ПІРЛ-ХАРБОР

Шістдесят років тому, 7 грудня 1941 року, відбулася подія, що докорінно змінила хід світової війни. Німеччина в цей час здобувала перемогу за перемогою. А на Далекому Сході другий хижак — Японія — готувався до стрибка. Були два варіанти: перший — на північ, захоплення половини Сахаліну, Камчатки та Примор’я; другий — на південь — із завоюванням Філіппін, Малайї, Голландської Індії та Бірми.

А поки ж Японія нарощувала сили, попутно хапаючи все нові й нові шматки багатостраждального Китаю. Маньчжурію анексували 1931 року, Корею підкорили ще раніше. Після розгрому Франції вдалося без бою захопити значну частину Індокитаю (нинішнього В’єтнаму).

На цей час Японія володіла третім у світі (після Великобританії та США) флотом. До його складу входили 10 авіаносців, 10 лінкорів, 18 важких крейсерів і сила-силенна інших бойових кораблів. На авіаносцях базувалося 575 літаків, а усього авіація мала понад 4000 машин. Під прицілом перебувало близько 2,5 млн. чоловік.

Північний варіант японська вояччина відклала до кращих часів — ще пам’ятний був розгром біля річки Халхін-Гол. Зупинилися на південному варіанті. Однак при його здійсненні, окрім Великобританії та Голландії, треба було брати до уваги і Сполучені Штати.

Японці розуміли, що витримати тривалу боротьбу з Америкою, котра володіла колосальними ресурсами, вони не зможуть. Почалися переговори у Вашингтоні, метою яких було домогтися свободи дій Японії на південному сході. Та після захоплення Індокитаю Рузвельт припинив усі фінансові й торгові взаємини з Японією, а її активи в США було заморожено.

У вересні 1941 року на нараді японських міністрів у присутності імператора дійшли висновку, що війна проти США неминуча. Почалася безпосередня підготовка до військових дій. Вирішили завдати щонайсильнішого удару по базі американського тихоокеанського флоту в Пірл-Харборі на Гавайських островах. Несподіваний удар мав розгромити американський флот і надовго вивести США з гри. План нападу розробив адмірал Ямамото. Він передбачав атаку бази в Пірл-Харборі авіаносним з’єднанням японців.

26 листопада з японської бази на Курильських островах в обстановці повної таємності вийшли 6 авіаносців, 2 лінкори, 2 важкі крейсери та 11 есмінців і взяли курс на Пірл-Харбор.

На борту авіаносців знаходилося 360 літаків — звичайні і пікіруючі бомбардувальники, торпедоносці та винищувачі. На великому макеті американської бази пілоти невтомно відпрацьовували варіанти атаки. Флот дотримувався абсолютного радіомовчання — передавачі було опечатано. Та радіоприймачі щодня приносили нові дані про чисельність і розташування американського флоту. На Гавайських островах мешкало 150 тис. японців, тож розвідданих вистачало. А японське консульство на Гавайях підсумовувало всі доповіді і передавало їх військовим.

На курильській базі радисти вели інтенсивний радіообмін, щоб створити враження, ніби флот нікуди не пішов. З цією ж метою по Токіо туди-сюди возили японських моряків, а в Америку з візитом вирушило найбільше пасажирське судно «Татсубо мару».

6 грудня флот перебував на відстані 640 миль від цілі. Командувач — адмірал Нагумо наказав повернути на південь. І ескадра зі швидкістю 24 вузли помчала до острова Оаху — головного острова Гавайського архіпелагу. Остання радіограма повідомляла, що в Пірл-Харборі перебувають 8 лінкорів, 7 крейсерів і 20 есмінців. Однак американські авіаносці «Ентерпрайз» і «Лексінгтон» залишили базу. Повідомлялося, що аеростатів повітряного загородження немає, а обслуга зенітних гармат не перебуває в стані підвищеної готовності.

