Слідами майстра

Григорій Порфирович Кочур 17 листопада святкував би свій день народження... Пригадую, як цього дня щороку збиралися на гостину на веранді затишного будиночка в Ірпені: господар, його син Андрій, невістка Марія, її тезка — моя нині покійна дружина, а також Михайлина Коцюбинська, ще один метр перекладу Дмитро Паламарчук з дружиною Валентиною, родичі Григорія Порфировича і його дружини Ірини Михайлівни. Ось у такому доброзичливому товаристві відкорковували пляшку вина, чаювали, ласували іменинним тортом. Було тепло, невимушено, вільно, часом Григорій Порфирович подавав стислі влучні репліки і зауваження, переважно щодо літературного процесу, викликаючи у гостей усмішку або задуму.

Уже 12 років минуло по останній зустрічі. І ось беру до рук книжки «Григорій Кочур. Біобібліографічний покажчик у двох частинах», 760 сторінок, Львів, 2006, виданий у Львівському національному університеті ім. І.Франка й удостоєний відзнаки на Львівському книжковому форумі в числі 13 найкращих книжок 2006 року. Бачу велике фото Григорія Порфировича, гортаю сторінки і занурююсь у його світ, такий знайомий і незнайомий. Стерновим у плаванні по морю Григорія Кочура стала професор, завідуюча кафедрою перекладознавства і контрактивної лінгвістики ім. Григорія Кочура Львівського університету Роксолана Зорівчак, а веслярами — укладачі покажчика Галина і Зінаїда Домбровські, редактор письменниця Ніна Бічуя і художник Іван Крислач. Отож вітрила напнуто, весла напоготові — попутного вітру, рушаймо!

Що далі відходить від нас видатна людина, то росте її постать у нашій пам’яті, ширшає слід. Роксолана Зорівчак у передмові до покажчика «У духовно-культурному полі Григорія Кочура» визначає його роль в українській культурі, у створенні «середовища духу опору для шістдесятників, дисидентів, інакодумців». Вона порівнює літературний подвиг Григорія Кочура з подвигом Івана Франка, який перекладав українською з тридцяти п’яти мов. Почесне порівняння, адже це число в Кочура також понад тридцять, і так само високої якості.

«Навколо метра, авторитет якого був незаперечний, — пише дослідниця, — утворилася молода поросль перекладачів, здатних будувати міцні й сучасні мости між українською і світовою культурою». Зокрема Марія Габлевич твердить, що своїм творчим становленням вона завдячує саме Григорію Порфировичу, його великій, щирій і щедрій душі, його спокійній доброті, тактові, вимогливості й, звичайно, — безмежній ерудиції. Кочур вважав себе не тільки перекладачем, а «ще почасти й істориком та теоретиком перекладу». Як зазначає Р.Зорівчак, «усі критичні статті Г. Кочура написані з властивим нашому славетному літературознавцеві стилістичним блиском, умінням поєднати наукову глибину з доступністю викладу».

У розділі покажчика «Переклади літератур світу» анотовано переклади Г. Кочура з давньогрецької — Алкея, Анакреона, Сапфо, Софокла, Теогніда, Тіртея, з грецької — Кавафіса й Ріцоса, з латинської — Горація й Овідія, з англійської — Шекспіра, Байрона, Лонгфелло, Шеллі, Уайльда, Емілі Дікінсон, з білоруської — Богдановича, Купали, Коласа і Танка, з грузинської — Бараташвілі і Табідзе, з іспанської — Лорки, з італійської — Петрарки, Мікеланджело, Леопарді і Родарі, з латиської — Райніса, з німецької — Гете, Гейне, Рільке, Цвейга, з польської — Міцкевича, Броневського, Словацького, Стаффа, Тувіма і Віслави Шимборської, з російської — Пушкіна, Лермонтова, Державіна, Бальмонта і Блока, словацької — Коллара, Новомеського, Плавки і Мігалика, французької — Бодлера, Беранже, Верлена, Війона, Коппе, Рембо і Моріака, чеської — Безрука, Бібла, Волькера, Врхліцького, Кундери, Незвала, Флоріана і Махара. А ще з естонської, литовської, лужицької, румунської, сербо-хорватської, португальської, словенської та ідиш. Називаю не всі, а найвідоміші імена.

В інших розділах — літературознавчі та перекладознавчі дослідження, інтерв’ю з Г.Кочуром, його епістолярна спадщина, упорядкування, редагування, коментарі, нарешті оригінальна поезія письменника.

Що стосується безпосередньо творчості Г. Кочура, то в «Покажчику» подано 1450 позицій, а публікацій про нього ще більше — 2055. У вчених це ознака високого класу — якщо кількість публікацій «про» перевищує кількість творів самого автора. Літературу про Г. Кочура і його праці започаткував ще 1938 року академік Олександр Білецький, оцінюючи переклади молодого літератора в передмові до хрестоматії античної літератури. Нині про творчість Г. Кочура пишуть і маститі і початківці. Серед відомих імен — Іван Дзюба, Віктор Коптілов, Марина Новікова, Ольга Петрова, Михайлина Коцюбинська, Роман Лубківський, Володимир Лучук, Лесь Танюк, Євген Сверстюк, Микола Жулинський, Володимир Житник, Михайло Москаленко, Анатолій Перепадя, Андрій Содомора, Максим Стріха, Сергій Білокінь, Кузьма Хобзей, Дмитро Павличко, Леонід Череватенко, Роксолана Зорівчак.

Григорій Кочур понад усе любив свою справу, тому був беззаздрісний і безкорисливий у своїх порадах іншим, якими скористалися сотні письменників. Саме тому про нього відгукнулося стільки літераторів, усі вони вважають себе учнями Григорія Порфировича. У передмові Р. Зорівчак зазначила: «Як Учитель увійшов у життя багатьох, щоб залишитися там назавжди... Для багатьох був тактовним, неперевершеним учителем на нелегкій дорозі до українства, до самих себе, до своїх джерел, до своєї нації».