«Магічна Книга»: перемога над страхами

Хоч як би змінювалося наше життя під упливом технологій і наукових відкриттів, більшість батьків усе ж прагнуть до того, аби їхні діти росли поруч із казкою. Попри те, що все в ній далеке від реальності, саме казка виявляється ледь не найкращим способом підготуватися до того, з чим доведеться людині зіштовхуватися в реальному житті. Навчитися того, що не дасть оступитися — вміння розрізнити добро і зло і зайняти правильну позицію в їхньому протиборстві. «Магічну Книгу» Неза і Лани Світлих уже не раз порівнювали з циклом казкових повістей Дж.Роулінг про Гаррі Поттера. А почалася вона, коли Назип Хамітов і Світлана Крилова стали придумувати для своєї доньки чарівну казку про магічні канікули. Казка росла разом із дівчинкою — і виросла в книжку.

Світлана Крилова — Автор казкових повістей і романів-казок хоче, щоб його головний герой був незвичним, але при тому мав цілком реальний вигляд. У глибині душі нам усім хочеться володіти магією, щоб протистояти старості, смерті, нерозділеному коханню. Людина завжди мріяла навчитися читати думки інших, рухати поглядом предмети, притягувати до себе людей. І якщо написати про це в захоплюючій, заворожуючій розповіді, читач неминуче ототожнює себе з головними героями, а отже, долає свої межі і стає дужчим.

Назип Хамітов — Головні герої нашої «Магічної Книги» Вікі і Тікі завдяки своїй творчості і любові здійснюють чарівні вчинки, звільняючи світ від зла. Тому їхня магія — світла. На­тяк на це — псевдонім, під яким ми видали «Ма­гіч­ну Книгу»: «Нез і Лана Світлі».

— Цікаво, чому взагалі письменники нерідко дають своїм персонажам імена реальних особистостей, історії яких приголомшили їхню уяву? Адже й у Піноккіо Карло Коллоді був реальний прототип — Піноккіо Санчес, котрий жив у XVIII столітті?

Н.Х. — Письменникові, навіть якщо він казкар, простіше відштовхнутися від реальної людини. Ми — практикуючі психоаналітики вже понад двадцять років. Отож прототипами інших наших героїв є люди, з котрими ми спілкувалися як психоаналітики. Є персонажі, котрі нагадують наших знайомих і друзів, але більшість героїв роману «Магічна Книга» — вигадані персонажі. Й імена у них теж вигадані. Хіба що вчений гоблін в окулярах на ім’я Мудрагон дістає з вуст головного героя Тікі прізвисько «гоблінський Гаррі Поттер».

С.К. — Попри те що чимало персонажів «Магічної Книги» вигадані, вони вийшли досить реалістичними.

Н.Х. — На думку журналістів, дехто з них навіть нагадують відомих політиків…

С.К. — Наприклад, Гоблінова Бабу­ся — сильна, владна й агресивна жінка, котра придушила свою жіночність і потерпає від самоти. Блідий Чарівник — демонічний владар із глибинним комплексом неповноцінності, який замолоду не наважився освідчитися дівчині в коханні, Дракончик Фу-Фу — безкрилий вождь крилатого народу…

— А у ваших героїв Вікі і Тікі є реальні прототипи?

С.К. — Прототипи Вікі і Тікі — це я і Нез. До речі, на малюнках Оксани Тернавської у книжці головні герої вийшли дуже схожі на нас.

— Вам ще не пропонували екранізувати «Магічну Книгу»?

С.К. — Ми готуємо сценарій для фільму-казки. Режи­сер уже знайдений, це наша дочка — Вселена Світла. Во­на була свідком її створення і першою, хто почув цю казку. Вселена — дип­ломант Міжна­родного Бердянсь­кого кінофестивалю, де представила свій корот­кометражний фільм «Досить грати!» До речі, головну роль у ньому успішно зіграв На­зип Хамітов, теж під псевдонімом «Нез Світлий». Продюсерів ми знайш­ли, сподіваємося, незабаром розпочнемо зйомки фільму.

— Відповідно до рейтингу журналу «Юная леди», роман «Магічна Книга» ввійшов до десятки найбільш читаних романів-фентезі. Як ви гадаєте, в чому секрет успіху?

Н.Х. — Гадаю, головний секрет успіху будь-якої книжки — особистість автора, його здатність творити від душі. Завдання письменника в будь-яку епоху — допомогти читачам звільнитися від самоти і відкритися Любові. Іноді це нам вдається. Наші книжки читають не тільки в Україні та Росії — їх вже перекладено німецькою і болгарською мовами. Нині готуються переклади англійською, польською і чеською.

С.К. — Будь-яку книжку, особливо художню, потрібно писати щиро. Тоді її будуть читати і перечитувати, передавати з рук у руки, чекатимуть продовження, будуть надходити пропозиції про екранізацію, як це відбулося з нашою «Магічною Книгою».

— Які теми ви порушили у своїй книжці й які поки ще залишаються «за кадром»?