Окрім надводного флоту, до Гавайїв рухалися і 5 підводних крейсерів. Оскільки їхня швидкість була меншою, вони вирушили в дорогу ще 18 листопада. На палубі кожного крейсера було закріплено мініатюрний підводний човен з екіпажем із двох чоловік і двома торпедними апаратами. Після повітряного нападу на Пірл-Харбор вони повинні були проникнути в гавань і потопити вцілілі кораблі. На 6 грудня всі 5 крейсерів перебували неподалік острова Оаху. Після настання темряви вони наблизилися до узбережжя настільки, що могли спостерігати вогні Перлової Бухти — таку поетичну назва носить Пірл-Харбор.

У неділю, 7 грудня, о п’ятій годині ранку японська ескадра перебувала на відстані 250 миль від цілі. Пілотам подали святковий сніданок. Востаннє на макеті показали розташування американських кораблів у бухті. Попередили про дотримання радіомовчання до початку атаки. На палубах авіаносців командири закликали льотчиків виконати свій борг до кінця. Пілоти зодягли на голову пов’язки хашімакі — символ японця-войовника. На щоглі флагманського авіаносця «Акагі» злетів прапор адмірала Того, котрий 1905 року розгромив російський флот. О 6-й ранку флагман подав сигнал. 183 літаки першої хвилі злетіли і кинулися до своїх цілей.

Цими останніми мирними днями в Америці тривали безрезультатні переговори з японською делегацією. 27 листопада уряд США зажадав від японців вивести свої війська з Китаю та В’єтнаму. У цей час ескадра вже направлялася до Пірл-Харбора. Тому японці затягували переговори, уникаючи розриву до нанесення удару.

За кілька місяців до описуваних подій американській розвідці вдалося розшифрувати японський код. Тому їм стало відомо, що японські дипломати Номура та Курусу отримали інструкцію з Токіо вручити відповідну ноту державному секретарю Хеллу рівно о 12-й годині за вашингтонським часом. Це було б за півгодини до атаки на Пірл-Харбор. Однак японці не встигли вчасно розшифрувати й віддрукувати ноту і попросили перенести зустріч на другу годину дня.

Американська розвідка усе ж дізналася про вихід у невідомому напрямку японського флоту. Були й інші тривожні повідомлення. У ніч на 5 грудня японська короткохвильова станція двічі передала відкритим текстом метеорологічне повідомлення: «Східний вітер, дощ». Розвідка знала, що подібне повідомлення означає можливість війни зі Сполученими Штатами. Вищі державні особи були негайно попереджені, але належних заходів не вжили. Ніхто не вважав за можливе напад японського флоту на Пірл-Харбор, який перебував на відстані понад 6 тис. кілометрів від Курил.

Уранці 7 грудня американський есмінець «Вард», патрулюючи на підступах до Оаху, виявив перископ підводного човна. Незабаром човен сплив — це був один з японських малюків. «Вард» відкрив по ньому вогонь і скинув глибинні бомби. Човен потопили. Так о 7-й годині ранку на тихоокеанському театрі військових дій пролунали перші постріли. Капітан есмінця негайно повідомив про подію в штаб, але це нікого особливо не стривожило.

До повітряного нападу на острів залишалося 45 хвилин. Перша хвиля японських літаків, ведена капітаном Фухідою, наближалася до Оаху. Цього чудового недільного ранку радіостанція Гонолулу передавала музику, мимоволі допомагаючи льотчикам витримувати правильний напрямок на острів.

На базі Пірл-Харбор було кілька радіолокаційних станцій. Одну з них для збільшення дальності дії підняли на вершину гори Опана. О 7-й ранку оператори раптово виявили на екрані локатора незвичайно сильний сигнал. Було ясно, що до острова наближається дуже велика група літаків. Оператори повідомили про це в штаб протиповітряної оборони. Однак черговий лейтенант заспокоїв операторів — саме в цей час на острів зі США мала прилетіти ескадрилья бомбардувальників Б-17.

О 7.30 капітан Фухіда в розривах хмар побачив під собою острів Оаху. Він передав сигнал «Тора, тора, тора!» (Тигр, тигр, тигр!) і кинувся вниз. За ним пішли усі 182 літаки. Розділившись на дві групи, вони раптово атакували стоянку американського флоту і військові аеродроми. Жоден американський винищувач не піднявся в повітря. Мовчала і зенітна артилерія.

