ТЕХНІКА ПРОТИ ТЕРОРУ

Потрясіння, якого американці зазнали 11 вересня, згуртувало націю. Всезнаюча статистика відразу підрахувала, що в день удару по Нью-Йорку та Пентагону громадяни Америки придбали 116 тисяч зірково-смугастих прапорів. Це в 18 разів більше, ніж того самого дня рік тому.

Проте прапорами терористів перемогти неможливо. Тут потрібні не тільки величезні зусилля таємних служб, поліції й армії, а й масштабне використання нових технічних ідей, що базуються на останніх досягненнях електроніки й обчислювальної техніки.

Нещодавно конгрес виділив три мільярди доларів на удосконалення безпеки американських аеропортів (раніше на це асигнувалося лише сто мільйонів на рік).

Розробляючи методи боротьби, слід враховувати, що тактика повітряних терористів докорінно змінилася. Тепер вони не вимагають грошей чи звільнення з тюрем своїх однодумців, а просто перетворюють захоплені літаки на смертоносні реактивні снаряди, щоб скерувати їх на найважливіші об’єкти країни.

Певна річ, передусім слід перешкодити вторгненню терористів у кабіну пілотів. На літаках ізраїльських авіаліній давно вже використовують міцні куленепробивні двері, що відокремлюють пілотів від пасажирського салону. Тепер такі металеві двері розроблено у США, і їх встановлюють на повітряних суднах.

Проте й надалі не слід повністю відкидати ймовірність проникнення до кабіни терористів, які можуть виявитися досить кваліфікованими пілотами. У разі навмисного порушення зв’язку літака з диспетчерськими службами має бути можливість ідентифікувати того, хто сидить за штурвалом лайнера.

Різноманітні методи ідентифікації, які надійно працюють на землі (за відбитками пальців, райдужною оболонкою очей, осцилограмою голосу), тут не підходять. Запропоновано новий спосіб — за кардіограмою пілота. Виявляється, кардіограма конкретної людини так само неповторна, як і відбитки її пальців. Автоматичне передавання на землю кардіограми людини в пілотському кріслі дозволить безпомилково визначити, чи не керує літаком чужак.

Але що ж робити далі, якщо літаком керує терорист, який, не відповідаючи на запити з землі, змінив курс і летить до певного важливого об’єкта, приміром, атомної електростанції? На одному з етапів його польоту доведеться ухвалювати рішення про перехоплення літака винищувачами й, цілком імовірно, навіть про знищення лайнера.

Проте існує й інший варіант. У принципі, за командою з землі можна примусово відключити керування літаком із пілотської кабіни і в автоматичному режимі за сигналами наземної служби привести й посадити його на певному аеродромі.

Звісно, створення такої системи потребує значних конструктивних змін лайнера. Крім того, сама автоматична посадка літака небезпечна, хоча й використовується в складних метеорологічних умовах, приміром, під час густого туману. Слід зазначити, що для проведення такої посадки придатні лише аеродроми, обладнані спеціальною системою «електронного коридору». До того ж пілоти, не довіряючи повністю автоматиці, на останньому етапі зниження зазвичай беруть керування на себе.

Нині безпілотні літаки-розвідники легко здійснюють і зліт, і посадку. Приміром, «Глобал Хок» може протриматися в повітрі понад добу і з допомогою двох своїх комп’ютерів самостійно приземлитися на аеродромі і навіть підрулити до ангару. Проте йдеться про порівняно невеликий літак. Та й можлива катастрофа під час посадки не приведе до людських жертв.

Спілка американських пілотів поки що заперечує проти того, щоб у певних ситуаціях була можливість за командою з землі відібрати в льотчиків керування літаком. Проте такі системи розроблятимуться, хоча на швидке й повсюдне їхнє впровадження нічого розраховувати.

Поза сумнівами, значно доцільніше не боротися з терористами після того, як вони захоплять повітряне судно, а просто не допустити їх на борт лайнера.

Нині у США запроваджено перевірку службами безпеки всіх літаків перед посадкою пасажирів. Заборонено перевезення сторонніх вантажів і пошти в пасажирських літаках. Проводиться вибіркова перевірка екіпажів.

З 1987 року екіпажам заборонили проносити на борт зброю. Нині триває зворотний процес — озброїти пілотів, хоча багато льотчиків до цього ставляться негативно. Знову вводяться збройні охоронці на місцевих лініях. У 70-х роках таких прихованих охоронців було понад тисячу, а тепер залишилося близько сотні.

Досі в американських аеропортах перевірка багажу й пасажирів здійснювалася не на належному рівні. Коли спецслужби проводили контрольні перевірки, з’ясовувалося, що близько 20% зброї та вибухівки відповідні працівники аеропорту не знаходили. Причина цього більше пов’язана не з ненадійністю контрольного устаткування, а з поганою підготовкою персоналу. Низька платня й напружена праця призводять до значної плинності кадрів — до 400 відсотків на рік.

Великі американські аеропорти мають чутливі сканери вибухових речовин. Ці прилади вартістю 1 мільйон доларів використовували лише для вибіркової перевірки багажу. Звісно, тепер вони працюватимуть з повним навантаженням.

Впроваджуються нові радари, здатні фіксувати навіть пластмасовий ніж під одягом. Принцип їхньої дії будується на прийомі теплового випромінювання людини. Такі радари досить дешеві й надійдуть в аеропорти найближчими місяцями.

