ЩОБ НЕ ПіДНЯЛАСЯ РУКА НА ОБРАЗ МАДОННИ...

Вдивляючись у ХХ століття, не можна не визнати незаперечним той факт, що в багатьох країнах сформувалась і стабільно розвивається індустрія туризму, яка має матеріальну базу й забезпечує роботою мільйони людей. Сфера гостинності — одна з найбільших у світі. Її обслуговують понад 100 мільйонів чоловік, половина з котрих працює в готельному господарстві. У жодній іншій індустрії немає такої кількості працівників, що контактують зі споживачем продукції. Загалом, у туризмі зайнято 6% працездатного населення світу. За розрахунками Всесвітньої туристської організації, туризм посів перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів і послуг. У сфері міжнародного туристського обміну щороку обертається понад 2,1 трлн. доларів США.

Підприємства туристської галузі України минулого 1999 року надали послуг своїм клієнтам на 16,7 млрд. гривень. Вони прийняли та обслужили близько 4,5 млн. іноземних туристів, на внутрішніх туристських маршрутах побувало 13 млн. громадян України. Але на тлі стрімкого зростання обсягу турпослуг, в умовах як ніколи раніше жорсткої конкуренції на світовому туристському ринку особливої актуальності та значення набирають питання реформаторського підходу до розв’язання багатьох проблем, зокрема підготовки й перепідготовки фахівців туристської індустрії. Про це свідчать процеси реформування в системі адміністративного управління державою, що не обминули таку важливу галузь, як туризм.

Чи виправдані такі глибокі зміни й перетворення в так званій індустрії вражень покаже час. А все, про що говоритиметься в запропонованій читачеві публікації, більшою чи меншою мірою стосується поглядів і оцінки проблеми (радше комплексу проблем) людини, котрій глибоко небайдужа доля вітчизняної галузі туризму.

Вашим співрозмовником сьогодні буде В.ФЕДОРЧЕНКО, президент Асоціації навчальних закладів України туристичного й готельного профілю, ректор Київського інституту туризму, економіки та права, заслужений працівник культури України, член-кореспондент УАПН, професор.

— Держком з питань туризму сьогодні влився до складу Державного комітету молодіжної політики, спорту й туризму, що об’єднує три різні напрями. Як ви оцінюєте такі кроки в реформуванні однієї з найприбутковіших галузей нашої економіки?

— Якщо брати аналоги подібного комітету за кордоном, то вони вкрай рідкісні. Можна назвати Росію та ще Білорусь. По суті, більше аналогів у світі немає. Коли навіть об’єднують туризм, то, приміром, із міністерством економіки чи міністерством транспорту, міністерством зовнішньої торгівлі тощо. Нинішнє поєднання, на мій погляд, не найкраще. У демократичних правових державах ці структури, як правило, завжди були й залишаються самостійними.

Туризм як ніяка інша галузь, а точніше сфера, повинен мати розгалужені, уточнені й дуже деталізовані правила гри. Під правилами гри я розумію, передусім, блок законодавчих актів і об’ємний блок підзаконних актів на рівні Кабінету міністрів, документів на рівні погоджень із різними міністерствами й відомствами. Адже туристична сфера працює безпосередньо з особистістю, окремою людиною, а, в кінцевому результаті, з величезними людськими потоками, що звуться туристичними, — потоками людей, різних за віком, освітою, фінансовими можливостями, різних за сприйняттям довкілля та якості життя, культури, різних за манерою поведінки, психологічним складом, за можливостями особистісних контактів тощо. Це особлива сфера, це надскладний сучасний механізм, з яким повинно співпрацювати велике коло міністерств і відомств...

І все-таки Державний комітет з питань туризму (нині Державний комітет молодіжної політики, спорту й туризму) у складних економічних умовах створив досить надійний фундамент подальшої динамізації туристичної сфери України, перетворивши її на одну з найдохідніших галузей, які наповнюють державний бюджет. Лише торік у бюджети всіх рівнів надійшло податків та обов’язкових платежів на 6,3 млрд. гривень.

Приміром, в Австрії і Бельгії туристична галузь дає 6% валового національного продукту, а наша, без особливих видатків, — 8,2%, тим часом як будівництво — 5%, торгівля — 8%. Кожен турист, приїжджаючи до нас, забезпечує принаймні десять робочих місць. А нашу країну щороку відвідують, у середньому, до 5 мільйонів туристів...

