Скляний дах

"Крысы пьют с крысоловами

Марочное, столовое...

Может быть, делятся опытом?

Дивны дела твои, кто-то там..."

К. Іванов

"Від усього, що відбувається, в людей їде дах".

Ну а що, власне, аж такого особливого відбувається? Зрозуміло, для народжених емоційно 2014 року - все нове. Для них Помаранчева революція, яка тоді доводила просто-таки до сказу Росію, - це щось із часів єгипетських пірамід. "Україна без Кучми", відповідно, - казки, подібні до оповідей про Атлантиду, а "революція на граніті" - з епохи динозаврів. З одного боку, історичні процеси прискорюються в геометричній прогресії. З іншого - смислові перешкоди між явищами, які перешкоджають баченню цілого, дедалі вищі й вищі. Жодна "зрада" не спроможна зробити їх аж надто монументальними й монолітними. Це захисна реакція.

Від кого чи від чого захищається суспільство, по-садомазохістському обговорюючи можливості й перспективи "соціального вибуху"?

Почнемо з образу "соціального вибуху". Мабуть, першим з відомих запроваджувальників цього терміна був Арнольд Тойнбі. Британський історик, філософ історії, культуролог і соціолог минулого століття, автор дванадцятитомної праці з порівняльної історії цивілізацій. "Основний критерій і фундаментальна причина надломів цивілізації - внутрішній вибух, через який суспільство втрачає властивість самодетермінації. Соціальні тріщини - сліди цього вибуху - борознять тіло надломленого суспільства" ("Дослідження історії").

Тойнбі каже про різні причини таких вибухів, аж до сонячно-місячної активності, але головним вважає втрату суспільством розуміння того, чим воно, власне, є, і навіщо воно. Запам'ятаймо цю тезу й пізніше повернімося до неї.

Історично соціальні вибухи були прямо пов'язані з культурою (не плутати з художньою творчістю!). Перший в історії людства випадок такого роду був пов'язаний з настанням "залізного віку" і формуванням "гоплітської демократії". Гопліти - це не гопники, це такі античні добробатівці з середнього класу, непогано озброєні, але власним коштом, і з громадянською самосвідомістю. Хоча - як подивитися.

Другий приклад - Європа доби Відродження, коли з'явилася ручна вогнепальна зброя, що враз зрівняла права кінних лицарів і простолюдинів. Це тривало аж до Першої світової. Потім розвиток важких озброєнь звів нанівець ініціативи мас. Дуже звузилося саме поняття "соціального вибуху", оскільки зброя масового ураження стала контролювати волю мас в історичному розумінні цього слова.

Однак маси не здавалися. Відповіддю масової свідомості на блокування її активності ядерною зброєю стало відродження впливу етичних релігійних систем. За останні століття вони неухильно витіснялися зі свідомості мас, бо заважали науково-технічному прогресу, що замінив поняття моралі поняттям прибутку. Тут ключове слово "етичних", тобто які визначають соціальну поведінку. Оскільки сам спосіб биття в бубон буття в жодному разі не визначає.

Цивілізація послідовно руйнувала рамки, в які раніше вклали поведінку індивідуума. Індивідуум ці рамки щоразу старанно відновлював, як бобри - греблю. Але традиційні етичні норми стали надто санкційними для сучасної людини, і вона або сідала на лайт-версії сучасних церков, або впадала у мракобісся і марновірство, які, всупереч видимій жорсткості та скріпоносності, жодних вимог до людини в частині її розвитку взагалі не висувають. Така от схвалена дикість археомодерну.

Влада відреагувала власною версією релігійного марновірства: політикою та її мракобісним породженням - партійністю. Культури, що намагалися протистояти звичними засобами, у підсумку скотилися в повний "іділ". Замість соціального очищувального вибуху опинилися в жерлі соціального вулкана.

Українська культура, яка чверть століття тому мала всі риси культури шаманської, все ж таки поступово від магії політичних заклинань прийшла до прогресивного умовиводу, що за мамонтом слід полювати в реалі, а не фотошоплячи на стіні платонівської печери.

Жрецький стан швидко зметикував, що дешевше буде швидко виготовити опудало мамонта і тягати його по колу до повного зголодніння прояснених мас, очоливши цей процес. Інакше з них самих нароблять опудала.

Проте суспільство продовжувало розвиватися і навіть мислити швидше, хоча й дуже нерівномірно і непослідовно. Безпрецедентна ситуація, коли всі три складники еволюційного розвитку суспільства - етнос, народ і нація - опинилися одночасно на одній території і в одному історичному часі.

Та частина, яка нація, досягла меж зростання вшир, і почала вдосконалюватися вглиб. При цьому їй здавалося, що вона - більшість.

Та частина, яка народ, продовжувала чекати Вашингтона з новим і праведним законом, але чомусь прийшов Трамп. І не до них.

А та частина, яка етнос, отримала від першої і другої зневажливий статус "вати" й образилася, оскільки насправді вона - "агресивно-слухняна більшість". Вона вирішила показати, кого на цих танцях більше. І показала. Трохи вигребла й відійшла за ріг дискотеки, недалеко щоб.

Яка із цих частин тут щось підриватиме і де?