Використовується і «штучний ніс», який виявляє на шкірі чи одязі пасажира навіть дуже малу кількість (кілька мільярдних грама) вибухівки. Для збільшення чутливості таких приладів створюється повітряний потік, що обдуває пасажира, який проходить. Спеціальна пастка захоплює частинки вибухівки й аналізує протягом 10 секунд. Проте цей «ніс» не знайде вибухівки, якщо вона упакована в сумці. Таке завдання під силу новому приладу «Діскавері». Для цього сумку вміщують у спеціальну камеру, де створюється надлишковий тиск. Це й дозволяє ніби «видушувати» частинки вибухівки для аналізу. Такий прилад уже використовується в ізраїльському аеропорту Бен Гуріон.

Велику увагу приділяють системам розпізнавання людей за рисами їхнього обличчя або за райдужною оболонкою очей. Приміром, в аеропорту Шарлотт установлено сканер райдужної оболонки, що з відстані 30 сантиметрів за частки секунди ідентифікує людину, яка проходить мимо. Під час випробувань прилад безпомилково «впізнав» понад два мільйони людей, зображення райдужної оболонки яких зберігалися в його пам’яті. Цікаво, що навіть в однояйцевих близнюків із цілком однаковими наборами генів райдужні оболонки очей різняться.

Посилено розвиваються і системи розпізнавання людей за характерними рисами обличчя. Їх можна приховано використовувати зі значно більшої відстані, спостерігаючи, приміром, за натовпом. Система, фіксуючи риси обличчя, обчислює так звані опорні розміри черепа. Потім отриманий під час спостереження «відбиток» обличчя протягом секунди порівнюється з базою даних, яка може містити кілька мільйонів облич. Останні комп’ютерні програми такого приладу дозволяють ідентифікувати обличчя навіть у профіль або при підніманні голови.

До речі, у Сан-Дієго поліція використовує схожий пристрій для напоумлення недисциплінованих пішоходів. Обличчя тих, хто перебігає дорогу на червоне світло, фіксуються, ідентифікуються, а потім їм автоматично виписуються штрафні квитанції на суму 271 долар. Впроваджуються комбіновані відео- й інфрачервоні камери. Вони не лише впізнають злочинця (якщо його зображення є в базі даних), а й визначають, що, приміром, за поясом у того пістолет.

Величезного значення набуває своєчасне перехоплення повідомлень, надісланих терористами. Для цього треба істотно розширити застосування системи «Ешелон». Цю таємну систему перехоплення інформації створили ще 1947 року п’ять англомовних країн (США, Великобританія, Канада, Австралія та Нова Зеландія). Керує системою американське Агентство національної безпеки, а її великі антени в білих кулеподібних ковпаках розкидані по всьому світу. До 1988 року про існування «Ешелону» широкій публіці нічого не було відомо. Система просіває мільйони повідомлень, переданих через різноманітні лінії зв’язку. Суперкомп’ютери опрацьовують прийняту інформацію. При цьому можна використовувати яке-небудь ключове слово, приміром, «бомба», і в такий спосіб відфільтровувати певні повідомлення. Новою сферою інтересів «Ешелону» стали електронна пошта та глобальний стільниковий зв’язок із використанням супутників. Утруднює роботу системи збільшення кількості шифрованих повідомлень і ускладнення способів кодування. Колишні способи шифрування, які використовували ключі в 32 біти, досить просто розшифровували потужні комп’ютери. Проте останнім часом з’явилися нові способи кодування, для розшифрування яких не вистачить усього парку комп’ютерів США. До речі, до створення нових способів кодування доклали руку кілька американців. Тепер за 113 доларів кожен американець може придбати комп’ютерну програму РGР і зашифрувати своє електронне послання так, що ніякий «Ешелон» його не розкусить. Аналогічні програми розробляються і для стільникових телефонів. Звісно, сам факт передачі шифровки насторожує відповідні служби. Але якщо її не можна розшифрувати, то цього замало. Нині у конгресі ведуть розмови про заборону занадто «міцних» шифрів, але поки що невідомо, чи буде ухвалено відповідний закон.

Ще один потужний інструмент спостереження за можливими терористами — розвідувальні супутники й безпілотні літаки. Сучасна оптика дозволяє одержати досить точне зображення порівняно невеликих предметів. Перехід у невидиму частину спектра дає можливість проводити спостереження і вночі.

Уже згадуваний літак «Глобал Хок» здійснює розвідку з висоти 20 кілометрів, недосяжної для зенітної артилерії. Він використовує спеціальний літаковий радар із синтезованою антенною решіткою. Це дозволяє надійно пеленгувати навіть об’єкти, що рухаються, передаючи їхні поточні координати у штаб чи на борт бомбардувальника.

Поки що в розпорядженні США лише чотири таких літаки. Зате є 75 менш досконалих безпілотних розвідників «Предатор». Вони літають на менших висотах (можливо, саме це вже призвело до втрати одного такого літака в Афганістані). «Предатор» не може передавати інформацію про об’єкти, які рухаються, безпосередньо бомбардувальнику, але здатний зібрати чимало дуже цінних розвідувальних даних.

Проте всі ці сучасні літаки й новітні методи розвідки не можуть запеленгувати Усаму бін Ладена в одній з афганських печер. А сподіватися, що він повторить помилку генерала Дудаєва, який розмовляв радіотелефоном доти, доки до нього прилетіла ракета, не варто.

Однак технічні засоби, поза сумнівом, будуть найважливішою складовою у розв’язанні складного завдання знищення тероризму.