ЩО ПОГУБИЛО «ТИТАНІК»? ВИПОВНИЛОСЯ 90 РОКІВ ВІД ДНЯ ЗАГИБЕЛІ ЛЕГЕНДАРНОГО ЛАЙНЕРА

«Титанік»... Мабуть, на земній кулі важко знайти людину, котра ніколи не чула б про сумну долю плавучого велета. Загиблий лайнер можна по праву вважати найзнаменитішим судном усіх часів і народів. Про катастрофу «Титаніка» розповідають солідні наукові праці й жалісливі романи, 17 художніх фільмів і 2 телесеріали, мюзикл і опера-реквієм. Уславлений американський режисер Дж.Камерон присвятив цій темі 200-мільйонний блокбастер.

І, звісно ж, протягом дев’яти десятків років людство намагається встановити справжні причини трагічної загибелі лайнера-велетня. Пошуками істини зайняті вчені, моряки, письменники, журналісти та просто допитливі люди. Фахівці й дилетанти висувають дедалі нові гіпотези, покликані відповісти на запитання: що ж усе-таки трапилося в холодних водах Атлантики в ніч із 14 на 15 квітня 1912 року?

Серед помилок і оман

Зіштовхнувшись з айсбергом, «Титанік» затонув під час першого ж рейсу. Що згубило найбільший, найрозкішніший і найбезпечніший лайнер у світі? Під час вивчення матеріалів про загибель судна не може не вразити величезна кількість прикрих прорахунків, які обумовили трагедію 1912 року.

Віддаючи данину комфорту, конструктори «Титаніка» розділили корпус лайнера лише на 16 водонепроникних відсіків. Цього було явно недостатньо. До того ж стінки відсіків доходили лише до ватерлінії, а згори «герметичні» відсіки були повністю відкриті.

Свою лепту в ланцюг трагічних помилок вніс і капітан «Титаніка» Сміт. Отримавши кілька радіограм про льодову небезпеку, він, проте, вів судно на повній швидкості. До того ж матроси, котрі чергували на спостережному посту, не мали біноклів, тому не змогли вчасно помітити фатальний айсберг.

Прагнучи уникнути неминучого зіткнення з крижаною брилою, помічник капітана Мердок віддав команду: «Ліворуч кермо!». У результаті під удар було підставлено правий борт лайнера, і айсберг пошкодив відразу 6 водонепроникних відсіків. Надалі експерти вказували, що «Титаніку» слід було таранити айсберг носом. Тоді руйнації обмежилися б двома відсіками, і судно залишилося б на плаву.

А сигнал про допомогу, надісланий радистами «Титаніка» занадто пізно? А злочинно мала кількість рятувальних шлюпок? А відсутність плану евакуації пасажирів, що спричинила цілковите безладдя й хаос під час катастрофи?

Ціна всіх цих похибок — 1513 людських життів...

Не менше помилок наробили фахівці, котрі вивчали обставини загибелі легендарного лайнера.

У 1912 р. проведено два офіційні розслідування причин катастрофи, проте з’ясувати всю правду так і не вдалося. На слідство тиснули власники затонулого корабля — боси суднової компанії «Уайт стар». Намагаючись зняти з себе відповідальність за трагедію, власники «Титаніка» не шкодували грошей на підкуп свідків і експертів. У результаті історія загибелі розкішного велетня виявилася вкрита завісою недомовок і прямих вигадок.

Деякі помилки спростували лише через багато років, коли свої «показання» надав головний свідок квітневої драми 1912-го — сам загиблий лайнер. У 1985 р. останки «Титаніка» знайшла експедиція американського океанографа доктора Р.Белларда. Через рік Беллард і його колеги розпочали систематичне вивчення затонулого судна. Наукові пошуки, здійснювані на 4000-метровій глибині, принесли дослідникам чимало сюрпризів.

Приміром, з’ясувалося, що корпус «Титаніка» розломлений навпіл — носова частина була віддалена від корми на 640 метрів. Певне, у момент занурення лайнера під воду, коли його ніс був повністю затоплений, а корма піднялася на значну висоту, кіль судна не витримав тиску й попросту зламався надвоє. А либонь свого часу авторитетні комісії, підтримуючи власників компанії «Уайт стар», запевняли всіх і кожного, що таке не могло статися навіть теоретично...

