СВАЛЬБАРД — ОАЗИС У АРКТИЦІ

Десять років тому з ініціативи Міністерства закордонних справ Норвегії в ряді європейських міст і в столиці Японії почали проводити лекції, присвячені пам’яті Фрітьофа Нансена. Нинішньої осені до Києва приїхав для цього губернатор Свальбарда (Шпіцбергену) Мортен Рюд. Його виступ в Інституті міжнародних відносин Національного університету імені Т.Г.Шевченка був присвячений архіпелагу Шпіцберген (його норвезька назва Свальбард — Земля холодних берегів). Кореспондент «Дзеркала тижня» зустрівся з паном Рюдом і попросив відповісти на ряд запитань, які стосуються життя далеких арктичних островів, про які нам хотілося б довідатися набагато більше.

Архіпелаг розташований у високих широтах Арктики і складається з чотирьох крупних і цілої низки дрібних островів загальною площею 63 000 кв. км. Майже 60% суші покривають льодовики.

Відстань від Північної Норвегії до південного краю Шпіцбергену становить 567 км. Архіпелаг розташований між 74 і 81 північної широти і між 10 і 35 східної довготи.

Відгалуження Гольфстріму звертає до півночі неподалік від західного узбережжя Шпіцбергену. Інший «рукав» заходить у Баренцове море. Середньомісячна температура коливається від -12 С в зимовий час року до +4,5 улітку.

Найважливішим мінеральним ресурсом є вугілля. У територіальних водах архіпелагу ведуться також пошуки нафти й газу.

Населення Шпіцбергену налічує близько 3700 чоловік. 2500 із них іноземці, більшість яких — громадяни Росії. Адміністративний центр Шпіцбергену Лонг’їр.

Внутрішня транспортна мережа розвинена порівняно слабко. У Лонг’їрі можна взяти напрокат автомобіль чи автобус. Є тут і таксі. Але через відсутність доріг поза невеличкими містечками далеко не поїдеш.

Губернатор Шпіцбергену, що підпорядковується Міністерству юстиції, виконує функції глави обласної адміністрації, начальника управління поліції й державного нотаріуса. Він також очолює місцеву аварійно-рятувальну службу. До 1966 року при інспекційних і службових поїздках він використовував упряжку собак. Потім настала черга всюдиходів. Сьогодні губернатор користується вертольотом чи судном.

— Архіпелаг Свальбард ще в XI—XII століттях відвідували скандинави, а пізніше помори. Його староруське ім’я Грумант. Чи ведуться сьогодні на полярних островах археологічні дослідження?

— Справді, існує письмове підтвердження, що ісландці побували на Свальбарді ще в XII столітті. Що ж до поморів, то не відомо, чи відвідували вони архіпелаг до того, як туди потрапив 1596 року Віллем Баренц. На жаль, ще не вдалося виявити слідів древніх поселень ісландців чи поморів, але ми їх активно шукаємо. Знайдені лише залишки поморських поселень кінця XVII століття. Причому, деякі частково збереглися, і зараз багато чого робиться, щоб зберегти їх для нащадків.

— Паризьким договором 1920 року визначено, що територія архіпелагу не може бути використана у військових цілях і що ваша країна не повинна створювати тут морські бази, а також будувати укріплення. Норвегія відома у світовому співтоваристві як миролюбна держава. Проте вона входить до військового блоку НАТО. Наскільки скрупульозно і точно дотримуються умови договору?

— Ми дуже обмежено підходимо до будь-якої військової діяльності в районі архіпелагу. Хоча якісь сили там усе ж мають перебувати. Адже на нас, крім усього іншого, покладено обов’язок захищати Свальбард від будь-яких загроз. На архіпелазі немає постійної військової присутності Норвегії. Але час від часу наші кораблі і літаки його відвідують. А ось авіації й флоту інших країн з’являтися тут забороняється. У цьому сенсі ми проводимо дуже жорстку політику. Те ж саме стосується і людей у військовій формі. Торік один високопоставлений американський офіцер вирішив відвідати Свальбард, щоб ознайомитися з місцевими умовами. Він хотів прибути у військовій формі й на військовому літаку. Дізнавшись про це, ми сказали: «Ласкаво просимо! Але ви повинні прилетіти на звичайному лайнері й бути в цивільному одязі». Такі ж слова почув би російський чи український генерал, який захотів би побувати на архіпелазі.

