Школа Глухенького

Борис Глухенький, дерматовенеролог, професор, доктор медичних наук. Народився 13 серпня 1925 року в Ростові-на-Дону в сім’ї лікаря. У 1947 р. із відзнакою закінчив Львівський медінститут. Працював головним лікарем районного шкірно-венерологічного диспансеру Львова. У 1955—1961 рр. — асистент кафедри дерматовенерології Київського медінституту (нині Національного медуніверситету). Від 1961-го до 2003 р. працював в Інституті удосконалення лікарів доцентом, завкафедрою, професором.

1964—1994 рр. — головний дерматолог Мінздоров’я УРСР. 1992—1999 рр. — голова Українського наукового товариства дерматовенерологів.

Нині є віце-президентом Асоціації дерматологів, венерологів і косметологів України та головою її Київського відділення.

«Дозвілля намагаюся проводити на кухні, став непоганим кулінаром. Можливо, це моє хобі, а можливо, і покликання. Імовірно, не слід було вступати до медичного інституту. Між кухонними справами іноді готуюся до лекцій і ще рідше займаюся наукою».

«Свою вагу при закінченні інституту пам’ятаю добре: входив у десятку найлегших на курсі. За 25 років додав 12 кг, і після щільного сніданку важу в костюмі й лікарському халаті 62,5 кг».

«Чи вважаю себе старим? Очевидно, трохи постарів, бо почав звертати увагу на молодих жінок і дівчат. Краще пізно, ніж ніколи!»

Це — витяги з відповідей Б.Глухенького на запитання жартівливої анкети двадцятип’ятирічної давнини. Хоча до чого тут давнина?.. Він відтоді анітрохи не змінився. Хіба що готувати став ще краще та ще більше розширив скарбничку своїх невичерпних байок і анекдотів. Утім, усе це — далеко не повний список достоїнств цієї дивовижної людини. Розказане його учнями — найкращий доказ того.

Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, координатор Європейської асоціації лазерної дерматології в Східній Європі, головний лікар Інституту дерматології та косметології, доктор меднаук, лікар-дерматолог вищої категорії:

— Коли я потрапила до клінічної ординатури інституту удосконалення лікарів на кафедру, очолювану Борисом Тихоновичем, то перше, що приголомшило відразу, — надзвичайна простота й дуже глибока культура стосунків. За весь час навчання в ординатурі не пам’ятаю ситуації, яка бодай яким-небудь чином принижувала гідність молодших за «званням». Причому так поводився не лише сам Б.Глухенький, а й увесь його, без перебільшення, чудовий колектив — адже кожен керівник добирає в свою команду близьких за духом людей. Усі вони були людьми найвищою мірою інтелігентними та фаховими.

Борис Тихонович — цілком унікальна людина, і рівних йому в плані професіоналізму, гадаю, в Україні немає й сьогодні. Крім того, він неперевершений учитель, чиї консультації підготували не одну тисячу вітчизняних дерматологів. Що ж стосується його секретів... На мою думку, секрети можуть бути в людей обмежених, котрі бояться втратити своє єдине знання, свою єдину цінність. У Бориса Тихоновича в голові завжди працювала така собі фармацевтична фабрика, кожен його пропис відрізнявся від іншого, завжди враховувався вік, стать пацієнта, стан його шкіри та безліч подібних речей. Тому його секрет — у найглибшому аналітичному розумі, здатності кожному пацієнту підібрати суворо індивідуальне, єдино правильне для нього лікування...

Два роки, проведені поруч із професором Глухеньким, навчили мене насамперед цінувати дивовижних людей, готових навчати й ділитися найціннішою інформацією, яку самі накопичували впродовж багатьох-багатьох років... І від імені всіх учнів мені хотілося б побажати Борису Тихоновичу величезного творчого довголіття та сказати, що він нам дуже потрібний! І як учитель, і як колега-професіонал найвищої проби. Борисе Тихоновичу, ми вас дуже любимо та сподіваємося, що й наступне 80-річчя також святкуватимемо разом!

Сергій ГРАНДО, професор кафедри дерматології Університету Каліфорнії в м. Девіс (США):

— Борис Тихонович неймовірно людяний: до всіх людей ставиться з дуже великою повагою, як до рівних собі, позбавлений навіть натяку на певну зарозумілість... У 1980-ті, коли ми познайомилися, у Києві було не так уже багато хороших дерматовенерологів (та що там — їх на пальцях можна було перелічити). Деякі ані за яких обставин не відкривали свої професійні секрети. Пам’ятаю, один із дуже шанованих мною фахівців, навіть коли писав рецепти хворим, завжди прикривав рукою те, що пише, — не дай Боже хтось із учнів, котрі сидять на прийомі, щось побачить... А от Борис Тихонович із своєї роботи, своїх знань абсолютно не робив жодного секрету.

