ШЕПІТ МОДИ УКРАЇНСЬКОГО ТИЖНЯ PRET-A- PORTER

Серед безлічі різноманіт-

них акцій, форумів і фестивалів український тиждень pret-a-porter — місцева назва «Сезони моди» — один з найбільш «живучих». Засновані тріумвіратом — Будинком моди «Сергій Бизов», журналом «Єва» та РІА «Янко», сьомі за рахунком «Сезони» завершилися 14 жовтня в готелі «Національний» показом їхнього ідеолога Сергія Бизова. Генеральним спонсором «Сезонів» цього разу виступив банк «Надра», який відсвяткував нещодавно своє семиріччя і вважає цей збіг сімок символічним. На прес-конференції, що передувала «модному тижню», його керівники підкреслили, що бачать у такому співробітництві віддалену перспективу розвитку національної легкої промисловості.

Судячи з обміну думками між журналістами, які простежують розвиток національного тижня моди від його витоків, перспектива ця стала ще туманнішою, аніж була в зародку. Навіть попри те, що вже вкотре один із днів займають покази фабрик-виробників. Баєрів — оптових покупців колекцій — як не було, так і немає, а виробничники не тільки не поспішають купувати у дизайнерів моделі для запуску їх у виробництво, — їхня нечисленна присутність у залі радше виняток, аніж правило.

Щоправда, завдяки «Сезонам моди», вузький прошарок широкої громадськості не лише довідався про імена українських художників моди, став відрізняти їх один від одного, а й стали учащати в іменні бутіки, що з’явилися в престижних районах, хизуючись на різного роду тусовках убраннями від Бизова, Пустовіт, Гресь чи Залевського. Ну, а самі дизайнери звикли працювати не від нагоди до нагоди, а створювати свої колекції з завидною регулярністю, щоб показати їх на чергових «Сезонах».

Список учасників сьомого українського тижня pret-a-porter залишився майже незмінним — не так легко потрапити в це замкнуте коло тепер уже зоряних імен. З нього випала — упорядники сподіваються, що тимчасово, — Вікторія Гресь, яка запам’яталася публіці ще з перших «Сезонів». Вона продемонструвала колекцію «Сто років Королеві» у своєму бутіку якраз за тиждень до «Сезонів». Випав, зазнавши серйозних організаційних і географічних змін, старожил і законодавець української трикотажної моди — Будинок моделей «Хрещатик», високопрофесійним і натхненним колекціям якого аплодували не тільки на «Сезонах», а й протягом декількох десятків років у світі. Щоправда, директор БМ «Хрещатик» Ірина Ткаченко сподівається не тільки незабаром відновити виробництво, а й показати навесні нову колекцію — адже кістяк команди вдалося зберегти.

У щільний ланцюжок знайомих імен вплелося нове — Олена Голець, яка працює під італійською торговою маркою Dolcedonna. Вона представила колекцію de luxe, запропонувавши свій погляд на буржуазно-жіночний одяг, настільки популярний сьогодні у середнього класу. Попри використання високоякісних, красивих і різноманітних тканин, колекція, на мій погляд, мало приваблива як з естетичного боку, так і конструктивно. Хоча певний рекорд, як на мене, Олена Голець поставила: запрошена нею на показ публіка буквально засипала дизайнера величезними букетами й кошиками квітів.

По-своєму, але приблизно в тому ж ключі, виконала колекцію Ганна Бабенко. Втім, це все — справа смаку й чимало наших поп- і телезірок з’являються на сцені й екрані в убраннях від Бабенко.

Але це було потім, а відкривалися «Сезони» вже незмінно в галереї «Лавра» колекцією Лілі Пустовіт, яка працює під маркою NB Pustovit. Створюючи певний настрій, дефіле передувала презентація нових парфумів від фірми Givenchy «Hot Couture». Присутні були заворожені пахощами, які носилися по залу. Органічним завершальним акордом була поява на подіумі моделі в сукні від Пустовіт кольору світлої малини з атласу.

У цій аурі й проходила демонстрація колекції Пустовіт — яскравої, молодої, грамотної, в якій вчувалася туга за літом і яскраве розмаїття теплих барв. Спідниці з легких розписних тканин різновеликої довжини, скроєні навскоси, були схожі на недбало накинуті, принесені в осінь із сонячного морського узбережжя парео. Їх доповнювали батники, куртки, светри, зміняли брюки різноманітної довжини й ширини. Особливо цікавими мені видалися брюки від класичного ділового костюма в тонку смужку, скроєні навскоси. Закрадалася, щоправда, думка — наскільки функціональна подібна конструкція в повсякденному житті? Але це частковості — колекція хороша, світла, дуже мистецька й у міру еклектична — адже, на думку дизайнера, вона являє собою мікс модних акцентів століття, що минає, якими ще довго користуватимуться в прийдешньому.

