Тетяна Волошина: Доки будемо боротися за туриста з «рідними» чиновниками?

Розмовляти з віце-президентом Туристичної асоціації України (ТАУ), директором туристичної агенції «ОЛІМП ТРЕВЕЛ» Тетяною ВОЛОШИНОЮ завжди цікаво. По-перше, вона одна з, на жаль, досить нечисельної когорти справжніх професіоналів вітчизняної індустрії подорожей. По-друге, Тетяна Павлівна — просто розумна жінка, яких, погодьтеся, теж не зустрінеш щокроку. По-третє, пані Волошина належить до числа тих, хто переймається не лише питаннями власного добробуту. Таких керівників у нашій державі, як свідчить практика, взагалі можна перелічити на пальцях. Тому, вочевидь, саме до їхнього слова варто прислухатися: воно ж бо важить незрівнянно більше за нескінченні «простирадла» промов горе-будівничих нашої незалежності.

— Тетяно Павлівно, нещодавно ТАУ відзначила десятилітній ювілей. Чим ці роки найбільше запам’яталися особисто вам?

— Знаєте, весь цей час ми тільки те й робимо що боремось із нашими владними структурами за місце під сонцем. Національний туризм досі так і не став потужною галуззю економіки, не з’явився ні в дохідній, ні у видатковій частинах бюджету, не примусив наших можновладців ставитися до себе з повагою, як ставляться до індустрії подорожей у Туреччині, Іспанії, Єгипті, на Балканах, у країнах Азії та Європи.

Практично весь світ давно зрозумів, що в’їзний і внутрішній туризм —потужний важіль розбудови готельної та ресторанної, транспортної і культурної сфер, автомобільних доріг, вокзалів, річкових, морських вокзалів та аеропортів. Це — створення мільйонів саме тих нових робочих місць, яких так потребує Україна... Ми ж лише чуємо, як добре в нас ідуть справи з туризмом, як 26 мільйонів туристів відвідують нас щорічно, як кожен турист щоденно залишає в країні від 300 до 500 у.о. І жодному високо посадовцю не спало на думку хоча б на калькуляторі помножити ці суми на середню кількість днів перебування наших начебто гостей і запитати себе: «А де ж гроші? Адже це сотні мільярдів доларів! Адже це декілька державних боргів України!.. Чому ж тоді ми такі бідні? І чому готелі мають 30—40 відсотків завантаження на рік? І навіщо будувати нові, коли, виходить, 23 мільйони в’їзних туристів ночують у парках на лавках?.. І куди, зрештою, дивиться міліція, коли в країні коїться таке неподобство?..»

— Знаю, ви завжди дуже різко виступали і проти скасування нульової ставки податку на послуги з в’їзного туризму...

— А як інакше? Адже після набуття чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 25 березня 2005 року, який передбачає згадані вами зміни, фактично було поставлено крапку на подальшому розвитку прийому іноземних туристів в Україні. А саме — на експорті туристичних послуг. Начебто все мало б бути логічно — на виїзді ПДВ сплачується з маржі і не відшкодовується (не зараховується у зменшення зобов’язань). На прийомі — податкові зобов’язання нараховуються на валовий дохід і зменшуються на суми ПДВ в кожній сумі безготівкових перерахунків готелям, ресторанам, театрам, музеям, катерам, музичним колективам, авто, залізничним та авіапідприємствам і таке інше. Тобто фактично ми мали б вийти на ту ж саму суму маржі.

Не нагадуватиму вам про «добрі наміри» наших законодавців, чиновників та митарів. Усе відбувається з точністю до навпаки. І це свідчить про їхнє цілковите невігластво і небажання зрозуміти, що туризм — специфічна галузь господарства, для якої правила гри на ринку мають бути детально продумані та прискіпливо виписані.

Дозвольте повідомити наших очільників туристичної, економічної та податкової галузі, а заодно й депутатський корпус, що на 80—70 відсотків суб’єкти туристичної діяльності України — це малий та середній бізнес. Отже, йдеться про приватні підприємства, які працюють на спрощеній системі оподаткування та на єдиному податку. Таким чином, ніхто з них не сплачує ПДВ в бюджет і не надає податкових накладних.

— Тетяно Павлівно, ні я, ні чимало читачів «ДТ» не є економістами. Тож непросто збагнути, про що мова. Не могли б ви, так би мовити, на пальцях пояснити, про що йдеться?

