Смерть Бенардоса. 100 років тому пішов із життя першовідкривач дугового зварювання

В історичному реєстрі світової науки за нашим земляком Миколою Миколайовичем Бенардосом записано те, що нині звично застосовується повсюдно на планеті. Відкриття ж його було таке значуще для людської цивілізації, що й через ціле століття, 1981 року, за рішенням ЮНЕСКО, відзначалося світовим співтовариством.

Народився він року 1842 на півдні України. Там, у причорноморських степах, у сиву давнину, задовго до Різдва Христового, оселилися греки, колонії яких датуються ще античними часами. Назву його малої батьківщини в Херсонській губернії утворено, як тоді водилося, від прізвища дворянських власників навколишніх земель — село Бенардосівка.

Пристрасть поміщика

Авторові цих рядків у далеку студентську пору «трудових семестрів», за химерною грою долі, випало саме там збирати «королеву полів». Село це так давно носило назву Мостове і належало вже до Миколаївської області, що небагато хто навіть зі старожилів пам’ятав первісне ім’я — Бенардосівка. Бо ж хіба годиться в епоху будівництва комунізму залишати в назві колгоспного села прізвище глитаїв-поміщиків?!

Працюючи без вихідних, виконуючи і перевиконуючи, ми не уявляли навіть, що саме з цих країв вимушеного нашого трудового подвигу розпочався справді подвижницький шлях, який приведе до відкриття світового значення.

Та що ми, грішні. Отой дебелий дядько, колгоспний зварювальник, який за кузнею, затуляючись щитком із синім скельцем від сліпучих зблисків, лагодив реманент до осінньої оранки, — хіба він мав поняття, хто ж подарував його шкарубким рукам оте осяйне диво?

А сам панський синок Микола свого часу подався з родової садиби у Бенардосівці до Києва, в університет св. Володимира — вчитися на медика. Але через три роки медфакультет, на наполягання батьків, залишив і перевівся до Петровської землеробської і лісової академії у Москві (майбутньої Тімірязівки).

Двадцятисемирічним Микола Бенардос поїхав у Поволжя, під Кінешму, щоб дати раду земельним родовим маєтностям матері у селі Лух. І застряв там надовго. Спершу взявся був до діла затято: за дванадцять верстов від Луха збудував садибу «Привільне», а в ній завів господарство за всіма приписами засвоєної в академії науки. А тоді відкрив школу для селянських дітей та амбулаторію (благо, початки медичної освіти були). До речі, перші в окрyзі, а головне — безплатні. А втім, для нього самого затія безплатною не була: обидва заклади утримувалися його коштом, себто доходами від господарства.

Але в новоявленого поміщика була одна потаємна пристрасть — винахідництво. Тож найперше він спорудив добре устатковану механічну майстерню для себе. Там провадив кожну вільну хвилину, сконструював, а тоді збудував власноручно декілька нових, оригінальних сільгоспзнарядь.

Бенардос будує перший на Волзі річковий пароплав. Омріяне судно він назве «Миколай». Ні, не для того, щоб увічнити себе любого, — пароплав названо так на честь одного з синів, якого спіткала нещаслива доля. Незвичний винахід успішно витримав усі ходові випробування. Одначе місцева влада не зрозуміла революційності нового виду транспорту, і пароплав, який коштував винахідникові стількох зусиль та конструкторської сміливості (не кажучи вже про гроші), було продано на злам. Ображений, він залишає Лух назавжди й вирушає до Санкт-Петербурга, де мешкатиме і працюватиме півтора десятка років.

Почавши винахідництво в молодості, у студентські 23 роки, він запатентував не мало не багато — понад дві сотні винаходів та проектів. У галузях залізничного і водного транспорту, енергетики, акумуляторобудування, у таких різних царинах, як скажімо, сільське господарство чи побутова техніка і — військова справа. Запропонував власний проект перетворення водяної енергії на електричну.