— Скориставшись назвою відомої телепередачі, так і хочеться вигукнути: «Не все так погано в нашому домі!..» Чи не так?

— Увійшовши в процесі інтеграції держави в єдину загальноєв- ропейську систему, нам необхідно боротися за сталість туристичних потоків. Проте, як свідчить практика, Україна виявилася не цілком готовою до змін, що відбуваються, й не використовує своїх можливостей, зазнаючи величезних, нічим не виправданих втрат. Найнезбагненніше, мабуть, полягає в тому, що багато ключових питань ділового й культурного обміну в організації туристичного бізнесу залишаються осторонь серйозних наукових досліджень і аналізу, вивчення й використання досвіду й досягнень високорозвинених країн, де туризму надано пріоритетне значення.

Ось лише кілька прикладів. У Туреччині туризм — друга за значущістю галузь після легкої промисловості, яку також, до речі, «витягнули» за рахунок шоп-туризму. Греція завдяки туризмові формує свою економіку. Італійці загалом не мислять себе без туристичної індустрії. У них є області, що приймають стільки туристів, скільки вся Україна. Іспанія посідає друге місце після США за кількістю туристів. Ця 46-мільйонна країна щороку приймає 50 мільйонів гостей. Фактично, вона створює свою економіку за рахунок туризму. Виграють іспанці тим, що зуміли створити розвинену інфраструктуру.

Глибокою ілюзією є сподівання багатьох наших економістів і політиків на те, що туристичний бізнес у нашій країні досягне рівня міжнародних стандартів без необхідних вкладень... Потрібна сучасна реклама, інформаційні потоки. Закордонні мандрівники повинні знати Україну не тільки завдяки Чорнобилю та київському «Динамо»...

Скажімо, Великобританія реклами не потребує, але вона щороку витрачає колосальні кошти — 82 млн. фунтів стерлінгів із бюджету — на підтримку свого іміджу, знаючи, що кожен фунт, вкладений у рекламу визначних пам’яток Лондона, Ліверпуля, Манчестера, принесе 27 фунтів. Так само роблять Німеччина, Туреччина...

Досвід багатьох країн світу доводить, що за належної організації туризм є надійним джерелом фінансових надходжень передусім валютних. Він сприяє підвищенню зайнятості населення і, в кінцевому результаті, добробуту громадян. У більшості держав частка туризму становить від 10 до 30 відсотків сукупного суспільного продукту, даючи бюджетові значні валютні надходження.

Підраховано, приміром, що в країнах Західної Європи для одержання доходів, еквівалентних зиску від перебування одного туриста, довелося б (у середньому) вивезти на світовий ринок 9 тонн кам’яного вугілля, або 5 тонн марганцевої руди, або 2 тонни високосортної пшениці. За підйомом експорту товарів і послуг туризм вийшов на перше місце у світі. Для України все це має особливе значення також тому, що саме через туризм створюється реальний імідж держави в тих сферах, які залишаються поза офіційною політикою.

— Уже сьогодні держадміністрації деяких областей дискутують про поділ управлінської структури — окремо туризм, окремо готельне господарство. Як оцінюєте ви, шановний Володимире Кириловичу, таку позицію?

— Необхідно зважено підійти до всіх «за» і «проти». Слід подумати й оцінити, наскільки це доцільно. Хоча готельна й туристична справа в усьому світі сприймається як двоєдине ціле. Але я глибоко переконаний, що в усіх міністерствах, відомствах, причетних до галузі туризму, повинно бути глибинне розуміння спільного завдання. Адже йдеться про постійні й дедалі більші потоки туристів. Сьогодні ми маємо 700 мільйонів чоловік на міжнародних туристичних маршрутах, а найближчим часом на планеті буде 1 млрд. подорожуючих, із прибутком в один трильйон американських доларів валютних надходжень. Мільярд мандрівників — це одна шоста населення земної кулі. Якщо сюди додати туристів, котрі подорожують внутрішніми маршрутами (а їх сьогодні 1 млрд. 800 млн.), то стане ясно, що майже 50% населення землі перебувають у постійних мандрах туристичними маршрутами. Отже, хтось повинен ці потоки планувати й контролювати?

