СЛОВЕНІЯ — КРАЇНА З «СИНЬО-ЗЕЛЕНИМИ ОЧИМА»

Словенія справляє враження невеликого стильного, комфортного будинку, вельми доглянутого як усередині, так і зовні, де все створено для відпочинку й розміреного життя.

Перше, що вражає, — майже повна відсутність людей. Їх не видно ні на доглянутих полях, ні на городах, які рясніють трояндами, ні на подвір’ях із безліччю різноманітних квіткових горщиків. Навіть у центрі столиці ввечері(!) ніякої штовханини... «Де ж ховаються словенці?» — напівжартівливо поцікавилася я в одного з наших супроводжуючих. «Скрізь, — усміхнувся він. — У будні дні — в офісах, вечорами — в кафе та барах. А у вихідні — на озерах, у лісах або на заміських віллах. Хто як влаштовується... А метушня? Який у ній сенс?»

Коли ж я поцікавилася, в чому сенс життя по-словенському, мені відповіли: «У тому, аби поспішати не поспішаючи». Словенія довела це всім перебігом свого розвитку, з моменту здобуття незалежності й донині.

На сьогодні за темпами економічного розвитку держава посідає перше місце серед постсоціалістичних країн Європи. Маленька країна з двомільйонним населенням зуміла швидше за інших і найменш безболісно подолати перехід від тоталітаризму до демократії й ринкової економіки.

Словенія — кандидат номер один до ЄС. Рівень безробіття — 6, 4%, інфляція — 8,4%. Валовий доход на душу населення — на рівні країн — членів ЄС. Середня зарплата — приблизно півтори тисячі марок.

Як найменшенький виявився найзавзятішим

Свій шлях до незалежності Словенія розпочала раніше, ніж інші югославські республіки. 2 липня 1990 р. словенська Скупщина (парламент) ухвалила Декларацію про суверенітет без жодних консультацій і погоджень із федеральною владою, а 23 грудня 1990 р. у новонародженій державі провели плебісцит, на якому 88,5% населення висловилося за цілковите від’єднання від Югославії... А 27 червня в країну було введено війська ЮНА нібито «для захисту словенської частини югославських кордонів з Італією, Австрією й Угорщиною». Словенці сформували загони самооборони, які оголосили федеральним силам справжню партизанську війну. Цей конфлікт, що його нині називають «малою війною», тривав 10 днів. Під час бойових дій загинуло 35 військовиків югославської армії та три словенці.

7 жовтня 1991 р. Словенія остаточно підтвердила свою незалежність і попри жорсткий опір керівництва СФРЮ (що працювало вже без представників Словенії й Хорватії) на своєму рішенні наполягла. 26 грудня республіка вперше святкувала офіційний День незалежності. А вже в січні 1992 року її визнали багато країн (включно з усіма членами ЄС).

Молода держава швидко створила службу безпеки, прикордонні війська, запровадила національну валюту, ставши на шлях зближення з Заходом. В інших питаннях, особливо у сфері реформування економіки, республіка діяла і продовжує діяти досить обачно.

Словенії дісталася непогана спадщина, якою вона, слід віддати належне, зуміла розумно розпорядитися. За рівнем економічного розвитку Словенія посідала перше місце серед республік СФРЮ. У ній створювалося 21,3% валового національного продукту. З країнами колишнього соцтабору, зокрема СРСР, країна мала досить слабкі зв’язки, тому розвал РЕВ на ній практично не позначився. Та й втрати від виходу зі СФРЮ певною мірою компенсувалися тим, що Словенія перестала скеровувати свої кошти слаборозвиненим регіонам Югославії. На мільярд доларів скоротилися витрати країни на фінансування спільної армії, а її валютні й інші депозити більше не заморожувалися на рахунках банку федерації, як це було раніше. Нова Словенія швидко освоювала ринки збуту своєї продукції, і не лише зберегла, а й розширили торговельно-економічні відносини з країнами Заходу.