Н.Х. — Головна тема — це тема Любові і Внутрішньої Тіні. У душі будь-кого з нас може оселитися Внут­ріш­ня Тінь, яка гальмує наш розвиток, змушує жаліти себе і ненавидіти інших. У результаті ми занурюємося в самітність і проживаємо чужу долю, проходячи повз своє кохання. Ми показуємо можливість вигнання Внутріш­ньої Тіні з душі найозлобленішої людини і її особистісне пробудження.

Ще одна важлива тема нашої «Ма­гіч­ної Книги» — позбавлення від страхів. Головні герої Вікі і Тікі вирішили питання просто: варто посміятися зі страху, і він розтане.

С.К. — Але як засміятися? Зробити це потрібно, написавши ім’я страху навпаки. Вікі боялася кам’яного велетня Гломберга, котрий із дитинства приходив до неї в жахливих снах. Ко­ли наші герої потрапляють до Міс­та Ожилих Сновидінь і бачать реального Глом­берга, Тікі пропонує прочитати його ім’я навпаки. Виходить Греб­молг, дівчина починає сміятися, і велетень справді зменшується в розмірах…

— Цікаво, чому все ж таки журналісти стали асоціювати вашу книжку саме з «Гаррі Поттером»?

Н.Х. — Гадаю, журналісти назвали «Магічну Книгу» «нашою відповіддю Гаррі Поттеру» тому, що в колективному несвідомому пострадянського простору є очікування свого казкового бестселера, ґрунтованого на своїх архетипах. Наша «Магічна Книга» не повторює сюжету про хлопчика-чарівника, а пропонує люблячих одне одного юнака та дівчину, котрі своєю єдністю перетворюють світ зла.

С.К. — У Ніцше є вислів: «Якщо довго дивитися в безодню, безодня починає дивитися в тебе». Але безодня буває темною і світлою. Щоб не скотитися в темну безодню, захоплюючись магічними іграми, потрібно пам’ятати, що є Світла Магія Любові, яка веде до Свободи і Творчості, і темна магія Влади, що руйнує Свободу і Любов і веде до духовного рабства.

Н.Х. — Візитною карткою нашого часу стала самота. Гаррі Поттер самотній, живучи в сім’ї маглів, самотній він і в школі чарівників, незважаючи на своїх друзів, — з огляду на винятковість. Наші герої Вікі і Тікі, навпаки, перебувають у любовній творчій єдності. Саме тому їм підкорюється «Магічна Книга», і вони допомагають знаходити єдність драконам Аурі і Ліну, феї Грануялі і Блідому Чарівнику, Брену і Лоріялі... Ми показуємо, що самоті протистоїть не дружба, а любов. Світла Магія Любові допомагає читачам будь-якого віку знайти вихід із самотності.

— А ви, Світлано, якось зауважили, що, мовляв, у «Гаррі Поттері» описуються заняття в школі магів, а у вашій із Назипом «Магічній Книзі» пропонується варіант проведення Магічних Канікул?

С.К. — Важливою ідеєю Дж.Роулінг була ідея магічної школи. Сила-силенна дітей мріють про школу, де є чарівні палички, магія, де є світ, відмінний від повсякденного. Ми ж розви­ваємо ідею Магічних Канікул. Адже канікули теж потрібно вміти провести чарівно і красиво. А це означає вміти користуватися свободою. Наші герої Вікі і Тікі не лише потрапляють у вир надзвичайних пригод, а й здійснюють героїчні вчинки. У цьому їм допомагає Ма­гічна Книга, котра втілює бажання...

Н.Х. — Важливо, що бажання, записані в Магічній Книзі, втілюються в життя лише за умови здійснення вчинків. Лише так Вікі і Тікі допомагають двоголовому драконові Аура-Ліну, в якого одна голова чоловіча, а друга — жіноча, розділитися і стати двома драконами, любов яких розпалюється ще більше і поєднується зі свободою. Тільки так вони допомагають безкрилому дракончику Фу-Фу виростити крила, мірошникові Брену повернути свою кохану — Лоріялу, а Блідому Чарівнику — згадати про колишню любов і нарешті подарувати каблучку феї Грануялі.

— Чи можна провести аналогії з «Хроніками Нарнії» К.С.Льюїса, коли ще в першій книжці діти через одежну шафу потрапляють у Нарнію, живуть там багато років, а потім, виявивши дверцята, повертаються у своє дитинство, немов були відсутні якісь півгодини?

С.К. — У романі «Магічна Книга» час так само зупиняється у світі, з якого Вікі і Тікі забирає кульова блискавка. І коли Вікі і Тікі повертаються, виявляється, що минуло всього кілька секунд... Але річ не лише в кількості часу, а й у його якості. У світі Блідого Чарівника час стає воістину магічним — він впливає на душі Вікі і Тікі, і вони набувають зрілості і глибини...

Н.Х. — А Блідий Чарівник і фея Грануяла, повернувши кохання, навпаки, стають молодими. Простір і Час у нашому романі підвладні Магічній Книзі. Але вони підвладні їй тільки тому, що Вікі і Тікі роблять записи в Книзі, перебуваючи в Любові і Творчої свободі. Це й є справжня Магія.