Але до північної столиці Бенардос прибув тоді, коли остаточно сформувався його головний інтерес, котрий і прославить у світі це ім’я. Розробка принципів найважливішого виду з’єднання металів — дугового електрозварювання — та їх матеріальне втілення в талановитого винахідника з Таврії йшли паралельно. Створено вугільні електроди цілого спектру форм, а тоді комбіновані: вугілля — метал. Зладнав пристрій для найважчого виду зварювання — вертикального. Уперше навчив, як утримувати виріб при зварюванні в заданому положенні, — електромагнітом. Розробив способи та інструменти в галузях, якими нинішні вчені-патонівці займаються і в наш час: зварювання у струмені газу, точкове і шовне контактне зварювання — аж до підводного зварювання та різання. Випереджаючи час, замахнувся на конструювання напівавтоматів та автоматів. Один із винаходів, пам’ятаючи своє грецьке походження, назвав іменем давньогрецького бога Гефеста, долучивши попереду «Електро».

Природно, всі ті винаходи потребували витрат, і чималих. А гроші міг дати лише маєток на Волзі — з продажу врожаїв пшениці та іншого збіжжя. Але, з головою поринувши у винахідництво, Бенардос ще у «Привільному» дедалі менше часу приділяв агрономічним заняттям. А після від’їзду господарство без нього і геть занепало. Управляючий маєтком слав до столиці імперії дедалі менші суми грошей, а потім став відмовлятися оплачувати рахунки столичних постачальників, що наростали із загрозливою швидкістю.

Обліплений боргами, немов реп’яхами, Бенардос, щоб спробувати якось вискочити зі скрути, змушений був переїхати до зовсім глухої провінції — у Фастів. Пристрасть до винахідництва, що поглинала його всього без останку, наприкінці життя зробила із заможного колись поміщика жебрака.

Свинець

Менш як за шістдесят верстов від Києва, де три десятки років по тому академік Євген Оскарович Патон створить Інститут електрозварювання, якому судилося прославитися на весь світ, у Фастові, сидів хворий Бенардос на шпитальному ліжку в палаті для вбогих, затискаючи руками вуха. Навряд чи хто розпізнав би в них руки дворянина. Все життя вони воювали з металом, розплескалися, затверділи камінчиками мозолів на пучках і долонях.

Перш ніж піти додому, лікар зазирнув у двері, але до палати не зайшов, розуміючи, що не може полегшити страждання нещасного, який маятником хитався на зім’ятому ліжку. Годі було впізнати у нещасному зі сплутаною бородою, з напівбожевільними від болю очима того, хто в сяянні електричної дуги в Парижі, в лабораторії Кабата, демонстрував свій славетний винахід з ім’ям давньогрецького бога — «Електрогефест».

Ще на самому початку ХХ століття з містечка над тихою Унавою Микола Миколайович Бенардос приїздив у Москву, до сина. Московські медичні знаменитості, поховавши до кишень халатів дерев’яні рурки стетоскопів, шепотілися, але дивака-електротехніка з дрімучої провінції під Києвом споряджали з приписами до аптеки. Звідки їм знати, що діагноз він давно поставив собі сам. Адже були ж колись у молодості три курси на медичному факультеті університету Святого Володимира. Проте як хотів би медик-недоук помилитися! Але давним-давно він помітив у дзеркалі над умивальником темні смужечки на яснах. І відразу ж второпав, що це означає. Отруєння. Отруєння свинцем.

Бо ж скільки літ морочився з отими акумуляторами.

Було це вже після того, як продали за борги маєток під Кінешмою, материну спадщину в Луху. Але що значив якийсь занепалий маєток, коли задуманому там «Електрогефестові» один за одним патенти видавали то Франція, то Бельгія, то Британія зі Швецією і навіть далекі заокеанські Штати. Ось лише Росія-матінка трохи забарилася — тільки в найостанніший день року 1886-го спромоглася видати «Привілей на спосіб з’єднання і роз’єднання металів безпосередньою дією електричного струму».

Але й без того він уже багато чого встиг. Он як хвацько вдалися колись кліщі для контактного зварювання — за одну ніч. Або ж верстат для приварювання денця до циліндрів. Чи ота батарея для зварювання з трьох сотень акумуляторів. Клятий plumbum, скільки ж ти тоді його наковтався?..