Основні економічні труднощі випали на 1992-й — початок 1993 року. А вже з середини 1993-го почалося швидке зростання. Великою мірою цьому сприяли вміла політика керівництва й вигідне географічне розташування. У країні вдало перетинаються європейські транспортні шляхи й коридори. Навіть єдиний словенський торговий порт Копер дає країні чималий прибуток. Передусім тому, що судна зі Східної Азії допливають сюди через Суецький канал на сім днів швидше, ніж у той-таки Гамбург і Антверпен, та й послуги тут на 20—30% дешевші.

— З чим у Словенії не поспішали, так це з приватизацією, — розповідає секретар торгово-промислової палати Словенії Таня Рупнік. — Словенська приватизація проводилася з урахуванням муніципальних традицій і навіть менталітету нації, на що в інших країнах, як правило, не зважали. Завдяки збереженому самоврядуванню підприємств, головне завдання приватизації полягало у врегулюванні формально-юридичних прав власності шляхом акціонування підприємств, із використанням ваучерів, які безплатно або на пільгових умовах передавалися працівникам підприємств. Практикувався також масовий продаж цінних паперів. Причому банки приватизували в найостаннішу чергу.

Під час продажу держвласності упор робили на фінансову санацію підприємств та їх реструктуризацію. Простіше кажучи — на пристосування виробництва до попиту. Крім того, відповідно до загальнословенської економічної політики, у ній практично не брали участі іноземні інвестори.

Процес офіційно завершено 1998 року. На сьогодні 93% підприємств перебувають у приватній власності. Але приватизація триває й досі. Так, нещодавно завершено перший етап приватизації Новолюблянського банку — найбільшого банку країни.

Сьогодні словенські компанії вже готові стати інвесторами за кордоном. І особливо привабливими в цьому плані вважають для себе ринок Сербії, Боснії й Герцеговини, серйозно розглядають у цьому плані й Росію, з якою укладено договір про вільну торгівлю. Є контакти (правда, менш інтенсивні) і з українськими діловими колами. Основні торгові партнери Словенії — країни ЄС. На них припадає 65% усього словенського експорту, в основному це — легкові автомобілі «Фіат» і запчастини до них, а також фармацевтична продукція всесвітньо відомих компаній «Лек» та «Крка».

І 68% імпорту приходить до Словенії також із держав Євросоюзу. Основні торгові партнери — Італія, Німеччина, Франція, Хорватія.

Економічна співпраця з Україною

Народний депутат України Орест Климпуш, недавній посол України в Угорщині та Словенії:

— Торгово-економічні відносини зі Словенією для України особливо перспективні передусім тому, що ця країна в найближчому майбутньому вступає до ЄС. Крім того, товарообіг між нашими країнами постійно збільшується. Лише за цей рік експорт зріс на 58%, імпорт — на 24%. Товарообіг становить 62 млн. дол. США. Поступово просувається вперед процес формування експортно-імпортних операцій, при цьому простежується певна незбалансованість зовнішньої торгівлі. Експорт Словенії в Україну вп’ятеро перевищує імпорт України в цю країну. Словенія поставляє в основному фармацевтичну продукцію, медикаменти, телефонні електричні апарати, насоси, алюмінієву фольгу, холодильники. Україна — соняшникову олію, корунд, полікарбонові кислоти та їхні похідні, нитки, феросплави, лісоматеріали.

Розширюється й договірно-правова база, найближчим часом очікується підписання цілої низки угод, зокрема про запобігання подвійному оподаткуванню, і про морське судноплавство.

Особливо перспективне співробітництво з питань створення п’ятого транспортного коридору, який проходить через обидві країни.

Українська сторона розглядає можливість постачання у Словенію електроенергії.