— Прошу. Наприклад, автобус на 10 днів маршруту коштує 20 000 гривень. Комісія (заробіток) туроператора становить 10%. 22 000 ділимо на 7,58 маємо 2902,4 євро. Отримали згідно з інвойсом (рахунком) 2902 євро на валютний рахунок підприємства. Але валюту банк забрав за курсом 7,18, гідно оцінивши свої послуги та послуги міжбанківської валютної біржі у 1161 гривню, тобто у 153,16 євро. Тож залишилося 20 839 гр. Зобов’язання з ПДВ — 22 000 : 6 = 3449 грн. (автотранспортне підприємство — приватний підприємець, і податкової накладної немає).

Отже, витрати туроператора становлять: 20 000 грн. за автобус + 1161 грн. банку + 3 449 грн. в бюджет. Усього — 24 610 грн. при фактично отриманих на рахунок 20 839. Тобто — мінус 3771 гривню. А ще ж треба нам за щось жити — сплачувати оренду, зв’язок, зарплату, податки, папір, зрештою... Висновок: потрібно щонайменше 26 000 гривень при ціні послуги — 20 000. Тоді ПДВ вже буде 4333 + 1372 банку, туроператору ж залишається 295 гривень, а ще ж 25% податку на прибуток треба сплатити!.. Оце бізнес по-нашому: заробили аж 41євро, тобто 1,2 відсотка! Дякуємо, панове депутати!

До речі, з доларом така сама ситуація: при курсі 4,85 ми отримуємо гривні по курсу 4,6. Замкнене коло!

— Який же вихід із ситуації?

— ПДВ треба накручувати згори на 20 000 грн + 10% туроператорам. Користуватися курсом Нацбанку не можна, — він існує лише для нарахування та сплати податків. До речі, ця штучна різниця курсів, а це колосальні кошти, жодним чином не враховується в податковому обліку, наче цих втрат просто немає.

Окремо хотілося б зупинитися на проблемі зменшення податкових зобов’язань туроператора у разі придбання залізничних та авіаквитків. Як відомо, підприємства, котрі продають такі квитки, відповідно до Закону України «Про ПДВ», звільнені від обов’язку виписувати податкові накладні, як і готелі. Але! Щоб довести податковій, що ми сплатили ПДВ у складі ціни готелю (у разі безготівкового розрахунку), достатньо мати виписку банку та оригінал рахунку готелю з сумою ПДВ. А ось при оплаті вищезгаданих квитків цих документів вже не досить — потрібен сам квиток, який є власністю туриста, що поїхав чи полетів із ним у Крим, Львів, Одесу, Москву чи Лондон. У кожному разі, його немає й апріорі не може бути у туроператора!

Куди ми тільки не писали з цього приводу, відповідь одна: нічого не знаємо, нічого не хочемо чути, жодних копій, лише оригінал квитка з сумою ПДВ. А скоро авіаційних паперових квитків взагалі не буде — електронний квиток, і все... Щоб усім було зрозуміло, йдеться про 20—60 тисяч гривень за кожну групу, тобто 3300 —10000 гривень ПДВ.

Одне слово, на квитки по Україні ПДВ сплачується двічі: перший раз — підприємству, яке продає квитки, у складі безготівкового розрахунку, другий раз — у бюджет на таку ж суму. На квитки за кордон — один раз: лише в бюджет 20%, хоча в них ПДВ, згідно із законом, взагалі не існує, адже обслуговування надається за кордоном.

— Логічне запитання: як пояснити туристам, чому на квитках стоїть одна ціна, а туроператор бере на 22—23 відсотки більше?..

— Тож-бо й воно. Як у такій ситуації довести іноземцю, що це в нас така податкова система? Що ми не хапуги, не неандертальці і намагаємося працювати цивілізовано?.. Як українським туристичним підприємствам працювати в таких цінових реаліях?.. Хто може популярно пояснити нам, туроператорам, чому оригінал рахунку готелю та виписка банку із зазначенням суми ПДВ вважаються документами для зменшення зобов’язань при сплаті податку на додану вартість, а такі ж самі оригінали документів від Аеросвіту, Укрзалізниці, Донбасаеро тощо податкова вважає папірцями?.. Де логіка? Де декларована на всіх рівнях державна підтримка в’їзного туризму і просто здоровий глузд, панове ?!.

