Реформи освіти — явочним порядком?

Перейменовані й не перейменовані у коледжі українські технікуми, а також училища та ліцеї були, напевно, першими, хто взяв на себе «демографічний удар» кілька років тому: за інших однакових умов випускники середніх шкіл віддавали перевагу вищій, а не середній спеціальній освіті. На які тільки хитрощі не йшли «середні спеціальні» заклади, щоб залучити абітурієнтів! Нинішнього року кон’юнктура несподівано змінилася.

Пощастить у коханні?..

У зв’язку зі спробами реформування школи випускники в нашій країні поділяються на тих, кому з випускними і вступними іспитами ще пощастило, вже не пощастило, ще пощастить або дуже не пощастить. Останніми роками правила захопливого квесту «вступ до вузу» змінюються часто і, що особливо прикро, прямо у процесі гри. Нинішнього року, наприклад, відчуття власної важливості за кілька місяців до тестування несподівано запропонували підняти вчителям, які нічого не підозрювали, та керівникам університетів, які давно чекали реваншу за втрату впливу на вступну кампанію.

Підлітково-незрілі ігри з самоствердженням нової влади та авторитарні рішення означатимуть тисячі конфліктів «на місцях». Адже хтось не вважав за потрібне «марудитися» з фізикою чи хімією, хтось усі сили й ресурси кинув на репетиторів, хтось із батьків вчасно «не заніс» до кабінету директора, хтось із випускників наважився висловити свою неприємну думку...

Зрозуміло, що для мажорів та блатних різниця тільки в сумах і зв’язках батьків. Втім, для тих, хто планує самостійно вибудовувати оптимальні стратегії власної освіти, підйоми й падіння міністерських настроїв означають або руйнацію надій, або, навпаки, нічим не заслужене везіння. Найпереконливіший приклад нестиковок освітніх експериментів і непередбачуваності «поворотів долі» — нечисленна армія сьогоднішніх десятикласників. Це шестилітки-першокласники 2000 року: семилітки-2000 їх перегнали, а семилітки-2001 — так і не наздогнали. Цим дітям, припускають, ще дуже пощастить наступного року, коли конкурс у вузи буде набагато нижчий, ніж зазвичай. Але найцікавіше — поки що для шкіл: наступного навчального року десятикласників може бути ще менше!

Профілізація по-українськи

Річ не тільки в незвичній для освітньої системи організаційній колізії: діти, які 2000 року пішли в школу семилітками, у п’ятому класі, пропустивши четвертий клас, наздогнали ровесників, котрі пішли в школу 1999 року, але з шести років. Пригадуєте, можна було починати навчання як із шести, так і з семи? Перші діти проходили програму початкової школи за чотири роки, а другі — за три. Далі, у п’ятому класі усі навчалися за однаковою програмою. Тепер ті, про кого йдеться, навчаються в дев’ятих класах і першими долатимуть 12-річну програму.

Проте, як з’ясувалося, дев’ятикласники про славу першовідкривачів зовсім не мріють. Більше того, всіляко уникають того, щоб вийти зі школи 19-річною, практично дорослою людиною, маючи в активі тільки атестат середньої школи. Що він дає? На ринку праці — практично нічого.

«Який сенс нашим дітям закінчувати 10 — 11 класи? — міркують батьки випускників дев’ятих класів. — На сьогодні, закінчивши 11 клас, вони отримують тільки середню освіту. Але в них немає фаху, і якщо вони по закінченні школи не зможуть вступити до вузу, муситимуть іти працювати. Але, за чинним законодавством і традиціями працевлаштування в рідній батьківщині, вони не зможуть влаштуватися на роботу, не маючи професії. То краще цей час провчитися в якомусь технікумі, або, як тепер модно називати навчальні заклади першого-другого рівня акредитації, — коледжі». А є ще спеціалізовані ліцеї та училища.