А пам’ятаєш, як за поли хапали: «А чого, добродію Бенардосе, не патентуєте супутніх винаходів? Мільйонером би стали!» А хіба вони знали, чому добродієві Бенардосу доводилося брати випадкових людей у компаньйони по винаходах? Просто нічим було оплатити навіть належний міністерству фінансів збір за патенти, себто «Привілеї». Та хто знав про це його життя?.. І про те, якою надією трепетало серце, коли в Петербурзі заснували (нарешті!) товариство з електричної обробки металів. Бум! «Буде, панове, власний завод, умови для продовження дослідів!» Стелили м’яко. А де опинився — у фастівській богадільні? Навіть на поїздку в Москву, до сина і лікарів, довелося принижено позичати у поміщиків-сусідів…

Боячись поворухнутися, щоб знову біль не прострелив нирки, хворий з гіркотою думав, що медик-недоук, на жаль, не помилився в діагнозі. Нехай будь-що з розумним виглядом пишуть латиною йому в рецептах московські світила, він може сам оповісти навіть майбутній перебіг недуги. Руки і спина вже болять, а незабаром сіпатиметься обличчя.

Поліневрит.

Так, здається, на кафедрі в Києві визначали симптоми отруєння свинцем? Біль іде по основних нервових стволах. Доки… доки рухи не розладнаються і нічого не тямитиме голова.

Того вечора прояснення більше не настало. З-за тумбочки вигулькнули пики сусідів-поміщиків з реготом — цур вам, цур!.. ага, Париж!.. а це що блищить? — імперіал?!. е, ні — золота медаль, а нею навіть борг у м’ясній лавці не сплатиш... «Миколі Бенардосу за трубу, зварену по гвинтовому стику»... віват, месьє!.. а це що пливе — розплавлений свинець?.. ні, то Унава за городами і крижини, крижини... «За материну каблучку — три червінці?! Це ж пограбунок, добродію ростовщик!»... «А три червінці за «Охоронну грамоту» ваше благородіє вже сплатили-с?»... цур... знову циліндр з-за шафи... киш!.. а-а, то п’янюга отой, купчик у циліндрі, в червоній косоворотці з атласу... Ги-ик, так де розписатися в гр-рамоті за мій, г-ик, винахід, ха-ха?»

Хворий знову відчув приплив незбагненної радості, ніби вперше тримав у руці сувій веленевого охоронного паперу. Спробував схопитися з ліжка, але поперек проштрикнуло болем, і він упав горілиць на злиденну постіль.

Вранці жаліслива бабуся-черниця принесла миску якоїсь бурди, звареної з продуктів пожертви. Помалу вливала з ложки в рот із чорними, вугільними яснами. Але хворий, не в змозі ковтнути, одсувався, ріденька юшка лилася на бороду, на сорочку.

Бабуся хрестила йому скуйовджену голову, в якої Господь забрав розум.

Востаннє брудна, злиденна кімната спалахнула сліпучо-холодним сяєвом, наче зблиснула в ній вольтова дуга.

Але, збурена подіями дев’ятсот п’ятого року, країна не завважила цієї смерті. Ніхто не завважив.

P.S. Значення для людської цивілізації відкриття М.Бенардоса, яке вдосконалив пізніше на Пермських гарматних заводах інженер М.Славянов, було настільки велике, що в ювілейний, за календарем ЮНЕСКО, рік у Фастові пацієнтові шпиталю для бідних було поставлено пам’ятник.

Президент Академії наук України, директор Інституту електрозварювання Б.Патон сказав там:

— Нема чого їх оплакувати, життєві лиха і Бенардоса, і Славянова. Нехай не все було гладко в житті, не ладився побут. Хіба в цьому річ? Вони відкрили нову дорогу. Дали чудові ідеї, що й нині приносять користь. За життя вони побачили перемогу. Зуміли зрозуміти те, чого ніхто до них не розумів. І знали, навіщо живуть.