільнодумний віршований опус — «Отчет о том, как мы старались, но на Луне не оказались».

Закінчувався він рядками, які й через 33 роки Віктор Пилипович прочитає мені по пам’яті:

И вот стоят

в Кремлёвской роще

Три символа российской мощи

И наших нераскрытых сил:

Царь-колокол, что не звонил,

Царь-пушка — та,

что не стреляла,

И Н-1, что не летала.

— Що ж було, — запитую, — далі?

Виявляється, коли повернулися додому, у Дніпропетровськ, КДБ намагався знайти автора.

— Пасквіль, розумієш, надряпав. Опорочив радянську ракетну техніку!

На дізнання тягали навіть рідного брата Віктора-«кавеенщика», Василя Назаренка (він також працював у КБ «Південне»). Певно, трохи переплутали ініціали. Допитувалися:

— Вірші пишете?

— Тільки прозу. Звіти начальству по техніці.

До честі учасників бенкету в Загорську — справжнього автора ніхто не заклав.

* * *

Тридцять три роки тому величезна американська ракета «Сатурн-5», що підняла людство до Місяця, здавалася самою довершеністю. Вона й була вінцем тодішніх світових науково-технічних досягнень. Тим часом, потужність бортового комп’ютера, що керував історичною експедицією по «равликовій трасі» Кондратюка, не перевищувала ту, яка є в нинішніх калькуляторів, що стали звичним атрибутом побуту.

Ось що таке час, громадяни.