Родовідне дерево малює малюк: «Абетку символів ми починаємо проходити з крапки...»

Як звучить слово, у якому сім «я»? Що таке материнська і батьківська лінія роду? Що зашифровано у словах «мій родовід», «моя земля»? Більшості дорослих відповісти на ці запитання неважко — їм знайомі слова «генеалогія» і «структура роду», але в дитини на усвідомлення цих понять можуть піти місяці й роки. У свідомість маляти не вкладається сім’я, в якій мама народила дитину тільки для себе. Йому незрозумілий парадоксальний егоїзм дорослого світу, в якому йому з самого початку не дали батьківського тепла або свідомо перекреслили батьківську лінію через розлучення батьків. Але кожна дитина має право намалювати найрозкішніше генеалогічне дерево, не тільки «вималювавши» в ньому історію своєї сім’ї, а й створивши з допомогою знакопису етнічний зв’язок з історичним минулим свого народу.

Такий нестандартний підхід до впорядкування родоводу використовують сьогодні далеко не всі, адже сакральність мови символів і форм доступна тільки одиницям. До таких захоплених і щиро відданих своїй справі людей належить і Тетяна Кузьміна — керівник дизайн-студії «Родовід» дитячого оздоровчо-екологічного центру Оболонського району. В основі роботи цієї студії — відродження стилю національної дизайнерської школи. Знання про історичне минуле допомагають дітям чіткіше побачити «візерунки» сьогодення.

— А є різниця між роботами хлопчиків і дівчаток?

— Немає. Правда, тепер у дівчатках більше проявляється чоловіче начало, а в хлопчиках, навпаки, — жіноче...

— Тетяно Борисівно, з чого ви починаєте малювати родовідне дерево, і як взагалі будується робота над ним?

— Ми починаємо малювати зі стовбура, на якому позначаємо прізвище. Обов’язково повинен бути порядок — не колаж, а чітка структура: як іде материнська лінія, де проходить батьківська і т.д. В усіх стародавніх духовних письменах і епосах говорилося, що спочатку народилася ідея творіння — думка, а вже потім виник внутрішній образ, який відобразився у проявленому світі. Саме тому в нашій студії розвиток образного мислення виходить на перше місце, але при цьому процес вишиковується в чіткому логічному порядку, без якого діти дуже швидко розгублюються, адже в родовідному дереві кожен символ має свій сенс. Раніше його вишивали золотими нитками, перлами, і було воно не просто прикрасою — показувало, як я люблю себе, ціную свою родину і пам’ятаю свій рід. Тому ми кажемо: захоплюйся своїм родом і прослав його. В українському знакопису дуже важко розібратися, але ми стараємося, вивчаємо національний костюм, мову орнаментів, малюнки й узори рушників, вчитуємося в сторінки полотняного літопису України. Абетку символів починаємо проходити з крапки, бо крапка — це ідея зародження всього. Символом навчальної програми нашої студії є образ Дерева Життя як носія духовної і культурної інформації про сотворіння світу та розвиток українського етносу. Родовід — це ключ, матриця для створення будь-яких навчальних і розвиваючих програм, в основі яких лежить виховання почуття відповідальності. Це процес самовиявлення себе дитиною в родоводі, у якому стовбур — родовий стрижень (теперішнє), гілки — родові зв’язки, бутон — особистість дитини (майбутнє), коріння — «ті, кого ми пам’ятаємо» (минуле), а ґрунт — скарбниця українського народу, основа, яка живить дерево життя.

До коріння ми завжди переходимо обережно. Відзначаємо, що, крім нашого світу, в якому ми радіємо світлу, є світ тих, кого ми пам’ятаємо. Не пішли, і їх більше немає, — а ті, кого ми пам’ятаємо. Діти дуже чутливі до такої інформації, тому ми завжди максимально коректні: «Є бабуся Катерина, а дідуся Івана — пам’ятаємо». Після такої підготовки дитина починає не просто малювати, вона промовляє через малюнок. І тоді кожна гілочка справді несе в собі інформацію про рід. Видно все: хто цю дитину оберігає, яке місце вона займає у сім’ї. Головне — не перевантажувати її. Ми не ставимо за мету навчити малювати. Родовідне дерево — це не змальовування, а осмислення.

— На багатьох деревах я бачу вили-тризубці і... змій. Що вони символізують?

— Тризубець — це сім’я. Менше трьох «зубів» бути не може. Чому? Немає батька — не продовжується рід, немає матері — теж, немає дитини — роду немає. А змії, точніше — вужі, пов’язані з трипільською культурою — їм поклонялися, адже вони оберігали дорогоцінне зерно від навали мишей. Пригадайте величезні керамічні горщики для зберігання зерна. Що було зображено на їхніх кришках, ручках?

Взагалі, всі роботи дуже багаті. Наприклад, Надя Зав’ялова, зобразила своє дерево з потужним стовбуром, яке проростає з чаші — основи роду, що його охороняє Мати-Берегиня з птахами-душеньками (матріархальний прообраз). У цієї чаші — корені-опори, які забезпечують стійкість усього роду Зав’ялових. Коронує її дерево особиста квітка, яка ніби розвела руки-пелюстки в майбутнє, але в основі квітки — око, що уважно стежить за подіями навколо. У роботі Руслана Корсінова чітко промальовані гілки-опори дідусів і бабусь, як із боку батька, так і з боку матері, що компенсують новоявлену чашу-основу. Саме дерево промальоване дуже чітко, навіть лаконічно, але з великою любов’ю. У короні — величезна гарна квітка, її захищають ангели-охоронці. Проблемне місце в дереві Руслана пов’язане з корінням, що, як ви бачите, до кінця не промальоване й не заповнене. Дуже цікава і робота Ірини Шинкаренко, яка втілила свою мрію в розкішному дереві: білокрилі лебеді ніби вимальовуються з потужних листків на завитках прародичів. Ці гілки є одночасно і основою, і корінням. Старовинний символ Рожаниці гармонійно розміщений в основі древа — він узяв на себе функції створення роду. Саму чашу підняла на руках-крилах Богиня-Берегиня — птах, ангел-охоронець, усі помисли якого спрямовані на те, щоб утримати важку чашу — основу сім’ї.

У кожному родовідному дереві найголовніше творіння — сама дитина. Вона завжди коронує дерево. І та квітка, яку вона малює зверху, — вона сама. Першооснова будь-якої культури — це «я», моя сім’я, мій рід і історія землі, на якій я живу.