Адмінреформа на нинішньому витку торкнулася більше міністерств і відомств. Тепер місцеві органи влади, дивлячись на те, що зроблено в рамках міністерств і відомств, пропонуватимуть запровадження відповідних структур у себе на місцях. Скажу більше, коли говорити в цілому по Україні, думаю, що 13–14 областей загалом не мають ніяких структур, пов’язаних із управлінням туризмом. Говорячи про реформу, потрібно зазначити, що вона, безперечно, своєчасна, виправдана й украй потрібна. Стосовно туристичної галузі загалом, у якій задіяно багато міністерств і відомств, які об’єднують і створюють туристичну інфраструктуру, то загальновідомо, що створити її самостійно жодне з них не в змозі. Потрібна акумуляція сил і коштів.

— Історія підтверджує, що в багатьох країнах, де здавна закладено хороші основи туризму, ця сфера завжди перебувала й перебуває під патронатом держави. Відомо, що сьогодні в Україні працює програма з туризму до 2005 року. Що ви можете сказати про це?

— Загалом це дуже цікава, складена грамотними фахівцями програма. Вона окреслила перспективи вітчизняного туризму. Але поки що немає відповідного фінансового підкріплення, особливо в царині будівництва нових готелів, пансіонатів. Хотілося б у цьому зв’язку звернути увагу на те, що кілька років тому на березі Дніпра в Києві, в районі станції метро «Лівобережна» було відведено ділянку площею 3,9 га під будівництво готелю на 600 місць із бізнес-центром, басейнами, тенісними кортами, офісами й житловим фондом. Підведено всі необхідні інженерні комунікації, майданчик звільнено від будинків і споруд, є виробнича допоміжна база для будівництва об’єкта. Розроблено форпроект із виходом до берега річки для організації відпочинку. Але, на жаль, через брак коштів справа застопорилася...

Ось ще приклад. У Єгипті для огляду піраміди Хеопса та Сфінкса, з участю Великобританії, створено вражаюче видовище «Світло й музика». Вкладено колосальні кошти для досягнення справжнього ефекту перенесення в епоху створення пірамід. Ясна річ, без державної підтримки створити таке диво було б практично неможливо. А в нас уже кілька років є програма-розробка туристичного маршруту «Намисто Славутича». Очевидно, що без державних вкладень її реалізація неможлива. З одного боку, можна створити окремий фонд, але хто і як його підтримуватиме, контролюватиме, і, нарешті, яка зацікавленість вищих владних структур у цьому? А либонь втілення цієї, не побоюся сказати, грандіозної та захоплюючої програми може стати унікальним і не менш привабливим аналогом «Золотого кільця» в Росії...

Торкаючись важливості цього питання, хотілося б зробити невеличкий екскурс у минуле. Ще свіжі в пам’яті часи, коли багато наших співвітчизників у 80-ті роки прагнули потрапити у здравницю на золотих пісках болгарського Чорноморського узбережжя. Навіть тоді роль туризму в економіці Болгарії була величезна. Країна з 9-мільйонним населенням приймала приблизно таку саму кількість туристів за рік. Там було реалізовано велику програму освоєння Чорноморського узбережжя. А тепер порівняємо можливості України, яка має два моря — Чорне й Азовське. Скажу відверто, ми недооцінюємо, передусім, можливості Криму як здравниці, якій можуть позаздрити багато країн.

— Не менш гостра проблема сьогодні — підготовка кадрів у сфері туризму й готельного сервісу. Для молодих людей, котрі вибрали для себе майбутню професію, пов’язану з туризмом, сьогодні питання «Куди піти навчатися?» з царини гіпотетичної (безсистемного пошуку будь-якого вузу з туризму) перейшов у площину вирішення практичних завдань: як правильно вибрати навчальний заклад і працевлаштуватися після його закінчення? Ви згодні з цим?

— Справді, на перший погляд, вибрати є з чого. Нині освітою в галузі туризму в Україні займається близько п’ятдесяти середніх і вищих навчальних закладів різних форм власності. А ще порівняно недавно підхід до розв’язання цієї проблеми був дуже спрощеним — потреби туристської галузі задовольнялися кількома «інтуристівськими» та профспілковими курсами перепідготовки фахівців. Але в умовах ринкової економіки таке ставлення до підготовки кадрів абсолютно безперспективне.