— Учасники міжнародного договору на однакових підставах допускаються до промислу риби у водах архіпелагу і до видобутку корисних копалин. Так вирішили держави, які його підписали. Але це було 80 років тому. За минулі роки у світі сталося багато змін. Яким чином регулюються риболовство, гірничорудна промисловість сьогодні?

— Відповідно до Паризького договору, громадяни всіх країн, що його підписали, мають однаковий доступ до використання ресурсів. Але рівні права — зовсім не означає нічим не обмежені. Певні заборони існують, і вони насамперед пов’язані з охороною навколишнього середовища. Скажімо, коли укладали договір, усі держави отримали однакову можливість вести промисел полярного ведмедя. Сьогодні полювання на цих тварин заборонене, і всі країни однаковою мірою зіштовхуються із забороною.

— У західній частині архіпелагу добувають високоякісне вугілля. Його запаси становлять близько 8 мільярдів тонн. Чим шахти, що працюють у суворих умовах Арктики, відрізняються від звичайних підприємств такого профілю?

— Я не дуже знайомий із специ-фікою видобутку вугілля, але наскільки мені відомо, російський трест «Арктикуголь» намагався наймати шахтарів у донецькому регіоні. Вважають, що умови в Донбасі подібні до тих, які є на Свальбарді.

— Мабуть, йдеться про геологію, залягання вугільних шарів?

— Так, саме про це. Але, звичайно, не можна не враховувати й тієї обставини, що ми живемо недалеко від Північного полюса. Зими тут досить суворі й темні. Проте на архіпелазі не так уже холодно, як можна було б припускати. Взимку в Україні бувають такі ж морозні дні, як на Свальбарді. У вас тепле літо й холодна зима, а в нас літо досить холодне, зате на подив м’які зими.

— На звичайних рудниках гірники, піднявшись на поверхню, опиняються в нормальних кліматичних умовах. Іншими словами, рекреацію організувати тут нескладно. Гірничозаводські робіт-ники Шпіцбергену, вийшовши із шахти, потрапляють до арктичної пустелі з вічною мерзлотою, вітрами й морозами. Як враховується все це при організації побуту? Чи впливають кліматичні умови високих широт на оплату їхньої праці?

— Зрозуміло, на Свальбарді, особливо взимку, рекреація повинна проходити в закритих приміщеннях. Приміром, у Баренцбурзі в по-дібних будинках до послуг робітників — басейни, спортзали, бібліотеки. Тут зручно влаштовувати вечори музики й співу. Таким чином, дозвілля шахтарів добре організоване, вони вдало використовують свій вільний час. Ну а влітку можна виїхати на природу. Втім, самостійно віддалятися далеко від селища небезпечно — можна зустріти білого ведмедя.

Що ж до оплати праці, то в принципі вона не залежить від того, де працює шахтар — на Свальбарді чи на великій землі. Головна відмінність у податках. На архіпелазі вони набагато нижчі. Отже, заробітки тут вищі, ніж на континенті. За яких умов українські й російські шахтарі укладають контракт із трестом «Арктикуголь», я не знаю, але мені відомо, що раніше, працюючи на архіпелазі, вони мали суттєву економічну вигоду. Тому люди охоче їхали на далекі північні острови.

— Цілком ймовірно, на Шпіцбергені фруктів і овочів не менше, ніж в інших районах Норвегії. Але оскільки всю таку продукцію доводиться завозити здалеку, ціни на неї, природно, вищі, ніж на континенті. Чи всім жителям Свальбарда по кишені виноград, полуниця, банани й апельсини?

— Думаю, що всім. Проте через те, що на Свальбард приїжджає надто багато туристів, в літаках не завжди залишається місце для овочів і фруктів. Іноді з їхньою доставкою трапляються перебої. Але, повинен зауважити, що ціни на них приблизно вдвічі вищі, ніж на великій землі. Втім, вартість такої продукції відповідає нашим заробіткам, які завдяки низьким податкам значно вищі, ніж на континенті.