Коли, врешті-решт, туризмом опікуватиметься людина з економічною освітою, котра зможе у високих владних кабінетах отримати хоч які-небудь роз’яснення стосовно податкових проблем галузі та внести розумні зміни у цілий клубок нісенітниць, що нагромаджувалися роками?..

— Не треба бути фахівцем, аби зрозуміти: всі проблеми, про які ви говорили, не лише б’ють по кишені тих, хто займається в’їзним туризмом, а й досить негативно позначаються на конкурентоспроможності нашого турпродукту.

— Звичайно. Знаєте, інколи складається враження, що хтось навмисно провокує таку ситуацію, коли ціни на наші туристичні послуги біжать «попереду планети всієї». Адже ніхто не зацікавлений у відновленні нульової ставки ПДВ на експорт туристичних послуг, натомість нульова ставка на їх імпорт живе й процвітає... Мало того, за гроші, які нам платять іноземні туристи, їм навіть з вікна автобуса нічого не можна показати! Місць для зупинок на об’єктах показу немає, та що там паркування — навіть зупинки біля того ж таки Маріїнського палацу нема! (Хоча за радянських часів навпроти готелю «Київ» завжди стояло п’ять-сім червоних ікарусів «Інтуристу».) Проїзду по Грушевського, Інститутській, Хрещатику немає... Як групу з 30—40 туристів з валізами завезти до готелю «Україна»?.. Де розкрити тему «Законодавча та виконавча система влади в Україні»: може, в районі Гідропарку чи на ВДНГ? Але ж ці теми — обов’язкові в оглядовій екскурсії.

— Коли ми вже заговорили про екскурсії, мабуть, доречно буде, принаймні пунктирно, окреслити одну з найболючіших проблем вітчизняного туризму — рівень підготовки кадрів.

— Справді, це питання нині актуальне як ніколи. Оскільки сьогодні вдень зі свічкою не знайдеш пристойного гіда 30—40 років, який професійно володів би мовою та екскурсійними програмами, шляховим матеріалом за маршрутами Київ—Одеса, Київ—Львів, Київ—Крим. Окрім того, треба ж і нагодувати людей дорогою, і надати документи про оплату, і забрати акт про надання тієї чи іншої послуги на маршруті та податкову накладну, і негайно вирішити будь-яку проблему чи то затримку в обслуговуванні...

Скажіть мені, який вуз готує таких спеціалістів?.. І чи уявляє собі хтось рівень знань нинішніх свіжоспечених менеджерів із туризму? Вони навіть п’яти музеїв у Києві назвати не можуть не подумавши...

— Невесела в нас виходить розмова...

— Невесела, згодна. Але ж нинішні реалії ще менш оптимістичні. Перепрошую, що повторюю, але ж чинна система оподаткування податком на додану вартість послуг з в’їзного туризму в Україні фактично перетворила ПДВ в податок з обертів у розмірі 15—17 відсотків. І це — крім 25% податку на прибуток! Як наслідок, наш туроператор завищує ціну на український турпродукт і водночас значно зменшує його привабливість, порівняно з російським, турецьким чи будь-яким іншим. Внаслідок чого рік у рік ми зменшуємо свою присутність на міжнародному туристичному ринку. При цьому прошу мати на увазі той факт, що, зменшуючи кількість організованих іноземних групових туристів в Україні, ми свідомо знищуємо туристичний експорт, тобто валютні надходження, відмовляємося від створення нових робочих місць, розбудови туристичної інфраструктури та створення конкурентного середовища. Не дивно, що саме виїзд українців за кордон у 2007 році збільшився вдвічі, бо саме на виїзді діє нульова ставка.

Гадаю, висновок кожен здатен зробити сам: наша держава всіляко сприяє виїзному туризмові, імпорту туристичного продукту та вивезенню валютних коштів з України. Ось вам і пріоритетний вид туризму в Україні! Ось вам і зацікавленість у збільшенні бюджетних надходжень!.. Тож доки ми боротимемося за туриста не з російським чи турецьким конкурентом, а насамперед із нашими «рідними» чиновниками, які замість того, щоб сприяти туризмові, — буквально знищують його ?!.

Змінюються президенти, уряди, і всі дружно руйнують галузь, проголошуючи при цьому пріоритетність в’їзного туризму. Повний абсурд і повне невігластво, вибачте на слові... Таки має рацію наш президент: ми —унікальна країна...