Прихильність до власної стильної індивідуальності продемонстрував дизайнер із Донецька Віктор Анісімов. Цього разу хітом було прикрашання одягу зображеннями революційних керманичів недалекого історичного минулого — від Леніна до Че Гевари. Бальзам на душу прибічників соц-арту в одязі.

Стримана й рівна за виконанням колекція Олександра Моняка здалася мені менш цікавою, ніж на минулих «Сезонах». Можливо, це пояснюється тим, що, як сказав дизайнер, виникли несподівані ускладнення з доставкою тканин, і довелося обмежити уяву тим, що встигли привезти. Проте, навіть у цій колекції відчувається запал і невикористаний творчий потенціал.

Приємно відзначити зростання від показу до показу рівня професіоналізму молодого дизайнера Олександра Гапчука, котрий працює «під крилом» будинку побуту «Столичний». До речі, там же нещодавно відкрився його бутік. На «Сезонах» було представлено колекцію під нещодавно зареєстрованою маркою «Гапчук-Столичний», сповнену цікавих, свіжих ідей. У ній використано різноманітні за ціною та фактурою тканини — від штучного хутра та шкіри до вовни й плащівки- болоньї. Характерна риса — увага до деталей, використання печворка й рідкісне вміння створювати новий чоловічий костюм. Недарма Олександр Гапчук є одним із творців костюмів для продовження непоганого телесеріалу «День народження Буржуя». Мені здається, що Гапчук — один із явних претендентів на лідерство в дизайні вітчизняного одягу.

Звикнувши до веселого театралізованого епатажу показів Олексія Залевського, глядачі внутрішньо напружилися, побачивши веселу компанію, котра представляє рекламний одяг, зроблений на замовлення Nescafe. Як це було в його попередні покази, присутні очікували, що буде посипання ароматним розчинним порошком із вершками й без і поливання їх окропом для досягнення повного ефекту. Однак усе закінчилося на рідкість мирно, хоч і тривало довго. А потім зірки подіуму, естради й телеекрана, весело спілкуючись із публікою, демонстрували красиву, дорогу, зроблену з хорошим почуттям гумору, цілком респектабельну колекцію. У ній було багато яскравої шкіри, іскристої пухнастості штучного хутра, бахроми, у міру блиску. Завершила показ своєрідна «наречена», що тягнула за собою «вантаж минулого життя».

Колекція Сергія Бизова цього разу була завершальним акордом «Сезонів моди». Як завжди яскравим, талановитим і дорогим. На відміну від більшості дизайнерів, він повністю відмовився від кричущих тонів. У його колекції був відсутнім домінуючий у багатьох у цьому сезоні червоний колір, який вважається одночасно агресивним і сексапільним. Своєю стриманою гамою дизайнер немов хотів підкреслити, що сама природа наділяє в процесі еволюції яскравими фарбами або агресивних, котрих потрібно побоюватися, або слабких — щоб відлякувати. Кількість конструктивних рішень у цій серії від Бизова було зведено до мінімуму. Хоча цей мінімум містив досить багато складних у виконанні деталей. Сам дизайнер охарактеризував свою колекцію як тугу за вісімдесятими, коли ідеологія панків завоювала буйні голови «застійного» покоління. Щільна, важка в роботі шкіра, стилізована під страусову, виглядала шикарно в сукнях, плащах, брюках і костюмах, оброблених хутром або прикрашених шкіряними шарфами з норковою облямівкою. Невагомо й розкішно виглядали шуби зі стриженої та фарбованої куниці. Звертали на себе увагу аксесуари у вигляді леза на ланцюжку, панківської атрибутики або напівнатяку на реквізит шанувальників садо-мазохізму. Розкішні зачіски виконав Олександр Зирянов, показ інтелігентно поставила Ірина Дюденко. Можна приймати або не приймати те, що робить дизайнер, але, на мій погляд, показана колекція ще раз підтвердила лідерство Бизова на ринку національного дизайну одягу.

«Сезони моди» завершилися — потрібно віддати належне організаторським здібностям тих, хто їх проводить. Що можна сказати про стан української моди? Нещодавно, спілкуючись у Москві зі знаменитим Славою Зайцевим, я почула від нього мудре слово про те, що саме поняття «мода» — це індустрія. Немає індустрії — немає моди, а є, нехай і дуже здібні, одинаки, яким вдалося тиражувати в пострадянські часи іменні ательє «Комунар». Хоча їм ніхто не може заборонити називати себе кутюр’є. Тому й не чутно голосу української моди, лише легкий шепіт...