Релікти «вийшли на крило»

У високу воду на верхньому Дунаї надбудову можна зім’яти прольотом мосту, тому капітани вкрай обережні, не дуже довіряючи зведенням пунктів гідрологічного спостереження: спускаючись униз за течією, штовхача чи самохідку ставлять носом до неприборканого потоку; пароплав задкує, натужно тремтить, гальмуючи гребними гвинтами. Якщо надбудова не вписується в проліт, відпрацьовують проти течії. Окомір і досвід у таких ситуаціях життєво важливі. Кажуть, аси дунайських фарватерів під мостами у Будапешті збивали сірникові коробки, поставлені на дах ходового містка.

На нижньому ж Дунаї мости не дуже спантеличують. Перші два зручні сучасні — залізничний і автомобільний — тільки на 421-му кілометрі від гирла у Фітештах. Зате корчів бовтається сила-силенна, весь інтерплавник рине вниз, вимиті з коренями дерева, як торпеди, несуться назустріч. Добре, якщо волосінь позначають чайки, котрі подорожують слідом, а повсюдно вона притоплена, тому ловити гав на містках не рекомендується.

Вище Бреїли у воді стоїть прибережний буш, на румунському боці загинули у воді і багнюці 16 мешканців, у Болгарії підтопило залізницю Пловдив — Софія, вийшов із берегів зарегульований Рейн. Капітан «Восхо-
да-6» Анатолій Дев’ятаєв, він також неодмінно за сумісництвом і змінний механік, зірко мружиться, обминаючи корчі. Проте за всіма невпізнаними плаваючими предметами не встежиш. В останньому рейсі Дев’ятаєву довелося навіть пірнати і очищати крило від кореневищ за допомогою ножівки. Після вимушеної зупинки «Восход-6» знову піднімається на крило, щоб продовжити рейс з Ізмаїла до болгарського порту Силістра, найкоротший закордонний рейс у державі, що триває усього шість годин.

У Галаці, де, до речі, був написаний підполковником румунської армії Івановичем, росіянином за походженням, вальс «На блакитному Дунаї», вхідна ревізія — черговий візит влади, викликаний перетином держкордону, звичні формальності, візування документів, а заодно і бункерування. Ще недавно паливо приймали в рідних українських водах, на 61-му кілометрі під Ізмаїлом кілька років стояла нафтоналивна баржа приватної української компанії, і всім було зручно. Але три тижні тому хвиля змін досягла Ізмаїла, баржею зацікавилися суворі органи і прибрали (за чутками, навіть заарештували). На радість румунам, для яких баржа на 61-му кілометрі була занозою. До речі, солярка в сусідів далеко не завжди гарної якості, трапляється, «Восходы» чхають, плунжерні пари протестують відмовою проти присутності водички.

Матрос-моторист Олексій Володимирович відкручує горловину паливного бака, і румунський робітник подає шланг.

— Ренді! — квапить підлеглого інженер нафтобази. Ревізія з бункеруванням триває хвилин п’ятнадцять. Офіцер із трафаретним написом на форменій сорочці POLICIA DE FRONTIERA виходить із черева з подарунковим пакунком — такий ритуал. Або етикет.

— Счастлівий подальше! — напучують румуни.

Повз нас летить ошатна набережна Галаца. До морвокзалу прилип двотрубний колісний (!) релікт «Капітан Петруллі», до речі, приведений до ладу і на ходу. Ліворуч на якірній стоянці очікує розвантаження композиція барж «УРФ» «Укррічфлоту», які доставили на металургійний комбінат Галацу шихту українського походження. Караван спустився по Дніпру і проник у Дунай через канал у Бистрому.

За рік Бистрим скористалися 717 суден і караванів, у тому числі у 2005-му — 426. Сумарний модуль суден досяг 5 млн. куб. м. Усього послугами українського каналу скористалися судновласники 21 країни, перевезено 650 тис. тонн вантажів, консолідований прибуток від канальних і лоцманських зборів становив 5,7 млн. грн. Як і передбачалося, під час проведення гідротехнічних робіт і в період експериментальної експлуатації каналу були в повному обсязі реалізовані передбачені проектом природоохоронні заходи на суму 1,52 млн. грн.

