Поет і його «Ябеда»

Нинішнього року виповнилося 250 літ від дня народження поета, драматурга, дер­жавного і громадського діяча Василя Васильовича Капніста (1758—1823) і 210 — від першої вистави його сатиричної п’єси «Ябеда». З плином часу постать В.Капніста привертає дедалі більшу увагу. І то не лише літературознавців; діячі молодих наук — історіо­графії, археографії, джерелознав­ства — пильно цікавляться цією яскравою особистістю, що пре­зентує погляди і прагнення української інтелігенції певної істо­ричної епохи. Творча і громадська діяльність Василя Капніста була найбільш активною саме тоді, коли визначалися долі народів світу на наступні XIX і XX століття.

Капністи походять від капітана Стоматело Капніс­сіса, чий подвиг забезпе­чив перемогу венеціанського флоту над турецьким у битві при Левкадо 1674 року. На Полтавщині цей славний рід оселився після невдалого для Росії Прут­ського походу 1711 року. Капністи були козачими полковниками, земськими діячами, головували на дворянсь­ких зібраннях. Є історична версія про таємні перемовини В.Капніста з канцлером Пруссії про політичний устрій України. А його «Ябеда» стала найгучнішою мистецькою подією кінця XVIII століття. Хто ж він, чиї твори і родинна історія стали легендарними?

Національна і культурна при­належність В.Капніста нерідко опинялася під запитанням залежно від примх політичного клімату. Показово, як саме танення ідеологічної криги позначилося на офіційних визначеннях і оцінках особи поета. Якщо в Радянській Енциклопедії від 1953 р. він — «русский поэт и драматург», то вже в УРЕ від 1961 р. — «російський і україн­ський письменник». Нинішні ж дефініції мають залежати не від того, кому бажано вважати Капніста «своїм», а лише від незаперечних фактів його громадського, літературного і особистого життя.

Почалося і завершилося воно у родовому маєтку Обухівці на Полтавщині. Батька не стало за півроку до народження молодшого спадкоємця: Василь Петрович Капніст геройськи загинув (разом із двома синами від першого шлюбу) на Семирічній війні з Пруссією, у битві при Грос-Егерсдорфі, де воював на чолі Миргородського козачого полку. Мати В.Капніста, Софія Андріївна, народжена Дунин-Борковська, шляхетна старосвітська господиня, «доклала всіх зусиль, щоб дати добру освіту своїм чотирьом синам, віддавши їх у кращий на той час Петербурзький пансіон» (зі спога­дів доньки письменника Софії Скалон).

Історичні події, що супрово­джували життя В.Капніста, були над­звичайно бурхливими: революцій­ний, антимонархічний рух у Європі, визвольні змагання народів, поневолених Османською імперією. В Україні ж усе навпа­ки: ліквідація Запорозької Січі, скасування політичної автономії та місцевого самоврядування. На цьому тлі притаманна шляхті й дворянству вільнодумність при­родно оберталася на активний протест. Українці, поляки, росіяни, білоруси пильно стежили за визвольними рухами, роблячи висновки з перемог і поразок.

Сильне враження справила на свідомих українців і боротьба американського народу проти влади англійської Корони. Тарас Шевченко захоплено згадував Вашінгтона за півстоліття після цих подій; Василь Капніст був сучасником Американської революції і, по суті, свідком невдалого польського визвольного повстання під проводом Тадеуша Косцюшка, друга і помічника самого Вашінгтона...

Сумніватися у національно-визвольній спрямованості творів Василя Капніста можна, лише заперечуючи очевидні факти. Це з перемінним успіхом робили радянські фахівці, завданням яких було сформувати й поширити спотворене уявлення про кращих синів України. Якщо глибоко християнська творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки оголошувалась «атеїстичною», їхні погляди — мало не революційно-марксистськими, то життєву і мистецьку позицію Капніста маскували під антикріпацьку — і не більше. Скажімо, його «Оду на рабство» пов’язували із заколотом Омеляна Пугачова в Росії, лукаво не помічаючи, що її написання припадає саме на той час, коли було знищено рештки полкового устрою України (1781—1782 рр.). Адже перетворення Лівобережної, а невдовзі й Правобережної України на звичайну частину імперії, що складалася з губерній і намісництв, сприймалося тут як колонізація і поневолення!

