Стратегія: побачити мету і...

Уявіть: у вашому гаражі стоїть класний потужний автомобіль, який ви використовуєте виключно для... дуже рідких поїздок до найближчої булочної. Нерозумно? Безумовно. Прикро інше: приблизно так само «грамотно» і «раціонально» не гіпотетична, а абсолютно реальна держава Україна розпоряджається наявним у неї туристично-рекреаційним потенціалом. Класним і потужним.

Причин такого неправильного стану речей безліч. Одна з основних — відсутність, пардон за масло масляне, основного: відповідної всім сучасним викликам і вимогам стратегії розвитку галузі.

Недавно «ДТ» розповідало читачам про те, що торік в Україні вперше за роки незалежності було зроблено спробу створити науково обгрунтовану Стратегію розвитку туризму. Чи не вийшла перша туристично-стратегічна «чарка» колом? Наскільки хорошим є документ, який перебуває тепер на розгляді Кабміну? Чи зможе Стратегія стати відправною точкою українського туристичного прориву?.. Стовідсоткових відповідей на ці запитання у викладеному нижче ви, безумовно, не знайдете. Але, переконана, прочитаєте чимало цікавого. Зокрема між рядків. Окрім того, ознайомитеся з топ-листком основних «головних болів» вітчизняної індустрії подорожей і, що не менше важливо, з рецептами їхнього усунення.

Людмила БРАЦИЛО, заступник начальника управління культури і туризму Запорізької облдержадміністрації:

— Період стихійного розвитку сфери туризму та курортів позаду. Сьогодні галузь функціонує в умовах жорсткої глобальної конкуренції, а отже, потрібно створювати й просувати унікальний турпродукт, який би став візитною карткою України у світі. Тому наступні кроки українського туризму мають бути вивіреними й ефективними. Це ж можливо лише за наявності кількох обов’язкових умов.

По-перше, використання в повному обсязі потенціалу, напрацьованого за попередні роки нашими туроператорами. По-друге, наукового вивчення нинішнього стану розвитку галузі й формування на цій основі оптимальної моделі розвитку вітчизняної туристично-курортної сфери як на найближчу, так і на віддалену перспективу. По-третє, забезпечення управлінського супроводу (зі сформованою вертикаллю) розвитку туризму та курортів. По-четверте, визначення кінцевої мети та механізмів її досягнення. По-п’яте, прогнозування й запобігання можливим ризикам і загрозам.

У рамках чинної сьогодні Державної програми розвитку туризму на 2002—2010 роки здійснити такий прорив у розвитку галузі не вдається. Цілісний підхід до розв’язання позначених проблем можливий лише за умови негайного ухвалення Стратегії сталого розвитку туризму та курортів в Україні.

Юлія ЗАБАЛДІНА, завідувач кафедри економіки та менеджменту Інституту туризму ФПУ:

— На жаль, досі в країні не існувало механізмів впровадження наукових здобутків у практику туристичної діяльності: наука, бізнес і державне управління розвиваються ніби паралельними шляхами. Саме тому експеримент із залучення до розробки Стратегії сталого розвитку туризму в Україні вітчизняних учених різних наукових шкіл і напрямів, державних службовців та практиків турбізнесу став першим позитивним досвідом розв’язання проблем галузі на наукових засадах, із використанням світового досвіду створення аналогічних докумен­тів і врахуванням реалій вітчизняного ринку.

Як результат — серед пріоритетів, які визначатимуть сталий розвиток туризму в Україні, вперше названо формування простору високої туристичної привабливості (за рахунок раціонального й ефективного використання місцевого ресурсного потенціалу), інформаційного простору та людських ресурсів.

Як маркетологу мені над­звичайно приємно, що особливий наголос у Стратегії зроблено на створенні єдиної системи маркетингу в сфері туризму, включно із заходами з формування позитивного іміджу країни та її регіонів. Цього вже давно потребують оператори виїзного та внутрішнього туризму, які мусять витрачати власні кошти на пропаганду українського турпродукту.

Ольга ЛЮБІЦЕВА, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства та туризму Київського національного університету ім.
Т. Г.Шевченка:

— Обсяги туризму, що постійно зростають, звісно, створюють чимало проблем. Передусім екологічних, оскільки тиск людини на природне середовище посилюється, та соціальних, пов’язаних зі спілкуванням представників різних культур, різних цивілізацій. Саме зазначені проблеми покликали до життя низку міжнародних докумен­тів зі сталого розвитку туризму. Нарешті і в Україні повернулися обличчям до цих питань.

