«Сімейні розстановки» — що це таке?

Наскільки наші насущні проблеми можуть бути прямо пов’язані з ситуаціями, які колись переживали наші предки? Існує безліч езотеричних праць, присвячених дослідженню людської карми, але надто мало ми насправді знаємо про реальний стан речей, надто мало відомо нам про вплив роду на формування людського характеру та долі.

Останніми роками в нашій країні стали практикувати спеціальні психологічні методики, які дозволяють людям вникнути якнайглибше в суть проблем, на перший погляд, узагалі нерозв’язних. Метод сімейних розстановок вважають одним із найефективніших у цьому плані. Він полягає в тому, що під час психологічного тренінгу збирається група людей, яка під керівництвом психолога робить розстановку на прохання того, чию проблему досліджують. Зовсім не знайомі між собою люди, які за розсудом психолога призначаються заступниками когось із родичів реципієнта, раптом починають гостро відчувати саме те, що відчувають його реальні родичі.

Аби мати більш чітке уявлення про цей метод, ми попросили відповісти на запитання практикуючого психолога Жанну Мартову.

— Жанно Петрівно, як давно існує цей метод?

— Основоположником методу сімейних розстановок є німецький психотерапевт Берт Хеллінгер, котрий тривалий час був священиком. Згодом, беручи участь у численних навчальних семінарах, він акумулював досвід гештальт-підходу, первинної терапії Янова, сценарний аналіз Еріка Берна, підходи сімейної та провокативної терапії, НЛП і зрештою виробив власний системно-феноменологічний підхід у психотерапії, зорієнтований на динаміку конкретної сімейної системи. Перші праці з описом методу були опубліковані в Німеччині 16 років тому. Відтоді метод активно розвивався численними учнями Хеллінгера і завоював чимало сердець вдячних психотерапевтів і клієнтів.

— Що дає людям застосування цієї методики на практиці?

Методи сімейних розстановок дозволяють позбутися проблем, які іншими шляхами розв’язати буває неможливо. Річ у тім, що корені багатьох проблем криються в особливостях нашого роду. Сімейну систему складає сімейна пара, їхні батьки, бабусі, дідусі. Долі прабабусь і прадідусів, на думку Хеллінгера, впливають слабкіше. Однак, як свідчить практика, нерідко корінь проблеми, який існує в людини сьогодні, слід шукати в п’ятому чи шостому поколінні предків. Так звані переплетіння з власними предками породжують важкі, такі, що повторюються в кількох поколіннях роду, долі.

— Чому людина переплітається з предками?

— Найголовніше для людини в сімейній системі — відчувати приналежність до неї. Відчуття приналежності до сімейної системи дає порятунок від провини. Член системи заради приналежності до свого роду іноді готовий пожертвувати власним щастям. Часто в розстановках людей, долі предків яких торкнулася війна, вбивство, рання смерть, ми спостерігаємо, що клієнт залишається поруч із жертвами важких подій. Так людина вірить у те, що їм можна допомогти. Так виявляється любов. І в процесі розстановки і клієнт, і терапевт можуть знайти кращий спосіб любити.

— А хто в Києві практикує ці методи?

— Чимало людей. Нещодавно в Києві був перший випуск групи сертифікованих фахівців. Її випустив московський психотерапевт, який навчався у Хеллінгера та його послідовників, Ігор Любітов (Інститут інтегративної сімейної терапії під керівництвом Марини Бебчук).

— В основі усіх кризових моментів лежить порушення потоків любові?

— Хеллінгер називає це порядками любові в системі. Один із порядків любові — це приналежність до сімейної системи. Кожний у своїй сімейній системі має право належати до неї. Коли хтось із родичів здійснив щось страшне й жахливе, наприклад, убивство чи зрадництво, коли когось цураються, відомо, що він п’яниця, злодій чи сидів у в’язниці як кримінальник, і його виключають із сімейної системи, то саме його програму переймають нащадки. Якщо ми когось виключаємо з нашого роду, то порушується перший порядок любові. Нащадки бояться повторити його долю, проте саме це й трапляється. У такий спосіб сімейна система піклується про те, аби всі приналежні до неї були визнані. Хеллінгер каже, що наша душа не належить нам, що ми належимо до однієї великої душі, яка живе, експериментує та використовує нас для виявлення себе. І коли ми виключаємо когось, то в такий спосіб відмовляємося визнавати цілісність цієї великої душі.

