Самотня жінка бажає познайомитися...

Потрібна сваха!

У наші дні така постановка питання вже не відбиває надто емансипованих поглядів на наявну проблему, тим більше що, як свідчить статистика, в сучасній Україні на 1000 чоловіків припадає 1198 жінок. Взагалі, особисто я вважаю, що нам, милі пані, бракує фахових свах! Колись я подивилася один японський фільм (назву, на жаль, забула), дія якого розгортається в наші дні: головну героїню сваха намагалася сім разів (!) звести з майбутнім супутником життя. При цьому щоразу докладно розповідала дівчині про всі вади й достоїнства нареченого та про його сім’ю. І тільки за сьомим разом наречений героїні сподобався. І тоді я подумала: як жаль, що в нас таких фахових свах практично немає — по-моєму, у нас в основному непрофесійно займаються звідництвом. Так, я не бачу в цьому нічого поганого, але все-таки це всього лише трата часу. Дуже часто вашу долю намагаються облаштувати найкращі подруги. Потішно, що вони можуть запропонувати вам зустрічатися з чоловіком, який їм до вподоби, та аж ніяк не вам.

Позитивний же приклад я можу навести з особистого досвіду, але в цій ситуації я не ставила собі за мету когось із кимсь знайомити, просто все склалося саме собою, а я тільки створила для цього потрібні умови. Самотня молода жінка наймала в мене одну кімнату, а в іншій кімнаті гостював давній знайомий. І так сталося, що вони сподобалися одне одному, а через рік одружилися і найняли окрему квартиру. Як мовиться, зустрілися дві самотності.

А ось сама я не можу похвалитися таким досвідом — немає в мене справжньої свахи, хоча, слово честі, ніяких би грошей не пошкодувала, якби знайшла справжню професіоналку, що має особисту базу даних і сама організовує зустрічі чоловіків та жінок, причому не одноразово, а до позитивного результату.

На мій погляд, ця професія вмерла відразу після революції 1917 року.

Ось, здавалося б, існує такий цікавий аспект, як релігійні шлюби. Скажімо, якщо ти належиш до єврейської общини, то рабин на твоє прохання може влаштувати тобі «шидух» (по суті, те ж сватівство, але безпосередньо на релігійній основі). Проте якщо це відбувається не на рідній землі євреїв, в Ізраїлі, а, наприклад, у нас у діаспорі, то ніхто не може гарантувати, що цей шидух справді може відбутися, бо община в діаспорі зазвичай невелика, тим більше на просторах СНД.

Спочатку, наприклад, тобі можуть сказати, що всі підходящі кандидатури вже побралися і залишилися тільки юнаки віком 16—18 років. Потім вести службу знайомств у синагозі доручають конкретній людині, яка приймає один раз на тиждень і не дає тобі навіть переглянути уважно каталог знайомств, а намагається звести з кимсь на власний розсуд. І найчастіше потрапляє пальцем у небо, тому що шлюби укладаються на небесах, а не на чиюсь суб’єктивну волю. І якщо вас людина з каталогу аж ніяк не влаштовує, вам радять прийти через тиждень. Один мій знайомий скаржився: «Я спеціально для цього приїхав із Німеччини, часу в мене було обмаль, а мені запропонували познайомитися тільки з однією жінкою і жодного права вибору й перегляду каталогу не запропонували. Так я і поїхав ні з чим».