Таке сприйняття абсолютистської державної політики Росії було притаманне освіченим, шляхетним українцям, незалеж­но від походження їхніх предків (нагадаємо, що дід В.Капніста був греком). Капністи виявили себе щирими патріота­ми так само, як Апостоли, Леонтовичі, Галагани, Горленки та багато інших. Із ними Василя Васильовича тісно пов’язували гро­мадські, дружні та родинні стосунки. Син Іван одружився з Палажкою Горленко (її прадід був мазепинським полковником), Семен — з Оленою, сестрою декабристів Муравйових-Апостолів… З іншого боку, Василь Капніст належав до елітного кола столичних письменників, зокрема поетів, центром якого був Гавриїл Державін, попередник Пушкіна на поетичному олімпі. У товаристві І.Дмитрієва, О.Оленіна, І.Хемніцера, І.Богдановича, братів Ми­коли і Федора Львових він почувався своїм, тривалий час мешкаючи в Петербурзі, а потім часто наїжджаючи до Північної пальміри разом зі старшим братом Петром. За свідченнями І.Дмит­рієва, Василь Капніст мав жвавий гумор і зав­жди «оживлял нашу (тобто державінського гуртка) беседу».

Якщо Державіна порівнюють із Пушкіним, то Капніста, без перебільшення, можна вважати предтечею Гоголя. І то не тільки у зв’язку зі змістом його сатиричних творів, а й на підставі дослідження мови, якою вони написані. Капніст і Гоголь про­довжили у мовному процесі місію освічених українців, завдяки чому східнослов’янські літературні мови позбу­лися схоластичних пут церковної лексики, набувши живого, інте­лігентного звучання. Не при­дворний літератор, не поміщик-маргінал, а свідомий своїх націо­нально-визвольних переконань Поет промовляє: «Отчизны моея любимой порабощенье воспою...» Ці рядки з «Оди на раб­ство» Василя Капніста не залишають сумніву, що мова йде не про запровадження кріпацтва, а про політичне й соціальне поневолення рідного Краю.

Вершиною творчості Василя Капніста, справжнім шедевром тогочасної літератури стала сатирична комедія «Ябеда». Написа­ний Поетом у розквіті сил, цей твір увібрав увесь його попередній літературний і громадський досвід. Він висловив не про­сто невдоволення українського громадянства, приниженого ука­зом 1783 р. і невиз­нанням власних шляхетських привілеїв. Малюючи вибухову ситуацію в імперії, щойно зліп­леній зі шматків сусідніх держав, автор «Ябеди» виступає речни­ком настроїв і думок інтелектуа­лів України, Росії, Польщі, Білорусі. «Ябеда», на думку сучас­ників її автора і сьогоденних дослідників, вражає поєднанням комічного з трагедійним, глибоким філософ­сько-етичним змістом при загалом документальному характері цього твору. Дійові особи комедії, підлабузники й хабарники Кривосудов, Провалов, Наливайський, жваво нагадують майбутніх персонажів гоголівського «Ревізора».

Під впливом доносів про підступний зміст комедії імператор наказав заслати її автора до Сибіру. Василь Васильович залишив столицю у супроводі озброєного «кур’єра». Та Павло I був не таким тупим самодуром, яким його зображували радянські історики. Наступного дня самодер­жець схаменувся і звелів поставити п’єсу в «придворному» Ермітажному театрі. На виставі були присутні тільки він та великий князь Олександр Павлович (майбутній Олександр I). П’єса сподобалася. Павло I наказав негайно повернути Капніста, дозволивши грати п’єсу в імператорських театрах. А лірники в Миргороді знову заспівали, як і півстоліття тому, коли заарештований батько відсидів три роки у Петропавловській фортеці: «Везуть пана Капністенка до царській неволі…» Тоді, у 1748 році, полковника Василя Петровича Капніста звинуватили у державній зраді та підготовці замаху на імператрицю Єлизавету.

«Это одна из тех комедий, которые делают честь не только автору, но всей литературе. Сила ее изумительная! — писав згодом М.Дмит­рієв, нащадок друга автора п’єси з державінського кола. — Вот право Капниста на бес­смертие!»

А що нині? Створено громадську організацію «Фонд пам’яті Капністів», яку очолює Радислава Капніст, донька славетної кіноакторки Марії Ростиславівни Капніст. Фонд опікується маленьким музеєм у Великій Обухівці та встановленням пам’ятника В.Капністу на його батьківщині, звертається до керівників державних установ і творчих спілок, але... У заходах беруть участь Полтавська та Миргородська держадміністрації. І це — все! Видатному українцеві — 250 років. За цей час в Україні не видано жодного зібрання творів В.Капніста, що є фактом скандальним. Але ж Капніст — предтеча Гоголя, і це легко зрозуміти, читаючи його твори. Та нелегко усвідомити байдужість Держави до витоків своєї культури й духовності… Кажуть про видання його віршів, про ідею випуску поштової марки, але поки що це тільки добрі слова з різних, зокрема — офіційних, вуст.