Ні-ні, шановний читачу, дива генетики та досягнення трансплантації ще не дозволяють чоловікам завагітніти.
Та, на щастя, не взяла гору й інша крайність. Мається на увазі висловлення відомого американського біолога Урсули Гуенаф: «Незабаром чоловіки будуть не потрібні!» Уїдлива Урсула промовила це після клонування вівці Доллі, при створенні якої знадобилася участь кількох овець, але зате не знадобився жоден баран.
Отже, поки ще все відбувається перевіреним дідівським способом. А окремі сурогатні матері, сортування сперми для народження дитини бажаної статі і розробка штучної матки для виношування плоду є всього лиш екзотикою.
Та все ж заголовок статті — не парадокс. Ідеться про різке і швидке зростання участі батьків у непростій повсякденній праці з виховання молодого покоління. Щоправда, зазначена тенденція виявляється лише в західному світі. Та воно й зрозуміло — схід справа тонка...
Особливо явне зрушення спостерігається у Великобританії. Ще в 1970-х роках британські батьки на всі зусилля, пов’язані з дітьми, витрачали лише 15 хвилин на добу. Нині ця цифра зросла увосьмеро і становить близько двох годин.
1981 року тільки 445 англійських татусів сиділи вдома з дітлахами, у той час як їхні мами працювали. А через 30 років число таких домашніх батьків досягло 21 тисячу.
Це дозволяє констатувати, що усього лиш за одне покоління ставлення британських чоловіків до даної проблеми докорінно змінилося. Нині, як зазначає журнал «Нью саєнтист», 79% чоловіків погодилися б сидіти вдома з дітьми, якби цього зажадала робота дружини. Цікаво, що ще 20 років тому половина британських чоловіків вважали, що місце жінки вдома. Тепер їхнє число впало до 20%.
Суттєві зміни відбулися й в інших країнах, зокрема й у Німеччині. А саме ж у цій країні свого часу народилася знаменита фраза, що обмежує сферу життєвих інтересів жінки усього трьома елементами: Kider, Kuche, Kirche, тобто діти, кухня, церква.
У розлучених сім’ях спостерігається значне зростання числа дітей, які залишаються з батьком. Доведено, що діти, якими опікуються татусі, краще навчаються у школі, а пізніше мають менше шансів стати правопорушниками.
Які ж причини викликали настільки помітну зміну ставлення чоловіків до даної проблеми — соціальні чи біологічні? Природно, насамперед це соціальні причини, пов’язані зі збільшенням числа працюючих матерів. Приміром, у США співвідношення між працюючими чоловіками і жінками відповідно 54 і 46 відсотків.
Біологічні причини виявляються зазвичай досить повільно, однак і їх не можна скидати з рахунків, причому вони можуть стимулюватися соціальними умовами. Це було доведено канадськими вченими. Виявилося, що у чоловіка, який живе разом із вагітною жінкою, рівень гормону пролактину поступово зростає, досягаючи максимуму за три тижні до пологів. Пролактин, по суті, є жіночим гормоном, відповідальним за розвиток молочних залоз, який також сприяє виникненню почуття турботи про новонародженого. Зате рівень суто чоловічого гормону тестостерону у чоловіків у зазначеній ситуації зменшується на третину. Все це деякою мірою пояснює і зростання кількості татусів, які стають «мамами».
Важливо підкреслити: якщо в дитинстві до чоловіка ставилися з любов’ю й увагою, то в зрілому віці у нього значно більше шансів поводитися таким же чином стосовно своїх нащадків.
Згадаємо ще про так зване кооперативне батьківство. Воно досить сильно розвинене у тваринному світі, однак зустрічається й у людей. Так, у двох племенах пігмеїв чоловіки однаково піклуються про всіх дітей, забезпечуючи їх їжею, теплом і захистом.
Однак у даному питанні чоловікам ще дуже далеко до самців одного з видів невеличких мавп. Вони виконують роль акушерів, допомагаючи самкам при пологах, старанно облизують новонароджених, терпляче доглядають за ними і надалі піклуються про підростаюче покоління.
Та, мабуть, усіх «тат» може затьмарити самець королівського пінгвіна. В суворих умовах Антарктиди він три місяці несе свій пост на кризі, утримуючи яйце між складками шкіри на ногах. А пінгвіниха зволить повернутися лише після появи на світ пташеняти.
Отож, шановні чоловіки, позитивні зрушення у ставленні до нащадка можна лише вітати. Однак меж удосконалюванню немає, про що свідчить приклад королівського пінгвіна.