Раз на тиждень Б.Глухенький проводив консультації, на які з’їжджалася така купа народу, що наша маленька кафедра та крихітний коридор, розрахований максимум на двадцять чоловік, не могли їх умістити. Але Борис Тихонович ніколи не знав, що таке працювати в суворо регламентовані години: він працював до останнього (!) хворого.

Який Глухенький начальник?.. По-моєму, занадто м’який і добрий. Він не міг жорстко щось вимагати від людей, оскільки дуже інтелігентний і делікатний. І чимало, на жаль, цим безцеремонно користувалися. Із такими співробітниками Борис Тихонович, безумовно, мучився, оскільки врешті-решт йому доводилося самому виконувати за них їхню ж роботу...

Борис Тихонович — унікальний учений. Він завжди бачив на багато років уперед, куди прийде наука, оскільки за природою своєю дуже прогресивний і відкритий усьому новому. Людина, котра володіє феноменальною пам’яттю, — це також про Глухенького. Він знає майже напам’ять(!) усі базові підручники з дерматології, написані російською й німецькою мовами. А либонь в дерматології, напевно, найбільша, порівняно з іншими спеціальностями, кількість діагнозів. Приміром, у терапевтів 600—700 діагнозів, а в нас — близько 1500. Але всі ці діагнози рідкісні, із них таких, що зустрічаються найчастіше, лише близько 100. І для того, аби поставити такий рідкісний діагноз, потрібно в голові, як у комп’ютері, тримати фотографії цих дерматозів і всю необхідну інформацію про них.

До Глухенького на консультацію з’їжджалися хворі фактично з усього колишнього СРСР, як правило, такі, що вже побували в багатьох лікарів і пройшли безуспішне лікування. Ці консультації я ніколи не забуду, коли Борис Тихонович із ходу видавав діагнози, про які ми й не чули, до найменших подробиць «розкочував» кожен симптом... Повірте, ми ним цілком щиро захоплювалися! Та він і став таким успішним дерматологом багато в чому завдяки своїм унікальним природним даним, своїй дивовижній пам’яті...

Борис Тихонович завжди всім допомагав, завжди захищав своїх працівників перед «високопоставленими товаришами». Тоді, приміром, влаштуватися на роботу особі єврейської національності, особливо у вузі, було величезною проблемою. А він брав до себе на роботу. Більше того — брав відмовників: тих, хто хотів поїхати до Ізраїлю, подавав відповідні документи до ВВІР, кого виключали з партії, на всіх зборах «таврували ганьбою» та звільняли з роботи, а в останній момент із певної причини не випускали з країни. Що переживали такі люди, страшно навіть згадувати... А Борис Тихонович оббивав безліч порогів, отримував «добро» від ректора, профкомів, парткомів...

Поза робочою обстановкою Борис Тихонович завжди був тим, кого називають «тамадою». Він дуже любить хорошу компанію, у нього в квартирі завжди багатолюдно. Кращого застілля, ніж удома в Глухенького, складно й уявити. Він дуже любить життя, ніколи не звертає уваги на його мінливості, до всього ставиться позитивно. Навіть люди, котрі мають проблеми, неодноразово казали, що від одного спілкування з Борисом Тихоновичем їм легшало: він завжди вміє знайти найпотрібніші та найтепліші слова.

Певний час я дуже ніяково почувався. Адже Борис Тихонович готував мене як свого наступника. Я йому зобов’язаний не лише знаннями, які мене сьогодні однозначно виділяють на тлі американських дерматологів, а й дуже успішною кар’єрою. Він покладав на мене великі надії, домігся, аби мене поставили в так званий резерв завідування кафедрою. Але коли в мене з’явилася можливість переїхати із родиною на ПМП до США, я не змарнував нагоду нею скористатися. Борис Тихонович знав, що я буду неповерненцем, але жодній душі про це не сказав. Хоча варто було лише натякнути «куди слід», і я поїхав би в прямо протилежному напрямку... Я дуже боявся, що Борис Тихонович на мене серйозно образиться й не підтримуватиме зі мною жодних зв’язків. Але, на щастя, цього не сталося, і наші стосунки донині залишаються найтеплішими та творчими. Нещодавно ми опублікували спільну статтю в одному з американських журналів. А скільки ще опублікуємо!..

