Перша людина в космосі: що ми про це знаємо

Небо, мабуть, поліпшити не можна.

А. Курков.
«Сади пана Мічуріна»

Писати про Юрія Гагаріна і не сказати про ейфорію, що охопила величезну країну, яка щойно залікувала рани війни, та й весь світ після його польоту в космос, — просто марнувати час. Сьогодні неможливо уявити, щоб без рознарядки, без матеріального стимулювання весь народ від малого до старого радів. А тоді це було — загальне торжество, некорисливе, щире, зі сльозами щастя...

Нещодавно я повертався додому поїздом із Тернополя. У розмові в купе з’ясувалося, що юна попутниця-львів’янка, випускниця однієї з академій Дніпропетровська, орендує квартиру в нашому місті на вулиці Титова. Я запитав, що вона знає про людину, чиє ім’я носить одна з найгарніших вулиць міста ракетобудівників. Геть нічого! Я спробував хоч щось розповісти про космонавтів, але друга попутниця, трохи старша за студентку, заявила, що бачила по телевізору американський фільм, у якому доводили, що космонавтів не було, а Гагаріна вкрали інопланетяни. Природне запитання — «А хто ж тоді Юрій Гагарін?» — зависло в повітрі.

Вдома я зазирнув у Вікіпедію і в черговий раз здивувався — наскільки спритно можна заяложеними (іноді й правдивими) фактами звести нанівець одну з найбільш значимих подій в історії Землі, подвиг простої людини, котра чесно і мужньо виконала свій обов’язок.

Минуло без малого 50 років від дня першого польоту людини в космос. Що ж сьогодні ми знаємо про одну з найяскравіших подій ХХ століття? Сяйлива усмішка, знамените «Поїхали!», розв’язаний шнурок черевика на килимовій доріжці, пізніше шрам на брові, трагічна загибель у винищувачі. От, мабуть, і все.

Чому? Особисто для себе я зна­ходжу відповідь у тотальному засекречуванні всього, що пов’язано з космічними дослідженнями (вийшло — рекорд, фурор; не вийшло — а нічого й не було!), вихолощуванні всього живого, яскравого, що може хоч якось поставити під сумнів мудрість і далекоглядність правлячого клану, обласканих організаторів космічних шоу. Може, є й інші відповіді.

У цій статті я хотів би зупинитися тільки на двох моментах — підготовці рекордного польоту і перших годинах космонавта на землі.

Готовність до штурму космосу

Я побоююся за свою країну, коли думаю, що Бог справедливий.

Томас Джефферсон,
3-й президент США

Перший загін космонавтів з 13 квітня 1960 року проходив парашутну підготовку в тому самому військовому містечку, де я ріс і навчався в школі. Містечко це називалося Енгельс-1 і розташову­валося за п’ять кілометрів від справжнього, суто західного за архітектурою міста, колишньої сто­лиці Автономної області німців Поволжя. 1941 р. усіх німців виселили до Середньої Азії та Казахстану.

Перед льотчиками було пос­тав­лено завдання: у найкоротший час опанувати парашутну майстерність, навчитися приземлятися на суходолі, на морі й у пусте­лі. Керував парашутною підготовкою багаторазовий рекордсмен світу полковник Микола Нікітін, людина, закохана у свою справу. Цікава деталь до його образу. За кілька днів до історичного старту заступник головкому ВПС з питань космосу М.Каманін (один із перших Героїв Радянського Союзу, льотчик, який рятував челюскінців) запитав Ю.Гагаріна (так заведено перед відправкою на завдання з великим ризиком для життя), чи є в нього якісь про­хан­ня. Було всього одне — включити М.Нікітіна до складу бойової обслуги з підготовки космонавта. В світі реалій того часу єдине прохання Гагаріна задоволене не було.

…Якщо до запуску першого супутника змагання систем у кос­мосі ще не було (ні заяв, ні реляцій, ні ого­лошень), то в питанні запуску першого космонавта справи виглядали інакше. Уряд США вжив невідкладних заходів для поліпшення свого іміджу, а також для виходу на провідні ролі в космосі. Світову спільноту заздалегідь повідомили, що саме їхній громадянин Алан Шепард відкриє справжню, а не собачу космічну еру. Назвали і дату старту — 19 квітня 1961 року.