Основними напрямами, запропонованими до Стратегії нашою групою, стали питання збереження ресурсного потенціалу та формування туристичного простору. В основу покладено ідею формування системи туристичних центрів, так званих опорних туристичних каркасів території. Наступний крок — спрямування зусиль держави й бізнесу на розбудову інфраструктури саме в цих центрах, надання їм інформаційної підтримки. Такими, наприклад, є міста, визначені програмою ЄВРО-2012.

Формування опорного туристичного каркасу передбачає, що він із часом включатиме туристичні центри різного рівня, з’єднані між собою мережею національних туристичних маршрутів. Отож, унаслідок запровадження положень Стратегії, за найближчі 10—15 років маємо сформувати туристичну мережу, яка репрезентативно представляла б Україну іноземним туристам, а вітчизняним — надавала можливості глибше ознайомитися з природними й історико-культурними скарбами країни, відпочивати на бальнеологічних та кліматичних курортах, займатися улюбленими видами спорту, відвідувати різноманітні фестивалі тощо.

Безумовно, усе це вже нині потребує значних зусиль, у тому числі й фінансових, — на проведення інвентаризації об’єктів, які можуть бути задіяні в туризмі (адже занесення того чи іншого архітектурного чи археологічного об’єкта до пам’яткоохоронного реєстру ще не означає, що його автоматично можна включати до туристичного маршруту і показувати туристам: спочатку слід визначити його стан, атрактивні можливості тощо), встановлення режиму користування, аби не завдати непоправної шкоди надмірною експлуатацією. Те саме стосується національних парків, садово-паркових комплексів.

Ще один важливий момент (особливо з огляду на земельне питання і те, як воно зараз вирішується у країні) — закріплення статусу рекреаційних за територіями, використовуваними для відпочинку населенням, особливо в межах населених пунктів і в передмістях, — пляжами, заплавами, лісовими масивами. Потребують удосконалення діючі нормативи планування та забудови рекреаційних територій.

Певна річ, без розвитку транспортної інфраструктури, що є прерогативою держави, формування та функціонування опорного туристичного каркасу неможливе. Слід також вирішити й питання управління територіями, які спеціалізуються на туризмі, удосконалити чинне законодавство.

Анатолій МАЗАРАКІ, ректор КНТЕУ, доктор економічних наук, професор:

— Поєднання здобутків різних за напрямом досліджень вітчизняних наукових шкіл у галузі туризму в процесі роботи над документом, постановка гострих проблем під час неодноразових громадських обговорень дали, на наш погляд, добрий результат — логічний, побудований на наукових засадах проект Стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні.

Однак, аби стратегія стала життєздатною та реалістичною, необхідно, щоб уряд України визнав туризм реальним, а не формальним пріоритетом розвитку національної економіки й культури в країні. Наступним логічним кроком має стати розроблення довгострокової національної програми розбудови туризму і курортів на засадах сталого розвитку з визначенням ефективних механізмів реалізації стратегічних заходів.

Геннадій НАУМЕНКО, академік Академії туризму України, президент Асоціації екскурсоводів України, професор, заслужений працівник культури України:

— Стратегія сталого розвитку туризму і курортів в Україні, безумовно, заслуговує на підтримку. До її розробки Науковий центр розвитку туризму залучив представників провідних навчальних та наукових закладів України, фахівців туристичних підприємств, широкий загал туристичної громадськості. Важливо відзначити проведення численних круглих столів, виїзних засідань, висвітлення цього питання в засобах масової інформації на всіх етапах підготовки Стратегії. А також те, що створений документ враховує досвід багатьох країн світу, котрі досягли значних успіхів у розвитку туристично-рекреаційного потенціалу.

Володимир НОСІК, доктор юридичних наук, доцент юридичного факультету Київського національного університету
ім. Т.Г.Шевченка:

— Кажуть, хто має стратегію, той бачить мету, здатний визначити завдання та шляхи і способи їх вирішення. Те саме можна сказати про Стратегію сталого розвитку туризму в Україні, складовою якої є нормативно-правове забезпечення механізму реалізації пріоритетних напрямів розвитку туризму на перспективу.

За спрямованістю, змістом підготовлений проект уперше по-новому визначає туризм як соціальне, економічне, екологічне, правове явище, що має розвиватися за економічними і юридичними законами. Аналіз чинної законодавчої бази з питань туризму свідчить: ефективність її норм залишається низькою, не створені необхідні правові основи для залучення інвестицій, особливо іноземних, у розвиток туризму в Україні, не гарантована безпека у сфері туризму як безпосередньо туристам, так і суб’єктам туристичної діяльності, не забезпечені надходження до бюджетів від туризму, не створені умови для реалізації громадянами прав на відпочинок.

