Пилип Орлик оселився у Вілейці...

Ніде правди діти — послідовного борця за незалежність України, гетьмана й автора першої Конституції України Пилипа Орлика ще дуже мало знають на його батьківщині, в Білорусі. Причому мало знають не тільки люди освічені, а й його «близькі співвітчизники» — жителі села Косута, де він з’явився на світ, де минули його дитинство та юність. Хоча це звучить як анекдот, але коли 13 жовтня, при багатолюдному скупченні народу під час покладання вінків і квітів до пам’ятного каменя Пилипа Орлика в Косуті виступав Надзвичайний і Повноважний Посол України Ігор Ліховий, автор цих рядків став мимовільним свідком діалогу двох місцевих бабусь:

— А хто ж це виступає, такий ладний, і все про Орлика відає?

— Не знаю. Мабуть, син Орлика...

Оскільки в ту хвилину відзначали 335-ту річницю від дня народження їхнього великого земляка, стало зрозуміло, що селянам ще довго до усвідомлення того, хто бігав босоніж косутинськими стежками. Втім, останні три роки, завдяки активним діям не лише посольства України в Мінську, а й місцевого районного керівництва, особистість і життя Пилипа Орлика набувають дедалі більше зримих рис. І підтвердження цього — свято, яке відбулося в районному центрі Вілейка минулої суботи.

До речі, це аж ніяк не перший захід у цьому місті, пов’язаний із Пилипом Орликом. Тут уже проходили історичні читання, присвячені творцю першої Конституції України, проводився конкурс серед учнів шкіл і гімназій на знання його біографії, у Косуті вже встановлено пам’ятний знак і будується каплиця, що стане одночасно музеєм Пилипа Орлика. Проте цей день народження, безумовно, вирізнявся особливою теплотою і, якщо так можна висловитися, сімейністю — відтепер Пилип Орлик став повноправним жителем Вілейки. Втім, про все по черзі...

Почалося свято, як уже згадувалося, у Косуті поминальною молитвою у церкві святих Петра і Павла. Потім численні присутні (а сюди прибули три делегації — працівники посольства України й учені-історики, представники українських громад Білорусі та їхні художні колективи, а також керівництво Вілейського району) перейшли до пам’ятного знака (на його місці планується встановити пам’ятник), де відбувся невеликий мітинг. Було покладено вінки та квіти, виступили голова Вілейської районної ради депутатів Євген Гнатович і посол України Ігор Ліховий. Художні колективи виконали українські народні пісні. Потім біля знака посадили кущі калини, і процесія вирушила до Вілейки, де було урочисто відкрито мармурову дошку з портретом гетьмана і стислим переліком його заслуг. І знову мітинг з участю місцевого керівництва й відомих людей, знову українські пісні лунають над білоруським містом. Тільки цього разу поруч із послом України уже виступали голова Вілейського райвиконкому Євген Синило та голова Громадської комісії з увічнення пам’яті Пилипа Орлика Галина Калюжна. Можна тільки дивуватися, скільки енергії має ця невисока тендітна жінка. Недарма їй, громадянці Білорусі, присвоєно звання заслуженого діяча культури України.

Потім учасники свята відвідали Вілейський краєзнавчий музей, ознайомилися з історією міста, перед ними виступили вчені Інституту історії НАН Білорусі та Білоруського дер­жавного університету. Варто зазначити, що під час ділової зустрічі керівництва району та міста з членами посольства України серйозно обговорювалося створення в Косуті екскурсійного центру, причому не тільки для українських туристів, проведення там пленерів та інших заходів.

А завершилося свято вражаючим концертом дружби, де виступали лауреати багатьох конкурсів і фестивалів — Український фольклорний ансамбль пісні й обрядів «Ватра» Мінського об’єднання українців «Заповіт» і народний хор «Криниця» Республіканського центру національних культур, яких зустріли шаленими оплесками. Але й господарі не осоромилися — виконали «Вальс-присвяту Пилипові Орлику» та пісню «Побратими» на слова й музику місцевих поетів і композиторів. До речі, місцеві поети тут-таки читали свої вірші, присвячені знаменній даті та дружбі народів Білорусі й України.