Про необхідність профілізації навчання після отримання базової середньої освіти — тієї, дев’ятирічної — багато говорять у контексті реформи середньої школи. Але це, швидше, декларації. Ввести пару профільних предметів у 10 класі найчастіше не означає дати реальне уявлення про дух і букву майбутньої професії. Обстановка ж школярська, установки і принципи навчання — ті ж такі, шкільні. Немає необхідного обладнання і фахівців, а репертуар спеціальностей обмежується набридлим економіко-правовим профілем, що експлуатує батьківське честолюбство і тривогу за майбутнє дитини.

Реальні потреби економіки, бажання й інтереси учнів шкільна профілізація бере до уваги мало. Більше того, є проблема співіснування на одній паралелі «престижних» і «непрестижних» класів. Для одних така профілізація у стінах школи — найчастіше напівнасильна, не завжди справедлива — означає несподіваний поділ на кращих і гірших, породжує відчуття меншовартості, інших — розбещує незаслуженим піднесенням у ранг «статусних».

Ідеальну профілізацію, та ще й з приємними бонусами у вигляді вступу без зовнішнього незалежного тестування на другий-третій курси профільного університету, може взяти на себе добре структурована, давно організована, забезпечена кадрами, але недовантажена останніми роками студентами система спеціальної і професійно-технічної освіти.

Хто кого?

Поєдинок «абітурієнти проти міністерства освіти» може мати кілька несподіваних наслідків. Один із них автори вияснили, опитавши київських дев’ятикласників. Не чекаючи жодних рекомендацій та вказівок, нинішнього року випускники дев’ятих класів масово залишають стіни шкіл: адже для того, аби отримати всього лише атестат про середню освіту, їм доведеться ще три роки залишатися в обридлій ролі школяра.

Батьки й учні зважили аргументи й факти нових освітніх реалій і цілком справедливо дійшли самостійного висновку: за той самий час і ресурс вони можуть одержати ефективніший результат. Це до слова «середня» — добавка «спеціальна», а замість загальноосвітнього атестата — диплом навчального закладу, що дає їм право займатися певною професією.

Рівнів спеціалістів в Україні всього чотири: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Провчившись після дев’ятого класу три роки в коледжі, ліцеї, ці діти стануть дипломованими молодшими спеціалістами або навіть бакалаврами. На додачу до середньої освіти, отримають спеціальність, а головне, на ті ж таки дев’ятнадцять років — цілком іншу, більш зрілу життєву позицію. І зможуть, керуючись власним бажанням, або працювати, або вступати до вузів, або йти служити в армію — теж, до речі, досить популярне рішення останніми роками.

Системність і послідовність у боротьбі з нестиковками вітчизняної освіти — зовсім не теоретична проблема для випускників. Частина їх, і, найімовірніше, більша, ніж у минулі роки, зможе вирішити цю проблему шляхом вступу у навчальні заклади, які зараз, хай навіть і в рекламних цілях, іменують вищими початковими навчальними закладами.

Вступ у середній спеціальний навчальний заклад — можливість убити кількох зайців одночасно, або одного на вибір, навіть для тих, хто ні про що, окрім вищої освіти, й не думає. По-перше, немає кращого способу близько ознайомитися з майбутньою професією. А по-друге, переважна більшість згадуваних навчальних закладів першого-другого рівнів акредитації — прямий і хитрий шлях на другий-третій курс університету. Щоправда, тільки на контракт. І все одно для багатьох родин це величезна економія.

Кожен спеціалізований коледж, технікум, ліцей, училище обов’язково мають тісний організаційний контакт із профільним вузом, а частіше — кількома. Стосується це технічних, медично-фармацевтичних, ветеринарних, аграрних, художніх, легкої промисловості, а також педагогічних вищих навчальних закладів. Загалом — майже всіх.

Реструктуризація системи освіти, яка відбувається в Україні, дедалі більше набуває хаотичного і безсистемного характеру. Це створює безліч нових загроз. Але й можливостей. «Не треба нам допомагати, головне — не заважайте», — кажуть українські випускники старших класів, які не втратили бажання навчатися. Хочеться вірити, що в затяжній боротьбі з освітніми реформами переможе здоровий глузд, а виграють — наші з вами діти.