Коли порушується порядок любові, тоді порушується і потік енергії. Другий порядок любові — це ієрархія в системі: ті, хто прийшов у систему раніше, мають перевагу. Таким чином, наші бабусі та дідусі мають перевагу перед батьками, а батьки — перед нами. Старші мають перевагу перед молодшими, і ми маємо їх шанувати. У країнах, де немає поваги до батьків і минулих поколінь, де забувають досвід сім’ї та вирізають цілі сторінки із сімейної історії, оскільки один предок, припустімо, був дворянином, а другого розкуркулили, — там відбуваються жахливі кризи та падіння. У Китаї ж і Японії, приміром, де існує культ предків і виявляється безумовна повага до них, хоч би якими вони були, де культури є більш традиціоналістськими, ми бачимо економічний розквіт.

Існує ще один порядок любові, відповідно до якого нова система має перевагу перед старою. Якщо людина знову одружується, то його нова сім’я має перевагу перед старою. Якщо в чоловіка народжується дитина від іншої жінки, він має піти в нову сім’ю.

— А якщо він не іде й нічого не бажає знати про цю дитину?

— Отже, він відмовляється від дитини. І тоді порушується цей порядок любові.

— А якщо мати дитини зустрічає іншого чоловіка?

— Цей чоловік зможе дати щось хороше дитині тільки в тому разі, коли завжди пам’ятатиме про те, що десь є справжній батько дитини, а він цю дитину лише виховує. Якщо нова сім’я виключає батька дитини, то сама дитина виявлятиме якості, звички свого біологічного батька, а іноді копіюватиме і його долю.

Одним із порядків любові також є баланс «брати-давати». Для збереження стосунків у парі дуже важливо давати стільки, скільки ти сам готовий прийняти, а інший готовий віддати. Якщо один із партнерів у сімейній парі постійно бере в другого, а той не проти того, щоб давати, то першому доведеться піти для того, аби відновити баланс. Ось чому чимало так званих нерівних шлюбів розпадаються: один із партнерів нічим не може відшкодувати другому його внесок у стосунки. Той, хто не може відплатити, починає сердитися і зрештою іде. Дуже часто, щоб відновити рівновагу, партнери в сім’ї починають компенсуватися в негативному. «Ах, він так, ну тоді я йому так...» — такий обмін сприяє дуже глибокому, але болісному зв’язку. Тому, якщо вже вам дуже хочеться компенсувати збиток у такий спосіб, то поганого можна повернути трохи менше.

Батьки дають дітям, а діти приймають потоки енергії від батьків. Якщо діти за певної ситуації починають почуватися батьками своїх батьків — це теж порушення порядку любові, адже тоді вони звернені до минулого і, як правило, заміщають своїх старших предків. Тобто змушені повторювати їхні долі, не маючи можливості жити своїм життям.

— А коли мати поводиться як дитина?

— Їй потрібно визнати своїх батьків і одержати від них потік любові.

— Навіть від мертвих?

— Так, тому що ми всі живемо в одній великій душі. Мертві в цьому сенсі завжди живі поруч із нами.

— До них можна подумки звертатися по допомогу?

— Можна подумки звертатися, можна підкреслювати важливість цих людей у своєму житті, можна здійснювати різноманітні обряди. Важливо пам’ятати та шанувати тих, хто був до нас: не слід засуджувати, не слід вважати себе кращою та вищою за предків, не варто приписувати їхні заслуги собі.

— Як відбиваються на сімейній системі аборти?

