«Сiльпо» замість Вест-Пойнта

Были еще в Старгороде кадеты, которых гимназисты называли «сапогами». Жили они в двух верстах от города, в своем корпусе, и вели, по мнению гимназистов, жизнь загадочную и даже легендарную.

«Прошлое регистратора ЗАГСа».
І.Ільф і Є.Петров

Фатальна іржа

Кадетський корпус заснували на відстані двох верст від Одеси в 1899 році. Фонтанська дорога тоді мала провінційний вигляд. Розтрусившись на вибоїнах, в обгавканому дворнягами шарабані, начальник училища генерал від інфантерії Михайло Дерюгін після прибуття в корпус струшував із густої бороди пилюку, приймав рапорт чергового офіцера й відправлявся на службу в суворий, цегельної кладки будинок, який у плані нагадував літеру «Ш».

Згідно з військовими та навчальними завданнями, війнами, зміною політичного устрою заклад, зазнавши низку реорганізацій, змінював назви, але кабінет начальника традиційно розміщався в тому самому зубці букви «Ш». У цьому історичному кабінеті з видом на захід і нині працює начальник інституту сухопутних військ генерал-лейтенант Анатолій Троц. Вирішувати проблеми, що обрушилися на нього, генералу відміряно два роки. Термін життя найстарішого військового навчального закладу — із пам’ятниками на території, меморіальними дошками та гаубицями біля ганку, нагородженого орденами Леніна та Червоного Прапора, в’єтнамськими та єменськими «За бойові заслуги», кубинським «Антоніо Мессіо», — обмежений 2007 роком.

Одеський Вест-Пойнт, що простягнувся на чотири трамвайні зупинки, утворився з трьох військових училищ, розташованих одне за одним: зенітно-артилерійського (до революції Сергієвського), піхотного (заснованого на базі кадетського корпусу) і середнього військово-технічного. У Велику епоху училища існували й розвивалися самостійно, на об’єднання замахнулися лише в 92-му, створивши на їхній базі Інститут сухопутних військ, якому, схоже, не судилося стати українським Вест-Пойнтом.

Може, і не варто освоювати такий витратний проект? Однак 14 років протрималися з користю. І розвивалися поступово: у 1993-му організували факультет тилу, у 1994-му — командно-штабний, у 2000-му — факультет розвідки.

Хмари над інститутом згустилися 26 березня нинішнього року, коли на військовій колегії розглядалися питання підготовки офіцерських кадрів в Україні. Вирішено було базовий інститут сухопутних військ заснувати у Львові.

«Навчальний процес у Львівському військовому інституті імені П.Сагайдачного тісно інтегрований із цивільною освітою національного університету «Львівська політехніка», — відзначалося мотивування в протоколі засідання колегії, — де навчальні плани й програми модернізовані до рівня кращих світових вузів. Для підготовки офіцерів залучено потужний науковий потенціал... Для практичної підготовки зручно використовувати Яворівський полігон. Місто Львів упродовж всього існування зберегло українські традиції домінуючого патріотизму... Жителі міста Львова на відміну від жителів Одеси розмовляють українською мовою, що є необхідною складовою у вихованні майбутніх українських офіцерів...»

При цьому в «Стратегічному оборонному бюлетені України», розробленому до 2015 року і затвердженому в 2004-му, повідомляється, що ОІСВ відповідає своєму призначенню і може успішно виконувати навчальні завдання.

31 березня наказ набув законної сили, а 1 квітня до Одеси приїхала комісія, очолювана заступником міністра оборони В.Паськом. Пройшлися територією, покосилися на погруддя Великого князя Костянтина Костянтиновича й поїхали мальовничим приморським шосе на полігон до Чабанки.

Головкома сухопутних військ Миколу Петрука провели до матчастини, де за його ж недавнім розпорядженням був затверджений план створення бази для підготовки артилеристів і танкістів. «Базу затвердили лише на папері, але навчальними посібниками, тренажерами та військовою технікою не ощасливили», — казали керівники ОІСВ. Проте ОІСВ прийняв 3-й і 4-й курси танкістів і артилеристів із Харкова і Сум.

