Війна крізь розбите скло

Війна — це піч, у яку летять недописані рукописи книг і недопалки доль.

Так говорив вуйко Дезьо

Коли вибухова хвиля дістається до вікна, по склу розповзається павутина тріщин, частина уламків випадає, і звична картина за залишками шибки розпадається, створюючи нову пошматовану реальність. Так війна перетворює цілісний досі світ на скалки рефлексій.

Нині так буває: надходить новина, й ти відразу шукаєш адресу або контакт знайомого, кому б її терміново повідомити. Та наступної миті тебе щось відволікає — чи то чайник на плиті, чи то гуркіт у дворі, чи то якась інша нагальна потреба. Ти нарешті даєш усьому раду, повертаєшся до комп’ютера, пригадуєш, що ж терміново хотів зробити, і раптом розумієш, що все це не те, це не та новина, якою варто відволікати знайомого.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

"Розпалювач війни – це Путін": Шольц відповів проросійським мітингувальникам

Ми всі чекаємо на одну найголовнішу новину, вона стала фоновою, і планку очікувань піднесла на небачену досі височину. Відтак усе, що б ти не писав, у порівнянні з нею буде пустим. Мабуть, тому й не виходить писати про війну. Варто писати про життя.

Але — це теж буде про війну.

Я виймаю скалки шибки з розбитого вибуховою хвилею вікна життя

Біля моря місцеві рибалки мені розповідали, що мартини — це душі померлих моряків. Цього року над Чернівцями я почав спостерігати напрочуд багато мартинів, яких раніше можна було побачити дуже рідко лише над озерами. Якось я подумав, що це душі наших хлопців, залюблених у Черемош, Прут і Дністер. Земля проростає маками, а небо їй навздогін — мартинами. Такі от земні й небесні жнива війни.

Війна цивільного: як жити в умовах тривалої небезпеки?

Щойно в Чернівцях заревіла сирена повітряної тривоги. Я прокинувся, підійшов до вікна, щоб його зачинити. Звук сирени стих, а я затримався біля шибки, вдивляючись у темряву міста. І раптом собі уявив, а радше велич темряви навіяла, масштабну фантасмагоричну картину.

Кілька годин тому з-під Мурманська злетіли літаки. Вони попрямували до Каспійського моря. Там розвернулися й вийшли на «точки пуску». Звідти у бік українських міст полетіли ракети. Й усе затихло.

В Україні ніч. Усе спить. Сплять дорослі й діти. А десь у темному небі горить пальне ракети і пхає до цих міст рукотворну смерть, вигадану іншими людьми, які дали наказ убити сонних людей.

Лише якийсь нелюдський задум міг витворити цей сюжет і перетворити його на реальність.

Чомусь пригадався чорт у нічному небі серед зірок у Гоголя, а за ним спливла його ж цитата: «И это всё происходит, думаю, оттого, что люди воображают, будто человеческий мозг находится в голове; совсем нет: он приносится ветром со стороны Каспийского моря».

Від провалу у повний когнітивний розгардіяш мене рятує думка, що, крім усього, в Україні є ще й люди, які не сплять. Вони на сторожі.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Ніхто так не втомився за час війни, як росіяни – Зеленський

«Проти ворога — шабля, проти диявола — хрест!»

Людину, її зрілість дуже добре характеризує те, яку відповідальність вона бере на себе і за кого. Інфантилізм — це і є безвідповідальність. Сама ж відповідальність походить від здатності прогнозувати наслідки своїх дій.

В умовах війни, та й не лише війни, для оцінки людини хорошу підказку дає відповідь на запитання «А за що (за кого) він узявся відповідати?»: за себе, за родину, за громаду, за партію, за державу, за народ, за батьківщину чи Батьківщину тощо.

Я дивлюся нині на ІПСО, що їх розганяють кремлівські інформаційні війська, й мені часом стає моторошно. Це добре, що більшість світу вже переконалася у їхній брехливості та підступності, навчилася давати їм відсіч. А як би все виглядало, якби Україна на полі бою не показала своєю непохитністю, мужністю й жертовністю всьому світу правду: хто є хто, де — честь, а де — віроломство?

Як відновитись після ракетних ударів – поради психологів

Річ у тім, що, якщо дивитися глобально, Росія технічно озброєннями програвала умовному Заходу. Але в інформаційній війні без українського перелому Захід не зміг би протиставити кремлівській інформаційній навалі консолідованого спротиву. А отже, на тлі можливої поразки України він програв би політично. Назвіть мені країни Заходу, де немає політичних проєктів, ангажованих Росією. Це все вибухнуло б умить.

Саме в цьому й полягає цивілізаційна велич подвигу українців.

"Ця хуртовина не мине ніколи,

У плід зіллється квітка,

Осінь все довкола

Переснує у жовті кольори.

Тоді сніжинка ляже на щоку,

Як нині цвіт ляга.

О, вічна хуртовина."

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Війна. Як змінилися відносини українців із Богом та церквою

День 48

Історичне рейдерство завжди закінчується рейдерством територіальним. Війна — це інструмент виживання Росії.

Кожна культура — це насамперед сублімація неврозу, що уберігає спільноту від самознищення. Тому будь-яка спроба асиміляції культур супроводжуватиметься посиленням неврозу асимільованих. Якщо цей прояв не буде сублімовано перевагами асиміляції, то невроз неминуче перетвориться на агресію.

