ЩАСЛИВА ДИТИНА — «СИТА», А НЕ «ПЕРЕГОДОВАНА»

Що таке сучасна родина? Який смисл вкладають у це поняття сучасні підлітки? Дослідження, проведене вченими Інституту проблем виховання АПН України, дає про це досить чіткі уявлення.

Хоч як це дивно, але близько 40% опитуваних усе-таки дотримуються традиційних поглядів. «Сім’я, — вважають вони, — має складатися з чоловіка та жінки, котрі кохають одне одного, люблять і шанують своїх дітей». Хоча лише 19% відзначили, що живуть саме в такій родині і мріють у майбутньому створити таку саму сім’ю, як у їхніх батьків. 21% підходять до питання прагматичніше, називаючи родиною «людей, котрі живуть разом і пов’язані між собою певними юридичними зв’язками», а також «батьків і дітей, яких вони народили або взяли на виховання». При цьому 19% глибоко переконані: «Сім’я з офіційним оформленням стосунків — щось надумане й застаріле. Краще просто жити разом, а якщо набридне чи виникне сварка, можна піти».

Бажання чи небажання молодої людини побудувати своє життя за батьківською моделлю, вважають психологи, є важливою характеристикою соціальної і психолого-педагогічної ситуації в родині. За даними Державного інституту проблем сім’ї та молоді, лише 31% опитаних хотіли б, аби їхнє життя склалося так, як у їхніх батьків. 46% не бажають цього.

Природно, оцінка дітьми сімейного, та й узагалі всього життя батьків великою мірою залежить від того, який рівень життя змогли забезпечити дорослі своїм дітям, яку освіту дали. Недарма серед молодих людей з вищою освітою відсоток бажаючих створити свою сім’ю за принципом батьківського «гнізда» значно вищий, ніж серед тих, хто здобув лише початкову освіту. Теж саме бачимо, порівнюючи дані респондентів із різним матеріальним становищем. Хоча тут є невелика особливість. Тих, хто позитивно оцінює родинний досвід батьків, більше в групі з середнім матеріальним становищем. Ті, у кого воно вище від середнього, починають замислюватися про речі постматеріальні, такі, приміром, як загальні духовні цінності, любов, близькі інтереси тощо. Звісно ж, вони знаходять безліч «вад» у стосунках «предків» і тому оцінюють ці взаємини вельми критично. (Висновок: щаслива дитина — сита, а не перегодована!)

Хоча загалом юнаки й дівчата своїх батьків люблять і шанують, навіть попри те, що ті їх не завжди розуміють, і приймають такими, які вони є. «Я дуже люблю своїх батьків, хотів би в усьому бути на них схожим», — сказали 20% опитаних. «Я люблю та поважаю своїх батьків, вони добрі, але якісь непристосовані до сучасного життя, тому мені іноді буває жаль їх», — поскаржилися 28%. «У мене хороші батьки, я їх дуже люблю й шаную, але вони не завжди мене розуміють. Від цього зле і їм, і мені», — поскаржилися 27% підлітків. За оцінками психологів Інституту проблем виховання, у ставленні сучасних дітей до своїх батьків у 83% випадків переважають позитивні почуття. Але тривожить той факт, що вже у віці умовної соціальної зрілості діти не можуть або не хочуть розуміти батьків, їхніх потреб та проблем. Таке нерозуміння виражається як у байдужості, так і в агресивній поведінці. Приміром, 20% зізнавалися: «Якщо батьки не виконують моїх бажань, я влаштовую скандал».

Батьки продовжують мати незаперечний авторитет у власних чад. Причому думка матері часто значиміша, ніж батька, — відповідно 81% і 76%. Авторитет батьків частіше визнають респонденти з високим рівнем освіти. При цьому з більшою повагою до батька ставляться люди середнього віку — від 29 до 49 років. Якщо серед молоді авторитет батька визнають 69%, то серед дорослих — 80%.

Власне кажучи, нічого дивного в цьому немає. Сучасні батьки дуже рідко й мало спілкуються зі своїми дітьми, у них просто немає можливості показати свою компетентність, проявити мудрість і далекоглядність у вирішенні різноманітних «дитячих» питань. Ось і вважають діти їх відсталими й непристосованими, частіше радячись із ровесниками або черпаючи знання в пресі. Опитування батьків засвідчили: найчастіше вони спілкуються з неповнолітніми дітьми — спільно пораються по господарству, гуляють, розмовляють, разом відпочивають на канікулах. Менше половини разом читають книжки, виконують шкільні уроки, відвідують театри й музеї. І справді, нечасто буває, коли батьки й діти разом займаються спортом або мають спільне хобі. При цьому батьківська увага різко знижується саме тоді, коли вона найбільше потрібна дитині, — у 14—16-річному віці. Пояснюється це не лише небажанням батьків спілкуватися, а й тим, що дорослим буває складно обговорювати зі своїми старшими дітьми теми, які тих справді хвилюють. Ось і ховаються за своїми справами, проблемами та втомою.

Критично оцінюють респонденти не тільки досвід батьків, а й свій власний. Лише 31% опитаних хотіли б, аби їхні діти в майбутньому жили в такій самій родині, як і вони самі, а 45% нізащо не бажають цього. Ясна річ, найменше бажали дітям повторити свою долю розлучені — 5%, зате серед одружених позитивна оцінка власного сімейного життя трапляється в 40% випадків. При оцінці власного сімейного життя велике значення має матеріальне становище й рівень освіти: чим вони вищі, тим, мабуть, успішнішими та щасливішими оцінюють себе опитувані, тим частіше бажають, щоб діти повторили їхній власний досвід вибору подружжя й сімейного життя.