Дослідження Р.Белларда внесли ясність і в питання про ушкодження, отримані «Титаніком» унаслідок зіткнення з крижаною горою. Протягом 74 років вважалося, що айсберг пробив у корпусі лайнера величезну дірку завдовжки 90 метрів. Вивчення залишків «Титаніка» спростувало цю незаперечну істину. Ніс корабля заглибився у мул, тому роздивитися його нижню частину було неможливо; проте в частині корпуса, доступній для спостереження, вчені не знайшли ані найменших слідів грандіозної пробоїни.

Пізніше низ «Титаніка», похований під 20-метровим шаром мулу, обстежили з допомогою ультразвуку. І що ж? Замість одного довгого розтину в обшивці правого борта виявили ланцюжок із шести невеликих отворів. Сумарна площа пробоїн, які згубили «найнадійніше судно в світі», дорівнювала... квадратному метру!

Дивися в корінь

Свого часу конструктори «Титаніка» стверджували: навіть після найстрашнішої аварії лайнер протримається на плаву від одного до трьох днів. Реально океанському велетню знадобилося менше трьох годин, аби піти під воду. Чому ж усе-таки «Титанік» затонув так швидко? Пролити світло на цю обставину могло подальше вивчення залишків сталевого гіганта.

Після того, як Р.Беллард знайшов «Титанік», місце загибелі легендарного лайнера відвідали кілька експедицій. Так, у 1991 р. сюди прибула група вчених на чолі з канадцем С.Бласко. Дослідники неодноразово спускалися до затонулого судна на мініатюрному підводному човні. Під час одного з таких занурень з океанського дна підняли цікавий трофей — уламок сталевого листа у вигляді диска діаметром 25 сантиметрів. Ідентифікувати знахідку було нескладно — без сумніву, до рук С.Бласко та його колег потрапив фрагмент обшивки «Титаніка». Учених заінтригувало інше: краї знайденого диска виявилися суцільно в гострих зазубринах, отож металевий предмет скоріш нагадував уламок порцелянової тарілки. Але, це знає кожен металург, високоякісна корабельна сталь у місці зламу має гладенькі й рівні краї. Схоже, «Титанік» підніс дослідникам чергову загадку?

У 1994 р. шматок корабельної обшивки, знайдений експедицією Бласко, передали до лабораторії канадського міністерства оборони в м. Галіфаксі. Працівники лабораторії вирішили піддати його так званому тесту Шарпа, який визначає крихкість сталі. Суть тесту ось у чому: дослідний зразок, закріплений у спеціальному затискачі, має витримати удар 30-кілограмового маятника. Компанію уламку «Титаніка» склав шматок сталі, який використовується в сучасних суднах — його взяли для порівняння. Перед випробуванням обидва зразки тримали в спиртовій ванні при температурі 1,7 градуса Цельсія (такою самою була температура морської води в місці загибелі лайнера).

Сучасна сталь витримала перевірку з честю: внаслідок удару металева пластина лише зігнулася у вигляді букви «V». А ось фрагмент «Титаніка» був розбитий на дві частини. Можливо, він став таким крихким, пролежавши 82 роки на дні Атлантики? Канадським дослідникам вдалося дістати зразок 80-річної сталі з белфастської судноверфі, де свого часу будувався «Титанік». Тест Шарпа він витримав не краще від свого затонулого побратима.

Висновок фахівців: сталь, використана для обшивки корпуса «Титаніка», мала низьку якість; з великою домішкою сірки, що робило її дуже крихкою.

На думку канадських учених, ця обставина відіграла фатальну роль у ніч на 15 квітня 1912 р., коли злощасний айсберг врізався в борт лайнера-велетня. Якби обшивку «Титаніка» виготовили з якісної, в’язкої сталі з низьким вмістом сірки, вона значною мірою пом’якшила б силу удару. Металеві листи просто увігнулися б всередину, й ушкодження корпуса виявилися б не такими серйозними. Можливо, тоді «Титанік» було б врятовано, чи принаймні залишався б на плаву протягом довгого часу, достатнього для евакуації більшої частини пасажирів.

