ПОКИ НА БІЛОМУ СВІТІ Є ГАСКОНЬ

Д’Артаньян народився в Гасконі — факт, відомий кожному молодшому школяреві. Ті з них, хто спить із «Трьома мушкетерами» під подушкою, назвуть і точніше місце: місто Табр. Саме звідти виїхав юний підкорювач Парижа — щоправда, в романі рідне місто гасконця згадується побіжно, чи не один-єдиний раз. Табр, щоб ви знали, міститься в департаменті Верхні Піренеї, на заході Гасконі. Але не поспішайте озвучувати ці знання, перебуваючи у самому центрі цієї історичної провінції — місті Ош, столиці департаменту Жер. Темпераментні гасконці відразу викличуть вас на дуель. Адже поєдинок за право називатися батьківщиною д’Артаньяна триває між двома містами вже понад півтора століття. Авторитету Дюма-батька, який між іншим поселив героя в Табрі, жителі Оша протиставляють матеріальніший аргумент — замок Кастельмор, де народився реальний прототип знаменитого гасконця, принаймні один із них. Музею в замку немає, там живуть звичайні люди, чимало сил витрачаючи на охорону свого володіння від туристів. Незбагненний народ ці гасконці! Здавалося б, сам Бог велів господарям замка стригти купони «біля Провалу». А вони володіють д’Артаньяном ревно й безкорисливо, ніби сімейною реліквією.

Три д’Артаньяни

На початку XVII століття замок — тоді ще не Кастельмор — належав скромному провінційному дворянину на прізвище де Батц. Одружився цей дворянин дуже вдало: з представницею значно древнішого та знаменитішого роду де Монтеск’ю. Десь між 1610 і 1615 роками в них народився син Шарль. Так-так, той самий.

Приїхавши завойовувати Париж, — не вісімнадцятилітнім, як співає Михайло Боярський, а приблизно років 27—30, — Шарль де Батц де Монтеск’ю записався на службу до гвардії під материним прізвищем: воно звучало значно солідніше. Тоді кожному військовому, який себе поважав, належало мати ще й прізвисько — на кшталт Атос, Портос або Араміс, хоча не обов’язково таке екзотичне. Шарль і тут не забув про матір, одне з земельних володінь якої називалося Артаньян.

1644 року д’Артаньян відзначився в боях біля Русійона, і його взяли в королівські мушкетери. На цій службі він пробув до самої смерті й дослужився до «польового маршала». Звучить переконливо, але зі званням маршала Франції не має нічого спільного. Таку посаду у французькій армії обіймали тоді понад сто чоловік.

Важко сказати, чи доставляв мушкетер Шарль де Монтеск’ю з Лондона діамантові підвіски королеві Анні Австрійській, чи грав у шахи з кардиналом Рішельє, чи вивозив під час Фронди з Парижа юного Людовика XIV, чи давав поради Мазаріні тощо. Але наближеним до високих осіб і справді був. Кардинал Мазаріні нерідко доручав Д’Артаньянові відповідальні місії. Капітан мушкетерів справді за наказом Людовика XIV заарештовував суперінтенданта Фуке. А сам король-Сонце навіть був свідком на весіллі гасконця (коханий Констанції таки був одружений!) і хрестив його дітей, яких у того було двоє.

Польовий маршал д’Артаньян героїчно загинув 1673 року під час облоги Маастрихта в Голландії. За легендою, бій від самого початку був цілком безнадійний, але гасконська гордість не дозволила мушкетеру відступити. Його вдова, ще раніше втративши обох дітей, пішла в монастир.

Замок успадкували далекі родичі. Під час Великої Французької революції їхні нащадки втекли до Іспанії, замок довго переходив із рук у руки і, зрештою, дістався родині Кастельмор. Це ім’я він носить і нині, хоча ще кілька разів змінював власників.

А департамент Жер пишається не лише замком, а й прямими нащадками д’Артаньянів з роду Монтеск’ю. Так, саме Д’Артаньянів, у множині! Позаяк Шарль де Батц був не єдиним знаменитим полководцем з цього роду. Анн-П’єр де Монтеск’ю-Фесензак відомий як бойовий генерал і політичний діяч Франції. А П’єр де Монтеск’ю таки володів по праву отим самим жезлом маршала Франції! Він прославився як талановитий стратег, відзначився в битвах під Мальплаке 1709 року і під Денене в 1721-му. Він перший запропонував селити солдатів у казармах, а не в будинках місцевого населення. Він написав книги з військової науки, які згодом штудіював сам Наполеон. І, до речі, він також носив прізвисько д’Артаньян.

Отож до послуг Александра Дюма-батька були два, якщо не три Д’Артаньяни. Принаймні у сповненій пригод і героїчних ескапад біографії героя відображено події з життя всіх трьох воєначальників.