«Лотерейний квиток» у шлюбному агентстві

Найменше мене особисто задовольняє робота вітчизняних шлюбних агентств. Зазвичай вони беруть твої фотографії, причому найякісніші, а після цього ніколи більше не даються знати. Вони навіть фотозйомку роблять безплатну. Втім, я маю на увазі агентства, котрі насамперед орієнтовані на пошук шлюбних партнерів за кордоном. Звичайно, із прекрасних дам у цих агентствах грошей не беруть, зате закордонний наречений щедро оплачує їхні витрати й зустрічається щонайменше із трьома жінками, вибраними ним по каталогу, по черзі. Одного разу я випадково (мене як журналістку попросили зробити це) потрапила на зустріч американців із українськими нареченими. Зустріч відбувалася у спеціально орендованому для цього холі готелю «Хрещатик». І що мене вразило в першу чергу — то це різкі вікові контрасти між претендентками та «женихами». Зібралося багато молодих, гарних і освічених жінок, а наймолодші з прибулих джентльменів мали вигляд як мінімум сорокап’ятирічних. Більшість їх уже неодноразово одружувалися і, напевно, дійшли висновку, що найкраща наречена — тільки в СНД. Мабуть, у чомусь вони мають слушність. Але саме тут хочеться процитувати пасаж із книжки Олени Соломон «101 порада, як вийти заміж за іноземця»: «Багато іноземних чоловіків мають трохи перекручене уявлення про російських жінок, яке посилено пропагують шлюбні агентства. Їх приваблює якась фантазія про Досконалу Російську Наречену — молоду, гарну, невимогливу, яка мріє про чоловіка, набагато старшого за неї. Існує категорія чоловіків, котрі не мають успіху в жінок з об’єктивних причин — вік, стан здоров’я, матеріальне становище або просто нестерпний характер. Наслухавшись казок про російських наречених, вони вважають, що сам факт проживання у благополучнішій країні гарантує їм можливість знайти в Росії юну привабливу дружину, яка буде обслуговувати, обожнювати і мовчати в ганчірочку. Такі чоловіки шлють листи жінкам на 20—30 років молодшим за них і становлять більшість у групах, які приїжджають у «шлюбні тури». Знайти такого нареченого — не проблема. Питання: чи варто?» Доля самої Олени Соломон — це якраз приклад щасливого шлюбу з іноземцем, і ця подія в її житті спонукала її зареєструвати власне шлюбне агентство Elena’s Models і написати практичний посібник із пошуку чоловіка за кордоном. Справді, книжка варта того! Але, як і будь-яка книжка, — це теорія. А в житті ж буває по-різному. Адже не тільки західні пристаркуваті чоловіки розраховують роздобути молоду наречену з СНД, нерідко й серед наших молоденьких співвітчизниць трапляються хитрі й меркантильні особи, котрі укладають шлюби з дідами із західних країн виключно з розрахунку. Я особисто прожила певний час у Німеччині й неодноразово чула думку, поширену серед наших емігранток, буцімто німці дуже люблять російських жінок, а німкені підшукують собі російських чоловіків. Напевно, самим німкеням у цьому плані простіше — наші чоловіки-емігранти, тим більше — нелегали, просто стоять до них у черзі. Їх мало хвилює зовнішність нареченої, головне — це посвідка на проживання або можливість влаштувати своє життя й не викидати зайві гроші на оренду окремої квартири. Ну а стосовно самих німців чи інших європейських чоловіків, то моя думка така: якщо чоловік у 35—40 років ще не одружений, то зазвичай він шукає подружку для розваг і йому аж ніяк не хочеться проміняти холостяцьку свободу на сімейне життя, яке у західних країнах зобов’язує до дуже великої відповідальності. Ну, хіба що це любов. Справді, мабуть, простіше повернутися на батьківщину і шукати закордонного нареченого через агентства, які мають свої представництва в СНД, аніж сподіватися на випадкове знайомство де-небудь у серці Європи. Знайомства, звичайно, будуть, але чи такого роду знайомств ви шукаєте?

