Побутовий тероризм?

Не купуй хату, а купуй сусіда, каже народна мудрість. Не погодитися важко. Родині Гриб, яка придбала квартиру у Полтаві поблизу Березового скверика, і з цим, здається, пощастило. Принаймні три роки вони прожили тихо-мирно, у повній злагоді з сусідами у затишному чотириповерховому будинку. А у невеликих полтавських будинках особлива атмосфера: усі всіх знають, і в під’їздах, і на прилеглій території панує справжній культ чистоти й порядку.

І от у вересні 2003 року квартиру в цьому будинку придбала сім’я Іванченків. Як змінилося після цього життя мешканців під’їзду, вони описали у скарзі на ім’я військового прокурора Полтавського гарнізону в лютому 2004 року, сподіваючись, що той вплине на полковника Ігоря Іванченка. Вісім місяців тривав ремонт у квартирі №28, під час якого будівельне сміття викидалося з вікон прямо на клумби; у квартирі постійно гучно грає музика, яка порушує спокій мешканців; Іванченки на стояку холодної води встановили кран, яким перекривають її подання у квартиру родини Гриб, що поверхом вище. У постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 13 липня 2004 року помічник військового прокурора І.Долгих посилається на пояснення дружини полковника І.Іванченка Наталії: «кран на загальному стояку холодної води ні вона, ні її чоловік ніколи не встановлювали і ніколи не користувалися цим краном».

Питання, чому прокуратура так запросто повірила на слово дружині полковника, залишається відкритим. Бо про те, що домогосподарка Наталія Іванченко, м’яко кажучи, злукавила, свідчать численні документи. Це, зокрема, акти, складені сусідами про те, що в той час, коли у інших квартирах під’їзду була вода, з кранів квартири Гриб — наче у Сахарі — жодної краплі. Уявіть емоції і настрій сумлінних абонентів «Полтававодоканалу», коли нема змоги ні прийняти душ, ні зварити їжу. Тож Гриби, відстоюючи своє законне право на нормальні побутові умови, почали скаржитися на дії Іванченків у міліцію та ЖЕД, щойно ті давали привід. За кілька місяців 2004 року від начальника Октябрського райвідділу міліції Полтави О.Шила надійшло 11 (!) відповідей, у яких він стверджував, що з Іванченками «проведено профілактичні бесіди та винесено офіційні попередження про неприпустимість порушень громадського порядку, висловлювання погроз, порушення правил проживання в житлових будинках». Профілактичних бесід вистачало на кілька днів, від сили — тижнів. І «перекривання кисню», тобто води, повторювалося.

Керівництво ГЖЕД-4, яке теж «дістали» скарги родини Гриб урешті зважилося на те, щоб переконатися, чи ж є той злощасний кран. Комісія експлуатаційників пробила зі сходів отвір і переконалася, що кран з боку квартири Іванченків таки є (є й фото). Але демонтувати його чомусь не наважилася.

Олена Олександрівна Гриб розповідає, що після цього неприязні стосунки перейшли у площину мало не війни. «Непарламентська» лексика й провокування на бійку — лише мала дещиця із застосовуваного арсеналу (до речі, з боку Іванченків — аналогічні звинувачення).

Н.Іванченко «настукала» на сина Грибів ректору вузу і керівництву установи, де працює О.Гриб. Сусіди з семи квартир стали на захист доброго імені студента Ігоря Гриба, написавши проректору вузу, що хлопець за три роки проживання «зарекомендував себе вихованим, ввічливим, працелюбним, допомагає літнім людям, а скарги Н.Іванченко безпідставні». На роботі, де О.Гриб працює беззмінно 25 років, теж не повірили наклепу.

Гриби у пошуках захисту від дій командира військової частини А-0312 І.Іванченка звернулися у Міноборони.