На трасі введено в експлуатацію сучасну, створену інженерами миколаївських оборонних підприємств регіональну систему регулювання руху суден «Дунай», установлено навігаційне устаткування, комбіновані системи електронних карт і супутникового позиціонування для єдиної європейської річкової системи RIS.

Поновлення судноплавства на каналі позитивно позначилося на діяльності Українського дунайського пароплавства, портів, суднобудівного заводу в Килії і судноремонтного в Ізмаїлі. Саме ці підприємства, котрі залишилися на плаву, є бюджетоутворюючими для регіону з найвищим в області рівнем безробіття.

Декларації уряду з приводу намірів продовжити роботи на Бистрому поки що не підтверджені діями і конкретними рішеннями. Поки що Бистре пропускає судна з оголошеною осадкою 3,8 м. Черпаковий земснаряд «Скадовськ», який проводив у каналі ремонтне черпання, знятий із фарватеру у зв’язку з підйомом рівня води — під час повені працювати небезпечно. Якщо навесні уряд запевняв, що канал Україні потрібний, то восени обіцянки зав’язли у липкому інформативному мовчанні. Сезон вочевидь упущено, попереду постійні шторми... Бистре — тривога, яка не полишає дунайців.

На траверзі Бреїли зменшуємо хід, по дну прокладено силовий кабель, і «Восход-6» присідає в зелену воду.

По корпусу чиркнула гілка.

— Є контакт! — матрос-моторист Олексій Владимирович одягає навушники і пірнає в тісну нору машинного відділення контролювати роботу двигуна ленінградського номерного заводу «Звезда». «Восход-6» знову занурив корпус у воду, «продувається» і продовжує рейс з повним паспортним завантаженням у сім тонн — це 71 пасажир із розумним багажем і неповним скороченим екіпажем із семи морських душ, понад половина складу — водні пенсіонери. А повний комплект команди за штатним розкладом — дев’ять.

Олексій Володимирович, котрий чаклує над двигуном, теж пенсіонер-початківець. Якщо його посаду за сумісництвом, як і у всього екіпажу, позначати «матрос-моторист», то пенсійний вирок для нього відсувається до 60 років, а якби він залишався штатним «мотористом-матросом», то його б уже благословили за гарячою сіткою.

На «одиничці», «Восходе-1», вік якого перевалює за 28 років, чесно і віддано працює з прийомки на військовому феодосійському заводі «Море» колега Олексія Володимировича Андрій Григорович Киліян.

— Тридцять вісім років у флоті, двадцять вісім на крилі, — кажуть восходівці, — напишіть про нього.

Нині підібрати для крилатого флоту досвідченого надійного капітана з двома дипломами судоводія і механіка, як того вимагають розпорядження, дуже непросто, тому ветерани затребувані. І слава Богу! Капітан Дев’ятаєв працює на «Восходе-6» два десятиліття. Потрапляв у різні річкові халепи. Якось аварійно розкрився бота-порт у словацькому шлюзі Габчиково — так позначаються масивні ворота, і довелося стрибати на «Восходе» із відчутної висоти. Не спасував, тримав курс по осі водоспаду. Траплялося у скрутний час на зламі епох переганяти один із проданих «Восходов» через п’ять морів у албанський Дуррос. «Восход», у якого клас «О», що означає «озерний», і якому протипоказане хвилювання вище трьох балів, пробирався як підводний човен у «конвертівці», з наглухо задраєними вікнами і дверима. Та й Дунай, буває, хуліганить, коли нагінний північно-східний вітер стримує течію, створюючи підпор, на плесах гуляє метрова хвиля, крізь яку складно пробиратися теплоходові озерного класу.

