Підтримати
Кожен, хто мав справу з домашніми тваринами, знає, як змінюється їхня поведінка в умовах порушення звичного ритму життя. Не відсутності їжі чи тепла. А звичних послідовностей їхньої появи. Тварини виказують ознаки неспокою, випрошують додаткову їжу й увагу. Виявляють ознаки взаємної агресії і на випередження реагують на потенційні загрози. Або на те, що на даний момент здається їм загрозою.
Організми ссавців (і взагалі живих істот) еволюційно добре пристосовані до різного виду дефіцитів. Природа взагалі не передбачає сталої комфортності, це все людські капризи. Наш організм не був би винятком у сенсі ефективного пристосування, якби не розвинута префронтальна кора головного мозку. Це та його частина, що забезпечує прояви особистості, прийняття рішень і регулювання соціальної поведінки. Основним призначенням префронтальної кори вважається планування, узгодження думок і дій відповідно до внутрішніх цілей.
Ми як самі собі домашні тварини на нестабільність умов реагуємо так само. Власне на порушення так званих циркадних ритмів (вбудованого біологічного годинника) незадоволено реагує наш організм. Він міг би робити це менш драматично. Але все розмаїття суто людських невротичних реакцій додає наш розвинутий мозок. Те, що робить нас людьми, однаковою мірою приносить нам радощі і завдає страждань.
Людські радощі і страждання, за винятком тілесно-орієнтованих реакцій, — це наші культурні галюцинації. Хай вас не вводять в оману науковоподібні терміни, які це пояснюють. Вони — продукти цивілізації, яка до природи не має жодного стосунку. Єдине їхнє призначення — підвищити самооцінку суб’єкта.
Вони покликані хоч якось пояснити реальність у такий спосіб, щоб не порушити надуманої крихкої конструкції особистості. В якій людина — єдиний носій розумного/доброго/вічного, нестримно тяжіє до світла правди, як той метелик, і взагалі цар природи. Але людина — істота, яка володіє лише ідеями та феноменами, а не реальністю.
У час глобальних потрясінь і катаклізмів, коли світ довкола не просто виявляється інакшим, а й жорстоко показує людині її реальну вразливість і безпомічність, психіка хапається за рятівне коло конспірології.
Це не якась новочасна вигадка, просто з віками змінилася термінологія. Раніше як було? Лютий шторм на морі — Посейдон щось там не поділив із колегами на Олімпі. Виверження вулкану — заворушення в підземному царстві Аїда. Когось спалило блискавкою — ну, ясно, що Зевс.
З появою аврамічних релігій колорит пояснень змінився, але суть лишилася та сама. Приємно вважати, що є речі, вищі за наше розуміння, але якщо добре подумати і розпитати правильних експертів, то таємне стає очевидним.
І тут одразу така полегкість: фу-ух, так от воно що! Ми бадьоро повертаємося в стан динамічної рівноваги з гордим відчуттям обраності і втаємниченості. Гормональний баланс ще трохи ковбасить, але кортизону відчутно менше, а дофаміну більше.
Секулярний світ силоміць позбавив людство релігійного знеболювального, що вийшло в результаті вельми негуманно. Бо соціальні конструкти, які замінили релігію, будувалися на ще химерніших і недоказовіших припущеннях про людину і світ. «Не все так однозначно», класична аристотелевська логіка втратила свою актуальність в епоху постмодернізму. Серйозний вчений, не популяризатор, завжди вкаже на припущення, на яких тримається реальний науковий факт, і на похибки цього факту.
Погляньте, як видозмінювалася класична механіка Ньютона, перетворившись на релятивістську, а потім узагалі з’явилася квантова фізика. Будь-яка наукова модель рано чи пізно завжди наштовхується на протиріччя. Первісна модель починає підніматися як щось, у чому раніше була конспірологічна компонента, викликана обмеженістю автора. А також його суб'єктивними бажаннями увігнати реальність в авторське розуміння реальності.
Оця світська суб’єктивність може бути як складовою творчого мислення, так і хворобливою складовою соціальної комунікації. Втім, творчість — узагалі явище шизоїдне.
Організм наш про це все взагалі не в курсі. Він, на щастя, не такий культурний, як вважається. І при нагоді завжди хоче від голови простих і чітких біохімічних сигналів про ситуацію. А де їх узяти?
Як говорилося вище, для цього треба: а) дуже сильно думати, б) слухати правильних, спеціально втаємничених експертів, в) після цього думати ще сильніше. Що сильніше, то краще. Щоб отримати ще кращу відповідь, ніж у тих спеціальних людей.
Це не означає, що змов не існує. Але, як каже німецька народна приказка, «що знають троє, те знає і свиня». От, наприклад, корупційні схеми. Вони ефективні тоді, коли працюють у межах власного свинарника. Бо в інакшому випадку входять у криваву конкуренцію з представниками інших парнокопитних. Тоді воно спливає на поверхню, і повному профіту — гаплик.
Змова — це завжди про бабло. Що більше високої ідеології підводиться під такі оборудки, то більші гроші за цим стоять. Якщо за змовою не стоять гроші, то це звичайний гурток параноїків-аматорів. Долучатися до нього легко і приємно, але лікуватися від хайпового правдорубства потім складно.