Росія асимілювала величезну кількість народів, народностей, племен, не запропонувавши їм натомість жодних переваг. Тож вона змушена агресію, що продукується процесами примусової асиміляції, постійно перенаправляти у війни та зовнішню експансію. А отже, санкція на грабунок і звірства під час цих воєн стає єдиною перевагою асиміляції народів у Російську імперію. Жодне покоління народів, які населяють Росію, не жило в мирі без війни.

Наче якесь видіння, у мене перед очима постав фантастичний спонтанний порядок, що виник колись тисячоліття тому на берегах Борисфену. Виник, наповнювався новими народами, віруваннями та смислами й ніколи не розпадався. І якою ж мізерією у порівнянні з ним виглядав кремлівський недомірок, куций у всьому: і за зростом, і за розумом, і за освітою, і за моральним світом.

Поради психолога: як перестати боятися повітряних тривог

Цієї миті логіка, яка привела мене до висновку щодо неминучості нашої Перемоги, поєдналася з метафізикою, яка існує в мові, казках, легендах, материнських обіймах.

Отже, наша Перемога буде повною. Це був висновок першого дня війни, який у нашому житті назавжди закарбується як «той день».

Війна заголовків відбирає не території, а розум

Усім, хто намагається виграти війну піаром, варто постійно згадувати правдиве народне визначення маршала Жукова — м’ясник.

Починало смеркатися, тож ми згорнули гульки й пішли до парку пити чай із термосу, який узяли із собою з дому.

Поки на лавочці видивлялися поміж дерев кажана, до нас підтюпцем дістався їжачок.

Додому прийшли, коли вже стемніло. Вітер стих, і всі двори наповнилися пахощами коктейлю весняного квіту на основі п’янкого дурману скошеної трави.

Щойно бачив, як наш шпачок ганяв сороку.

Духопелив, як «другу армію світу».

Навіть не міг собі такого уявити. Що то — своє гніздо.

Війна в масовій свідомості росіян була романтизованою, з елементами геройства. А отже, участь у ній розглядалася як природний і очікуваний факт. Напутні слова було сформульовано давно й лірично: «Если смерти, то мгновенной, если раны — небольшой».

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Поради психолога: як розпізнати посттравматичний стресовий розлад

Долю вдови сформовано як природний стан, зрозумілий і прийнятний, що викликає симпатію та співчуття. Усе це, доповнене грошовими виплатами, перетворило жахливу дійсність війни на спектакль із оплаченими виконавцями та зацікавленою масовкою.

Інших виразних уявлень про майбутнє засоби масової інформації та інститути культурного впливу не культивували. Тому будь-яка спроба щось пояснити росіянам поза цим форматом сприйматиметься ними як брутальне втручання в особистий простір, у якому все вже визначено й прийнято.

Таку світоглядну конструкцію може зруйнувати лише натуралізм війни та її наслідків: без романтики, геройства, лірики та співчуття. Хоча майбутнє без майбутнього — це екзистенція Росії. Тому поразка там ніколи не буде поразкою, а лише приводом для пошуку нових винуватців на стороні.

Тож Євген Пригожин — це закономірна реінкарнація Григорія Котовського, така собі історична рима, гримаса. Найпарадоксальнішим є те, що історичні обставини вже геть інші, але суспільні мотиви — ті ж самі: запит «глибинного народу» на свавілля щодо «винних».

Дивлюся новини, а там починають рясніти інтерв’ю наших младофілософів разом із філософами традиційними. Щоб підкреслити масштабність своїх розвідок, вони обов’язково збиваються на вигадану ними ж «горобину мову», потиньковуючи свої роздуми темами на кшталт нової ідентичності, нової національної ідеї тощо.

Невже ще не стало очевидним крізь «вікно Війни»: й ідентичність, і національна ідея, й об’єднавчий образ у всіх українців завжди були, є і будуть, окремо вигадувати їх немає потреби? Це — Київ. Не лише Київ як столиця, а вічний Київ над Дніпром.

Йдемо з магазину, обговорюємо з Олею покупки. Позаду чути сирену. Починаємо гадати: швидка чи поліція? Сирена лунає, але машина не з’являється, і так триває незвично довго.

Ми зупиняємося. Поруч на дорозі з’являється поліцейська машина, яка повільно їде. За нею — чорна машина з особливими прапорцями і ще кілька машин і бусиків.

Ми без слів обертаємося лицем до дороги. Лівою рукою я автоматично скидаю шапочку. Краєм ока помічаю, що так само зупиняються й обертаються до дороги перехожі, котрі йшли назустріч.

Поки встиг перехреститися, невелика колона машин нас оминула. Йдемо далі мовчки. Про що ж ми говорили? Здається, про моркву.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Психолог пояснила, чому ймовірність ПТСР у захисників України набагато нижча, ніж у російських військових

Ти хочеш нашим захисникам «небо прихилити». А як?

Я виймаю скалки шибки з розбитого вибуховою хвилею вікна життя. Їх незліченна кількість.

Та хоч як би обережно я це робив, уламки ці все одно залишають криваві сліди, бо вони не на руках, а на серці.

І приходить розуміння, що ми в Україні вже нічого не «засклимо». Після Перемоги потрібно буде «вставляти нові вікна», і дивитися на світ уже крізь них.

P.S. Якоїсь миті я розумів, що у цього тексту не може бути закінчення. Але вихід підказало життя: екстрено вимкнулося світло в місті.

Війна навчила ще й того, що не потрібно нічого загадувати.