Рукопис
графа де ла Фер

1700 року якийсь Гатьєн де Куртильц де Сандрас опублікував книгу під назвою «Мемуари пана д’Артаньяна, капітан-лейтенанта Першої роти мушкетерів короля». Ці неймовірні пригоди відважного гасконця були описані нібито зі слів самого мушкетера, а видрукувані в Амстердамі, позаяк автор, — пояснює Александр Дюма в передмові до свого знаменитого роману, — «не хотів вирушати потім на більш-менш тривалий термін до Бастилії». Проте в Бастилію пан де Куртильц де Сандрас таки загримів: занадто вільно повівся він у своєму творі з поважними політичними постатями того часу: Людовиком XIII, Анною Австрійською, Рішельє, Мазаріні й іншими.

Крім цих історичних особистостей, у книзі, нібито надиктованій д’Артаньяном, уперше з’являється — правда, лише епізодично — знаменита трійця: Атос, Портос і Араміс.

Подальшу історію цієї книги Дюма-батько викладає по-своєму. Пригадуєте? Він знайшов її в бібліотеці і, заінтригований трьома майже міфологічними іменами, розпочав якнайсерйознішу розвідку, перерив купи книг і, нарешті, уже впавши в розпач, відшукав рукопис під назвою: «Спогади графа де ла Фер про деякі події, які відбулися у Франції наприкінці царювання короля Людовика XIII і на початку царювання Людовика XIV». Саме цей рукопис і є романом «Три мушкетери», про що автор повідомляє в передмові.

Насправді все, звісно ж, було трохи інакше. У 40-х роках XIX століття забуту книгу Гатьєна де Куртильца де Сандраса віднаходить у запасниках бібліотеки не сам Александр Дюма, а якийсь Огюст Маке, викладач історії в ліцеї і великий ерудит. А за сумісництвом — «літературний негр» славетного автора історико-пригодницьких романів. Ідея написати нову книгу на матеріалі пригод д’Артаньяна належить саме Маке. Дюма-батько зайнявся нею, і невдовзі спільними зусиллями було запущено в роботу твір, якому судилася абсолютно феєрична слава. Причому прийшла вона відразу ж, щойно глави з роману почали виходити в популярній щоденній газеті «Ле сьєкль». Читачі вимагали продовження, і через рік вийшло друком «Двадцять років потому», а потім і «Віконт де Бражелон, або Десять років потому».

Про «літературну фабрику» Дюма-батька можна писати багато й суперечливо. Принаймні безвісні «негри», котрі працювали на письменника, йшли на це свідомо, їхні імена не ставали надбанням публіки за обопільною згодою. У передмові ж до «Трьох мушкетерів» Дюма, як ми можемо переконатися, чесно розкриває першоджерело роману. А загадковий «рукопис графа де ла Фер» — уже просто літературний прийом. Історично такої людини, очевидно, не існувало. Але д’Артаньян був!

У нас, гасконців, найкращий у світі смак!

І в Гасконі про це в жодному разі не забувають.

Наші співвітчизники, котрі побували на півдні Франції, а саме в гасконському департаменті Жер, натрапляють там мало не на культ знаменитого мушкетера. Ім’я д’Артаньяна можна бачити на вивісках найрізноманітніших закладів. Біографії прототипів героя не затинаючись розповість кожен другий гасконець. При цьому, кажуть, вони дуже дивуються, що іноземці також знають про історичного д’Артаньяна. Для них він — щось місцеве, рідне, майже сімейне.

А славнозвісний гасконський темперамент — «ніщо нам не до смаку, крім слави!» — живе в земляках д’Артаньяна й донині. Тому не дивно, що й зараз за бажання кожен там може стати мушкетером. Йдеться про асоціацію під назвою Компанія мушкетерів з гасконського міста Кондом. Заснував її ще в 50-х роках якийсь генерал Бастон. Йому допомагали прямі нащадки д’Артаньяна з роду Монтеск’ю. Асоціація покликана була вдихнути нове життя у французькі традиції минулого з усіма істинно гасконськими гусарством, хоробрістю та фанфаронством, романтизованими Александром Дюма. Мушкетери носять історичні костюми, мушкети і шпаги, мають свій статут, театралізовані церемонії і ритуали. Компанія відкрита для всіх охочих, незалежно від національності та громадянства. Сьогодні членів асоціації можна зустріти практично в усьому світі. Але стати мушкетером не так просто: потрібно мати особливі героїчні заслуги, які відповідають статутові, а також двох друзів з асоціації, котрі могли б вас рекомендувати. А що ви хочете: навіть д’Артаньяна свого часу зарахували до цього елітного роду військ далеко не відразу.

А головна визначна пам’ятка міста Ош, столиці гасконського департаменту Жер, — позеленіла від часу бронзова статуя д’Артаньяна. Він стоїть посередині кам’яних східців, що спускаються від собору Святої Марії до ріки Жер. Горда постава, прямий погляд, рука на ефесі шпаги, збитий набік крислатий капелюх, перев’яз, ботфорти і довгий плащ. Саме такими бачать себе в пригодницьких снах хлопчаки всього світу — ось уже впродовж півтори сотні років. І бачитимуть ще не одне століття.