Яка інформація на початок квітня 1961 року дала керівницт­ву СРСР змогу ухвалити рішення про політ свого космонавта раніше від американського? На­сам­перед статистика льотного від­працьовування. Із семи вже запущених у космос кораблів «Восход» один вийшов із ладу внаслідок вибуху носія, п’ять вийшли на орбіту, при цьому три з них здійснили відмінну посадку й один — аварійну. І при двох пусках на Венеру супутники вийшли на орбіту.

Були проблемні питання? Були. Не вдалося на той час забезпечити порятунок космонавта на воді. Кепські справи були із системою регенерації повітря в кораблі — уже на четверту добу її випробувань починала утворюватися калюжа соляного розчину (хлористого літію). У невагомості отруйні краплі поводилися б узагалі непередбачувано. Але перший політ планувався одновитковим, півторагодинним.

Тривало й відпрацьовування катапультування космонавта зі спускового апарата, яке коштувало здоров’я не одному випробувачу. Про це було багато розмов й у нашому гарнізоні.

Сьогодні є низка запитань, на які ми вже навряд чи отримаємо однозначні відповіді. Наприклад, чому і хто вирішив першим послати в космос саме Ю.Гагаріна? Чим він виділявся? З першої шістки кандидатів (В.Варламов, Ю.Гагарін, А.Карташов, А.Ніколаєв, П.Попович, Г.Титов; дещо пізніше замість вибулих за станом здоров’я Варламова і Карташова прийшли Г.Нелюбов і В.Биковський) усі були богатирського здо­ров’я і чудово підготовлені. З усіх досліджуваних дисциплін, як зазначають викладачі, Гагарін був не першим. Завжди другим. Але саме Гагаріна майбутні космонавти ставили в анкетах на перше місце: приязний, відкритий, завжди готовий прийти на допомогу. Зводячи все тільки до сліпучої гагарінської усмішки, а також до епізоду, як він заходив у космічний корабель без взуття на очах у С.Корольова, ми збіднюємо образ Гагаріна і спрощуємо ситуацію. М.Каманін у своїх мемуарах так оминув це питання: «Мені було дано повноваження назвати кандидатом Гагаріна Юрія Олексійовича, а його дубле­ром — Титова Германа Степановича. Комісія одностайно погодилася із цією думкою». Ким дане повноваження? Чому?

Можна припустити, що Ю.Га­гарін дізнався про своє призначення ще до офіційного озвучення, оскільки за десять днів до старту став більш відкритим: то висловив сумнів із приводу необхідності автоматичного розкриття запасного парашута, то якось під час обльоту району посадки, спостерігаючи оголену, зледенілу землю, зітхнувши сказав: «Так, тут можна добряче навернутися». А під час однієї з роз­мов із космонавтами, коли їм було рекомендовано здійснити катапультування з літака, Ю.Гагарін прийняв пропозицію з великою неохотою. Це вкрай схвилювало спостережливого М.Каманіна.

Наприкінці березня Держко­місія підготувала і направила в ЦК КПРС три варіанти повідомлення про перший політ людини в космос (але тільки після успішного виходу корабля на орбіту). Вирішили також, що корабель «Восток» не матиме системи ава­рійного підриву (створеної на випадок приземлення на чужій території). Більшістю в один голос (!) ухвалили зареєструвати політ як світовий рекорд, для чого допустити на старт і в район посадки спортивних комісарів, але при цьому не розголошувати секретних даних про полігон і носій.

Що ж до американців, то в них справи з гласністю виглядали зовсім інакше — платник подат­ків не дрімає. Тому запуск першого американського астронавта з мису Канаверал відбувся у присутності понад чотирьохсот представників преси, радіо і телебачення багатьох країн світу. Близько 45 млн. американців спостерігали за польотом А.Ше­пар­да зав­дяки радіо- і телетрансляції.

Політ в історію з подробицями

Де панує мораль — там немає місця істині.

М.Веллер.
«Ножик Серьожі Довлатова»

Юрій Гагарін стартував на кораблі 3КА №3 («Восток») 12 квіт­ня 1961 року о 09.07 за московським часом із полігону «Зо­ря» (нині Байконур). Польоту передував незначний інцидент. Під час останньої перевірки герметичнос­ті корабля виявилося, що посадковий люк пропускає. Слюсарям довелося відкрутити й закрутити його знову. За кілька секунд до відриву ракети від стартового сто­ла прозвучало знамените згодом лаконічне гагарінське «Поїхали!».

