СЛОВЕСНЕ ПОРНО

Не секрет, що в надрах нашої співучої і могутньої мови є цілком особливий пласт мови. Це матюки — мова, якої немає, але якою говорить дуже багато людей. Більше того, складається враження, що ряд засобів масової інформації організували нині курси підвищення кваліфікації матюкальників. З естради, з екрана телевізора, у газетах і журналах багато нецензурних слів вимовляються і пишуться так само, як їх можна почути в підворіттях, — без купюр...

Як наша мова дійшла до такого життя? Є думка, що татари з монголами в усьому винні, а також усяка литовсько-тевтонська рать. Охмурили, мовляв, довірливих мужичків, наспівали, нашептали їм у вуха мерзотні словеса, а ті рота роззявили і — раді старатися! — понесли їх крізь віки через покоління.

Про походження наших матюків суперечки не вщухають. Деякі учені вважають, що лайлива мова йде коренями в спеціальну мову для спілкування із силами, що потребують заклять або оберегів. Інші доводять, що матюки пов’язані з поганськими культами — зокрема, із культом «матері сирої землі». У цьому сенсі вживання матюків слов’янами нічим, мовляв, принципово не різниться від закликання богів давніми еллінами.

Є, мовляв, свідчення, що колись матюків свідомо навчали дітей. Це означає, що матюки складають певну культурну традицію.

Є точка зору, що так звані матюкливі слова спочатку були словами не лайливими, а сакральними, священними. Оскільки наш прапрапрадід не міг не відчувати захвату і жаху перед власною діяльністю відтворення. Ось тільки залишається загадкою — чому слова сакральні, священні, що мали безсумнівний стосунок до фалічного культу і культу Матері-землі, стали словами забороненими, зневажуваними, проте уживаними?

І дуже цікаво збагнути, чому матюк із усіх життєвих сфер облюбував одну, а саме — любов земну! Адже людина, за словами Короленка, століттями намагалася облагородити любов поезією, утвердити в ній перемогу людського над тваринним. До речі, найжахливіші матюки — у Середній Азії. Якщо ми оперуємо одним варіантом — «Я... твою мать», то там можуть згадати всіх родичів по жіночій і чоловічій лінії, розмістити їх у часі і просторі. Пам’ятаю, у період відрядження в Душанбе я зіткнувся з таким висловом: «Я мав твій комуністичний квиток».

У сьогоднішнього матюка дуже багато прихильників. Вони вважають, що гаряче слівце має особливі струми, свою благотворну ауру. Можна, мовляв, легко зав’язати людські контакти, установити ділові відносини. А ось що написано в серйозному українському журналі: «Матюк — чудодійний і цілющий засіб психологічної розрядки. Скільки інфарктів не трапилося завдяки тому, що доведена до точки кипіння людина прогарчала собі під ніс пару міцних слівець! Найпотужніша енергетика матірних слів, немов хвилеріз, розсікає шквали негативних емоцій».

Відомий учений і народний депутат в одному інтерв’ю доводить, що «в основі матюка лежить не лайка, а звичайне слово. У цьому легко переконатися, якщо глянути на них без ханжества і недозволеної упередженості. Візьмемо найвідоміші матюки, так би мовити слова-засновники. Їх усього чотири — геніальні формули, відшліфовані століттями. Перші два позначають статеві органи, третє — статевий акт, а четверте — жінку, підозрювану в легковажній поведінці. На основі цих слів утворюється неповторна, яскрава і емоційно насичена мова».

Всі прибічники матюків неодмінно наводять слова маршала Жукова: «Ми перемогли Німеччину не лише бойовим духом, числом і умінням — ми її ще й перематюкали».

Лінгвісти вважають, і цей факт годі заперечувати, що ніколи ще за всю історію нашої словесності матюк не досягав такого безмірного розмаху, як за років радянської влади. Ось, приміром, що писала 1927 року друкована в Одесі «Советская женская газета» під заголовком «Волання жіночої душі»: «Чоловіки, котрі працюють у нас на фабриці, до того неприборкані, до того «темні», що я не в змозі описати весь жах того, що доводиться переживати нам за день. Атмосфера наповнена цинічними висловлюваннями, лайкою з раннього ранку до пізнього вечора. Жодного разу не пройде дівчина без того, щоб на її адресу не відпустили якусь цинічну фразу чи не схопили її руками за різні місця, примовляючи при цьому всілякі паскудні слова».

За радянських часів матюки із нижніх прошарків суспільства легко перебралися у верхні. Один із секретарів Сталіна — Баженов писав у своїх мемуарах, що на засіданнях політбюро ЦК матюкалися буквально всі, але особливо «старалися Ленін і Сталін, а в останнього це виходило просто віртуозно — допомагав густий грузинський акцент».

