Переможець

Останні дні війни. Австрія. Передовий загін 7-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії відірвався на 83 кілометри від основних сил, пройшов крізь 100-тисячне угруповання військ противника, захопив при цьому кілька населених пунктів, узяв кілька тисяч полонених, 60 одиниць бронетехніки. Чимала колона рухалася по шосе. Радянське командування ще нічого не знало. На знищення ворожого скупчення вилетіли штурмовики. На бриючому польоті вони відкрили шквальний вогонь. Усі кинулися врозсип, залягли в кювети, у вирви. І тут на шосе вискочив офіцер — командир батальйону. Він розмахував руками, показуючи льотчикам: «Свої!». Неймовірно, але льотчики його помітили, зрозуміли, припинили стріляти й зникли. До майора підійшов вражений німецький полковник — хотів потиснути руку радянському офіцеру. Той ворогу руки не подав.

Командиром батальйону був гвардії майор Йосип Рапопорт.

Таких епізодів у його бойовій біографії — чимало. Його тричі представляли до звання Героя Радянського Союзу, але Зірки він так і не отримав.

Маленького зросту, без стройової виправки, але завжди — акуратно, як належить за формою, одягнений і чисто виголений... Він ніколи не підвищував голосу на підлеглих, проте вмів віддавати розпорядження так, що ні в кого й думки не виникало його
ослухатися.

А найбільше вражає те, що гвардії майор Рапопорт не був кадровим військовим. Він був ученим.

Хлопчик із Чернігова

Народився Йосип Абрамович 14 березня 1912 р. у Чернігові в сім’ї фельдшера. До 5-го класу навчався у Слов’янську, потім родина повернулася до Чернігова, де Юзик — так його звали рідні, і це ім’я залишилося за ним назавжди, — закінчив середню школу. Вступив до агрономічного технікуму, а потім — на біологічний факультет Ленінградського університету.

Вже на перших курсах університету він зацікавився й захопився генетикою. Щоб знайомитися з літературою в оригіналі, вивчав іноземні мови і згодом читав багатьма європейськими мовами. В 1933—1934 рр. брав участь у роботі над книгою «Хрестоматія з еволюційного вчення» (1934), де уклав розділ «Генетика та еволюція», для чого переклав статті англійських і німецьких авторів: Х.Де-Фриза, А.Вейсмана, Т.Моргана, В.Бетсона, а також використовував праці Ю.Філіпченка, К.Тимірязєва.

Восени 1935 р., після закінчення ЛДУ, Рапопорт вступив до аспірантури Інституту експериментальної біології Народного комісаріату охорони здоров’я в Москві, очолюваного М.Кольцовим. Працювали тут творчо, самозабутньо, багато й весело. Чуття єдиної родини гуртувало професорів і вахтерів. При суворій дисципліні тут панував непоказний демократизм. Інститут став для Рапопорта домом, де він відбувся як учений і який будував і захищав разом із іншими від нападок лисенківців.

Темою його кандидатської дисертації стали «Багатократні лінійні повторення гена і ділянки хромосоми». Зручним об’єктом генетиків була класична мушка дрозофіла. Загадкові множинні повтори генів вивчають на ній і донині. Робочий день Рапопорта тривав з 6 ранку до 11 вечора. За понаднормову роботу платив препаратору зі своєї убогої зарплати. М.Вавилов, у той час директор Інституту генетики АН СРСР, відзначив велику цінність захищеної роботи й розроблюваного молодим ученим напряму щодо впливу хімічних речовин на симетрію організму.

Після захисту Й.Рапопорт став старшим науковим працівником відділу генетики. Наприкінці 1938 р. йому запропонували обійняти престижну посаду вченого секретаря вченої ради Наркомздоров’я РРФСР. Він відмовився.

Велику увагу молодий дослідник приділяв пошуку хімічних речовин, які викликають неспадкові зміни — морфози. Ним було вивчено більш як тисячу хімічних сполук. Результати цього розділу він оформив у вигляді докторської дисертації. Одночасний пошук мутагенних речовин для ефективного втручання в спадкову мінливість бактерій, тварин, рослин стали програмою його подальших наукових досліджень на все життя. Захист докторської дисертації «Феногенетичний аналіз незалежного та залежного диференціювання» мав відбутися 17 червня 1941 р. на вченій раді біофаку МДУ. Докторанту на той час виповнилося 29 років! Але... не було кворуму, і захист перенесли на 28 червня. 22 червня почалася війна.