Апогею конфлікт досяг улітку 2004 року. 18 серпня Наталія Іванченко, вискочивши зі своєї квартири, ногою штовхнула пуделя О.Гриб, коли та з собакою поверталася з прогулянки. А наступного дня О.Гриб, боячись повторення такої агресії, піднімаючись сходами, взяла песика на руки. Та об’єктом нападу цього разу вона стала сама: сусідка схопила її за волосся і давай гамселити об стіну. А коли сусіди вибігли на гамір, щосили штовхнула Олену Гриб так, що та впала, вдарившись об стіну. В результаті — місяць у лікарні зі струсом мозку, звернення до психотерапевта. Останній констатував, що сусідський конфлікт успішну й щасливу людину призвів до постійного стресового стану, розпачу й сліз, дуже часто вона зі страхом просиналася від одного й того ж самого сну: її голову атакує ворона з обличчям сусідки. Щоденне життя пані Олени отруювала нав’язлива думка: як піти на роботу, з роботи, у магазин чи вигуляти собачку, щоб минути 28-му квартиру й не зустрітися з сусідкою, не стати об’єктом нападу. Дійшло до того, що О.Гриб, повертаючись додому (коли не могли зустріти чоловік чи син), заходила до сусідів з нижніх поверхів й просила супроводити її до свої квартири.

Отак конфлікт отруїв життя родини. Не знайшовши захисту й справедливості у правоохоронних органів О.Гриб звернулася до суду, вимагаючи притягнення Н.Іванченко до кримінальної відповідальності за умисне нанесення легких тілесних ушкоджень. У порядку цивільного провадження вона просила відшкодування моральної шкоди. З аналогічними зустрічними вимогами звернулася до суду й Наталія Іванченко, яка під час бійки 19 серпня дістала подряпинку на внутрішній слизовій оболонці рота розміром 0,9 х 0,4 см.

Понад рік тривав судовий розгляд. Упередженість судді Октябрського райсуду Полтави Наталії Тимошенко зазначали присутні у відкритому судовому засіданні. Вона, наприклад, дозволяла собі репліки на адресу О.Гриб на зразок: «Що ви тут скандал влаштовуєте, як з Іванченко», ніби була тому очевидцем. Зрештою справедливість у розумінні судді Тимошенко вилилася в ухвалу: кримінальне провадження за скаргами О.Гриб та Н.Іванченко закрити, а їхні цивільні позови залишити без розгляду. Тобто, ні нашим ні вашим.

Олена Гриб не погодилася з таким вердиктом суду. І, ще вірячи у те, що у цій країні винні, навіть з великими зірками на погонах, з грошима і зв’язками таки будуть покарані, звернулася до апеляційної інстанції. Та Апеляційний суд Полтавської області 22 березня ц.р. залишив ухвалу судді Тимошенко без змін.

Іванченки ж, певно, розцінили рішення Апеляційного суду як видану від імені держави України індульгенцію й далі безкарно принижувати й застосовувати фізичну силу. Принаймні таке припущення напрошується. Адже вже 23 березня, коли О.Гриб спускалася у магазин, між третім і другими поверхом на неї напала Наталія Іванченко, схопила за волосся, вдарила ногою. На крики вибігли сусіди. Знову виклики міліції, знову судмедекспертиза, знову порада дільничного Гайового... звертатися до суду. Наша пісня гарна й нова, починаємо її знову, чи як?

Утім, Олена Гриб не занепала духом і продовжила боротьбу за свої права. І прокуратура Октябрського району Полтави після її настійних звернень 12 квітня скасувала рішення Апеляційного суду Полтавської області.

До слова, рік, поки тривав розгляд справи в районному суді, вода у квартирі Гриб була завжди. А одразу після вердикту судді Тимошенко вона знову час від часу переставала текти з крана. Тож Олена Гриб написала і в міськжитлоуправління, і в ГЖЕД-4, що не платитиме квартплату доти, поки комунальники не демонтують вентиль на стояку третього поверху. Міськжитлоуправління доручило ГЖЕД-4 демонтувати кран.

Хто порадить, як захиститися від побутового тероризму? І хто може гарантувати, що ніколи не стане його жертвою?