Туризм

Одна з основних статей доходу держави — туризм. У цілому ринок послуг становить 58% усього народногосподарського комплексу країни (32% — промисловість, далі будівництво, 3% — сільське господарство). Лише від іноземного туризму країна щорічно отримує понад мільярд доларів валютного доходу.

Туристів приваблюють надійна політична й економічна стабільність та унікальна природна розмаїтість за дивовижної компактності самої країни. Всю її, до Адріатичного узбережжя, можна проїхати за один день, причому не особливо поспішаючи, із зупинками на сніданок, обід і вечерю. Кожні дві години відчуваючи на собі зміну температури повітря, перепади висоти... Словенії досягає східна арка Альп, над якими височить символ країни — гора Триглав. У горах на різній висоті, серед лісів і озер, розміщено понад 140 комфортних гірських баз та курортів. Серед гір — зелені альпійські долини з практично незайманою цивілізацією природою. Далі скелясті Альпи плавно переходять у пагористу місцевість, з оливковими деревами й мальовничо розкиданими середньовічними замками, палацами, селами й містами-фортецями. Під ними — «підземна Словенія» з її печерами, які перебувають під охороною ЮНЕСКО. Постойські печери за довжиною — другі в Європі. Подорожуєш ними, начебто якимсь підземним царством з комп’ютерних «жахіттячок». Галереї сталактитів і сталагмитів вигадливих форм та відтінків. Багато їх сягають кількох десятків метрів.

— А це, напевно, «молоденькі»? — поцікавилася я в екскурсовода Мілаша, вказуючи на печерне склепіння, утикане, як їжачок, тоненькими сталактитами.

— Щодо інших, так, — усміхнувся Мілаш, — якщо взяти до уваги той факт, що виростають сталактити на один міліметр за сімдесят років...

У печерних підземних річках живе й біологічна знаменитість — риба «протеус ангуїнус», за якою можна спостерігати у своєрідному підземному кам’яному акваріумі. Живе вона понад сто років, а чим харчується — невідомо.

Далі гори чергуються з затоками й лагунами, переходячи в чисте, доглянуте узбережжя.

«Кантрі»

Замість ранкової пробіжки словенці переважно їздять на велосипедах, які здаються напрокат. Одного разу, за їхнім прикладом, ми проїхали кілька кілометрів.

Узагалі, пройшовши Словенію, переконуєшся, що в цій країні немає занедбаних куточків. Доглянуто практично все.

Поля, із запакованим у спеціальний целофан сіном. Фермерські господарства із сучасними будинками й господарськими будівлями. На узбіччях доріг — особлива шумопоглинаюча стінка поліетилену. Далі — путівець зі спілою суницею на узбіччі, зайці, що вибігають із лісу на поля, й нарешті — ліс, густий, прохолодний, практично без вітролому. Усі сухі гілки складено акуратними курінчиками (доглядає ліс спеціальна служба).

Увечері зупинилися в одному з невеликих сільських ресторанчиків. Господар закладу з порога пригостив домашнім хлібом із запеченим у ньому стегенцем, міцною «горіхівкою» та м’яким «боровнічевцем» (легкою горілкою, настояною на чорниці), а потім уже запросив усіх до столу. Іван утримує невеликий готель у передмісті й ресторанчик, які не бувають порожніми практично ніколи.

За таких умов не дивно, що сільський зелений туризм у Словенії дуже популярний. Приймають гостей у двохстах сільських общинах. Крім домашньої їжі та прогулянок, пропонують найрізноманітніші програми. Можна взяти напрокат ракетки, м’яч, вудку, коня, скейт, фаетон, велосипед і навіть автомобіль. Причому сідати за кермо можна після пляшки пива. Дорожніми правилами це не заборонено.

Якщо захочете, вас можуть навчити ткати, пекти хліб, поділяться секретами словенської національної кухні, покажуть, як в’ялиться м’ясо-пршут (словенський делікатес вартістю від 30 доларів за кілограм).