Дороги війни

Він мав право на броню — як учений... Але 27 червня молодший лейтенант запасу Й.Рапопорт з’явився у військкомат добровольцем і отримав направлення на загальноармійські командні курси «Выстрел». Після тримісячного вишколу йому присвоїли звання старшого лейтенанта і призначили командиром роти, яка вирушала на Кримський фронт. 25 жовтня 1941 р. уже командира батальйону Й.Рапопорта тяжко поранили. Втративши багато крові, він зумів добратися до своїх і був евакуйований через Керченську протоку до Баку в госпіталь №1418.

Після одужання навесні 1942 р. він став командиром батальйону, направленого до Ірану. Радянське керівництво побоювалося можливого вступу Туреччини у війну і захоплення нею бакинських нафтових промислів. В Ірані Й.Рапопорт захворів на коматозну форму лихоманки і наприкінці 1942 р. знову потрапив у госпіталь. Потім його направили у Військову академію ім. М.Фрунзе. Улітку 1943 р. він закінчив цю академію, а в травні того ж року в МДУ відбувся відкладений через початок війни захист докторської дисертації. Знаючи роботи Рапопорта, академік Л.Орбелі, віце-президент Академії наук СРСР, запропонував відкликати його з армії, щоб він міг продовжити наукову працю. Той рішуче відмовився. Відмовився він і від місця викладача на кафедрі воєнної історії академії. На нього чекав фронт.

У знаменитій операції форсування Дніпра в районі Черкас, будучи начальником штабу 184-го стрілецького полку, Рапопорт самовільно, порушивши наказ і ризикуючи потрапити під трибунал, змінив місце переправи. Це дало змогу з малими втратами форсувати річку в зручному місці і, зайшовши в тил противника, змусити його відступити, покинувши укріплені позиції на високому західному березі. У результаті 62-га дивізія змогла навести переправи і закріпитися на правому березі Дніпра.

Сам Рапопорт командував тоді передовим загоном, який забезпечив 62-й дивізії захоплення плацдарму. Коли плацдарм розширили, дві добірні дивізії німців завдали удару. Комдив зібрав штаб дивізії і переправився назад. А капітан Рапопорт, який виконував обов’язки командира полку, разом з іншими командирами полків три доби відбивав атаки елітних німецьких дивізій.

Коли в затишшя з’явився комдив, капітан привселюдно сказав йому: «Ви мерзотник і боягуз», — і дав ляпаса... 32 особи, включаючи комдива, отримали звання Героя за плацдарм, Рапопорт — ні. Йому казали: пиши «нагору», адже 30 бійців твого передового загону отримали Героїв. А він несподівано: комдив, мовляв, мав рацію, я не мав права привселюдно підривати його авторитет, як він дивізією після цього буде командувати?

Згодом у ході цієї операції Й.Рапопорт вивів з оточення кілька підрозділів. Ішов попереду, несучи на плечах станковий «Максим». Він був не лише відважним офіцером. Він беріг бійців і піклувався про них. На фронті вступив у партію, що давало йому єдину «пільгу»: потрапивши в полон, першим — як офіцеру, єврею і комуністу — піти під розстріл.

Уже в Угорщині, за прорив лінії «Королева Маргарита» на шляху до Будапешта, капітан був нагороджений полководницьким (генеральським!) орденом Суворова і вдруге представлений до звання Героя, якого його знову не удостоїли: так, він не просто виконав — він перевиконав бойове завдання, але... порушив наказ! А тим часом його загін у ході операції втратив усього сім (!) людей. 25 грудня 1944 р. Рапопорт мав прийняти полк, але дістав важке поранення: куля снайпера вибила йому око і зачепила мозок. Дивом виживши, через місяць він утік з госпіталю у свій батальйон.

Втретє Й.Рапопорта було представлено до звання Героя вже наприкінці війни. 7 травня 1945 р. йому наказали очолити рухомий передовий загін і прорватися крізь порядки відступаючого 300-тисячного угруповання німецьких військ для зустрічі з американцями в районі Амштеттена. Невдовзі загону перепинили шлях три танки «Тигр» у бойовому порядку. Легкі десантні самохідки були проти них безсилі. Гвардії майор зіскочив з броні, підбіг до головного німецького танка, постукав руків’ям пістолета по броні і чистісінькою німецькою відрекомендувався «командиром авангарду Сталінградського корпусу важких танків». Потім, відкинувши плащ-накидку, щоб видно було ордени, повідомив, що «корпус» на підході, і наказав: «Гармати розрядити, шосе очистити, танки відвести!». І, не чекаючи відповіді, пішов назад. Німці, хоч і спантеличилися, проте виконали наказ і пропустили колону, потім знову стали на місце в тому ж порядку. Загін же прямував до міста Мелька. Невдовзі десантники під прикриттям авіанальоту ввірвалися в Амштеттен. Всі вулиці та провулки були забиті військами противника. Зім’явши ворожу техніку, давлячи живу силу, дивізіон самохідних гармат ішов уперед, за ним рухалася піхота, Рапопорт, як і раніше, їхав на броні головної самохідки. За день (8 травня) загін із боями пройшов 83 кілометри, очистив від німців три міста і кілька сіл, узяв у полон 35 тисяч гітлерівців, серед них до 600 офіцерів... Було захоплено повне устаткування літакобудівного заводу, 60 танків і бронетранспортерів, більш як 500 автомашин, близько 400 гармат, а також 86 паровозів, 400 вагонів і багато іншого військового майна.

