Епітафія до ювілею

Нас так виховували. На цьому моє покоління виросло, в це ми щиро вірили, цим пишалися. Революціонери були кумирами. А Великий Ленін був для нас таким великим, що більшого нічого й бути не могло взагалі. Що доводили і Мавзолей на Красній площі, і нескінченні потоки людей, які стояли в черзі, аби просто поглянути на великого вождя найбільшої революції на світі.

І ми, 20-річні студенти університету, холодної зими 1960 року багато разів збиралися о першій годині ночі в Олександрівському саду під стінами Кремля і займали чергу до Мавзолею. Багато годин мерзли. І коли о другій годині дня нарешті потрапляли туди - були безмежно щасливі!

Для нас, комсомольців шістдесятих, усе було просто і ясно. Ленін - найбільший геній людства. А сама революція 1917 року - найбільша подія ХХ століття, яка змінило хід історії і дала людству новий шлях розвитку. Якось так це виглядало тоді в підручниках історії і, природно, в наших головах. Ми знали, що Ленін та його соратники обіцяли народу мир, селянам - землю, а робітником - фабрики. Громадянська війна показала, що визискувачі, реакціонери й царські посіпаки ще певний час опиралися, бо не могли змиритися з тим, що простому народові стане так добре. Але Громадянська війна закінчилася успішно й правильно, тобто повним розгромом "білих", створенням СРСР, планом ГОЕЛРО, індустріалізацією та поліпшенням життя трудового народу. Природно, все це підтверджувалося архівними матеріалами, безліччю наукових праць та досліджень, документальними фільмами. Не кажучи вже про художню літературу й кіно, на яких усі ми були виховані.

Через 25 років настала перебудова, і вся радянська міфологія тріснула по швах. Ми дізналися, що Сталін був таким самим кривавим монстром, як і Гітлер (коли не гіршим). Що ніякого Щорса не було взагалі. Що революцію робив Троцький або, в кожному разі, не тільки Ленін. Що Степан Бандера був стійким борцем за щастя українського народу. Що Крупська - "кришталевої душі людина" - в гімназії була повією. Що розстріляна цариця начебто не була німецькою шпигункою, а Ленін точно ним був.

Десь в архівах знайшлися нові, раніше чи то загублені, чи то засекречені документи... І Ленін, і Революція були, все це правда. Але...

Ленін не скидав царя. Шляхом збройного перевороту він скинув законний і демократичний Тимчасовий уряд. Фактично, більшовики прийшли до влади шляхом обману і війни проти власного народу.

На чолі цієї моторошної стихії, яка розв'язала класовий терор, стояв зовсім не Пугачов. А стояла людина - "комп'ютер", фанатик. Його вороги просто жили, борсалися, безладно завдаючи ударів. Він же, Володимир Ульянов, грав на всіх дошках одночасно, не гребуючи ні крапленими картами, ні зміною правил під час гри. А коли було треба, змішував фігури, скидав їх із дошки та бив дошкою по голові.

Дати селянам чужу землю, а потім відібрати в них останнє зерно під час продрозверстки, віддати німцям Україну (зрадивши українських товаришів), а потім укласти ганебний Брестський мир... Зауважу, були в Росії політики, які передбачали це. Наприклад, редактор газет і журналів, історик і політик Петро Струве казав депутатові Держдуми Василеві Шульгіну в 1914 році: "Ленін - це думаюча гільйотина". Пізніше Шульгін напише в мемуарах: "Петро Бернгардович хотів сказати, що Ленін настільки ж розумний, як жорстокий". Ці слова "думаюча гільйотина" я неодноразово згадував при кожній жорстокості радянської влади.