«Ловимо рибку» в Інтернеті

Віртуальне спілкування і пошук партнера в Інтернеті — це взагалі, як на мій погляд, швидше, гра, ніж реальний шанс. Хоча, знову ж таки, — кому як пощастить. Тут важливо визначитися з метою. Дуже часто ви можете бути налаштовані серйозно, а партнер усього лише хотів розважитися. Адже віртуальне спілкування абсолютно ні до чого не зобов’язує. Сайтів знайомств тут — море. Варто лише зареєструватися й заповнити анкету, як ця служба знайомств сама починає закидати вашу електронну скриньку листами з добором партнерів за зазначеними вами критеріями або навіть незважаючи на ваші побажання. Наприклад, вас цікавить вікова група від 30 до 40 років, а вам шлють фотографії 18-річних юнаків. Смішно. Більшість чоловіків самі не можуть визначитися, що вони шукають — чи то себе в іншому, чи то іншого в собі, чи то колекціонують жінок, думки тощо. А потім ще й дивуються, чому жінок цікавить насамперед — одружений він чи не одружений. Адже вони не одружуватися збираються, а просто так, трохи сердечно побалакати. Тим більше що в Інтернеті стільки жінок різного віку! Або ось ще приклад: одна служба інтернет-знайомств висилає вам щоразу багато нових анкет партнерів, ігноруючи тільки вік, а інша служба неодноразово надсилає вам анкети тих самих «героїв», просто керуючись одним тупим принципом: ви, наприклад, зазначили, що в нього має бути русяве волосся.

Ні, що не кажи, не завадило б підшукати грамотну сваху і не морочитися.

Коментар психолога Жанни Мартової:

Усе залежить від того, яку мету ви перед собою ставите, йдучи на такий крок, — хочете просто познайомитися з людиною чи взнати її по-справжньому й жити з нею довго-довго? Ви шукаєте ідеал чи реальну людину? Ви готові вкладати душу в стосунки чи чекаєте чарівного рятівника, який вирішить усі проблеми (ми часто приписуємо любовним стосункам те, чого вони не можуть дати, а вони не можуть дати нам того, чого ми самі не зробимо). Перш ніж шукати, треба зрозуміти, чого хочеш, навіщо тобі це треба, і чи треба взагалі. Можливо, ти лише підсвідомо намагаєшся втекти від проблеми. Якщо шукаєш пару, щоб вирішити матеріальні проблеми, — навчись заробляти. Якщо шукаєш пару, щоб жити було веселіше, — навчись заводити друзів і проводити з ними час. На шлюб же ми часто покладаємо ВСІ надії. Він не вирішує їх. Щоб близькі стосунки з тими, хто поруч, були продуктивними, треба розібратися, що цьому заважає. Якщо знайдемо причину, то, можливо, ті, хто вже є поруч, набудуть для нас нової якості й не доведеться шукати за тридев’ять земель. Ми не можемо встановлювати близькі стосунки через емоційні травми, пережиті нами, нашою сім’єю, і стереотипи захисної поведінки, що склалися. Приклад: якщо один раз втратив кохану людину — боїшся зазнати болю від ще одної втрати, закриваєшся, ховаєш почуття. Якщо один раз відштовхнули — боїшся, що відштовхнуть знову, і обмежуєш контакти, уникаєш потенційно небезпечних ситуацій, у яких травматичний досвід може повторитися. Чого боїмося — те й стається. Усе в нашій голові — самі себе програмуємо, самі створюємо реальність навколо себе. Вихід: пізнати себе, зрозуміти, що обмежує, подолати травми, відкритися тому, хто поруч. Інтернет, служби і свахи дають ілюзію, що на них можна перекласти свою відповідальність за ситуацію. Але це — ілюзія.