Як і обіцяв, повертаємося до класика Тойнбі та його тези про втрату ідентичності як причини вибуху.

Політична нація, безумовно, потребує ідентичності. Її нормальна еволюція - через націоналізм як ідеологію недержавних націй до громадянської самосвідомості, громадянського суспільства у своїй країні.

З націоналізмом у нас усе склалося, і якби його можна було продавати, як газ, ми жили б, як у Норвегії. З державою - не дуже, бо, узурпована політичними шаманами, вона щоразу, коли починало диміти, вдало робила цю реакцію керованою. Опускала, так би мовити, графітово-доларові стержні в киплячу уранову масу. Дуже точно.

Щоразу праведний народний гнів в особі його спікерів і витій проголошував: "Доколе?!" "Ганьба!" і "Геть!". Щоразу це було досить щиро і знаходило широке народне самосхвалення. А також оплески як партера, так і гальорки, які купили квитки в цей цирк під назвою "євроінтеграція". Після чого найяскравіші діячі або успішно інтегрувалися в наступний політичний режим (і ми їх бачимо, знаємо і пам'ятаємо), або зникали як ньюсмейкери. Деякі й фізично зникали.

Те, що ми в новітній історії України оцінюємо як соціальні вибухи, можна порівняти з мінометним обстрілом болота. Теоретично матеріалів для здійснення вибухів цілком достатньо. Але на практиці це трапляється лише тоді, коли підривник, що в момент пострілу став на бойовий звід, зустрічає достатній фізичний опір і наколюється ударником. А якщо це напіврідка консистенція, то не факт.

Отже, про консистенцію. Невизначеність самоідентифікації "вати" і совка" (без урахування адептів "вузького світу") цю саму соціальну розрідженість і створює. Цим людям нудно ідентифікуватися, та й немає потреби. Із зовнішньою реальністю їх пов'язує лише пуповина тарифів, відірватися вони ще можуть, по-тітушному, а вибухати - вже боязко.

Залишаються народ і нація, як тло і фігура в гештальтпсихології.

Та частина суспільства, яка нація, цілком має всі цивілізаційні риси, включаючи совість. Чого не скажеш про владу, яка цю саму совість старанно імітує. Нація генерує всі смисли щодо "ось-ось усе вибухне", вірить у пророцтва, що самозбуваються, і в те, що надає її існуванню сенсу, - у покликання запалити своїми високими ідеями інших.

Проблема в тому, що ця частина суспільства вважає свій розвиток завершеним, і в онтологічному сенсі це справді так. Але залишається зовсім нереалізованою опція застосування цього розвитку - потрібно ставати політичним класом.

У-у-у, а це, як каже нинішня молодь, "засада". Це ж нудна соціалка, права різних людин (так, у тому числі й політично вбогих!), бюджет і кредити, і, що найболісніше, особистий перехід з печива на сухарі. Зі збиранням чеків за них.

Нагадує ситуацію з власниками так званих сірих паспортів негромадян в Естонії, які всіма правдами і неправдами опираються отриманню естонського громадянства. Секрет простий: для них у Росії - безвізовий в'їзд та інші пільги. І в Європу їм теж, само собою, - вільний хід і всі права. Тамтешні "ватники" вигадали собі спеціальний термін: "ми - громадяни Євросоюзу". Такий зручний політичний трансгендер. І від наших, і від ваших.

Українська політична нація живе під скляним дахом своїх сподівань і, завдяки цьому, зорієнтована лише на "прекрасное далеко". Яке ніяк не може бути до них жорстоке, бо навіть не підозрює про їхнє існування.

Євромайдан прогнав з країни покидьків з бандитами, але завдяки цьому звільнив місце для негідників із шахраями. Оскільки політична нація довго не хотіла бруднитися в адміністративному гної, а коли наважилася, звідти вже чулося сердите рохкання.

"Люди, які живуть у скляних будинках, не повинні кидатися камінням", - сказав англійський письменник Роберт Стівенсон. Кидатися камінням дуже хочеться, є в кого, та й діло загалом уже звичне. Але проблеми з дахом тоді будуть виключно на совісті тих, хто кидає каміння.

М'яка, більш реалістична форма вибуху - це політичний, палацовий, адміністративний переворот, під який потім заднім числом знаходять юридичні виправдання для легітимації. Але я пам'ятаю, як Майданом нипали чиновники Януковича, готові здаватися і здавати, у пошуках когось компетентного й уповноваженого, з ким можна було б вести відповідальні переговори. Ну, ви самі пам'ятаєте цю перелякану четвірку "бременських музикантів", яка істерично верещала: "Стоїмо, товариство! Не піддаємося на провокації!"

Ціну такому стоянню ми, судячи з "Мінська", ще не до кінця вивчили. Тобто нація швидко вивчила, а народ іще думає відпетляти від уроків, залишаючись на другий і третій рік у "нормандському форматі". А в "болото" все це падає, як міни, про які йшлося вище, - не вибух, а сплеск.

Не буде ніякого соціального вибуху, поки він індивідуально не відбудеться в кожній голові. Приплакування й голосіння вибухом не вважаються. От коли це відбудеться - і дах буде цілий, і в будинку запанує порядок.