СВОЇ СЕРЕД СВОЇХ

Існує легенда, що поки дружиною турецького султана Сулеймана Великого була українка Настя Лісовська — Роксолана, — турки жодного разу не нападали на Україну.

3 липня 2002 року можна вважати днем народження ще однієї легенди — про силу родинних почуттів, яка змушує найвищих державних мужів залишити найважливіші справи, аби навідатись до родичів у сусідню державу. Автором цієї легенди став польський прем’єр-міністр Лешек Міллер, що приїхав у старовинний Кам’янець-Подільський до сватів.

Ніколи не знаєш, де втратиш, а де знайдеш. Молода вчителька малювання з дев’ятої Кам’янець-Подільської школи Ірена Цесаренко, холодною зимою 1993-го вирушаючи до Польщі, поняття не мала, як складеться її доля в чужій країні. Тоді ще не прийнято було кидати тут, на Батьківщині, родину, хай і неоплачувану, та все ж роботу, хоч і небагате, але звичне життя і вирушати на заробітки на чужину. Інша річ — «човникувати», мотаючись туди-сюди з гігантськими торбами. Під час таких поїздок подружилася Ірена з польською студенткою Касею, майбутньою журналісткою. Та й переконала українську подругу приїхати до Польщі працювати. Й роботу для неї знайшла — в університетській кав’ярні у Варшаві.

У тій кав’ярні й зустріла Ірена свою долю. Доля зачастила в кав’ярню і просиджувала в ній годинами, не зводячи очей з вродливої дівчини. Долю звали Лешек Міллер. Він навчався на економічному факультеті і був єдиним сином депутата сейму, відомого політичного діяча Польщі Лешека Міллера. Після року побачень Лешек-молодший запропонував Ірені руку й серце. А ще через рік у молодої пари народилася донечка — Моніка-Олександра.

Народилася, до речі, в Кам’янці-Подільському, на маминій батьківщині. Либонь, не лише тому, що в Польщі медичне обслуговування дороге, а Міллери-молодші на той час зовсім не належали до забезпечених родин: жили у батьків Лешека — хоч і в чотирикімнатній квартирі, і у фешенебельному будинку — а все-таки не своє. (До речі, згодом батьки купили молодятам квартиру у Варшаві в складчину: третину суми внесли Цесаренки, решту — Міллери. Наші високопоставлені політики, певне, вмруть зі сміху, дізнавшись про те, що єдиний син генсека польських соціал-демократів і його дружина довгий час їздили на «беушних» автомобілях, добираючись на роботу в банк, розташований мало не за сотню кілометрів від дому, — бо немає в польського прем’єра ні заводів, ні пароплавів, ні навіть якоїсь завалященької фірмочки для понту, щоб передати з рук у руки єдиному нащадку. Та, мабуть, саме тому, що сміх і сум у нас викликають зовсім різні речі, ми — Україна й Польща — так по-різному живемо. — С.К.) Ірена, як це прийнято у нас, прагнула бути ближче до дому — щоб спокійніше народжувати і потім перейняти від мами всі секрети догляду за немовлям. Та й заввідділенням у пологовому будинку в Кам’янці працювала рідна тітка Ірени — кому ж і довіритись, як не рідним людям, рідним стінам?

Протягом восьми місяців, що Ірена з новонародженою провели в Кам’янці, Міллери телефонували мало не щодня. А як тільки ті повернулися до Варшави, щасливий дід наклав табу на поїздки Моніки в Україну: не дай Боже хтось провідає, чия вона онука — кіднепінгом у криміналізованій країні нині нікого не здивуєш. Зате відтоді практично щоліта гостюють у Варшаві Цесаренки: закриваються дитсадки, і треба ж комусь сидіти з малою. Що для Моніки, що для бабусі з дідусем цей час — велика радість. Адже Надія Григорівна — викладач музичної школи, і Вадим Васильович, колись інженер кам’янець-подільського «Електроприладу», а нині вже пенсіонер — цілий рік живуть передчуттям цієї зустрічі з єдиною внучкою. Тим паче, що взаєморозуміння між ними повне. Маленька Моніка не розмовляє російською, зате українську Цесаренків-старших розуміє чудово: дідусь з бабусею принципово розмовляють з нею своєю рідною мовою, справедливо вважаючи, що вона така ж рідна і для їх коханої онучки.

Нинішнього ж літа нарешті приїхали до Кам’янця польські свати. До івано-франківської Коломиї, де чекав на Лешека Міллера-старшого його український колега Анатолій Кінах, високих гостей доставив літак. А звідти до Кам’янця вже добирались гелікоптером: хоч у тісноті (місця не вистачило навіть для посла України в Польщі) — зате ж надовго вистачить вражень від подорожі семилітній Моніці. Та й для кам’янчан, котрим не звикати до офіційних візитів найвищих державних достойників, ця приватна поїздка прем’єр-міністра Польщі особлива. Адже не просто в гості чоловік приїхав — а до родини. Правда, з кількома міністрами — економіки, зовнішньо-економічних зв’язків, культури — що абсолютно зрозуміло: Кам’янець-Подільський, який не випадково називають «квіткою на камені» — місто, що уособлює українську історію і культуру — становить інтерес не лише для України, а й для представників усіх народів, що колись жили на цій землі. От і зараз працює тут над реконструкцією старовинного мосту експертна група польських фахівців.

І закономірно також, що дуже короткий — усього кілька годин — час перебування в місті керівника польського уряду кам’янецька влада наповнила заходами по вінця. Все ж хотілося показати: і Стару фортецю, і саме місто, і картинну галерею, і угоду про співробітництво з польським Сандоком саме в присутності такого почесного свідка підписати, і дитячий концерт подивитися — адже Надія Григорівна Цесаренко вже 35 літ навчає юних кам’янчан грі на фортепіано. Знаєте, як між сватами: не те щоб вихвалялися одне перед одним, але потвердити треба, що й ми не ликом шиті, бо хоч яка красива ваша Варшава, а другого такого Кам’янця в світі нема...

Лешек Міллер у Кам’янці більше слухав і дивився. Нічого не підписував, не обіцяв, ні про що не домовлявся. Сказано ж — у гості приїхав, тим паче, в день свого народження. І супроводжувало його все сімейство: дружина Ола, син Лешек, невістка Ірена, внучка Моніка. Щоб нарешті, коли вже батько виконає протокольні заходи, таки зійтись великою родиною за столом у затишній квартирі сватів Цесаренків. Без жодного офіціозу. На сімейний обід.