Це тоді він, стоячи на шосе, сигналив літакам...

Зустріч із частинами 3-ї американської армії відбулася. Маршал Ф.Толбухін доповів Ставці про виконане завдання, відзначивши дії посиленого рухомого загону під керівництвом Й.Рапопорта. Командування черговий раз представило гвардії майора до звання Героя. Але й утретє вищої нагороди країни йому не дали. Тепер він справді дав привід. П’яний ад’ютант дуже великого начальника на трофейному «опелі» на величезній швидкості збив молодого лейтенанта з недавнього поповнення батальйону Рапопорта. Ад’ютанта витягли з машини, побили й замкнули в якомусь підвалі, а самі рушили далі на Захід. Бранця розшукали й визволили тільки через кілька днів. Розлючений великий начальник призупинив нагородження. Американці ж нагородили майора Рапопорта орденом Legion of Merit, а також вручили особисту зброю — карабін і кортик. До речі, спілкувався він із ними бездоганною англійською. Союзники були приємно здивовані.

«Цей хуліган Рапопорт»

Знявши погони, Рапопорт із головою поринув у роботу. Вже 1946 р. у журналі «Доклады Академии наук» з’явилася його перша повоєнна стаття «Карбонільні сполуки та хімічний механізм мутацій», яка стала пріоритетною.

Пізніше Нобелівська комісія винесе ухвалу, що наукове відкриття зміни генів під дією хімічних речовин належить йому і німецькій емігрантці Шарлотті Ауербах, котра почала цю тему у воєнні роки в Шотландії і не знала про роботи Рапопорта. Рапопорта, котрий ішов першим, затримала війна...

Й.Рапопорт був одним із першовідкривачів хімічного мутагенезу. Спочатку штучне прискорення мутацій викликали з допомогою рентгенівського та радіоактивного випромінювань. Природно було спробувати знайти хімічні способи прискорення мутацій. Така думка виникла у М.Кольцова. Над цим працювали В.Сахаров і М.Лобашев. Шарлотта Ауербах проводила такі дослідження в Англії. Незалежно від них про це думав Рапопорт, ще будучи студентом Ленінградського університету, а потім аспірантом Кольцова в Москві. Але почати дослідження він зміг лише після війни, в 1946-му. У дослідах Сахарова і Лобашева частота мутацій підвищувалася всього на частки відсотка. Рапопорт відкрив хімічні способи, які збільшують частоту мутацій удвічі.

Однак заняття справжньою наукою вимагають незалежності й свободи думки, пошуку переконливих об’єктивних доказів. Усе це не влаштовувало партійне керівництво. Рапопорт більше, ніж будь-хто, не відповідав усталеним нормам.

У серпні 1948 р., у розпал канікул, експедицій і відпусток, раптово виник черговий політичний процес — лисенківці «судили» генетиків і генетику на сесії ВАСГНІЛ. Підготовка пройшла в кращих традиціях більшовизму — потайки від генетиків. Усі ролі було заздалегідь розписано, тексти узгоджено. Доповідь Лисенка редагував сам «геній усіх часів і народів». Доброзичливці не радили Рапопорту виступати, а якщо наважиться, то тільки при орденах. Дивом потрапивши в залу засідань, Йосип Абрамович виявився найсміливішим і найпослідовнішим захисником науки від наклепу шарлатанів. Спираючись на досягнення кольцовської школи, він подав у своєму виступі огляд досягнень тогочасної наукової генетики.