З огляду на ці та інші чинники, у Стратегії зроблено спробу визначити туризм через призму не лише туристичної діяльності (правове становище туриста в Україні, правовий режим туристичних ресурсів), а й туристичного продукту. Стратегія також встановлює допустимі межі державного та самоврядного регулювання у сфері туризму з розрахунком, аби не «зарегулювати» до такої міри, коли туризм як явище й туристична діяльність зникають або ж існують як невиразна форма реалізації права громадян на відпочинок. За такої ситуації громадяни України змушені ставати іноземними туристами в інших державах, природно, збагачуючи їхню, а не свою скарбницю. Окрім того, у Стратегії передбачається посилення юридичної відповідальності за якість і безпеку туристичних послуг, захист прав українських громадян як туристів за кордоном.

З кожного із пріоритетних напрямів розвитку туризму передбачається перегляд чинної законодавчої бази, розробка проектів законів із регулювання туристичної діяльності, узгодження системи українського законодавства з відповідними директивами та стандартами ЄС, а також адаптація до них. Потребує також внесення змін та доповнень і законодавство України з питань регулювання праці, зайнятості, підготовки й перепідготовки фахівців у сфері туристичної діяльності, соціального забезпечення та соціального захисту всіх учасників туристичних відносин. Раціональне й ефективне використання туристичних ресурсів передбачає розробку проектів нормативно-правових актів з визначення їхнього правового режиму, створення та функціонування єдиного державного кадастру цінних туристичних територій тощо.

Валерій ТЕМНЕНКО, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри прикладної математики (факультет математики та інформатики), доцент кафедри менеджменту підприємницької діяльності (факультет управління) Таврійського національного університету імені В.Вернадського:

— Обговорюваний проект цікавий як приклад раціональної технології підготовки державних програм і стратегій. У його рамках були об’єднані зусилля майже півсотні людей, здогадно найкращих спеціалістів та аналітиків України. Інтенсивна діяльність цієї географічно розкиданої по країні команди організовувалася та координувалася Науковим центром розвитку туризму. Такий підхід вигідно контрастує з, на жаль, поширеною практикою підготовки державних документів у форс-мажорному режимі за один-два дні групою з двох-трьох чиновників середньої ланки. Технологія ж підготовки цієї Стратегії може тепер сприйматися як еталонна.

До розробки проекту залучили представників університетського середовища й співробітників органів державного управління, пов’язаних зі сферою туризму. Підсумковий документ відбиває спосіб мислення, характерний для цих соціальних груп. На жаль, не були задіяні представники готельного і великого турбізнесу, тому в проекті відсутнє їхнє розуміння туризму. Але ж держава нині повинна, радше, вчитися в успішних бізнесменів, аніж нав’язувати їм спосіб дій.

Я б доповнив стратегію трьома пунктами, які передбачають вагомі фінансові витрати й організаційні зусилля уряду:

— потреба зовнішнього аудиту туристичних перспектив України, результатом якого може бути майстер-план з рекомендаціями для уряду, суспільства та бізнесу;

— потреба закордонної промоції туристичних об’єктів України;

— потреба координації зусиль уряду та професійних туристичних асоціацій; поступова передача функцій ліцензування та сертифікації цим асоціаціям.

Тетяна ТКАЧЕНКО, завідувач кафедри готельно-ресторанного та туристичного бізнесу КНТЕУ, доктор економічних наук, професор:

— Основна причина не досить ефективного розвитку туризму в Україні — відсутність філософії сталого розвитку країни в цілому, і зокрема туристичної індустрії. Так, досі не прийнято таких стратегічно важливих документів, як проекти законів України «Про концепцію переходу України до сталого розвитку» (1997) і «Про Стратегію сталого розвитку України» (2004). Туризм як сферу економічної діяльності не відображено у «Стратегії економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004—2015 роки», затвердженій указом президента України від 28.04.04.

Розвиток туризму в Україні останніми роками характеризується досить суперечливими тенденціями. Так, стрімке збільшення обсягів туристського обороту та зростання зацікавленості національним туристичним продуктом з боку іноземних туристів супроводжується дисбалансом між в’їзним і виїзним потоками на користь останнього. Збільшення надходжень від туризму до бюджетів різних рівнів — одночасним екстенсивним характером розвитку суб’єктів туристичного бізнесу.

Ситуацію погіршують нестабільність економічної, політичної, соціальної та екологічної складових зовнішнього середовища, нестабільність інституційної структури у сфері туризму (кожні три роки змінюються статус і повноваження центрального органу виконавчої влади), недостатньо контрольований процес використання туристично-рекреаційних ресурсів. У результаті, позитивний вплив туристичного сектора на розвиток національної економіки й окремих регіонів незначний і характеризується істотним відставанням від віддачі галузі в розвинених країнах. Такий тип розвитку туризму визначають як нестійкий і незбалансований.