Один з учасників експерименту в Галіфаксі, інженер Д.Фергюсон, зазначив: «Сьогодні таке судно просто не випустили б із верфі».

А чи був айсберг?

Результати підводних розвідок на «Титаніку», які підштовхнули одних науковців до досліджень в галузі металографії, змусили інших засумніватися: а чи справді квітнева трагедія 1912 р. спричинена зіткненням сталевого велетня з гігантом крижаним?

У 1987 р. на місце катастрофи «Титаніка» прибула французька експедиція Р.Шаппаза. Французи обстежили затонулий лайнер з допомогою міні-субмарини «Наутілус» і глибоководного робота «Робін».

А 20 вересня 1987 р. п’ятий канал французького телебачення розповів усій країні приголомшуючу новину — виявляється, причиною загибелі «Титаніка» стало зовсім не зіткнення з айсбергом, а пожежа, яка спалахнула в трюмі бідолашного судна. При цьому журналісти телеканалу посилалися на авторитетну думку учасників експедиції Шаппаза. Мовляв, французькі водолази знайшли значні руйнації в середній частині загиблого лайнера; тим часом у носовій частині, яка під час удару айсберга мала постраждати найбільше, скільки-небудь серйозних ушкоджень не виявилося.

Як запевняли апологети нової гіпотези, в одному з вугільних бункерів «Титаніка» сталося самозаймання вугілля. Команда спробувала таємно ліквідувати пожежу, але це їй не вдалося. Вогонь поширився в усьому трюмі, а потім викликав вибух парового казана. Унаслідок цього страшного вибуху судно пішло на дно. До речі, у розповідях кількох кочегарів, котрі пережили загибель знаменитого лайнера, справді фігурувала неясна згадка про якусь пожежу.

Щодо айсберга, то він просто невчасно виявився поблизу «Титаніка», ось на невинного крижаного велетня й почали зводити наклеп...

Повідомлення про нову інтерпретацію трагічних подій 1912 р. облетіло всю планету. Але потім на теорію «великої пожежі» обрушилася нещадна критика фахівців. З’ясувалося: ушкодження в середній частині корпуса «Титаніка», виявлені французами, самі по собі спровокувати аварію корабля не могли. Найімовірніше, вони виникли вже в момент занурення судна під воду — тоді ніс лайнера став переважувати корму, і в результаті корабельна обшивка піддалася значній деформації. Ну а пожежа? Вона справді спалахнула у вугільному бункері № 5, але, по-перше, мала винятково локальний характер, а по-друге, її благополучно погасили ще вдень 14 квітня.

Загалом, «пожежну» гіпотезу досить швидко зняли з порядку денного. Проте невдовзі на зміну їй прийшло інше, не менш оригінальне припущення. У середині 90-х років багато західних видань порадували своїх читачів черговою сенсацією: легендарний «Титанік» погубив німецький підводний човен!

У авторів цієї версії є свої вагомі аргументи. До 1912 р. німецький військово-морський флот поповнився удосконаленими субмаринами типу «U». У той час до початку світової війни залишалося трохи більш як два роки; неминучість збройної сутички між Великобританією і Німеччиною була очевидною. І коли «Титанік» відправлявся в свій перший рейс, підданих кайзера Вільгельма осінила чудова думка — випробувати нову німецьку техніку, пустивши на дно техніку британську. Підступний ворожий підводний човен підійшов до «Титаніка» глибокої ночі й торпедував його. Як прикриття німці використовували айсберг, що вдало нагодився. Аби потопити велетенське судно, субмарині довелося випустити по ньому відразу кілька торпед — ось яке походження шести невеликих пробоїн, виявлених у корпусі лайнера.

Є свідчення пасажирів «Титаніка», котрі врятувалися на шлюпках і плотах. Тієї ночі чимало з них бачили неподалік якесь дивне світло, що нагадувало промінь потужного прожектора. Можливо, це сплив на поверхню німецький підводний човен? Адже її екіпажу напевно хотілося побачити, як гордість британського суднобудування повільно занурюється в морську безодню.

«Титанік» чи «Олімпік»?