Столиця

По-домашньому затишна і столиця Словенії — Любляна, місто з дуже багатою історією. За переказом, заснували Любляну легендарні аргонавти на чолі з Ясоном. У цих місцях герой боровся з драконом і переміг його. Тепер зображення чудовиська красується на вежі Люблянського замку, а про далекі часи нагадують мальовничі руїни будівель. Античні пам’ятки архітектури гармонійно поєднуються зі спорудами в стилі ренесансу, бароко й модерну. Місто пережило два руйнівних землетруси (у 1511 і 1894 роках), але словенці багато унікальних пам’яток реставрували або й відродили «з нуля». Завершив цілісний архітектурний образ Любляни всесвітньо відомий зодчий Йоже Плечнік, чий індивідуальний стиль, особливо багатий на витончені деталі, додав місту неповторного шарму. Словенці дуже бережно ставляться до свого минулого, а тому зберегли старе місто. Якщо щось і споруджується в історичному центрі — то лише в суворій відповідності до його історично-архітектурного вигляду.

Вартість квартир у Любляні приблизно така сама, як у Києві, а середня ціна заміського будинку, яким словенці зазвичай віддають перевагу, — 200—250 тисяч марок. До речі, так званий елітний житловий центр столиці формується за європейськими стандартами. Аби стати власником квартири в престижному будинку, замало лише необхідної суми, необхідні також певний соціальний статус і схвалення мешканців-сусідів.

Курортний рай
і українські «афродіти»

У плані відпочинку в Словенії передбачено все. Хочеш — сплавляйся на байдарках по гірських ріках, подорожуй верхи, спускайся в печери і сходь на альпійські вершини. Можна замовити готель із лікуванням, із розвантажувальною дієтою, зі спеціальними мовними програмами, з антицелюлітними, омолоджуючими процедурами тощо. Причому результати, так би мовити, у наявності... Цьому також сприяє здорове харчування й загальна спокійна атмосфера, мінеральні води та, звісно ж, чисте повітря. Встановлено: через три тижні перебування у високогір’ї істотно поліпшується формула крові.

Так само розмаїто можна відпочити й на морському узбережжі Словенії, будучи впевненим: якщо вам пропонують готель «три зірочки», то це справді буде так. Морське узбережжя Словенії — близько 40 км — дуже доглянуте й акуратне. Самобутнє древнє місто Піран, яке стоїть на березі моря. Правда, воно трохи бруднувате й потребує певної реконструкції. А справжній курортний рай — Порторож.

Від словенського узбережжя лише дві години поромом до італійської Венеції. Багато туристів купують одноденну поліцейську візу й день гуляють по Італії. На жаль, громадянам України й Молдови це заборонено з 1999 року, після того, як близько двадцяти п’яти українок та молдаванок (у віці від 18 до 22) без жодних віз та дозволів добралися зі Словенії до Венеції уплав!!! Більшість «афродит» виловила італійська поліція, але дехто загубився чи то в безодні Адріатики, чи то на Венеціанському березі...

Озеро Блед

Озеро Блед називають «очима» Словенії, у глибині яких віддзеркалюється її душа. Очі ці дивовижні — синьо-зелені, глибокі, пронизливі й чисті. На острові посередині озера — церква Святої Марії, місце багатовікового паломництва десятків тисяч людей. Тут заборонено користуватися моторними човнами, аби не порушувати озерне «риб’яче життя». І до острова пливуть на гондолах. «У нас робота не припиняється ніколи, — сміється гондольєр Мар’ян. — Усіх возимо: і президентів, і бурлак...»

З острова долинає дзвін.

— Це туристи стараються, — каже Мар’ян, — випрошують у Всевишнього виконання бажань...

У храмі до церковного дзвону прикріплено мотузку, за яку потрібно посмикати, з першим ударом загадавши бажання. Кажуть, якщо щиро вірити й дуже хотіти — здійсниться неодмінно.

