Реальна віртуальність: інтелектуальне піратство у цифрову епоху

Із появою та швидким розвитком цифрових технологій у світі розпочався справжній інформаційно-індустріальний бум. На ринки стрімко увірвалася продукція зі значними елементами інтелектуальної власності. Різкий стрибок і динаміка подальшого зростання вмісту інтелектуальної власності у світовому виробництві виносить на поверхню низку економічних та правових дискусій, від вирішення яких значною мірою залежатиме як візуальний, так і смисловий формат майбутнього людства.

Кому винен — усім прощаю!

Будь-яка високотехнологічна галузь характеризується швидким динамізмом розвитку та браком захищеності від несанкціонованого втручання. Інтелектуальне піратство — явище негативне у юридичному сенсі, однак далеко не настільки однозначне у сенсі соціологічному.

У європейській та північноамериканській літературі феномен позитивного впливу інтелектуального піратства на суспільні процеси пояснюється «ефектом непередбачуваних переваг». Суть зазначеного явища полягає в опосередкованому залученні споживачів піратської продукції до орбіти впливу легального власника контенту.

Ані продюсери голлівудських фільмів, ані виробники комп’ютерних програм та начиння, ані поп-зірки не здобули б у світі такої потужної всенародної популярності (з мільйонними заробітками), якби не масове споживання неліцензійної продукції країнами, суспільствами чи верствами населення, котрі не грають за правилами цивілізованих стосунків «власник — покупець», віддаючи перевагу більш комфортному форматові «власник — злодій».

Як відомо, і держави, і суспільні групи — а індивіди й поготів — не є «законсервованими» у своєму морально-етичному та економічному статусах. Динамізм змін соціальних цінностей диктує їхній поступовий перехід до споживання ліцензійної продукції. Для прикладу можна взяти пересічного користувача комп’ютерних систем в Україні, адже практично за кожним із нас «тягнеться грішок» вивчення комп’ютерних премудростей на неліцензійних програмах.

У такий спосіб піратство де-факто формує майбутніх покупців ліцензованої продукції, кристалізуючи прив’язаність споживача до певного бренда, його специфіки, практичних характеристик, тримаючи потенційного клієнта ліцензійної продукції у курсі справ перманентного розвитку та вдосконалення як конкретного продукту, так і індустрії в цілому.

Згодом, визрівши, у соціальному сенсі, в повноцінну суспільну одиницю, такий споживач «не дозволить собі» придбати неліцензійну програму, однак сформовані професійні смаки й уподобання сприятимуть його лояльності до вже знаного бренда, з яким цього користувача пов’язує власне «неліцензійне минуле».

Нехай загине світ, але буде дотримано закону?

Однак економічна ефективність інтелектуального піратства — не єдиний аргумент, до якого вдаються його прихильники у дискусіях із класичними охоронцями ідеї непорушності інтелектуальної власності.

Фармацевтична галузь — вочевидь, найяскравіший приклад того, як окремі суспільства і держави легітимізують інтелектуальне піратство, посилаючись на «залізний» аргумент, а саме: коли йдеться про життя та здоров’я відповідної нації — жодні етичні чи цивілізаційні правила не можуть стати належним стримуючим чинником.

Амбівалентність такої узаконеної «халяви» стає підставою для багатьох досліджень і дискусій: з одного боку, від таких практик «за милю» тхне правовим нігілізмом та криміналом «у законі», однак з іншого — це допомагає захистити найбільш соціально вразливі верстви населення, а часто навіть людські життя — святий обов’язок кожного цивілізованого суспільства.

Природа цього явища – контраверсійна у принципі. Хоч би як намагалися представники різних поглядів обґрунтувати власну позицію, однак аргументи опонентів звучатимуть також досить переконливо.

Соціологічне виправдання інтелектуального піратства не може — і не повинно — бути ані достатньою підставою для його юридичної легітимації, ані обґрунтуванням гальмування ініціатив виробників високотехнологічної продукції заповзято боротися із крадіями нематеріальних цінностей.

Окрім класичного цивільно-конституційного аргументу про «святість» власності, на користь виробників продукції з істотними елементами інтелектуальної власності також свідчить і соціологічний аргумент про необхідність захисту інтересів власника інтелектуальної власності та спонукання його до подальших інвестицій у розвиток інновацій, фінансово обтяжливих перспективних досліджень, без яких неможливо уявити належний технологічний розвиток суспільства в цілому.

Відомо, що лише впевненість компаній у стабільному захисті власних інвестицій в інтелектуальну сферу може гарантувати планомірність та належний обсяг їхніх капіталовкладень у подальші дослідження (що при цьому завжди характеризуються високим рівнем інвестиційного ризику).

Із того, яка позиція щодо нематеріальної власності та інтелектуального піратства домінує в суспільстві, можна зробити висновок про рівень залучення відповідної країни до світового розподілу праці в зазначеній сфері. Країни, котрі посідають чільні місця в цій індустрії, характеризуються високим рівнем громадянської свідомості щодо непорушності інтелектуальної власності. І навпаки – держави-маргінали ретельно обстоюють тезу про загальносуспільний характер нематеріальних благ та неможливість їх юридичного захисту. Наше суспільство наразі перебуває десь посередині, з неухильним креном у бік цінностей західної цивілізації.