Невроз нав'язливого стану, устремління, мрії, видавання бажаного за дійсне, прагнення до узагальнення, проєкція нашої свідомості, викликана потребами, — ось лише невеликий список психологічних підстав, що призводять до виникнення теорії змови чи конспірології.
Однак у цьому переліку не вистачає одного головного компонента. Це хронічна недорозвиненість людини у знаннях про реальність. Людина з купою різних дипломів і вчених звань цілком може бути дурною. Понад те, що більше довідок про розумність людина має, то вона пихатіша і переконаніша у власній непомильності. Гіперкомпенсація, потреба залікувати соціальною активністю якусь свою душевну травму, створити власну, «правильну», картину світу також часто є причиною, завдяки якій у міркуваннях людини присутня велика частка конспірології.
Більше грішить цим гуманітарна сфера, але Гугл дав змогу кожному невротику за лічені секунди стати глибоким фахівцем із будь-якого питання. І з такою самою швидкістю перекваліфікуватися на експерта з іншої теми. Якщо опцію «сам собі конспіролог» монетизувати, то дефіцит державного бюджету можна було б покрити за день.
Отже, маємо такий спектр передумов конспірологічного мислення: невротизм, шизоїдна акцентуація, прагматизм, професійний егоцентризм, інтелектуальні та емоційно-вольові порушення, когнітивні спотворення, ілюзії як наслідок недорозвиненості мислення та сприйняття тощо.
Зараз цілком на часі було б вводити спеціальність «військова конспірологія» і навіть записати її в ВОС. Хіба що лобі політичних конспірологів буде проти, бо ж війна — це продовження політики іншими засобами, як казав прусський генерал Карл фон Клаузевіц у творі «Про війну».
Власне, якби не війна, це все було б звичайними «іграми розуму», яких у світі повно. Воно жодним чином не впливає ні на реальну політику, ні на реальну економіку. Що традиційно лише зміцнює переконання аматорів у наявності світових і локальних змов.
Є теорії кумедні, їх (основних) близько десятка: пласка Земля, планета Нібіру, НЛО-змова, Елвіс Преслі живий, а Пол Маккартні — ні, принц Чарльз — вампір, «золотий мільярд» тощо. Є паскудні, такі як «Голокосту не було», «Протоколи сіонських мудреців», COVID i 5G, QAnon.
Проблема в тому, що другий тип конспірології є потужною й ефективною складовою дезінформації та управління соціальною поведінкою. Вся ідеологія «руского міра» побудована на конспірології і тримається не тільки на маячні Дугіна. Конспірологічною була комуністична ідеологія, з якої виріс рашизм. А до неї — царська, самодержавна. Переписування історії, знищення «незручних» історичних джерел, маніпуляція історичними фактами ведуть свій родовід ще від цариці Єкатеріни. Російська пропаганда в західному світі — наскрізь конспірологічна, починаючи від історії виникнення Росії і до сучасної НАТОфобії.
Є два об’єкти, які, з погляду цієї оперативної конспірології, постійно піддаються ревізії.
Перший — це конкретні особи, історичні діячі минулого або сучасники, високопосадовці. І в основі цієї методології той простий факт, що реальна біографія людини, риси її характеру, особисті вади й уподобання, стосунки із сучасниками завжди мають дуже мало спільного з тим образом, який лишився чи існує в історії. Ми так влаштовані, що людина воліє пам’ятати лише хороше, а якщо його бракує, то людина залюбки собі додумує. Кожен знає це з особистого досвіду.
Другий — це цифри і факти. Фактчекінг — справа марудна і невдячна. Розвіювання ілюзій у процесі їхнього споживання нікому ще не сподобалося, це такий «коїтус інтераптус». Що більший кої… тобто цифри, то більший захват від них. Тому коли «експерти» з розумним виглядом говорять цифри, у посполитих аж затерпає від їхнього рівня науковості та обґрунтованості. До слова, Вінстон Черчилль, яким зараз модно захоплюватися, у своїх промовах часто брав цифри зі стелі, з тим самим ефектом замилування і поваги за досконалу пам’ять.
Напряму цю російську конспірологію поширює небагато людей, але вони є (включно з частиною біженців, які виїхали з тією самою «ватою» в голові). Проте побічно вона впливає тим чином, що задає певну позицію на смисловій шкалі. Ну, ок, загалом вони брешуть, але наші ж узагалі нічого не кажуть?
А якщо кажуть, то краще б уже мовчали.
Токсичність конспірології в тому, що вона розширює інтерпретаційне «вікно можливостей» до такого розміру, що з нього легко випасти. Це як ті нещасні діти, які вирішили, що коли надягнути плащ Бетмена, то, вистрибнувши з вікна, можна полетіти не донизу, а вгору.
Відтак, порада перша: не фантазуйте на конспірологічні теми. Краще сексуальні фантазії. Вони достеменно яскравіші.
Порада друга: якщо ви «корисний ідіот», то будьте хоча б корисним.
Больше статей Олега Покальчука читайте по ссылке.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google