Пам’ятаю, ми з Борисом Тихоновичем загорілися бажанням зрозуміти механізм відторгнення шкіри при важких аутоімунних захворюваннях, зокрема при пухирчатці, коли шкіра в хворих начебто линяє. Виникла аналогія з линянням змій. Ми відкрили лабораторію в Київському зоопарку, де досліджували це явище. Отримали цікаві дані й вирішили опублікувати результати своєї роботи. Частину надрукували в одному з найпрестижніших радянських журналів — «Бюллетене экспериментальной биологии и медицины», а інше (це було в роки перебудови) вирішили опублікувати в закордонному. Переклали статтю на англійську мову, зробили чорно-білі фотографії, які показують мікроскопічні зміни шкіри. (Коли на них дивиться не фахівець, то на чорному тлі бачить незрозумілі білі смужки.) Відправили. Чекаємо. «Дочекалися» виклику до особливого відділу Мінздоров’я: мовляв, що ж ви, товариші, сприяєте вивезенню таємної інформації з Радянського Союзу?! І показують оцю саму «таємну інформацію» — нашу статтю та фото до неї. «Що ж у цьому таємного? Адже це шкіра линяючих змій!» Співробітник особливого відділу дуже здивувався: «Дивно, наші спеціалісти сказали: такий вигляд має аерофотозйомка...» Словом, усе обійшлося, але попсували нерви тоді і професорові, і мені добряче...

Андрій КУРЧЕНКО, кандидат медичних наук, доцент кафедри клінічної імунології й алергології Національного медичного університету:

— Коли я вступав до клінічної ординатури, то знав, що київська школа дерматології є однією з кращих у СРСР, оскільки представлена видатною історією й видатними людьми. Одним із них, поза сумнівом, був професор Глухенький, уже в ті роки визнаний фахівець, котрий і сьогодні входить у десятку найкращих дерматологів СНД.

Київська школа дерматології, і зокрема школа Глухенького, завжди славилися своїм новаторством. Уже в далекі 1970-ті він намагався подивитися на суто дерматологічні питання з боку цілком нового на той момент напряму — прикладної імунології, про яку лише сьогодні заговорили на повен голос!.. Борис Тихонович може по праву пишатися і своїми учнями. Серед них, приміром, Сергій Грандо — єдина людина з СРСР, що домоглася підтвердження на Заході всіх своїх дипломів. Не має потреби в жодних рекомендаціях і Ольга Богомолець...

Борис Тихонович ніколи не боявся конкуренції. Коли він «на око» ставив діагноз, відсоток його лікарської помилки був мінімальний, повірте, я такого ніде більше не спостерігав. Переконаний: таких спеціалістів більше немає, і, на жаль, вони навряд чи будуть. Адже Б.Глухенький має феноменальну пам’ять. До речі, завдяки їй він тримає в голові величезну кількість анекдотів із найрізноманітніших, навіть найекстравагантніших приводів. Хоч би що сталося, Борис Тихонович незмінно реагує фразою: «Із цього приводу є анекдот...». Він — не просто оптиміст, це людина, котра ніколи не показувала своїх переживань, завжди була позитивно налаштована й абсолютно спокійна. І цей його спокій передавався й нам: саме він навчив нас нікого й нічого не боятися, завжди відстоювати свою правоту. За це йому — величезне спасибі.

Коли я навчався в ординатурі й аспірантурі, спостерігав дуже цікаве явище: у Бориса Тихоновича не було консультацій — були паломництва. І він приймав усіх до єдиного, без жодних винятків, навіть якщо все перевищувало всі мислимі й немислимі рамки прийому, у принципі, для вже літньої людини. Часом професор Глухенький приймав по 60 чоловік на день! Але навіть працюючи в такому скаженому ритмі, повторюся, вкрай рідко помилявся...

Дерматологів в Україні сьогодні багато, є серед них і видатні особистості, підростає ціла плеяда грамотних молодих фахівців — і серед професорсько-викладацького складу, і на місцях. Але абсолютно всі рівняються на Бориса Тихоновича. І ніхто ніколи не соромиться звернутися до нього по допомогу, якщо виникають проблеми з постановкою діагнозу. Адже Глухенький — фактично остання інстанція.

Борис Тихонович — напевно, єдиний спеціаліст у нашій країні, котрий по-справжньому добре розбирається в минулому дерматології та чудово знає її майбутнє, завжди був і залишається новатором. Він — людина-енциклопедія. Причому це стосується не лише дерматології, а й життєвого досвіду, людської мудрості. Борис Тихонович — Учитель із великої літери, Учитель не лише в професійному — філософському сенсі. А для нас іще й просто найближча та найрідніша людина...