Космонавт на ділянці виведення почувався нормально, щоправда, іноді пульс доходив до 180 уда­рів (у ста­ні спокою — 60—65). Радіо­зв’язок був добрий. Че­рез 13 хви­лин піс­ля старту присутні на полігоні зна­ли: перший у світі політ людини по навколоземній орбіті почався!

Піднятий бук­вально з ліжка всесвітньо відомий диктор Юрій Левітан, доставлений спе­ціальним автомобілем до сту­дії, о 10.02 зачитав повідомлення ТАРС про політ першої людини, громадянина СРСР у космос. Це повідомлення чув і я.

Однак виявилося, що корабель вийшов на нероз­раховану високу орбіту (висота в апогеї — 327 км проти необхідної — 230 км). Річ у тім, що сходження з неї в разі відмови гальмової установки за рахунок природного гальмування забрав би близько десяти діб. А як уже зазначалося, система життєзабезпечення на це не була розрахована. Більше того, на думку ряду військових лікарів, навіть кількох витків у невагомос­ті вистачило б для того, щоб у пілота порушилася психіка. Можна уявити, що пережив С.Ко­рольов, М.Келдиш та інші керівни­ки, кот­рі володіли цією інформацією.

Після обльоту Землі о 10:25:34 увімкнулася гальмова рухова установка (ГРУ). Через несправність клапана в паливній магістралі ГРУ відключилася на секунду раніше. Крім того, із затримкою на 10 хвилин відбулося розділення спускового апарата (СА) і приладового відсіку. Цей момент космонавт зафіксував. У результаті корабель перейшов у швидке обертання за всіма осями. Для Ю.Гагаріна настав момент істини — перевантаження стали закритичними (є відомості, що його нудило). У результаті СА приземлив­ся не за 110 км на південь від Волгограда, як планувалося, а значно північніше, у Саратовській області, неподалік м.Енгельс-1, де посадки ніхто не очікував.

Тільки вдумайтеся в цю офіцій­ну фразу — «де посадки ніхто не очікував»! Які наслідки вона в собі таїла в країні, яка перебувала в стані холодної війни, в якій культивувалися мілітаризм, підозрілість і шпигуноманія і в якій був відсутній елементарний зв’язок навіть у військових? Фо­тографій Гагаріна не публікували, телебачення в тих краях не було, в обличчя його, природно, ніхто не знав. Що могло статися з дивним «парашутистом», який несподівано приземлився біля аеродрому стратегічної авіації, поруч із дивізіоном ППО? Чим могло для нього закінчитися тотальне засекречування, келійність, страх неадекватної відповідальності у разі невдачі?

Якщо політ Ю.Гагаріна до моменту наближення до Землі в більшості джерел описується більш-менш однаково, з різною мірою деталізації, то опис усього, що відбувалося після, — справжній епос, який приховує суворі порядки тих років. Не секрет, що в ЗМІ, до музеїв та в інтернет-видання потрапили відомості (спогади) переважно високопоставлених військових чинов­ників, які «правильно розуміють політику партії та уряду». А моменти історії, де і їм бракувало мужності знеславити тодішні порядки, висвітлюються «невідомим літописцем».

Чого тільки там не прочита­єш про перші хвилини Гагаріна на Землі після польоту! І готувалися до зустрічі з ним тут, неподалік Енгельса-1, як і зазвичай, як зустрічали перший супутник і Лайку (!), як лізли на вишки й оглядали космічний корабель, як виявили ще й другий корабель, який приземлився, і багато ще цікавого. Прибулі за тривогою на міс­це приземлення космонавта озброєні ракетники Гагаріна від­разу ж упізнали, забезпечили його зв’яз­ком, буквально через 10 хвилин передали льотчикам, котрі приле­тіли на вертольоті. Зустріч Ю.Гага­ріна на Землі розписано — чіткіше не придумати...

Однак події тоді розвивалися скоріше за законами детективного жанру.