Ленін круто змінив хід світової історії, але й у страшному сні не міг уявити, яка історія станеться з ним самим. Я не про Мавзолей, не про тіло вождя (або про те, що від цього тіла залишилося) і не про проблему: поховати його як заведено - в землю, чи нехай лежить там, де лежить. Ні. Я - про вчення Леніна. Про те, що багатотомні зібрання його творів завжди використовували так, як зручно було "вірним продовжувачам справи Леніна" по обидва боки барикад. І китайці, і ми під час боїв за острів Даманський керувалися Леніним. Хрущов за Леніним створював раднаргоспи, а Брежнєв ліквідував їх, так само керуючись цитатами з Леніна. Ось приклад того, як можна використовувати основоположника. Припустімо, комусь захочеться ліквідувати театри. Читаємо телефонограму Леніна Луначарському від 16.04.1919 року: "Всі театри раджу покласти в труну". Переконливо? Добре, що томи творів Леніна тепер лежать без діла. А то і демократи, і патріоти, й ринковики, і фермери - всі б черпали вказівки в ленінізмі.

З 1917 року і до кінця життя в кожній другій статті Леніна - заклик до масового терору. Ось лише кілька телеграм і наказів, розісланих Леніним своїм підлеглим: "Провести безпощадний масовий терор, сумнівних закрити в концтабір!"; "Украй здивований відсутністю повідомлення про перебіг і кінець придушення куркульського повстання п'яти волостей. Не хочу думати про те, що ви відкладали або страждали при придушенні та при зразковій конфіскації всього майна, і особливо хліба"... Причому взято ці ленінські вказівки з "Повного зібрання творів В.І.Леніна", виданого за радянської влади 1976 року. А скільки людиноненависницьких вказівок не потрапило до ПЗТ?! До речі, у досить цікавій книжці журналіста "Известий" Федора Чуєва "Сто сорок бесед с Молотовым" наводиться такий діалог. Запитання: "Хто був суворішим - Ленін чи Сталін?" Молотов: "Ну, звісно, Ленін. Сталін поряд із ним був винятково м'якотілою людиною".

Раніше нам навіювали, що він був ніби ялинковим дідом - добрим, турботливим, м'яким, осяяним любов'ю до нещасних. Ні, він не був таким. Правда, відомо це стало пізніше. Він був нетерпимий. Безпощадно, люто, скажено (улюблене його слово) нетерпимий. І не тільки до ворогів, а й до тих, хто був поруч, але в чомусь не погоджувався з ним. Він був сварливий і недовірливий. Любив сперечатися і, взагалі, перебував у стані, який сам же називав "драчкою". А ненавидів він люто й безпощадно. Якщо згоден із ним - друг. На час, поки згоден. Не згоден - ворог.

Комуністи, потрапивши в сталінську піч, уявили, що під Леніним було б прохолодніше. І зразу виникли міфи про те, що Леніна зіпсував Сталін, про "доброго дідуся Леніна", про "соціалізм із людським обличчям", який він нібито планував. Партійці, які пройшли табори й дивом уціліли, в 60-х роках минулого століття мріяли, щоб закінчилася сталінська ера і всі ми повернулися до "ленінських норм життя"...

Наведу цитату, якою хочу закінчити цю ювілейну статтю. Її автор Олександр Яковлєв - член Політбюро ЦК КПРС (1987–1990), академік, історик, "ідеолог перебудови": "Насправді фашистом номер один у минулому столітті був не Гітлер, а Ленін. Він був організатором фашистської держави. У російському, певна річ, виконанні. Сталінський режим - це подальший розвиток фашистської держави. Сталін нічого нового не придумав. Нічого не придумав і Гітлер. Порівняно з Леніним, Гітлер - сволота, це зрозуміло, але концтабори й газові камери ми придумали раніше за нього. А ще - придумали дещо, чого навіть у нього не було. Практика захоплення дітей-заручників у Гітлера була? Ні. А в нас була. Гітлер із 1933-го по 1939-й знищив 10 тисяч своїх політичних противників. У нас же, як відомо, було вбито мільйони. Причому переважна більшість їх ніякими політичними противниками не була".