ТАТУСЬ СУВОРИЙ, ОДНАК СПРАВЕДЛИВИЙ

Американський психолог Е.Торндайк стверджував, що до трьох років людина проходить 50% свого психічного розвитку. Сучасні українські вчені також думають, що років до трьох, а краще до п’яти мама повинна повністю присвятити себе вихованню маляти.

Дослідження, проведені центром «Соціальний моніторинг» та Українською асоціацією планування сім’ї, переконливо доводять, що насправді все виявляється далеким від ідеалу. У більшості сімей (48%) спілкуванню зі своєю дитиною батьки приділяють не більш п’яти годин на тиждень, тобто цього часу вистачає лише на те, щоб погодувати та одягти дитину. Тільки кожна третя сім’я вважає, що спілкування з дитиною така ж необхідна справа, як і її утримання. Найбільше всієї батьківської уваги дістається дошкільнятам та школярам молодших класів (34% і 37%). У міру того як дитина зростає, зменшується і час, який виділяється батьками для спілкування з нею.

Найпоширенішим заняттям батьків із дітьми є домашнє господарство (57%), ігри (53%), підготування домашнього завдання (49%), читання книжок (47%), прогулянки на природі (44%). Загалом це відноситься до малят трирічного віку, дошкільнят і молодших школярів. Із дітьми підліткового віку батьки найчастіше обговорюють важливі для дитини проблеми, займаються домашнім господарством і проводять разом відпустку.

Опитування батьків щодо характеру їхнього спілкування з дітьми виявили, що переважна більшість намагається встановити демократичні стосунки («Дозволяю дитині викласти свою точку зору та йду на компроміс»). Найдемократичніші стосунки вдається встановити з дітьми у віці від 7 до 10 років. Авторитарний («Змушую дитину погодитися зі мною») і ліберальний («Я підкоряюся бажанням дитини») типи спілкування батьків із дітьми характерні приблизно для кожної двадцятої сім’ї і, як правило, не залежать від віку дитини. Зате вік батьків та їх освіта впливають на характер взаємостосунків у сім’ї найбезпосереднішим чином. Що старші та освіченіші батьки, то у них демократичніший підхід до виховання своїх чад.

Проте уникнути конфліктів не вдається практично жодній сім’ї. Часто винуватцями, прямо чи побічно, стають самі діти. Так, основною і найпоширенішою причиною конфліктів у сім’ях, де ростуть діти від 10 до 17 років, стає нездатність батьків задовольнити матеріальні потреби дітей. У кожній п’ятій сім’ї конфлікти розпалюються на грунті різних підходів до питання виховання дітей.

Найскладніше, на думку психологів, домогтися гармонійного виховання дитини в проблемній чи неповній сім’ї. Спеціальні дослідження, які були проведені в США, показали, що з погляду ефективності виховання немає суттєвої різниці між тим, хто саме з батьків виховує дитину після розлучення. Хоча деякі вчені зазначають, що краще, коли цим займається той з батьків, який має таку саму стать, як і в дитини. Можливо тому, що кожний із батьків у спілкуванні з дитиною виявляє деякі риси, які він звик виявляти стосовно дорослого тієї самої статі, що і дитина. Приміром, стосунки з дитиною протилежної статі можуть характеризуватися елементами флірту, а з дитиною своєї статі — елементами суперництва. Звичні стереотипи командування або підпорядкування також часто переносяться на дітей. Жінка, яка звикла почуватися залежною від чоловіка та взагалі від дорослих чоловіків, демонструє аналогічні установки, швидше до сина, ніж до дочки.

Встановлено також, що більш схильні до розлучень ті, хто виховувався одним із батьків протилежної статі. При цьому на дівчаток більше, ніж на хлопчиків впливають стосунки в сім’ї, спосіб життя батьків і так далі. Одним з найбільших лих вважається розпад сім’ї, який дівчинка сприймає дуже болісно: у неї з’являється почуття самітності, пекуче бажання, щоб хтось допоміг.

Результати досліджень дають уявлення про те, як самі діти оцінюють ставлення до них батьків. Практично в усіх вікових групах опитаних (від 12 до 20 років) домінує відповідь «Суворо, але справедливо» (55—62%). 30—39% запевняють, що батьки ставляться до них ласкаво й все прощають. Ледь нижча ця цифра лише в 19—20-річних юнаків — 26%.

При цьому в кожній віковій групі є жорстоке поводження з дітьми. Від 6 до 10% хлопців зазначають, що з ними поводяться жорстоко й нічого не дозволяють, а 0,5—3% стверджують, що батьки не тільки нічого їм не дозволяють, а й б’ють. Найнижчий відсоток знову-таки припадає на групу юнаків 19—20 років. Воно й зрозуміло: спробуй підняти руку на такого, ще невідомо буде, хто кого.

Відповідно до даних опитування підлітків, найтепліші та ніжні стосунки з матір’ю складаються в 12—14-річних хлопчиків (45%). Приятельські — найчастіше притаманні дівчаткам, причому в міру їх зростання більш близькими стають і стосунки. В основному ж (44—60%) домінують стосунки «Нормальні, із розумінням».

Найвищий відсоток дуже теплих і ніжних стосунків із батьком спостерігається знову-таки серед 12—14-річних хлопчиків (31%). Дівчатка відстають не набагато — 28,5%. Цікаво, що в наступному віковому періоді ці цифри падають більш ніж удвічі, і становлять 13% і 12% відповідно. Дружні стосунки з батьком найчастіше складаються теж у хлопчиків, хоча дівчатка відстають не набагато.

Словом, як випливає з дослідження, із віком досить часто теплі й ніжні стосунки з батьками поступово поступаються місцем «нормальним, із розумінням». Тим часом, саме в підлітковому віці людина схильна до скоєння найнеобдуманіших, екстремальних вчинків, у тому числі й самогубств. І саме в цьому віці їй вкрай необхідний старший товариш, рідна людина, здатна не тільки зрозуміти й не заважати, а й прийняти близько до серця його проблеми, підказати вихід із «безвихідного» становища. Тому дуже важливо не втратити ту ніжність і теплоту у взаємостосунках, яка є в ранньому віці. Ціна цієї втрати може виявитися надто високою.