О 10.48 на локаторі Енгельсь­кої бази стратегічних бомбардувальників майор М.Тепляков (мій сусід по будинку) у південно-західному напрямку на висоті 8 км і віддаленні 33 км зафіксував об’єкт. Цілевказівку було передано дивізіону ППО! Про те, що це був спусковий апарат з Ю.Гагаріним, ракетники, заздалегідь підняті за бойовою тривогою, і не підозрювали! За кілька секунд на висоті близько 7 км перший космонавт катапультувався. Із цього моменту цілей на локаторі стало дві.

Прийнявши цілі і переконавшись у їхньому зниженні за парашутною траєкторією, командир дивізіону ППО в/ч 40218 майор Ахмед Гасієв за тривогою спорядив два всюдиходи із п’ят­надцятьма озброєними військовими. 1 травня 1960 року його колеги під Свердловськом в аналогічній ситуації збили літак-розвідник і затримали американського льотчика-шпигуна Пауерса. Їх по-царському нагородили й підвищили у званні.

О 10.55 неподалік села Смілівка Ен­гельського району при­зем­лився СА, а близько 11.00 приблизно за 2 км від апарата при­землився Гагарін. Першими землянами, котрі зустріли космонавта після польо­ту, виявилися дружина лісни­ка Ганна Тахтарова і її шестирічна онука.

За кілька хвилин після приземлення парашутиста прибули на машинах озброєні військові. Проско­чила інформація, яка різко контрастує з офіціозом: перша зустріч космо­навта на землі була далеко не дружньою (так характеризується сценка з місцевими трактористами). Для з’ясування особи суб’єк­та в черво­ному комбінезоні і чорних черевиках А.Га­сієв об 11.15 на машині ГАЗ-69 доправив парашутиста під охороною у свій дивізіон. Ін­ші на ГАЗ-51 почали пробива­тися по вогкому полю до другої цілі.

Зі штабу дивізіону Ю.Гагарін зв’язався з командиром дивізії ППО генерал-майором Ю.Вовком (штаб — у Куйбишеві, із Моск­вою зв’язку не було!) і доповів: «Прошу передати головкому ВПС: зав­дання виконав, приземлився в заданому районі (фразу взято з офіційних документів — космонавт або був у шоковому ста­ні після дуже складного повер­нення, або ще не здогадувався, де перебуває, адже місцезнаходження секретного об’єкта ППО йому, природно, до певного часу не повідомляли), почуваюся добре, забиттів і поломок немає. Гагарін». А.Гасієв отримав команду: до особливого розпорядження з парашутиста очей не спускати.

Після доповіді Гагарін перебував у тривожному очікуванні, а потім разом із Гасієвим на автомобілі поїхав до спускового апарата, куди мав прибути за ним вертоліт.

Тим часом на пошук космонавта з Енгельського аеродрому було вислано вертоліт Мі-4. На борту був начальник гарнізону генерал-лейтенант І.Бровко (тільки такий високий рівень давав надію на вирішення питань на місці). З вертольота завдяки яскравому парашуту швидко помітили спусковий апарат.

Вертоліт зробив посадку біля СА. Космонавта не виявили, мало того, жодних ознак його виходу з корабля на вогкій землі не було (про те, що Гагарін катапультувався, ніхто не знав). Побачена картина шокувала бувалих льотчиків — люк відчинений, зовнішнє покриття корабля обгоріло, а нижня його частина частково зруйнована.

Вертоліт злетів і попрямував назад на свій аеродром. З його борту на дорозі, неподалік КПП ракетного дивізіону, помітили автомашину, з якої хтось вийшов і замахав руками. Вертоліт сів і забрав Гагаріна з Гасієвим на борт — командир дивізіону без санкції свого начальства не міг відпустити парашутиста. Вертоліт із цієї причини довелося посадити біля КПП дивізіону ППО. Доки генерали різних відомств залагоджували питання по телефону, Ю.Гагарін фотографувався з офіцерами та особовим складом.

Нарешті, формальності владнали. Прощаючись, А.Гасієв подарував свій кашкет космонавту, адже в Ю.Гагаріна, окрім шолома скафандра, не було головного убору, а без нього він не міг віддавати військову честь.