Береги озера поросли лісом. Де-не-де визирають акуратні котеджі. Невелика частина берега — набережна з низкою готелів, ресторанів та магазинів.

На березі — колишня дача Броза Тіто, який саме тут волів усамітнюватися від політичних справ. Там і тут розкидані приватні вілли, особняки, чимало їх просто здаються в оренду. Ціни високі, але приміщення практично не бувають порожні. Політичний і економічний бомонд світу полюбив ці місця давно. Були тут Мадлен Олбрайт і канцлер ФРН Герхард Шрьодер, президенти США Білл Клінтон і Рональд Рейган, зірки шоу-бізнесу й відомі бізнесмени.

Останні п’ять років зачастила сюди й російська політична тусовка. Місцеві жителі надовго запам’ятають Жириновського, який зазвичай бурхливо демонстрував своє захоплення, дзвонив «до упаду». Словенці терпіли його приїзд двічі, а втретє — просто відмовили «синові юриста» у в’їзді. Полаявшись на кордоні, Володимир Вольфович вирушив заспокоюватися до Хорватії...

Замки, озера й духи

У Словенії безліч замків і палаців, але, на відміну від тих-таки англійців, практичні словенці всілякими привидами їх не «заселяють». Чимало цих стародавніх будівель і сьогодні функціонує як готелі, музеї, галереї, ресторани… Один із замків XII століття, «Оточец» здобув незмінну популярність як у словенського, так і в зарубіжного бомонду. Нині це — один із найпрестижніших готелів для відпочинку в Словенії. Міститься він на мальовничому острові, посеред квітучого саду. Увечері в замку запалюють справжні смолоскипи та свічі, музиканти грають стародавні мелодії, а офіціанти в середньовічних костюмах подають у ресторані національні словенські страви.

У наш приїзд тут жив президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. І, що цікаво, практично ніякої особливої охорони навколо замка...

Старожили згадують: за всю соціалістичну історію посилювати охорону замка доводилося лише двічі. Вперше — на вимогу китайців, коли тут захотів зупинитися один із лідерів КНР. Замок скидався тоді на мурашник: під кожним кущем сидів китаєць, і навіть павутиння під мостами ліквідували, оскільки, на думку китайців, воно також — ідеальне маскування для терористів. Удруге — в 1972-му, коли в замку знімали фільм з участю всесвітньо відомої актриси Урсули Андерсен. За сценарієм, вона мала оголеною перепливати річку. Звістка про це миттєво поширилася по всій окрузі. І в день зйомок усі дерева й кущі обліпили місцеві хлопці...

Сьогодні замок належить одній з найбільших у Словенії фармацевтичних компаній «Крка». Його відреставрували, упорядкували та, зберігши дух середньовіччя, «нафарширували» сучасними засобами для комфорту. У номері 30 ось уже кілька десятиліть живе президент «Крка» пан Мілан Ковачич, за що й одержав прізвисько Граф. Пан Ковачич — високий ставний чоловік років п’ятдесяти п’яти — привітав нас чистою російською, якою, як з’ясувалося, володіє досконало.

Фармацевтичній фірмі «Крка» через два роки виповниться півстоліття. Експортує свій товар до 70 країн світу, у 38 державах має свої представництва. 90% її продукції становлять ліки, при цьому вона випускає 1/4 світового обсягу антибіотиків. За даними словенської сторони, «Крка» контролює солідну частину фармацевтичного ринку України і є на сьогодні найбільшим українським торговим партнером.

Словенія й українці

До українців у Словенії ставлення толерантне і доброзичливе. Свого часу до цієї маленької країни не докотилася орда так званих «нових українців». Нині сюди приїжджають відпочити наші вже «окультурені» заможні співвітчизники, котрі засвоїли ази західного етикету. Серед іншого їх приваблює західний рівень сервісу в поєднанні з незначним мовним бар’єром. Аби сяк-так розуміти словенця, українцеві досить прожити в Словенії три дні.