— Як жителі архіпелагу проводять відпустку — їдуть на південь чи ловлять рибу й полюють поблизу від свого північного дому?

— Більшість направляється до південних країв. Взимку, коли холодно й темно, люди намагаються інтенсивніше попрацювати, щоб додати до відпустки один-два зайві тижні, а потім за їхній рахунок продовжують літній відпочинок.

— Ви маєте на увазі Норвегію чи Грецію, Італію та інші середземноморські країни?

— Це залежить від обставин і самої людини. Я, приміром, вирішив провести свою минулу літню відпустку у Франції.

— На узбережжі Ла-Маншу чи на Лазурному березі?

— На Середземному морі. Але багато жителів наших полярних островів усе ж прагнуть відвідати Норвегію і побути із сім’єю, родичами чи друзями.

— Якщо на архіпелазі комусь знадобилася складна хірургічна операція, її можуть зробити на місці чи цю людину повинні терміново доставити в одне із найкрупніших міст Скандинавського півострова?

— У нас є досвідчені хірурги й у Лонг’їрі, і в Баренцбурзі. В екстрених випадках вони зможуть надати необхідну допомогу. Проте, коли йдеться про особливо складне хірургічне втручання, пацієнта відправляють до клініки найближчого міста північної Норвегії Тромсьо. Це півтори години польоту від Свальбарда. Наші лікарні нічим не відрізняються від аналогічних закладів на великій землі, але, на жаль, найсучасніше устаткування коштує так дорого, що не все можна придбати. Таке під силу лише великим медичним центрам.

— На вугільних підприємствах архіпелагу працюють шахтарі з різних країн, у тому числі України й Росії. Їм платять стільки ж, скільки норвезьким гірникам чи заробітки приїжджих усе ж менші?

— Вони залежать не від того, місцевий робітник чи ні, а від компанії. Приміром, українців і росіян наймає трест «Арктикуголь». Вони живуть у своєму селищі. Це два різних світи. Росіяни й українці отримують зарплату за російськими стандартами. А, як відомо, за рівнем і умовами життя Східна Європа сильно відрізняється від Західної. Російські й українські шахтарі, які працюють у норвезькій вуглевидобувній компанії, заробляють стільки ж, як їхні місцеві колеги. Звичайно, житло і харчування їм обходяться дорожче. Але все це цілком порівняно з зарплатою.

— Нещодавно під час авіаційної катастрофи на Свальбарді в числі інших загинули й українські робітники. Від кого повинні були отримати грошові компенсації їхні сім’ї?

— Аварії зазнав літак Внуківських авіаліній, і, за міжнародними правилами, саме ця компанія зобо-в’язана виплатити страховку родичам загиблих. Проте норвежці, і зокрема наші робітники, сприйняли авіаційну катастрофу як особисту трагедію, через це норвезькі профспілки вирішили організувати збір коштів. Родичам загиблих були передані значні суми. Але це ще не все. Наш уряд виділив гроші на створення спеціального фонду, кошти з якого призначені на освіту дітей російських і українських громадян, які загинули під час аварії літака.

— Пане Рюд, лекція, яку ви прочитали сьогодні в Інституті міжнародних відносин Національного університету імені Т.Г.Шевченка, називалася «Свальбард: арктична пустеля, арктичний оазис». Говорячи про оазис, ви мали на увазі клімат архіпелагу, пом’якшений впливом теплої Шпіцбергенівської течії, чи комфортні умови, налагоджений побут, гарне медичне обслуговування, високі заробітки — загалом, усе те, що ми називаємо життям, гідним людини?

— Ми живемо на півночі. Кліматичні умови на Свальбарді досить суворі. Велика частина островів архіпелагу покрита камінням, снігом і кригою. Тому я казав про арктичну пустелю. Зрозуміло, згадуючи про оазис, я мав на увазі й теплу течію Гольфстрім, що пом’якшує клімат. Але мені хотілося б звернути увагу й на інше. Люди, які змогли тут оселитися, не тільки довели економічні і соціальні умови до високого рівня, але, що з моєї точки зору не менш важливо, навчилися жити разом і створили тісно згуртовану громаду, яку вирізняють взаємодопомога і дух товариства.

