Пастка для України: «мерседеси» проти «майбахів»

Стан, у якому перебуває Україна з часів здобуття незалежності, - перманентні олігархічні війни. Останніми роками швидкими темпами відбувається пікселізація суспільства по «нішах виживання», а саме суспільство вийшло з діалогу про своє майбутнє.

Кожна людина - це сукупність зв’язків із довкіллям. Їх багатство, розмаїття, якість, повнота й постійна новизна і визначають успіх людини. Образно кажучи, людина постійно «бере інтерв’ю» в цього світу. Та буває, що, комутуючи з оточенням, людина перестає цікавитись новим, а тільки шукає підтвердження сформованому уявленню про світ. Тоді вона зупиняється, і її успіх згасає.

Зміст успіху людина визначає у координатах супероснов «хочу», «можу», «маю». Якщо ми «прив’язуємо успіх до «маю», то він визначається грішми, майном, матеріальними цінностями і є одномірним. Багатство зв’язків зі світом втрачається, й вони атрофуються.

«Прив’язаний» до «можу» успіх - теж одномірний і асоціюється з владою.

Успіх, що визначається лише суперосновою «хочу», теж спотворений, він - фізіологічний.

Людина існує у двох просторах: «Замислу щодо людини» (він неосяжний) і «Людського замислу» (він обмежений і вичерпний): «Бог створив нас подібними до Себе, але дозволив нам бути собою». Постійний динамічний перетин цих просторів і творить людину в дану мить.

Усі зв’язки людини зі світом - трансакції. Умовно вони вирішуються через «купівлю-продаж» (ринок), «заборону-примус» (держава) і «домовленість» (суспільство).

Якщо держава починає регулювати ринок у нерозвиненому суспільстві, то всі трансакції людини стають залежними від держави. Такі економіки зупиняються, а спільноти розпадаються, бо в них успіх людини пригнічується успіхом держави.

Тільки в умовах розвиненого суспільства, яке формує підстави для справедливих домовленостей, в умовах ринку, побудованого на довірі, в державі, яка сприяє, а не забороняє, може сформуватися справжній, багатосторонній і всеосяжний успіх людини.

Власність була завжди. Її основне призначення - слугувати підтвердженням добросовісності людини в трансакціях, своєрідне забезпечення довіри до учасника трансакції. Особливістю капіталізму є те, що гарантом виявленої довіри він визначив не саму власність, а право на власність. Це було надзвичайно зручно з технологічного погляду.

Фактично власність, проведена через інституційну процедуру набуття прав, ставала капіталом. Найважливішим у такій технології було те, щоб її визнавали всі й навколо капіталів сформувалося поле довіри. Усі капітали були забезпечені власністю. (Відмова від старих форм легітимації довіри у трансакціях і становила смисл буржуазних революцій. Із цього погляду «перебудова» в Радянському Союзі була «олігархічною революцією». Суть її полягала в тому, що номенклатурна олігархія, яка управляла народним господарством і цілими галузями, вирішила легалізувати й персоніфікувати цей факт. Відтак, і Україна, і Росія, залишаючись по суті постордою, зі стану олігархічної революції перейшли у стан перманентних олігархічних воєн.)

Основи сучасної кризи полягають у тому, що значна частка капіталів не забезпечена жодною власністю. Вони втрачають головне - довіру до них. Це переноситься й на капітали в цілому.

Фінансові спекуляції, маніпуляції з методиками рейтингових агентств, безвідповідальна емісія незабезпечених грошей призвели до кризи. Але причиною кризи стало те, що зробило допустимим такі маніпуляції, - втрата міри буття.

Якщо людство не повернеться до природних основ благодаті Дару і піклування, то далі нас чекає уже «цифрова» інституційна революція. І, як наслідок, гарантом людини в трансакціях стане не право власності на капітали, а певний цифровий ієрархічний код доступу. Ці коди людина здобуватиме через складання тестів, отримання бонусів від держави або в інший «нелюдський спосіб». Це стане апофеозом кейнсіанської системи управління попитом і тотальним втіленням постдемократії.

У результаті ми отримаємо тотальне «цифрове рабство». Найгіршим його результатом стане те, що з такого «термінального раю» людина не зможе навіть втекти.

Швеція має намір через кілька років повністю відмовитися від паперових грошей. Людина починає жити за законами чужої Волі, присутність якої - тотальна! Тільки ця Воля встановлює, в яких трансакціях може брати участь ваш «код доступу». І це стосуватиметься не лише ринкових, а й суспільних відносин. Як наслідок, «цифрова нерівність» набуде своєї повноти, відтак адмініструватимуться вже не капітали, а люди. Той, хто напише логіку такого адміністрування, стане управляти людством.

Вихід із кризи полягає у поверненні до основ. Узагальнено - до відновлення довіри, а отже - до припинення маніпуляцій із капіталами. Разом з економічною формулою має постати моральний закон.

Довіра - неперевершений компенсаторний механізм невротизації суспільства і найпотужніший запобіжник від скочування Держави у Диктатуру.

Людину формують два простори: «Замисел щодо людини» (він неосяжний) і «Людський замисел» (він обмежений і вичерпний). Складові простору «Замисел щодо людини» (Краса, Етика, Моральний світ, Щастя…) через матрицю перетворення постають у складових простору «Замисел людини» (Правда, Закон, Інструкція, Успіх…). Ця матриця перетворення і є Культурою. Чим точніше, адекватніше й повніше відливаються прототипи Краса, Етика, Моральний світ, Щастя у свої похідні Правда, Закон, Інструкція, Успіх, тим вища культура людини.