Перевіряючих і гостей провели до матчастини. У боксі головком помітив іржу на бронетранспортері. Капало злегка. Капання засмутило.

У «балалаєчників»

Командирам Одеського Вест-Пойнта було наказано приєднатися до комісії. На тому самому аероплані посиленим складом полетіли в напрямку Львова. Метою оглядової суворої авіаекскурсії, певне, було переконати одеситів у розумності передислокації кузні офіцерських кадрів. Та відвідування львівського військового навчального закладу, в якому з 50-х років традиційно готували «балалаєчників», завклубами, диригентів армійських оркестрів і військових журналістів, ще більше переконало одеситів в абсурдності ідеї.

— Нас водили тими місцями, які хотіли показати, — кажуть, — та реально готувати командирів на існуючій у Львові базі не можна. Наприклад, базу вогневої підготовки планують розмістити в трьох класах, більше нічого в них немає.

Лише на початковому етапі устаткування класів і навчальної бази у Львові за найскромнішою оцінкою обійдеться в 23 870 гривень.

Нині у Львові осягають прикладні військові науки 584 курсанти, а планують навчати 1500—1700 курсантів. Триразове ущільнення, зрозуміло, негативно позначиться на якості підготовки офіцерів.

ОІСВ має 249 навчальних приміщень, зокрема, 22 лекційні зали, 137 спеціальних класів, 28 лабораторій і 9 комп’ютерних класів. Козирі ОІСВ перед стиснутим містом львівським навчальним закладом переконливі та очевидні. Наприклад, на території Одеського інституту два тири, а у Львові навіть для стрільби з пістолета курсантів потрібно вивозити за 70 кілометрів на Яворівський полігон. До речі, про полігони в Широкому Лані і Чабанці гуляє добрий поголос у підрозділах НАТО. Італійці та французи раз на рік приїжджають пристріляти свою зброю чомусь не до Яворіва, а саме на Широкий Лан.

В Одесі викладають 103 кандидати військових наук і 6 докторів, а у Львові — 44 кандидати і 3 доктори.

Директор департаменту кадрової політики МО Юрій Олександрович Черних був цілком на стороні одеситів, які вважали, що переносити інститут до Львова необачно, оскільки це відкине військову освіту держави в комплексі на 10—15 років назад: ОІСВ готує фахівців у широкому діапазоні — від лейтенантів до військових учених. Тільки для підготовки викладачів необхідно 10 років, ніяк не менше. Нині ця учена генерація в працях і муках лише сформувалася. То що, знову з нуля розпочинати? Викладачі їхати до Львова категорично відмовляються. Методички погрожують спалити на плацу — це їхній особистий внесок, і вони мають право ним відчайдушно розпорядитися, отже, багаття обіцяє бути великим.

Та й не всіх запрошують. До 1 вересня буде звільнено понад 50 офіцерів і прапорщиків і 97 вільнонайманих фахівців. Скорочення армії, яке соромливо називають реформуванням, слід думати не останнє.

Рубка капусти

Вест-Пойнт знімається в дальні краї не вперше. У пам’яті 1966-й — тоді курсанти Одеського загальновійськового училища поїхали за переведенням у Київ. В ОІСВ, до речі, саме в той похмурий період навчався на другому курсі перший міністр оборони України Радецький, який теж переїхав разом з усіма до Києва, як виявилося, знаково.

Колишній кадетський корпус заселили іноземні слухачі. Усього військову освіту на Фонтані за два з лишком десятиліття отримали чи підвищили слухачі з 37 держав. У скромних кількостях іноземці осягають військову науку в цих стінах і сьогодні. Нещодавно обмили зірочки на погонах туркмени та угорці. Нині у колишньому кадетському корпусі навчаються китайці. Вартість навчання одного іноземця — 1500 доларів на місяць. Чи поїдуть до Львова китайці чи туркмени, вирішувати їхнім командирам. Або керівникам зовнішньої розвідки зацікавлених держав. Накажуть — і поїдуть, куди скажуть. А от виконання програми підготовки офіцерів запасу з 13 одеських вузів стане проблематичним. Все-таки Одеса — місто студентське.