І от, нарешті, Ю.Гагарін вийшов із вертольота Мі-4 на поле Енгельського аеродрому. Зустрічали квітами, спішно зрізаними з горщиків в офіцерській їдальні, оркестр, негайно доставлений у льотну частину з військового училища, грав марш. За офіційною «міфологією», з моменту приземлення Ю.Гагаріна минуло всього якихось 50 хвилин. У це можна повірити?

Невідомим чином після повідомлення ТАРС про політ першої людини в космос у наше містечко просочилася інформація (домашніх телефонів не було, війсь­кових за тривогою скликали сиреною або посильними), що зараз до нас у штаб доставлять Юрія Гагаріна! І весь народ стрімголов рвонув глянути на героя. Коїлося щось неймовірне. Зім’яли охорону штабу, звалили паркан, одну людину, за чутками, задавили на смерть, осіб п’ять серйозно постраждали...

Наступні три години (!) Гага­рін відповідав на запитання, фотографувався з тими, хто зібрався, в очікуванні налагодження зв’язку (!) для рапорту про виконання завдання М.Хрущову, Л.Брежнєву і головкому ВПС К.Вершиніну.

Сподвижники Корольова в мемуарах зазначали, що в Гага­ріна не було і 50% шансів для бла­гополучного повернення на землю.

Ще один нюанс, який чітко характеризує порядки, котрі панували в Радянському Союзі. На першій же прес-конференції в Москві один західний кореспондент запитав у Ю.Гагаріна, як він приземлився — у кабіні корабля чи поза нею? Космонавт несподівано для всіх узяв тайм-аут, став консультуватися з керівником конференції, а потім повідомив, що Головний конструктор перед­бачив обидва способи посадки — як усередині, так і поза кораблем (?!). На думку ряду істориків, М.Хрущов вважав, що катапультування принижує радянських космонавтів — будівників комунізму. Інші історики вважають, що ще до старту було вирішено ніде не «світити» катапультування, маючи на увазі подальшу реєстрацію польоту-рекорду в Міжнародній аеронавтичній федерації (ФАІ). За тодішніми правилами (природно, авіаційними), світовий рекорд офіційно реєструвався лише в разі, якщо пілот злітав і приземлявся у своєму кораблі.

Обидві версії мають одне спільне — всім причетним до польоту треба було викручуватися, приховуючи тим самим, можливо, найяскравіший і найдраматичніший момент космічної епопеї. Тому відразу ж було вжито заходів для запобігання витіканню інформації про реальний спосіб приземлення Ю.Гагаріна. Бабусю й онуку, котрі перші зустріли Гагаріна після приземлення, суворо проінструктували, військовим — наказали.

Та на цьому історія із приземленням не закінчилася. Приблизно через три місяці в Парижі ФАІ на своєму засіданні зібралася фіксувати світовий рекорд Ю.Га­гаріна. І тут знову постало запитання, як він приземлився. Ра­дянська делегація стверджувала, що він був у кабіні. Керівники ФАІ вимагали документи на підтвердження, оскільки розуміли, що забезпечити м’яку посадку на парашуті майже тритонного спускового апарата без спеціальних пристроїв практично неможливо. Наші представники, звісно, жодних документів пред’явити не могли і продовжували наполягати на своїй версії. З’ясовуван­ня тривало близько п’яти годин. Коли настав час обіду (на Заході — «війна війною, а обід за розкладом!»), офіційні керівники ФАІ здалися і погодилися з тим, що Ю.Гагарін приземлився в кабіні корабля.

Іноземні кореспонденти ще не раз просили наших спеціаліс­тів надати докази приземлення Ю.Гагаріна всередині кабіни. Щоразу їх відсилали до документів ФАІ, котрі реєстрували рекорд. Обман тривав і після інших польотів наших космонавтів. Тільки 1964 року, після приземлення тримісного «Восхода», у ЗМІ в офіційному повідомленні про політ з’явилася маленька фра­за про те, що його екіпаж уперше зміг приземлитися у своєму кораблі.

P.S. 9 травня 2001 г. у Нью-Йорку на аукціоні Christie’s пішли з молотка оригінал рапорту Юрія Гагаріна про свій політ у космос, рукопис Ціолковського та ще 350 реліквій радянської космонавтики. Торік там же успішно було продано й інші історичні матеріали про гордість радянської космонавтики.