Таким чином, координація «Замислу людини» до «Замислу щодо людини» і є Культурою. Коли така координація максимально точна й повна, ми відчуваємо присутність Творця Замислу щодо людини. У протилежному разі отримуємо Імітацію життя.

Культура - це інтерпретація Задуму Бога у «Замисел людини». Вершиною Культури є Віра, бо вона дозволяє абсолютно точно і повно втілити Замисел Бога у замисел людини.

Держава - це узурпація Культури, себто інтерпретації Задуму Бога в «Замисел людини». Можна сказати, Держава - це метастази матриці перетворення «Замислу щодо людини» у «Замисел людини».

Якщо Держава - абсурд, то апофеозом цього абсурду є соціальна політика Держави, яка містерію Дару людини перетворює на податок фізичної особи, а піклування адмініструє і тлумачить як бюрократичну процедуру. Соціальна політика Держави полягає в тому, що вона примушує людей жити так, аби їй зручно було про них «піклуватися». В результаті - ні життя, ні піклування, лише тотальна присутність Держави і повне закріпачення людей. Відтак, Держава стає торжеством «мушу».

Усі первісні спільноти проходили через сублімацію неврозу, який виникає як реакція на невідоме довкілля. Невроз або сублімується у табу, вірування, досвід, мистецтво (матриця Культури), або проявляється у внутрішньовидовій агресії. Ця агресія або сублімується в інститут Держави, або приводить спільноту до самознищення. Так виникає інститут Держави.

У житті спільнот із низькою Культурою (нерозвиненою матрицею перетворення дійсного в уявлення про дійсне) дуже широка присутність Держави.

Диктатура - це тотальна присутність Держави, коли вона узурпує функції Культури. Така держава-диктатура сама формує невротизацію суспільства, щоб умотивувати свою тотальну присутність.

Фактично, людині нав’язується уявлення про світ (Ідеологія замість Культури) і спосіб формування такого уявлення (Державна культурна політика).

Те, що відбувається в Україні, є не що інше, як стан перманентної олігархічної війни, яка почалась із «перебудови» в Радянському Союзі. Якщо спробувати описати цю дію мовою постмодернізму, то ми отримаємо таке: спочатку були «майбахи» проти «мерседесів», тепер «мерседеси» проти «майбахів».

Якщо капітали не зрозуміють і не усвідомлять, звідки очікувати основної загрози, то все прийде до ситуації «мерседеси» і «майбахи» проти бронетранспортерів. Ви допустили перетворення влади у конкурентну перевагу, то вона вам першим свою конкурентоспроможність і продемонструє. А народ сидітиме по «нішах виживання», куди ви його загнали маніпуляціями з соціальним замовленням, «тінню» і повною втратою відповідальності за долю країни.

Інакше кажучи: олігархічні війни триватимуть доти, доки Капітали сприйматимуть владу як конкурентну перевагу.

Організація держави в Україні, функціональні обов’язки бюрократії успадковані від імперії. Такі функції завжди будуються в дискурсах «заборона-примус» і мають не творчий, а мобілізаційний характер.

Олігархам слід усвідомити, що Держава, побудована на успадкованих засадах посторди, є не конкурентною перевагою для них, а їхнім найбільшим і непереможним конкурентом!

Так, із нею на певному етапі можна домовитися про швидку легалізацію сумнівно перерозподілених капіталів. Але вона ніколи не зупинить процес перерозподілу і продовжить його вже у власних інтересах, незалежно від персоніфікації влади та капіталів.

Процес утримання і обслуговування капіталів в умовах таких взаємин із владою стає надзвичайно затратним і комерційно не вигідним. Влада почне вказувати на проблеми, яких не вирішує сама, і призначати виконавців «волі народу» з числа капіталістів. Якщо хтось із них думає, що таке порушення принципів ринку та демократії сильно бентежить народ, то він глибоко помиляється: це те, що сповідує люмпен. Тим часом саме капіталісти, ігноруючи розвиток громадянського суспільства, люмпенізували очікування людей.

Демократія потрібна насамперед не маргіналізованому плебсу, а буржуазії, бо це єдина комерційно вигідна система утримування влади у стані підконтрольності та звітності. А головне: демократія, що базується на розвиненому громадянському суспільстві, - найкращий спосіб домовитися про те, щоб ніхто не використовував владу як конкурентну перевагу.

Олігархи мусять зрозуміти, що гроші потрібно вкладати не в боротьбу за владу як конкурентну перевагу, а в суспільство, яке триматиме владу під контролем і утримуватиме всіх без винятку капіталістів від спокус використати владу як інструмент конкурентної боротьби.

Потрібно припинити всілякі маніпуляції з соціальними замовленнями людей: вони руйнують фундаментальний концепт - Довіру.

Капіталам потрібно домовитись із Елітою, вкласти кошти не у «війни», а в суспільство, бажано не персоніфіковано. Воно змінить функції Держави з «заборони і примусу» на «дозвіл і сприяння», зробить владу підзвітною й підконтрольною, а отже - ми позбудемося «посторди».

Тоді «мерседеси» домовляться з «майбахами», і «Правила дорожнього руху» почнуть діяти, а не застосовуватися! Від цього виграють усі, навіть даїшники, але насамперед - «пішоходи».

Україні не потрібна Ідея. Ідея потрібна Державі, побудованій у настановах «мобілізувати», «забороняти» і «примушувати». Це той випадок, коли дискурси крутять парадигмами.

Україні потрібне стійке і самозабезпечене домогосподарство, яке перебуває у полі відповідального бізнесу, розвиненого суспільства та Держави, покликаної «сприяти» і створювати суспільні блага.

Тоді Україна отримає шанс вийти з пастки.