Патрік, усміхнений громадянин світу

14 вересня, 2007, 13:07 Роздрукувати Bипуск № 34, 14 вересня-21 вересня 2007р.
Відправити
Відправити

Нині з легкої руки радикалів різного штибу явище глобалізації дедалі частіше набуває негативного забарвлення...

Нині з легкої руки радикалів різного штибу явище глобалізації дедалі частіше набуває негативного забарвлення. Тим часом глобалізацію варто сприймати як закономірний етап розвитку сучасної цивілізації (в історії людства — великою мірою циклічній — траплялися такі періоди). І уособленням цієї всеосяжної тенденції були люди, котрі випереджали її домінування, — космополіти (в перекладі з грецької — громадяни світу). У сорокові-п’ятдесяті роки тодішні радянські ідеологи використовували тавро «космополіти» як синонім людей, позбавлених патріотизму й відірваних від батьківщини та свого народу.

На моє переконання, справжнім космополітом, тобто громадянином світу в неперекрученому сенсі цього визначення, був Патрік О’Брайєн, який нещодавно пішов із життя.

Його ім’я — культове для ірландців. Але виріс він у Франції, отож наголос в його імені зсунувся, на французький кшталт, у кінець слова, а прізвище зазвучало по-галльському — Бріен.

Він зростав у франкомовному середовищі саме в розпал «лінгвістичної війни» між Фран­цією та Великою Британією. Пригадую, як 1989 року в Пари­жі я заблукав і, практично не знаючи французької мови, намагався розпитати дорогу англійською. Дарма! Ані перехожі, ані поліцейські-ажани не могли мені зарадити, а лише ніяково знизували плечима.

/img/st_img/2007/662/13f03-.jpg
/img/st_img/2007/662/13f03-.jpg
На Національному спортивному комплексі «Олімпійський». Патріка (ліворуч) не злякала зимна погода
Зовні та й за вдачею Патрік був стовідсотковим французом, одружився і спільно з чарівною Марлен (до речі, бельгійкою) народив чотирьох дітей, був успішним медичним менеджером у місті Лілль, а коли на початку 1990-х у Західній Європі спонтанно виник потяг до гуманітарної допомоги жителям колишніх радянських республік, зі щирою радістю поринув у цей рух. Тим більше що йшлося про допомогу чорнобильським дітям. Саме тоді нашим медичним інституціям запропонували свою підтримку французькі колеги, зокрема з Лілля. Відтоді Патрік (1992 року він як водій привіз у Київ перший «французький медичний конвой»; потім обіймав посаду технічного директора регіонального шпитального центру в Ліллі, де працювала і Марлен) неодноразово відвідував Київ і, маючи нестримну здатність до спілкування, швидко потоваришував із багатьма киянами. Цікаво, що новими його друзями стали не лише колеги-медики, а й люди різних гуманітарних професій — художники, музиканти, журналісти.

Подружжя брало активну участь у заснуванні асоціації з трохи дивною назвою «Маруся-Франція-Україна», яка не лише мала на меті надавати гуманітарну допомогу нашій країні, а й прагнула активізувати культурні контакти, аби зробити Україну більш відомою у Франції.

Гуманітарна місія полягала, по-перше, у постачанні медичної техніки (наприклад, обладнання для діалізу для пацієнтів із хворими нирками) і ліків, а по-друге, у запрошенні «чорнобильських дітей» на відпочинок у французьких родинах (до речі, Італія практикувала лише другу складову гуманітарної допомоги). У родині Патріка і Марлен упродовж двох місяців перебував хлопчик Гриша з Енергодара (Запорізька область), батько якого загинув під час чорнобильської катастрофи. Згодом Патрік і Марлен завітали до родичів Гриші в Енергодарі.

Одного разу автобус, який віз у Францію на міжнародний фольклорний фестиваль дитячий ансамбль «Струмочок» на чолі з Олександром Завальським (у тому-таки автобусі перебували київські художники й музиканти), проїхав непростим маршрутом через Польщу, Німеччину, Бельгію і зробив зупинку в Ліллі, де, за попередньою домовленістю з Патріком, українці мали трохи перепочити, перш ніж їхати далі до Тулузи. Сталося так, що Патрік і Марлен спершу не були готові прийняти великий і гамірливий десант з України, але миттєво усе владнали: розмістили гостей у приміщенні місцевого спортінтернату, нагодували і потім влаштували імпровізований концерт ансамблю прямо на лілльських вулицях. Успіх був шалений! До того ж під час виступу «Струмочка» несподівано зібрали благодійні кошти, які були зовсім не зайві у тривалій подорожі. Відтоді контакти родини Патріка з українськими знайомими перетворилися на тісні дружні стосунки.

/img/st_img/2007/662/13f02-.jpg
/img/st_img/2007/662/13f02-.jpg
Під час дружньої вечірки (зліва направо): Олександр Завальський, Валерій Вітер, Патрік О’Брайен, Анатолій Гайдамака
Звістка про кончину Патріка О’Брайена для багатьох киян, із якими він так чи інакше був знайомий, стала несподіванкою, до того ж дійшла з невеликим запізненням. Телефонували одне одному, сумували, дивувалися з раптової смерті цієї енергійної й сповненої життєвих сил людини. І спонтанно виникла ідея зібратися на своєрідну тризну-поминки. У невеличкому кафе на території Києво-Печерської лаври зустрілася частина тих, хто пам’ятав Патріка і кого вдалося розшукати. Ось фрагменти з їхніх споминів.