Першими завдали удару торпедоносці. На бриючому польоті вони промчали над гаванню, скидаючи торпеди на найбільші американські кораблі. Торпеди уразили лінкори «Юта», «Оклахома», «Західна Віргінія», «Каліфорнія» та «Арізона». Всі вони були потоплені або серйозно ушкоджені. Така ж доля спіткала лінкори «Невада», «Меріленд» і «Теннессі». У цей же час відбувався розгром військових аеродромів. Американські літаки, без пального і боєзапасу, крило до крила стояли в центрі поля. Це було зроблено за наказом командування, котре побоювалося диверсій. Тепер зібрані в купу бойові літаки стали легкою здобиччю для ворога. Після торпедоносців вступили в бій пікірувальники, добиваючи ушкоджені кораблі.

Лише одному з п’яти човнів-малюків удалося проникнути в гавань. Човен випустив дві торпеди, але промахнувся. Його відразу потопив есмінець «Менатеп». Тож японські підводні човни не виправдали надій. Зате успіх авіації перевершив усі сподівання.

Зненацька застали не лише рядових моряків, а й вищих чинів армії та флоту. Командувач тихоокеанським флотом адмірал Кіммель спочатку вирішив, що це навчання. Однак стовпи диму і вибухи торпед швидко його протверезили. Він поспішив у штаб, але й там нічого путнього зробити не зміг. Йому залишалося лише безсило спостерігати у вікно, як японці знищують його флот.

О 2-й годині дня за вашингтонським часом у кабінет державного секретаря Хелла увійшли японські дипломати. До цього часу Хелл уже знав про напад на Пірл-Харбор. Більше того, американські розвідники розшифрували японську ноту раніше від японців. У ній говорилося про припинення переговорів, але формального оголошення війни не було. Хелл не потиснув японцям простягнені руки, прийняв ноту і вказав дипломатам на двері.

О 8.40 на острів обрушилася друга хвиля літаків. У ній брало участь 170 машин. Було добито «Неваду». Останній лінкор «Пенсільванія» стояв у доку і не постраждав при першому нальоті. Та цього разу на нього націлилися пікірувальники і теж вивели з ладу.

До цього часу американські моряки спробували організувати оборону. Заговорили гармати і кулемети. Однак їхня ефективність була невеликою. З аеродромів піднялося кілька літаків, та їх одразу збили винищувачі. На додаток на нещастя до острова підлетіла ескадрилья «Літаючих фортець» Б-17, котрих і очікували цього ранку. Літаки були без боєкомплекту і стали легкою здобиччю японських винищувачів «Зеро».

Розгром був повним. Окрім лінкорів і кількох інших кораблів, японці знищили 347 літаків. Загинуло понад дві тисячі американських моряків. Втрати ж японців були незначними — на авіаносці не повернулися усього 29 літаків із 353.

Того ж дня японські війська розпочали висадку в Малайї і Таїланді. Було піддано бомбардуванню Сінгапур, Філіппіни, а також американські бази на Гуамі, Уейку і Мідуеї. Почався японський бліцкриг. У найближчі двадцять тижнів японцям вдалося захопити величезну територію. Зона їхнього контролю пролягала від меж Індії до центру Тихого океану.

8 грудня в конгрес прибув президент Рузвельт. Він сказав, що країна ніколи не забуде того, як їй підло завдали удару, і закликав оголосити Японії війну. Конгрес одностайно підтримав президента. Американська нація, котра до нападу на Пірл-Харбор була роз’єднана і бажала нейтралітету, згуртувалася, аби помститися японцям.

Того ж дня Японії оголосила війну і Великобританія. Ще через три дні війну Сполученим Штатам оголосили Німеччина й Італія. Світова війна досягла свого апогею.

А в Токіо раділи. Блискучої перемоги над тихоокеанським флотом Америки було досягнуто майже без втрат. І ніхто в Японії не припускав, що через три роки і вісім місяців після граду бомб на Пірл-Харбор буде скинуто одну-єдину бомбу. На Хіросіму...