Усі люди шукають щастя повсюди, і в Інтернеті зокрема. Інколи нам здається, що щасливими нас може зробити ІНША ЛЮДИНА. Тому коли жінка «хоче познайомитися», насправді вона сподівається, що їй пощастить зустріти того єдиного, завдяки якому вона вирішить усі свої проблеми й стане по-справжньому щасливою. І на цього єдиного покладаються занадто великі надії: він купить нову квартиру чи зробить ремонт у старій, відремонтує движок у машині, подарує шикарні прикраси, буде хорошим батьком тощо. І питання в тому, чи справді жінка хоче познайомитися з реальним чоловіком, який, як і будь-яка реальність, недосконалий, — чи грається сама з собою в уявне життя. І Інтернет, і служба знайомств живлять ілюзію, що десь трава зеленіша, що такі чоловіки, який їй потрібен, тобто ідеальні, існують, просто вони їй досі чомусь не зустрілися. Насправді ж, скориставшись послугами сайта або служби знайомств, можна лише розширити коло пошуків. Але це не означає, що можливості вибору стануть ширшими. Однак жінка всіх чоловіків порівнюватиме з ідеальним образом, який існує в її голові. І дуже часто буває так, що навіть чоловік, котрий найбільше відповідає жаданому ідеалові, бракується як непідходящий. Так, він не курить і не п’є, але в нього є собака, якого він регулярно вигулює тоді, коли вам так хочеться любові й пестощів. Так, він добре заробляє, інтелектуал, але візити до його мами регулярно наганяють на вас депресію. І завжди є щось, що примушує сказати: «Ні, це чергове типове НЕ ТЕ». Ось і виходить, що жінка грається в хованки сама з собою і зі своєю долею. Дедалі більше людей у спробах уникнути самотності вдаються до інтернет-знайомств. Спілкування на відстані, хоч як це дивно, найчастіше служить своєрідним рятівним колом для стосунків, тому що зберігається дистанція, при якій людина почуває, що їй легко бути самою собою, вона нікому нічим не зобов’язана, а може собі й бажаний образ придумати. Невпевненим людям на відстані спілкуватися простіше. Ще простіше, коли відповідальність за знайомство і «якість наданого товару» лежить на службі знайомств. Завжди можна пояснити особисті невдачі у спілкуванні, «відсутність вибору» не особливостями свого характеру, а несумлінною роботою служби. Так людина зберігає статус-кво недоторканним, чим забезпечує тривале життя своїм ілюзіям. Упевнені в собі люди теж часто користуються сайтами просто тому, що в них «немає часу на пошуки», як вони це пояснюють. Справжня ж причина криється в глибині душі кожного шукача щастя. Просто людям через пережиті емоційні травми складно зав’язувати глибокі й близькі стосунки. Вони виникнуть, якщо ви для них відкриті. Будь-яке місце і час можуть стати годиною пік для виникнення тих стосунків, про які ми так мріємо. Все у нас самих. І якщо в жінці живуть якісь установки, котрі обмежують, на кшталт «я невродлива», «мені не щастить», «мене ніхто не покохає тому, що це просто неможливо», — то жодні сайти і свахи не допоможуть. Дотримуючись своєї програми, жінка й там знайде того «єдиного і неповторного», який у будь-який момент може сказати: «Так, ти невродлива, невдаха і взагалі багато хочеш, і мені з тобою не по дорозі». Цю ситуацію відбиває приказка «твоя доля тебе й на печі знайде». Якщо людина самотня, то найчастіше річ не в тому, що вона не там чи не так шукає, а в тому, що в ній самій є щось таке, що створює в її житті вакуум і якщо навіть стосунки й зав’язуються, то ненадовго. Зазвичай по допомогу служб і сайтів вдаються люди, котрі неодноразово пробували побудувати любовні стосунки, однак їм це не вдалося. І тоді остання надія покладається на «чарівну паличку». А немає її. Тому що ніхто у чарівний спосіб не зробить тебе щасливим, якщо ти сам цього не зробиш. Тому так багато розчарувань буває в шукачів щастя в Інтернеті. Бо відповідальність за наш вибір (а самотність — це теж вибір, і найчастіше люди не знають, як його уникнути), зрештою, залишиться на самій людині. І їй самій доведеться розбиратися у причинах свого вибору, хоч би яким він був. Перш ніж звертатися на сайти, у служби, до свах, визначтеся, чого ж ви хочете й чого шукаєте, навіщо вам потрібен посередник, у чому ваша слабкість, з якою ви сподіваєтеся впоратися з допомогою цього посередника. Визначтеся, кому ви більше довіряєте — собі чи посередникові.