Вище наведені аргументи засвідчують необхідність розробки Стратегії сталого розвитку туризму та курортів в Україні з подальшою конкретизацією дійового механізму її реалізації. Остаточний варіант проекту після широкого громадського обговорення набув структури, яка відповідає структурі документів такого типу. У ньому визначено мету, завдання та принципи, пріоритети, етапність і механізми реалізації Стратегії сталого розвитку туризму та курортів відповідно до ключових положень указу президента України «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів України» від 21 лютого 2007 року. Проект Стратегії за основними методологічними підходами гармонізовано з аналогічними документами провідних туристичних країн світу (Польща, Туреччина, Італія, Іспанія), конкретизовано відповідно до умов і стану розвитку туризму в Україні. Ця робота потребує логічного продовження й розробки конкретних методик реалізації запропонованих механізмів.

Андрій ШИПКО, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та психології Херсонського державного університету:

— Протягом останніх років певною мірою ідеалізувалися регуляторні можливості туристичного ринку, що призвело до дисгармонійного розвитку окремих населених пунктів у рекреаційних зонах. Така ситуація спричинила занепад ресурсного потенціалу цих територій і фактичну руйнацію туристичної галузі в перспективних для її розвитку районах. Саме тому розробка Стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні є кроком, здатним радикально змінити тенденції розвитку туризму і курортів у нашій країні.

Позитивним в документі є те, що автори відмовилися від управлінської моделі стратегічного планування, а використали симбіоз експертної та партнерської моделей. Завдяки цьому в загальнодержавних напрямах розвитку туристичної галузі враховано потреби всіх регіонів України. Ідея взаємодоповнення туристичних ресурсів різних територій, яка простежується в документі, допоможе нашій батьківщині стати країною цілорічного туризму.

Максимальна реалізація ідей та напрямів розвитку, закладених у Стратегії, можлива за умови їх включення до регіональних, обласних стратегій розвитку туризму та курортів і планів стратегічного розвитку населених пунктів. Саме така подальша робота дозволить сформувати всеукраїнський простір туризму, завдяки якому туристична сфера стане потужною складовою економіки нашої держави.

Олена СОКОЛОВА, директор Наукового центру розвитку туризму:

— Ні для кого не секрет, що високий рівень розвитку Японії зумовлений кількома причинами, одна з яких — повага до нау­кової думки. Причина нашого відставання, на мій погляд, криється саме в тому, що всі сфери нашого життя розвиваються стихійно, методом проб і помилок, за принципом «хотіли як краще...». А має бути чітка схема: розробляється стратегія, потім — тактика і лише після цього можна приступати до дій. І так — у всьому.

Торік в Україні вперше було зроблено спробу створити науково обгрунтовані стратегічні орієнтири у сфері туризму і курортів. На думку більшості спеціалістів, вченим удалося розробити ємний, грамотний, органічний документ, здатний стати основою для підготовки програм розвитку туризму і курортів, перша з яких буде орієнтована на найближчі п’ять-десять років.

Спочатку ми зібрали пропозиції від 44 науковців України, які вивчили і звели в одну таблицю. Ці матеріали обговорювалися на восьми круглих столах, семінарах, нарадах, які пройшли не лише в столиці, але й у регіонах. Набуті рекомендації, ухвалені резолюції також були включені до зведеної таблиці. А потім робоча група із семи осіб почала розробку проекту Стратегії.

У групі трудилися представники різних шкіл і напрямів. Але жоден не намагався довести переваги своєї школи чи теорії. Про наукові амбіції теж ніхто й не згадував. Переважала повага одне до одного, аргументовані докази, орієнтація на створення грамотного, потрібного країні документа.

Безумовно, під час роботи над Стратегією вчені вивчили аналогічні документи багатьох туристично орієнтованих держав. Проте ніхто не збирався сліпо їх копіювати й екстраполіювати на український простір. Важливо було співвіднести створювану нами стратегію з європейськими, щоб діяти за прийнятими світовими стандартами. Але підкреслю: українська Стратегія — виключно українська, в ній враховані всі сильні та слабкі сторони як самого вітчизняного турпродукту, так і умов, у яких він має створюватися і розвиватися.

У висновку хочу сказати одне: хоч би які б «ігри» тепер почалися навколо Стратегії, це вже не важливо. Навіть якщо ухвалять якийсь інший варіант (у нашій країні всяке може статися), принаймні будемо вважати, що Україна все-таки мала шанс дістати науково обгрунтовану Стратегію сталого розвитку туризму і курортів, створену колективною працею вчених дер­жави.