По дрова

Переїзд училища з обозами проблематичний, тому що довезеш дрова. Це вже проходили, коли п’ять років тому з Києва передислокували до Одеси факультет розвідки. До речі, з Одеси до Львова теж приїдуть дрова. Та й витратні ці заходи: лише один демонтаж матчастини обійдеться в 50 млн. грн. П’ятдесят одиниць техніки прижилися у капонірах із видом на Фонтанську дорогу, бокси старанно будувалися в комплексі з навчальним корпусом і є архітектурною цінністю.

За Вест-Пойнт мав намір заступитися земляк, депутат Кармазін. Спікер Верховної Ради Литвин, який нещодавно відвідав Одесу, пообіцяв, що доцільність перенесення інституту Сухопутних військ з Одеси до Львова розглядатиметься профільним комітетом парламенту.

— Різати по-живому в таких випадках не варто, — погодився спікер. — Такі питання вимагають всебічного осмислення й не повинні вирішуватися на догоду чиїмсь сьогохвилинним інтересам.

— Набір у військові вузи в 2005-му буде зірвано, — однозначно запевнили в навчальному відділі.

— Ми своїх дітей до Львова не віддамо, — заявили одеські мами.

Набір, до речі, завжди виглядав вражаючим — 15—29 кандидатів на факультет розвідки, 10—15 — на повітрянодесантний.

Йде чергове скорочення армії. Тому здається, що все-таки ні парламентська підтримка, обіцяна Кармазіним і Литвином, ні марш протесту одеських пенсіонерів-патріотів, що відбувся в липні, на ситуацію не вплинуть. Переконливу кому на Вест-Пойнті вже поставлено, а крапку обіцяють до 2007 року, коли залишки факультетів перевезуть із дровами до Львова.

Зрозуміло, ласим шматком виглядає територія площею 56 гектарів у курортному районі, де розташовані 99 об’єктів-будівель, — ціле військове селище. Прикраса території — навчальний корпус, де ліплення стелі Георгієвського залу підтримувалося руками поколінь курсантів. Можливо, на місці Георгієвського залу побудують супербарак гігантського супермаркету «Метро-2» чи «Сільпо».

Мотивом прийдешнього реформування військової освіти на львівській базі є концепція, що нам, мовляв, не потрібні ваньки-взводні, а потрібні ортодоксальні офіцери, для чого вони вже нині цивільно навчаються чотири курси у «Львівській політехніці» на загальних підставах, і тільки на останньому курсі одягаються в камуфляж. Одеса й не випускала 13 років ваньок-взводних. Звідси виходили грамотні командири, із досить широким світоглядом. І не на шкоду, а на користь їм йшли 117 прослуханих виключно військових дисциплін із 182-х.

У 1993—2004 роках ОІСВ був визнаний за рейтингом «Софія Київська» кращим навчальним закладом України, і серед цивільних вузів, зокрема.

У 2004-му на конкурсі в Сан-Ремо (номінація «Гуманітарне право») ОІСВ, представлений курсантом Едгаром Заленіним, завоював перше місце.

За 12 років зі стін училища вийшли 5400 українських офіцерів. Де вони нині? Фермерствують у депресивній глибинці або беруть участь у сахарських рейдах у Французькому легіоні? От вони, здається, які щиро повірили в найбільш похмурий час, — чутлива втрата з людським молодим обличчям.

У сукупності ж санкціонована зверху заборона ОІСВ виглядає для регіону й держави катастрофою, яка за масштабністю втрат порівнянна, мабуть, лише з планомірним знищенням ЧМП. Щоправда, від ЧМП хоч людський потенціал вцілів, який поневіряється десь під чужими прапорами... Якщо нині збираються швидко скоротити витрати на підготовку офіцерського корпусу за рахунок комбінованої напіввійськової освіти, щоб на онучах заощадити, то розвал ЧМП теж виправдовували непопулярною економією, мовляв, невигідно заарештовані по всьому світі судна утримувати, розумніше їх із молотка пустити.