ПЕРЕМАГАТИ ВЧИТЬ ПЕРЕМОЖЕЦЬ

Початок травня. За вікнами буяє весна. Ми сидимо в кімнаті кафедри велоспорту Українського державного університету фізвиховання і спорту, де Юрій Олександрович Гаммерштедт працює викладачем, зовсім забувши про час. Наближається День Перемоги. Для Юрія Олександровича, колишнього фронтовика, це особлива дата. У нього дивна пам’ять. Він невимушено і чіпко вивуджує з глибини десятиріч епізоди довоєнної юності, подробиці фронтових буднів, яскраві миті великого спорту, якому віддав довгі роки.

Це були роки, в яких перепле-
лося чорне й біле. Жорстокий голодомор і наддальні авіаперельоти, ГУЛАГ і час становлення масового й великого спорту в тодішньому Союзі. В Києві, на Хрещатику, жив звичайний хлопчисько. Й досі Юрій Олександрович вдячний залицяльнику сестри, який привів його в 34-му у ковзанярський спорт. Став він тоді призером міського чемпіонату і ввійшов до збірної України. Закінчив ковзанярську школу, де, переконаний, засвоїв навички вчити інших, що визначило основи майбутньої професії.

А звідки ж з’явився потяг до велоспорту? Він дружив із Володимиром Патоном, братом майбутнього академіка. І за його прикладом, позичивши в дядька велосипеда, осідлав двоколісного. Вчився в московських гонщиків, які служили в Києві. Успішно ганяв і на треку, і на шосе. В 39-му став чемпіоном України в командній гонці, а в наступному — абсолютним чемпіоном республіки. Прийшла повістка до армії. В Харкові Юрія зарахували до полкової піхотної школи. А він із заздрістю дивився у вікно навпроти казарми, де було бронетанкове училище. Тягло до техніки, адже раніше вивчав мотоцикл і автосправу, закінчив курси шоферів.

Продовжував і тренуватися. У травні 41-го Юрій був у складі переможців командної гонки в Харкові. Попереду була підготовка до чемпіонату Союзу...

Незадовго до 22 червня
харківські курсанти після виснажливого маршу розташувалися в таборі під Борисполем. Тут і застав Юрія Гаммерштедта початок війни. Незабаром курсантів повернули до Харкова. І після іспиту Юрій попав до танкового училища, до групи, що переучувалася на механіків-водіїв Т-34. Потім шлях проліг до Підмосков’я, де формувалася 46-та бригада.

Їх відправили на Ленінградський фронт. Перший бій, згадує Юрій Олександрович, був найстрашнішим. На березі річки Свір атакували фінів. На його «тридцатьчетвірці» залишилося 16 вм’ятин від влучень снарядів. З десяти танків взводу повернулися тільки два... Потім його Т-34 розбило під Тихвіном. Та й як забути це містечко? Двічі в ствол влучали снаряди, ще один розірвався під танком. Багатьох бойових товаришів втратив тут. Після важких боїв звільнили Тихвін і через блокадне кільце знову пролягла «дорога життя».

На 75 відсотків, як стверджували командири, успіх танка в бою залежав від майстерності механіка-водія. І залежало життя інших в екіпажі. Це й про нього, Юрія Олександровича, сказано. Був випадок, коли Т-34 у розташуванні фашистів розбило гусеницю. Десантники-піхотинці тримали оборону, а він під посвист куль усував пошкодження. І таки вирвалися з оточення.

Були в нього 900 днів і ночей на Волховському фронті. А між боями не забували й про спорт. Якось улаштували свято — бігали, крутили «сонце» на поперечині. І немов поверталися в довоєнний час. Спорт для бійців був не тільки розрядкою. Хороше довоєнне загартування допомагало виживати. Після прориву блокади він звільняв Новгород. У 44-му одержав під Сталінградом танк і — на Карельський фронт. Від Петрозаводська пройшов до Заполяр’я. А потім просувалися вздовж фіордів, звільняючи Норвегію.

Війна тривала. Під час формування в Білорусії Юрій Олександрович одержав важкий ІС-2. І сьома гвардійська бригада вирушила на захід. У квітні 45-го зайняли вихідні позиції біля Зеєловських висот. Це був останній бій. Прожектори, суцільний чад. 22 години штурмували ті висоти. Багато танків загубили. Ввійшли до Берліна. Аеродром Темпельгоф, вокзал і через Шпреє — до рейхстагу.

І тут, у Берліні, ще не розлучившись із грізною бойовою машиною, він зовсім несподівано зустрівся з такою знайомою і вже підзабутою двоколісною. Юрію Олександровичу дістався трофей — гоночний велосипед. Прилаштував його зверху на танк. Полковник: «Що таке?» Пояснив. Коли стояли в Дрездені, вже тренувався.

У серпні 45-го, приїхавши до
Києва у відпустку, застав рідний дім зруйнованим. Але привіз два велосипеди, і брав участь у змаганнях. Радів: їжджу! Через рік демобілізувався. Велогонщик Дмитро Орлов, з яким дружив до війни, вмовив повернутися у великий спорт. Важкою видалася 200-кілометрова гонка чемпіонату України. У відрив пішов із Володимиром Бугрєєвим і Орловим. Метрів 20 виграв, але так виклався...

Війна забрала кращі роки для виступів на великих змаганнях. Але він зумів перемогти час. У 50-му став чемпіоном СРСР у командній гонці. Одержав значок майстра спорту. Був і призером всесоюзних змагань. Юрій Олександрович — 19-кратний чемпіон України. Востаннє виграв це звання в 35 років. І невдовзі перейшов на тренерську роботу. На цій ниві домігся не меншого.

Багато років Юрій Олександрович був тренером і старшим тренером збірної України. Його підопічні Анатолій Старков, Любов Задорожна, Михайло Курбатов, Олександр Ніколенко й інші перемагали на спартакіадах народів СРСР і всесоюзних чемпіонатах. Працював він і зі збірною Союзу.

Ще до війни в Харкові він вступив до інфізу, у школу тренерів. А в 50-х закінчив Київський інститут фізкультури. І от уже 45 років незмінно викладає тут на кафедрі велоспорту.

Два роки тому в Голосіївському парку Києва відбувалася велогонка всеукраїнських ігор. На затишному тихому стадіоні аграрної академії її учасники поздоровляли Юрія Олександровича з 80-річчям. І, напевно, кожному впадала в око його ладна фігура, що дихає енергією, і спортивна постава. Здавалося, от-от ускочить у сідло і теж вийде на трасу. Але на дистанції вже змагаються ті, хто годяться йому в онуки. А він терпляче і зі знанням справи вчить їх нелегкої науки перемагати.

Юрій Олександрович Гаммерштедт нагороджений орденом Червоної Зірки. За взяття Берліна удостоєний ордена Вітчизняної війни I ступеня. Має такий самий II ступеня. І в ці травневі дні бойові нагороди, що нагадують багато про що, особливо дорогі...