Свого часу крилатий флот у вітчизняних дунайських акваторіях представляли сім «Восходов», три «Комети», де могли розміститися 114 пасажирів і два «Метеори» на 120 посадкових місць кожен. Кого тільки «на крилі» не возили! На рубежі вісімдесятих вантажилися зі сльозами єврейські сім’ї до Відня, який відігравав роль розподільника. У перебудовний хаос возили «човників» із металевими товарами, сокирами, лопатами і цвяхами.

Зараз на балансі УДП три крилатих експреси типу «Восход», котрі забезпечують щоденні рейси з Ізмаїла і Рені на Силістру. Реанімація забутої з радянських часів лінії відбулася рік тому, коли Г.Кірпа помітив у затоні під Ізмаїлом на базі технічного обслуговування «Восходы», які нудьгували без роботи. Наказано було в тримісячний термін привести плаводиниці до ладу і доповісти. Доповіли.

За довгий вік інтенсивної експлуатація і простоїв на стапелях у забутті, які шкодять, напевно, більше, ніж нещадна робота на форсажі, неодноразово поміняли майже всі частини, котрі рухаються і труться. Бережуть крилатих годувальників, у яких присутні, вочевидь, екстер’єрні ознаки пароплава, літака й автобуса. Витрачають на саморемонт зі своїх невеличких зарплат, щоб не опинитися на узбіччі морського життя, протягнути, тому що в найближчому майбутньому такі покупки зробити не світить: один виконаний із кольорових авіаційних сплавів «Восход» коштує понад мільйон доларів. Бари ремонтували й упорядкували своїми руками і найчастіше за свої кревні, купували чи приносили з дому килимове покриття, фарбу і багато чого іншого необхідного й дорогого. Це на Заході можуть собі дозволити замінити на добротних «восходах» радянського походження двигуни «звезда» на «мерседес». «Восходи»-неповерненці, котрі змінили громадянство, експлуатуються на лініях Відень—Братислава та Відень—Будапешт. А в нас доводиться лише підтримувати зношені. Пригадують, що в розгонисті часи на військових двигунах заводу «Звезда» стояли пломби, не можна навіть було туди сунутися, спеціалісти з Ленінграда приїжджали, заміняли цілі агрегати...

Скільки разів двигуни виробили свій ресурс, ніхто точно не відає. Тільки тато, тобто капітан, кажуть, може точно за вахтовим журналом підрахувати, скільки двигун був у роботі.

На 422-му кілометрі біля моста у Фітештах перезмінка. До штурвала в тісному містку, який нагадує блістер бомбардувальника, пробирається інший пенсіонер-стармех — змінний капітан Володимир Савельєв. По мосту весело стукотить пустотлива червона електричка. З відкритих вікон нам привітно махають, простих румунських пасажирів не бентежать державні спори з приводу каналу у Бистрому і статусу острова Зміїний. Махають і з зустрічних румунських суден. Повертаємо у вигадливу кучерявість нечуваної краси. «Восход» смикає у вирах рукава Борча — найшвидше місце на Нижньому Дунаї, де дунайських шкіперів «несе, як кулю з рушниці», тут не можна ловити гав. За Борчею естафетою ще рукав Бола, шлях лабіринтами рукавів коротшає на 20 верст і, природно, економиться паливо, яке продовжує, ви знаєте, дорожчати на очах.

Пасажир Анатолій, колишній мешканець Ізмаїла, котрий осів у Салоніках, поглядає на годинник: через півгодини із Силістри відходить поїзд до Греції. Зароблені в грецькому кар’єрі гроші у нього не зайві, подорож по воді за 45 євро набагато вигідніша, ніж суходолом через Румунію, чия віза обходиться в 30 «євриків».

Пристанище в Силістрі, так по-болгарськи називають пристань, виглядає зворушливо і провінційно. Агент компанії «Транскруїз» на дебаркадері вже махає папкою з документами. Завантаження знову буде повним. Капітан-механік Дев’ятаєв відпочиває під вербою. Повз пристанище поспішають вири, плавно розкручуючись у ритмі вальсу підполковника Івановича.