Дізнавшись, що Лисенка підтримує Сталін, «покаялася» і частина опонентів. Рапопорт же, як зазначено в стенограмі, «відпускав образливі репліки, викрикував», до останнього захищаючи науку: «Генетика стоїть на порозі великих відкриттів. Вона є кращою теорією, ніж ваша. Обскуранти!». Виступи лисенківців зустрічали оплесками, їхніх опонентів — гиканням, вигуками. На один із них: «Звідки взявся цей хуліган Рапопорт?!» — почули: «Із сьомої гвардійської повітряно-десантної дивізії!». Під час свого виступу головний ідеолог Лисенка, Ісай Презент, заявив: «Коли ми, коли вся країна проливала кров на фронтах Великої Вітчизняної війни, ці муховоди...» І тоді Рапопорт рвонув до трибуни. Схопивши Презента за горло, він запитав розлючено: «Це ти, сволото, проливав кров?». Сам Презент під час війни очолював кафедри генетики водночас у Московському і Ленінградському університетах, з обох був вигнаний «за побутове розкладання». Борець за пролетарську біологію примушував студенток до інтимних стосунків. Утім, на подальшій його кар’єрі це не позначилося.

Рапопорта не заарештували, можливо, саме через його «обурливу» поведінку на сесії (у стенограмі глухо йдеться про його «хуліганську витівку»). Але Комуністична партія гідно віддячила своєму відважному солдату — вигнала зі своїх лав, звільнила з роботи. Дев’ять років він був відірваний від справи свого життя.

Спочатку доктор наук намагався влаштуватися в метро, потім на тимчасову роботу в геологічні партії, займався визначенням геологічного віку зразків як геолог і палеонтолог у різних геологічних і нафтовидобувних організаціях, під чужим прізвищем робив переклади для Інституту наукової інформації.

Невдовзі після смерті Сталіна він написав у 1954 р. різкий лист новому керівникові партії М.Хрущову. Від «громадянина Хрущова» вчений вимагав (!) «чітко викласти наміри політичного й адміністративного начальства, до якого Ви належите і яке відповідальне за повний розгром кількох біологічних наук 1948 р.». Рапопорт наполягав на прийомі в першого секретаря ЦК — не про долю позбавленого роботи доктора наук, змушеного перебиватися випадковими заробітками, клопотався він, а про майбутнє генетики в СРСР!

Вершини

У 1957 р. М.Семенов, нобелівський лауреат, директор Інституту хімічної фізики АН СРСР, створив для Рапопорта у своєму інституті відділ хімічного мутагенезу. Почалося повернення вченого до улюбленої роботи в стінах «секретного» інституту. Цей шлях на кожному кроці ускладнювали «компетентні органи».

1962 р. Нобелівська комісія висунула Й.Рапопорта і Ш.Ауербах на здобуття премії. Пам’ятаючи про недавній скандал з лауреатством Б.Пастернака, шведи обережно поцікавилися думкою радянської влади. Рапопорта викликали в ЦК і запропонували йому знову вступити в партію. На що він відповів: «Ви мене виганяли, ви мене й поновлюйте». Вчений відмовився від усесвітнього офіційного визнання, від майже автоматичного обрання академіком, від грошей, зрештою. Для нього існували інші цінності. І ЦК КПРС вирішив, що представлення Й.Рапопорта до Нобелівської премії є «передчасним». У результаті ні він, ні Ауербах нобелівськими лауреатами не стали (такі правила — обоє або ніхто). Блискуче досягнення генетики ХХ ст. так і не відзначили найвищою науковою нагородою. А тим часом хімічний мутагенез був ледь не єдиним розділом світової генетики, де радянський учений, після знищення цієї науки в 1948 р., зумів зберегти для своєї Батьківщини провідне становище.

Відкривши в 1946—1948 рр. багато сильних і надсильних хімічних мутагенів, Рапопорт отримав і перші обнадійливі дані щодо їхнього застосування в мікробіології та на культурних рослинах. Очоливши відділ хімічної генетики, він став керівником нового науково-практичного напряму. Йому вдалося зробити роботу селекціонерів генетично осмисленою, а роботу генетиків чітко пов’язати з практикою. На відміну від потужного, але діючого неспецифічно радіаційного мутагенезу, хімічні мутагени, підвищуючи частоту мутацій у тисячі й десятки тисяч разів, часто дають змогу отримати цінні для господарства мутації.

На кінець 1991 р. на основі хімічного мутагенезу в співдружності із селекціонерами та агрономами було створено 393 нові сорти культурних рослин, у більшості зернових. Вони вирізняються високою продуктивністю, стійкістю до фітопатогенів, до несприятливих грунтових і погодних умов.