— Аборти дуже погано відбиваються на стосунках чоловіка й жінки, нерідко призводять до розриву. Лише в тому разі, якщо чоловік і жінка можуть визнати свою відповідальність, прийняти абортовану дитину у своє серце, пережити страшний біль і з усією мужністю розпочати все наново, стосунки можуть вижити.

— А як відбиваються аборти на долі інших дітей цієї жінки?

— Інші діти іноді можуть ототожнюватися з абортованою дитиною і грати не тільки свою роль у системі, а водночас і роль абортованої або рано померлої дитини, вони можуть заміщати чи переплітатися з такою дитиною — це називається системними переплетеннями. Здебільшого так відбувається, коли мати це зробила через легкодумство, коли мати й батько не визнають, що на них лежить відповідальність. У цьому разі для матері чесніше було б зізнатися собі, що вона вбила його, визнати цей факт, тоді дитина не почувалася б виключеною із системи. Про аборти краще не розповідати своїм дітям — ця відповідальність лежить на батьках.

Люди, в яких були абортовані брати чи сестри, відрізняються особливою дбайливістю щодо оточуючих, вони можуть узяти й виростити чужу дитину, дуже схильні піклуватися про дітей-сиріт, немов шукають в інших людях своїх ненароджених братів і сестер. Якось до мене звернулася молода жінка, яка постійно відчувала непевність у собі, фізичне безсилля, їй здавалося, що ніхто її не розуміє і ніхто не може розділити з нею своє життя, що всі її відкидають. У процесі розстановки з’ясувалося: до і після її народження мати робила аборти. Вона ототожнювалася із цими дітьми, яких відкинула її сімейна система, і не могла жити повноцінним життям. Тільки коли дітей визнали, вона змогла звільнитися від важких відчуттів, побудувати стосунки з людьми навколо, обрати професію.

— Яким досвідом ви збагачуєтеся під час своїх практичних занять?

— Можливості розстановника обмежені його особистою пропрацьованністю. У кожної людини є свої проблеми, зокрема й у самого психолога. І там, де в психолога є неопрацьований особистісний матеріал, там, де ти несильний у своїй долі та житті — у тебе може бути сліпа пляма в роботі. Ти не бачиш цих проблем і в іншому. Чого психотерапевт не зміг зробити для себе, того він не зможе зробити і для іншого. Тому хороший психотерапевт має повсякчас працювати над собою. Кожний практикуючий психолог, щоб одержати сертифікат будь-якої школи, повинен пройти певну кількість годин особистої психотерапії, коли він сам стає клієнтом. Дуже часто ми мислимо шаблонно. Людська логіка цілком неправомірна та неправильна, часто важливим виявляється зовсім не те, що ти уявляєш собі. Будь-яка розстановка — відкриття справжнього стану речей, можливість доторкнутися до того, що є насправді. У ході розстановки ти відкриваєш факти, які й клієнтові були невідомі. Для мене кожна розстановка завжди є відкриттям справжнього світу. Відбувається позбавлення від ілюзій. Таке відчуття, ніби ми живемо з закритими очима й ніколи не знаємо, у чому системні причини того, що відбувається з нами. І більшість наших хвороб мають системні причини. Сама суть цього методу показує, як сильно люди впливають одне на одного, як ми пов’язані з багатьма близькими та далекими.

— А що з останніх розстановок справило на вас особливе враження?

— Таке враження на мене справила історія жінки, якій знадобилося кілька розстановок, щоб розробити свою проблему. Проблема полягала в тому, що жінка відчувала жах, коли хтось любив її. Тільки-но хтось виявляв до неї любов, вона відразу розривала стосунки. І виявилося, що один із її предків дуже сильно любив, і ця любов призвела до того, що його убили. Вона ідентифікувалася з убитим, тому завжди відчувала сильний страх перед любов’ю. Сподіваюся, що після цієї розстановки вона здобуде свободу кохати і бути коханою.

На закінчення хочу сказати словами Хеллінгера: «Для щастя потрібні й смиренність, і мужність».