Розповіді про грандіозну пожежу й віроломну субмарину були досить сенсаційними. Але все це — квіточки порівняно з версією, висунутою європейськими дослідниками Р.Гардінером і Д. ван дер Ватом. Їхня книга «Загадка «Титаніка», вийшовши в Англії 7 років тому, миттєво стала бестселером. Автори книги твердять: знаменитий лайнер не пішов на дно 15 квітня 1912 року, а спокійнесенько залишався на плаву аж до середини 30-х! Ні, катастрофа, звісно, була. Ось тільки загинув фатальної квітневої ночі аж ніяк не «Титанік»...

Утім, розпочнемо по порядку.

У 1907 р. власники суднової компанії «Уайт Стар» задумали будівництво трьох однотипних лайнерів-велетнів — «Олімпіка», «Титаніка» та «Британіка». У 1910 р. здали в експлуатацію «Олімпік». Та ось халепа: з першого ж дня експлуатації величезне судно почали переслідувати всілякі лиха. Під час спуску на воду плавучий гігант врізався в дамбу. Після цього аварії сипалися на «Олімпік» одна за одною. Найсерйознішою з них стало зіткнення з крейсером «Хоук». Лайнер зазнав серйозних пошкоджень і був поставлений на ремонт у белфастські доки.

Власники нещасливого судна швидко усвідомили: сталевий велет не приносить їм нічого, крім збитків. До того ж «Олімпік» вчасно не застрахували, а надалі жодна компанія вже не погоджувалася страхувати лайнер-невдаху.

Тим часом в одному з доків Белфаста, по сусідству з «Олімпіком», стояв його брат-близнюк — ще недобудований, але застрахований на кругленьку суму «Титанік». Ось тут у босів «Уайт Стар» виникла щаслива ідея: поміняти плити з назвами суден; потім під виглядом «Титаніка» відправити в плавання наспіх відремонтований «Олімпік»; спровокувавши аварію, затопити збитковий лайнер і в результаті отримати «титанічну» страховку — мільйон фунтів стерлінгів. А що ж збиралися робити з пасажирами лайнера-смертника? Їх мало «врятувати» яке-небудь інше судно цієї компанії.

Витончений план був успішно реалізований. Вийшла лише одна прикра накладка: лже-«Титанік» занадто рано зіткнувся з крижаною горою й занадто швидко затонув, унаслідок чого людей із нього зняти так і не встигли...

Ну а справжній «Титанік» під ім’ям «Олімпіка» ще довго борознив океанські простори й мирно закінчив свою кар’єру в 1935 р.

Ось таку гіпотезу пропонують нам добродії Гардінер і ван дер Ват. На думку самих дослідників, вона пояснює багато дивних обставин. Чому, приміром, капітан «Титаніка» Сміт, вельми досвідчений моряк, вів своє судно на повній швидкості в такому небезпечному районі? Адже напередодні він одержав шість радіоповідомлень про скупчення айсбергів. Чому незадовго до катастрофи в дозорців велетенського лайнера забрали біноклі? Чому в момент зіткнення помічник капітана віддав команду повернути судно, підставивши під удар найвразливішу частину «Титаніка»?

Нарешті, ще одна незвична деталь. Лише за кілька годин до виходу «Титаніка» в море 55 високопоставлених пасажирів відмовилися від плавання на розкішному гіганті. Серед них — власник судна Д.Морган і його компаньйони. Вони ніби передчували, яка незавидна доля чатує на їхнє дітище...

Взагалі, аргументів у Гардінера з ван дер Ватом достатньо. А про що свідчать речові докази? Учасникам першої експедиції, котра обстежила затонулий лайнер, вдалося зробити знімок гребного гвинта. На ньому добре видно серійний номер «Титаніка» — 401 (номер «Олімпіка» — 400). Проте авторів теорії підміни згадана неузгодженість анітрохи не бентежить. Під час зіткнення з крейсером «Хоук», пояснюють вони, «Олімпік» пошкодив гребний гвинт, і власники «Уайт Стар» вирішили переставити на лайнер гвинт із недобудованого «Титаніка».