Щорічно, відповідно до даних словенської сторони, країну відвідують понад три з половиною тисячі громадян України.

— Договір про розвиток туризму між Україною та Словенією на стадії парафування, — говорить керівник українсько-словенської комісії з питань туризму Анатолій Чернишенко, — проте потребує врегулювання низка проблем. Передусім — спрощення процедури видачі віз, а для цього необхідно відкрити в Україні словенське консульство, ухвалити рішення про видачу віз в аеропорту або на кордоні.

— Туристів могло бути набагато більше, — каже директор турфірми «Смайл-Тревел» Світлана Гордієнко, — якби наші співвітчизники могли безперешкодно одержувати візи безпосередньо в Україні. Але посольства Словенії в нашій країні немає, є посол за сумісництвом у Будапешті. І нам щоразу доводиться для отримання віз відправляти паспорти в Угорщину й чекати назад. Попри це, попит на Словенію рік у рік зростає. Ми на туристичному ринку пропонуємо відпочинок у Словенії вже сім років. І обзавелися навдивовижу постійною клієнтурою. Той, хто там побував, найчастіше прив’язується до цієї країни всерйоз і надовго. «Смайл-Тревел» спеціалізується на відпочинку в цій країні, акредитована при посольстві Словенії, здобула за ці роки солідну репутацію. Тому й процес оформлення віз у нас чітко налагоджений і займає менше часу, ніж в інших турфірм.

Послугами «Смайл-Тревел» користуються не лише «вільні мандрівники», а й ділові люди України, політики, артисти, спортсмени тощо.

— Чи є надія на те, що питання з відкриттям посольства буде вирішено? —поцікавилися ми в колишнього посла України в Угорщині та Словенії, а нині народного депутата України Ореста Дмитровича Климпуша.

— Політичне рішення про взаємне відкриття посольств існує на рівні керівництв обох країн. І проблема зникне, щойно Словенія буде до цього готова. Кілька років тому розв’язання питання загальмувалося у зв’язку з майбутнім вступом Словенії до ЄС. Країна мусить відкрити посольства в усіх країнах—членах Євросоюзу, а в кількох із них посольств досі немає.

— Як на сьогодні вирішується питання з видачею віз?

— Зі свого боку, Україна вживає заходів для спрощення самої схеми їх видачі. Процес став набагато простішим після того, як ми організували у Словенії виїзне консульське обслуговування. І зараз працюємо над тим, аби в найближчому майбутньому забезпечити в країні нашу постійну консульську присутність.

— Стосовно ж Словенії...

— На сьогодні це дуже актуальне питання. Необхідно ухвалити рішення про паритетне консульське обслуговування як у Любляні, так і в Києві, від чого виграли б обидві країни. Збільшився б потік туристів, відкрилися б нові можливості для ведення спільного бізнесу тощо. Питання це розглядається на різних рівнях, зокрема й на найвищому дипломатичному. І на сьогодні є всі підстави сподіватися, що ситуація вирішиться позитивно вже в найближчому майбутньому.

— Оресте Дмитровичу, що ви можете сказати про тенденції двосторонньої співпраці після чотирьох років праці послом у Словенії?

— Приємно зазначити, що в цілому наші відносини розвиваються по висхідній лінії. Щодо України Словенія налаштована вельми доброзичливо. Наші країни завжди успішно співробітничали й підтримували одна одну як на рівні міжнародних організацій, так і в плані регіональної співпраці. Словенія навіть брала посильну участь у фінансуванні проекту «Укриття» ЧАЕС. Як уже підкреслювалося, зростає товарообіг. Я переконаний, на розвитку відносин позитивно позначаться зустріч президентів наших країн у рамках саміту лідерів держав, що відбувся 31 травня в Словенії, на озері Блед, а також майбутній візит президента Словенії Мілана Кучана до України.