Молодий чиновник у Держкомнауки ніяк не міг зрозуміти, чому Рапопорт, котрий став по суті селекціонером, ніколи не ставить своє ім’я в числі авторів створюваних сортів. А президент АН СРСР академік А.Александров зауважив: поки інші ділять авторство, забувши про саму справу, методи Рапопорта працюють, приносячи користь. Методи ці успішно працювали і на мікробіологічну промисловість, особливо з метою отримання потужних виробничих штамів, створення штамів — продуцентів нових антибіотиків. Рапопорт умів передбачати сфери застосування своїх відкриттів — наприклад, у розробці протипухлинних препаратів. Йосип Абрамович заклав основи ще однієї сфери досліджень — мутагенів довкілля.

Він завідував невеличким відділом в Інституті хімічної фізики АН СРСР, але постачав хімічними супермутагенами всіх селекціонерів, які висловлювали бажання застосовувати їх у сільському господарстві.

Відділ був штабом ученого, а сам він, не наділений чиновницькими регаліями, — справжнім організатором. Він випереджав час, ставши новим типом керівника, не «спущеним згори», а оточеним зайнятими однією проблемою людьми, котрі беззастережно йому вірили, користувалися його порадами, поширюваними ним супермутагенами. Сам Й.Рапопорт працював у Середній Азії, Закавказзі, Прибалтиці, Індії, В’єтнамі. Селекціонери любили й поважали Йосипа Абрамовича, що завжди проявлялося на щорічних Всесоюзних нарадах з питань хімічного мутагенезу. Після загибелі Рапопорта відділ розпався, а супермутагени нині продають за великі гроші.

Його життя і праця припали на суворий, часто страшний час. Метою вченого завжди були не премії, нагороди та звання, а справа, якій він служив усе життя без страху і докору. А нагороди знаходили його: він став лауреатом Ленінської премії (чималу грошову суму якої порівну розділив між своїми співробітниками), Героєм Соціалістичної Праці.

Й.Рапопорт страждав на важку форму астми, завжди носив із собою інгалятор. В останні роки розвинулася катаракта на єдиному оці, він уже погано розрізняв кольори. 26 грудня 1990 року на пішохідному переході його збила вантажівка, і 31 грудня Йосип Абрамович помер.

Пам’ять

Про життя та наукову спадщину Й.Рапопорта написано книжки, знято документальний фільм, його пам’яті присвячують наукові конференції, у багатьох публікаціях описано його воєнні подвиги. Все це — там, у Росії. На його батьківщині, у незалежній Україні, він невідомий. Немає пророка у своїй Вітчизні... Чому?

Припущення перше: Й.Рапопорт працював у Росії. Та хіба мало хто з наших земляків працював за межами України? Це не заважає нам пишатися, скажімо, Ігорем Сікорським або Сергієм Корольовим.

Друге. Йосип Абрамович був євреєм. Мабуть, це ближче до істини. Не будемо скромно опускати очі і казати, що в Україні немає антисемітизму. Згадаймо хоча б, як зовсім недавно один обласний вождь відзначився публічними антисемітськими висловлюваннями. Покарання за це пан чиновник не поніс ніякого, мало того, став кандидатом у президенти країни. Антисемітизм у нашій державі — не перешкода для президентського поста. Як і кримінальне минуле.

Третє. Рапопорт не зрадив своїх принципів і продовжував боротьбу з лисенківщиною, яка — не як «учення», а як кланова організація науки, що підмінила собою наукові школи, — досі процвітає в Україні, зокрема в системі Національної академії наук, — про це я вже писав («ДТ» від 19.07.2008 р.).

Нарешті, четверте — і головне. Йосип Рапопорт був великим ученим — це навряд чи хтось стане заперечувати. Він був відважним воїном, котрий визволяв, до речі, і свою рідну Україну. Відвага його грунтувалася на потужному інтелекті вченого (він миттєво прораховував можливі варіанти й обирав найкращий, із найменшим числом жертв і найбільшим ефектом), на почутті обов’язку і на неймовірній силі духу. А ще — Йосип Рапопорт залишався Громадянином. Довгі роки боротьби з лисенківщиною, роки відлучення від науки, принижень не зламали його. Він служив не кланам, не вождям — він служив народу й Істині, залишаючись вільною людиною в рабській країні. Всім своїм життям він показав, що честь і порядність, мужність і принциповість — поняття не етнічні, і життя можна прожити, не женучись за владою, грошима і почестями, не плазуючи перед владою і не топчучи тих, хто нижчий за тебе... У нашій країні, яку розривають олігархічні клани та продажні політики, котрі зводять народ до стану біомаси, такий приклад дуже небажаний.

Втім, забуття героїв — це проблема не їхня, а народу, який втрачає свою історичну Пам’ять. А Учений, Солдат і Громадянин Йосип Рапопорт сам вибрав свою Долю, сам робив її. І пішов — Переможцем.