Правда, рупор віддавання наказів, піднятий із загиблого судна водолазами, знов-таки має номер «401». Але цю обставину Гардінер і ван дер Ват залишають без коментарів.

Про єгипетську мумію й забутий роман

Як відомо, навколо дуже багатьох трагічних подій згодом з’являється ореол містицизму. Не виняток і загибель «Титаніка».

Цікаву історію розповів нам у своїй книзі «Прокляття фараонів» німецький автор Ф.Ванденберг. У 80-х роках XIX століття біля Каїра знайшли чудово збережену мумію Амен-Оту, знаменитої віщунки часів фараона Аменхотепа IV. Забальзамовані останки витягли з невеликої усипальниці, розташованої під храмом. За звичаями стародавніх єгиптян мумію було оснащено різноманітними магічними амулетами. Серед них — зображення бога Осіріса з таким написом: «Прокинься від своєї непритомності, і один твій погляд знищить кожного, хто стане на твоєму шляху».

Довгий час мумія Амен-Оту зберігалася в Британському музеї. Але в 1912 р. адміністрація музею продала рідкісний експонат одному американському колекціонерові. До нового власника мумія мала відправлятися на «Титаніку». Останки шановної віщунки були занадто цінним вантажем, тому їх не ризикнули тримати в трюмі. Дерев’яний ящик із мумією помістили точнісінько за капітанським містком.

Вище вже згадувалося про дивну поведінку капітана Сміта напередодні катастрофи. За твердженням Ф.Ванденберга, вина цього — фатальний вплив єгипетської мумії. Цивілізація насмілилася потривожити священний спокій Амен-Оту, от мстива дама і привела капітана Сміта в несамовитий стан, наслідком чого й стала загибель величезного пасажирського лайнера. До речі, 21-річний чиновник, котрий відповідав за вантаження мумії на «Титанік», через певний час помер від гострої серцевої недостатності. Отож робіть висновки...

Звісно, читач-скептик може зреагувати на розповідь про підступну мумію іронічною посмішкою. Проте наступна дивна історія здатна спантеличити будь-якого прибічника формальної логіки й раціонального мислення.

У 1898 р. вийшов друком роман маловідомого англійського письменника М.Робертсона «Марнота». Широкі читацькі кола книгу проігнорували, і протягом багатьох років про неї ніхто не згадував. А в романі йшлося про розкішний океанський лайнер, що загинув у результаті зіткнення з айсбергом. Пасажири цього шикарного судна — мільйонери й мільярдери — почувалися в цілковитій безпеці. Але коли суперлайнер став занурюватися під воду, з’ясувалося, що рятувальних шлюпок на всіх не вистачає. Загалом, фінал книги був досить сумним.

Яке ж ім’я автор обрав для плавучого героя свого твору? За 10 років до початку спорудження «Титаніка» Робертсон назвав постраждалий лайнер... «Титаном».

Безпрецедентний ланцюг збігів, чи не так? Але це далеко не всі. Письменник вказав майже ту саму довжину судна (у «Титаніка» — 882 фути, у «Титана» — 880 футів), тоннажність (66000 і 70000 тонн), кількість пасажирів (2200 і 2000) й рятувальних шлюпок (20 і 24). Повністю збіглися швидкість (24 вузли), кількість труб (4) і гребних гвинтів (3). Нарешті, у романі фігурував той самий місяць фатальної катастрофи — квітень.

У 1912 р. для містера Робертсона та його твору настав зоряний час. Усіма забуту книжку перевидали й вона відразу стала бестселером. Нікому не відомий романіст миттєво перетворився на знаменитість. Газети величали Робертсона «похмурим генієм» і «ясновидцем». У численних інтерв’ю Робертсон божився, що пророчити трагічну долю «Титаніка» йому допомогло послане згори видіння…

* * *

Звісно, наведені матеріали зовсім не вичерпують великого переліку різноманітних версій, гіпотез, домислів, легенд, якими поступово обростає історія знаменитого «Титаніка». Їхня кількість неухильно зростає, й мало не щороку ми дізнаємося про трагедію 1912-го що-небудь нове. Надії на те, що в недалекому майбутньому потік сенсацій вичерпається, немає. Затонулий лайнер зберігає ще чимало таємниць.