Ставлячи перед собою завдання підвищення якості туристської освіти, нам необхідно враховувати тенденції розвитку світового туризму, досвід передових країн у навчально-освітньому процесі, що перебуває в стані постійного пошуку шляхів удосконалення. При цьому ми виходимо з положення про те, що підготовка фахівців для сфери туризму й готельного господарства є органічною складовою сучасної системи освіти в цілому. Головне завдання навчальних закладів туристського напряму, на моє глибоке переконання, полягає у формуванні конкурентних фахівців, котрі повинні мати підприємницькі навички й уміти працювати ініціативно. Гуманізація туристської освіти потребує висування на чільне місце загальнолюдських цінностей, послідовного підвищення уваги до особистості людини, що спирається на філософське обгрунтування вчення про людину, про її місце в природі, історії та культурі...

— Відомо, що наприкінці жовтня цього року в навчально-науково- виробничому комплексі «Туризм, готельне господарство, економіка та право» відбудеться міжнародна науково-практична конференція «Туризм на порозі ХХI століття: освіта, культура, екологія». Чому саме вашому навчальному закладу надано таку високу честь? Чи це просто випадковість?

— Ні, це не випадково. Саме наш комплекс виступив із такою ініціативою, схваленою В.Цибухом. Цілковите розуміння важливості цього заходу як для України, так і для інших країн виявили керівники міністерств: освіти, культури, охорони довкілля та ядерної безпеки. Одним з організаторів конференції є також асоціація навчальних закладів України туристського й готельного профілю, штаб-квартира якої базується в нашому комплексі. Крім міністерств і відомств, у конференції візьмуть участь провідні вчені та фахівці Національного університету імені Т.Г.Шевченка, Інституту геологічних наук НАНУ, Інституту соціоніки, Донецького інституту туризму та бізнесу, Інституту туризму Федерації профспілок України, Одеського державного економічного університету, Львівського інституту регіональних досліджень, Київського інституту фізичної культури й ін. На конференцію запрошено закордонних гостей: Білоруську вищу школу туризму, Бургаський коледж з туризму (Болгарія), Вищу школу готельного господарства «Єразмус» (Бельгія), Російську міжнародну академію туризму, Сопотську вищу школу туризму й готельного господарства (Польща) й ін.

— Чим обумовлено актуальність теми міжнародної конференції? Який взаємозв’язок між освітою, туризмом, культурою й екологією?

— На стику століть є привід замислитися над тим, що за «зовнішнім благополуччям» розвитку освіти в туризмі й готельному господарстві приховано й численні проблеми. Вони полягають у якості підготовки випускників, рівні навчальних планів, методичних розробок і їх адаптованості до умов сучасного туристського ринку, де йде жорстка конкурентна боротьба.

Туризм — це феноменальне явище сучасної світової економіки. І не тільки економіки...

Слід звернути увагу й на те, що в сфері туризму сьогодні задіяно найсучасніші системи транспорту, зв’язку, культури, освіти, будівництва, торгівлі... Туризм розвивається на стику багатьох галузей науки, і, ясна річ, не можна ігнорувати того факту, що він потребує акумуляції зусиль багатьох галузей економіки.

Динамізм розвитку туризму в світовому масштабі напередодні нового тисячоліття вимагає філософського осмислення й узагальнення тенденцій, що відбуваються у світі подорожей із його прагненням до пізнання нового, до зближення людей різних вікових, соціальних, релігійних, освітніх категорій.

Особливо хочу підкреслити, що наша позиція в цьому плані непорушна: ми повинні готувати не просто кваліфіковані кадри, а й виховувати особистості, котрі своєю працею, життєдіяльністю впливатимуть на розвиток в Україні демократичного, соціально й гуманістично орієнтованого суспільства. Саме гуманізація, що виходить на передові рубежі соціально-політичного розвитку суспільства, повинна бути сконцентрована на подачі життєво важливих цінностей, на причетності до духовної спадщини людства, знання якої ніколи не дозволить по-хижацькому використовувати багатства довкілля, не дозволить підняти руку на образ Сикстинської Мадонни, оскверняти могили чи знищувати храми...