— Природа архіпелагу не така вже бідна, як може здатися, коли про Арктику знаєш лише з чуток. Тут водяться білі ведмеді, північні олені, песці, нерпа, моржі, гренландський тюлень. На островах зареєстровано 168 видів птахів. Більшість із них перелітні, але є й такі, які зимують на Шпіцбергені. Як у вас організована охорона тварин, чи дозволений їхній промисел? До речі, ви, пане губернаторе, не мисливець?

— Ось уже чого немає, того немає. Якщо заглянути в історію, то люди приходили на арктичні острови, щоб полювати на білого ведмедя, північного оленя й моржа. А оскільки людина може стати найлютішим ворогом природи, ці тварини були майже знищені. Сьогодні полювання на білих ведмедів і моржів у нас під забороною. Порівняно нещодавно був заборонений і відстріл північних оленів, але тепер їхня популяція настільки збільшилась, що в окремих випадках видаються ліцензії на полювання.

— Частину островів архіпелагу омиває Баренцове море. Чи контролюють тут ваші вчені ра-діаційну обстановку? Адже зараз, після загибелі російського підводного човна «Курськ», це, напевно, особливо важливо.

— Постійних станцій, що ведуть такі спостереження, на островах немає. Подібні виміри проводяться з кораблів. Радіоактивні матеріали в море потрапляли й раніш, а на початку 90-х років тут потерпів аварію і затонув атомний підводний човен «Комсомолець». Іншими словами, виміри рівня радіоактивності в Баренцовому морі проводяться регулярно, і, не думаю, що така робота зараз активізувалася. У даному регіоні колосальні запаси риби, якими користуються не лише норвежці та росіяни, а й промисловики інших країн. Тут щорічно виловлюють її сотні тисяч тонн. І поява в Баренцовому морі ознак радіоактивного зараження стало б для нас національною трагедією.

— Наскільки мені відомо, ви протягом кількох років керували полярним управлінням у Міністерстві юстиції й відповідали за координацію політики свого уряду з проблем Арктики й Антарктики. Чи розглядає Норвегія Свальбард як свій форпост в освоєнні Арктики?

— Архіпелаг використовують як головну базу при дослідженнях у Північному Льодовитому океані.

— Чому ваша країна приділяє більше уваги — Арктиці чи Антарктиці?

— Свальбард і Арктика набагато ближчі до Норвегії, ніж Антарктика. У нас там дві бази, але працюють на них лише в період антарктичного літа.

— Що приваблює на Шпіцберген туристів із різних куточків світу?

— Багато хто приїжджає помилуватися незрівнянною природою полярних островів і, ясна річ, сподівається побачити білих ведмедів у їхньому природному середовищі. На жаль, везе далеко не всім — ведмеді намагаються триматися від людини подалі. Свальбард — найближче до Північного полюса місце, куди можна добратися літаком. І хоча така подорож обходиться недешево, тих, хто прагне відвідати архіпелаг, вистачає.

— А вам самому з білими ведмедями зіштовхуватися випадало?

— Найчастіше я знаходився від них на відстані кількох сотень метрів чи був на борту судна, де відчував себе в повній безпеці, хоча тварини підходили дуже близько. У нас існує правило: коли полярний ведмідь підбирається до вас на небезпечну відстань, беріть рушницю й відлякуйте його пострілом у повітря. Це в усіх випадках спрацьовує.

— Пане Рюд, ви очолювали норвезьку делегацію на двох конференціях з боротьби з тероризмом. Отже, якби терористи сунулися на Свальбард, вони б отримали тут сьогодні найрішу-чіший опір?

— Боротьба з тероризмом і полярна проблематика, здавалося б, цілком різні сфери. Проте, у них є одне спільне — нагальна потреба в міжнародному співробітництві. Ніхто не в змозі вирішити ці проблеми наодинці, лише власними силами.