СЕРПЕНЬ. ВІЛМ

Цього року я відсвяткував День незалежності, так, як і належить це робити українському журналістові, — поїхав на кораблику. Для моїх київських колег подорожі на кораблях стали національним аналогом віденських професійних балів: хтось танцює, а хтось плаває — теж непогано. Мені, на жаль, жодного разу поплавати так і не вдалося — тим більш у свято. Однак тепер кораблик на мене чекав. Щоправда знаходився він достатньо далеко від України — на причалі портового містечка Лаутербах на німецькому острові Рюген.

Я збирався не стільки кататися, скільки пливти на малесенький острів Вілм — у кількох хвилинах плавання від Лаутербаха, тому сюди й приїхав з раннього ранку. Вілм — знамените місце для мешканців колишньої НДР: в часи побудови першої соціалістичної держави німецьких робітників і селян самі ці робітники і селяни були позбавлені можливості відвідати прекрасний острівець, на якому знаходилися резиденції найвпливовішої східноберлінської номенклатури, навіть самого Еріха Хонеккера. Вони могли хіба що роздивлятися острів, природа якого у минулому надихала німецьких романтиків на поезію й живопис, з причалу Лаутербаха.

Після передчасної смерті НДР острів знову став приваблювати туристів. Однак у ФРН його проголосили заповідником з особливим статусом, й туристів просто возять навкруги Вілма на кораблику «Себастьян» — дуже красиво й природі не шкодить. Ось і мене так повезли на День незалежності. І я подумав, що є в цьому щось символічне, що острів Вілм — це як наша нездійсненна мрія про нормальне життя. Спочатку відлякували собаками, а потім почали возити навкруги. Можна подивитися на навколишню красу, незвичайні краєвиди, можна майже доторкнутися рукою — а кораблик вже повертається.

Так і ми плаваємо у водах наших сподівань. Так і Україна плаває поруч з Європою — до неї рукою подати, у бінокль можна не тільки Варшаву, а й Берлін з Парижем роздивитися… А наш «Себастьян» вже чимчикує до причалу, пакуйте біноклі…

До цієї подорожі є й свій постскриптум. Екскурсії на острів Вілм все ж таки проводяться — тільки не кожного дня і не на «Себастьяні». Однак якраз того дня, коли можна було потрапити на Вілм, я блукав десь на сході острова Рюген…