Військовим історикам добре відома резолюція, яку Сталін наклав на повідомленні розвідки від 16 червня 1941 року з попередженням про підготовку нападу Німеччини на СРСР: «Можете послати ваше джерело зі штабу німецької авіації до йо... матері».

Молотов 1938 року, відхиляючи одне з прохань маршала Блюхера про помилування, написав на полях, що засуджений «виродок і б...дь».

Складається враження, що деякі радянські керівники нецензурну лайку часто вважали за нормальний робочий інструмент, яким можна було підсилити свою промову. Так, за спогадами двічі Героя Соціалістичної Праці Посмітного, у Києві, на республіканській нараді 1947 року Каганович кілька разів роз’яснював його учасникам, що «питання — не х..., саме не встане на порядку денному».

Багато сучасників Хрущова згадували, що Микита Сергійович користувався пасивним словником мови ледь не частіше, аніж активним. Під час знаменитого епізоду на Генеральній Асамблеї ООН восени 1960 року, коли представник Філіппін дозволив собі покритикувати тодішні порядки в СРСР, Хрущов стукав черевиком і обіцяв показати «кузькіну мать». Упрілі перекладачі переклали це дослівно — як «матір містера Кузьми», чим лише підсилили загальну розгубу. Ніхто не міг зрозуміти: що це за Кузьма, у котрого така страшна мати?

Представники старшого покоління можуть підтвердити, що добротний брутальний матюк міг запросто звучати в будь-яких начальницьких кабінетах. Там він вважався, по-перше, ознакою деякої демократичності керівника, а по-друге, знаком особливої довіри матюкальника до того, кого обматюкали.

Але тодішня нецензурщина, як, утім, і нинішня, була зовсім не «зрівняльною». Вона, як і звертання на «ти», — лише зверху вниз, від начальника до підлеглого. А спробуйте матюком і на «ти» — знизу вгору!..

До речі, традиція лаятися на найнайвищому рівні дійшла, виявляється, і до наших днів. У всякому разі, у всіх спогадах про Горбачова та Єльцина зазначається, що вони — віртуози матюкань. Віднедавна ми знаємо, що не тільки вони...

Від початку перебудови вийшов на екрани фільм Одеської кіностудії «Астенічний синдром», після перегляду якого глядачі уникали дивитися один одному у вічі. Едуард Лимонов видав нецензурну (не з політичних мотивів) працю «Це я — Едічка». З’явилися журнальчики, брошурки та газетки, де у відвертих словах роз’яснювалися нашому неосвіченому народу альфа й омега сексу. Виліз на світ з рукописних збірників Лука Мудищев. Потім одна київська газета матюкнулася чималим тиражем, за нею ще одне малоповажне видання — і понеслося! Побачили світ прислів’я з матюками, приказки, частівки, і все — без купюр. У передмові до збірника частівок сказано: «Ханжество завжди вихолощувало все живе. А створена народом частівка зобов’язана зберегтися для нащадка повністю».

Зобов’язана то зобов’язана, але не важко три крапки поставити. І взагалі, невже в нас настали такі часи, за яких не можна жити — і не лаятися? Поняття «пристойність» може потрапити у розряд непристойних. Нещодавно по радіо передавали великий виступ відомого нашого літератора, котрий віщав про «магічну силу матюка», про його «приховані художні можливості». Письменник не міг не знати, що його слухають тисячі, а може, мільйони незміцнілих душ і при цьому намотують на вус: якщо вже такому метру словесності дозволено зняти з гріха охоронний покров, отже, ніяких перепон немає. Якщо можна йому, чому ж не можна нам?

Чому матюк перетворився ледь не на національну гордість? А тому, гадаю, що «соціальне замовлення» на нормальну українську і російську мови в нашому суспільстві відсутнє. Це видно з тієї можливості (вірніше, неможливості) філологу заробити гроші на життя завдяки гарному знанню мови. Гарне знання оплачується так само, як і погане. Ну а те, що не користується попитом, не цінується, — швидко втрачає якість. Ось чому безграмотність волає із сторінок книг, газет і журналів, із теле- і радіоканалів.

Ще зовсім недавно за нецензурне слово в пресі могли зняти з роботи, за матюки в метро — вигнати з вагона, за лайку в магазині, у присутності жінок і дітей, — дати по шиї... Тепер же матюки тиражують і письмово, і усно.

Вже давно республіки колишнього Союзу стали самостійними, побудовано митниці, уведено власну валюту, але нас, як і раніше, дуже міцно зв’язує «єдиний матірний простір». Невже матюк і стане справжньою «мовою міждержавного спілкування»? Не дай Боже!