Анатолій Гайдамака, народний художник України: «Це була унікальна людина. Його життя — яскраве, наче метеор, залишило глибокий слід у наших душах. Я поставлю тут лампадку від Гроба Господнього, вогонь, який я привіз із Єрусалима. Нехай цей вогонь нагадує нам про невмирущість людських добрих справ, якими щедро ділився Патрік».

Алла Завальська: «Він помер раптово, на руках у Марлен, і швидка, яка миттєво прибула, не встигла нічого зробити… Він ніколи не скаржився на самопочуття, хвилювався за інших. Тому, певно, все так сталося… Пригадую, як Патрік після відвідин нашого Музею Великої Вітчизняної війни, де він збагнув, яких незліченних жертв коштувала нашому народові перемога над фашизмом, протягом години не вимовив і слова. Він чуже горе завжди робив своїм… І ще пригадую, як він любив українську кухню! І це при тому що французька славиться на увесь світ! А як він кумедно підспівував дітям із нашого ансамблю!»

Сергій Кролевець, генеральний директор Національного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра»: «Щоразу після спілкування з Патріком я ловив себе на думці, що він у будь-якій ситуації поводився гранично відверто, завжди говорив правду, був щирим до нестями — цього всього нерідко бракує нам. Ми говоримо одне, подумки схиляємося до другого, а робимо третє. Йому була чужою подвійна мораль. Жаль, що ми свого часу не все розповіли Патріку, що могли б, і не все почули від нього».

Валерій Вітер, співак, художник: «Від Патріка завжди йшли такі невловимі імпульси, які давали змогу долати мовні бар’єри. Пригадую аналогічні враження від спілкування з моїм англійським другом Мартіном Бекфордом. Я англійську знав препогано, але нашим розмовам з ним це зовсім не вадило. Так само було й під час спілкування з Патріком. Поруч говорили інші французи — я майже нічого не розумів. Варто було вступити в розмову Патріку — і все ставало на свої місця. Взагалі, Патрік — чи не найкраща людина з усіх, кого я знав. Я сприй­мав його як брата…

У ці сумні хвилини хотів би скласти шану Марлен, дружині й вірному другові Патріка. Це — свята людина. Патрік завжди був дуже зайнятим і багато часу проводив за межами країни. Отож нелегка справа виховання чотирьох дітей майже повністю лягла на її плечі. А гостинність і терплячість Ліллі під час нашої двомісячної «навали» були просто безмежні.

Якось морозної погоди я запросив Патріка на стадіон, де київське «Динамо» грало міжнародний матч. Мусив знайти йому велику хутряну шапку, а під час перерви вболівальники, що сиділи поруч, почали «лікувати» геть змерзлого Патріка горілкою та ковбасою. Природно, спершу його це здивувало (особливо те, як вдалося пронести горілку на стадіон), але він миттєво адаптувався до незвичної процедури, і його одразу визнали за свого…»

Володимир Кушпет, музикант і педагог: «Унікальна людина, француз ірландського походження, але його світосприйняття, як на мене, більше скидалося на слов’янське. Нас усіх, хто бував у Патріка і Марлен вдома, вражала дивовижна атмосфера в цій родині: там панувала якась неповторна гармонія броунівського, на перший погляд — безладного і безперервного, руху, де кожен член сім’ї, незалежно від віку, не тиснув один на одного. Пригадую, як я грав там на наших старовинних народних інструментах, ми співали разом із Валерієм Вітром, а французи зачаровано слухали, хоч не знали нашої мови і ніколи раніше не чули звуків бандури чи ліри, а потім на ці звуки і співи поприходили сусіди… Це був унікальний людський фестиваль!»

Згадану зустріч-поминки фіксували на відео, аби цей диск, сповнений світлого суму, доправити Марлен та її дітям. До цього додали відзнятий кілька років тому сюжет про перебування Патріка і Марлен у Києві, який демонструвався на 1-му Національному каналі. Камера зафіксувала Патріка і Марлен у Софії Київській, у Лаврі, на Андріївському узвозі, на Подолі, в Музеї Тараса Шевченка, в сім’ях їхніх київських давніх і нових друзів. Під час зустрічі раз у раз нагадували про себе урочисті звуки курантів Лаври. На відеокасеті кожен новий кадр святих київських місць, які так шанував Патрік, акцентувався ударом курантів. А насамкінець раптово виникло лукаве обличчя Патріка, і стоп-кадр зафіксував його останню для нас пустотливу одчайдушну витівку — висолоплений язик.

Related video

…Коли я переглядав відеодиск, звернув увагу на те, що зустріч-поминки аж ніяк не справляла враження поминального ритуалу: кожен, хто прийшов, певно, тримав у пам’яті вічно усміхнене обличчя Патріка О’Брайена.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК